Каталог статей

Суд над фашизмом

Виховний захід присвячений

65-річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні

Мета: ознайомити учнів з ідеологією і політикою фашизму; на конкретних фактах розкрити реалізацію плану „Ост” на окупованих територіях; формувати активну життєву позицію; виховувати негативне ставлення до ідеології фашизму та неофашизму; виховувати гордість за людей, які захищали рідну землю в роки війни.

Обладнання: мультемидійний екран, комп’ютер, стенди з фотографіями на теми: „Окупаційний режим”, „Концентраційні табори”, Норнбергський процес”, „Ідеологи фашизму”.

В залі встановлені місця для „судді”, „адвокатів”, „прокурора”, „свідків”.

Хід заходу

Секретар: Встати! Суд іде. (виходить суддя) Прошу всіх сідати.

Суддя:     Сьогодні, ми слухаємо справу по обвинуваченню фашизму у масових вбивствах та злочинах проти людства.

(На екрані демонструються кадри кінохроніки про початок Великої Вітчизняної війни).

Секретар: Справа розглядається судом у складі:

                    Суддя – (вказати хто (бажано цю роль відвести вчителю)).

                    Прокурор –

                    Адвокати –

Суддя:       Назвіть ім’я звинуваченого.

Секретар: Фашизм – політична течія, що відображає інтереси найбільш агресивних та реакційних сил.

Суддя:        Рік народження.

Секретар:  1919.

Суддя:       Місце народження.

Секретар:  Італія.

Суддя:       Батьки.

Секретар:  Беніто Муссоліні –фашистський диктатор, голова уряду Італії з 1922 по 1943 рік.

                    Адольф Гітлер – вождь націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, голова фашистського уряду.

(На екрані демонструються фото А. Гітлера та Б. Муссоліні).

Суддя:        Ідеологія фашизму.

Секретар:  Войовничий антикомунізм, расизм, шовінізм, насильство, культ вождя, тотальна влада держави, контроль держави над особою, мілітаризація всіх сфер життя.

Суддя:        Попереднє слухання завершено.

                     Пане прокуроре, надайте суду докази, свідчення, що доводять вину підсудних у злочинах проти людства.

Прокурор:  Я запрошую свідків звинувачення – істориків

                  (входять історики)

Суддя:        Ваше ім’я, прізвище?

Історик:     (вказує своє ім’я, прізвище).

Суддя:        Що Ви можете сказати по цій справі?

Історик:     Лідери фашизму були прямими і безпосередніми ініціаторами розв’язування Другої світової війни і головними винуватцями загибелі мільйонів людей.

План „Ост”.  Окупаційна політика фашистських держав  була розроблена одночасно з планами ведення війни. Про злочинні плани німецьких загарбників стосовно народів Центральної та Східної Європи про це говорить так званий план  „Ост”, директива „Про особливу підсудність плану „Барбаросса” і особливі заходи військ”, указівки про ставлення до військовополонених та інші документи.

Планом „Ост” передбачалися колонізація території Радянського Союзу Центральної та Східної Європи, знищення мільйонів людей, перетворення на рабів „третього рейху” українців, росіян, білорусів, поляків, чехів та інших народів Центральної та Східної Європи. Планувалося виселити протягом 30 років 65 % населення України, 75% населення Білорусії, 80-85% населення Польщі, значну частину населення Латвії, Литви, Естонії усього 31 млн. чоловік.  На „звільнені” землі переселити 10 млн. німців, а місцевих жителів, що залишилися (за  розрахунком, близько 14 млн.), поступово „онімечити”.

Документи нацистського рейху свідчать, що СРСР підлягав розчленуванню та ліквідації. На його території передбачалося утворити чотири рейхскомісаріати, колоніальні провінції: „Остланд”, „Україна”, „Москва”, „Кавказ”, управління повинно було здійснюватися спеціальним „східним міністерством на чолі з А. Розенборгом.

      Ваша честь, у мене все.

Прокурор:  Ваша честь! Прошу заслухати свідчення ще одного історика.

Суддя:        Ваше ім’я, прізвище?

Історик:     (вказує своє ім’я, прізвище).

Суддя:        Що Ви можете сказати по цій справі?

Історик:     Я хочу доповнити список злочинної діяльності німецько-фашистських загарбників на окупованих територіях.

На загарбаних територіях нацисти створювали концтабори, табори смерті, в’язниці та гетто. Проводилися масові розправи над місцевим населенням. Тільки в Бабиному Яру в Києві окупанти знищили понад 100 тис. чол. У роки окупації в республіках Прибалтики, у Білорусії, Україні, Російській Федерації гітлерівці знищили понад 10 млн. мирного населення. Фашистський режим демонстрував усьому світові свою антилюдську сутність.

Зміст „нового порядку”, як нацисти йменували встановлений ними режим, зводився до ліквідації незалежності і суверенітету держав, необмеженої економічної експлуатації та сваволі окупантів.

На всій території, окупованій нацистами, запрацювали „фабрики смерті”. Найбільшими концентраційними таборами були Дахау, Бухенвальд, Заксенхаузен, Равенсбрюк у Німеччині, Маутхаузен в Австрії. У них перебували військовополонені цивільне населення, учасники руху Опору.

                     Прошу показати документальні кадри звірств фашистів.

                 (На екрані демонструються кадри кінохроніки звірств фашистів)

В’язнів концтаборів змушували виконувати каторжні роботи, морили голодом, жорстко катували. У багатьох таборах нацистські лікарі проводили „медичні” експерименти, садистськи піддаючи свої жертви страшним тортурам. У цілому в концтаборах опинилося 18 млн. чоловік, 12 млн. із яких загинули.

Мільйони жителів Європи були насильно вивезені в Німеччину для робіт на заводах, фабриках, у сільському господарстві „третього рейху”. Для утримання населення в покірності широко використовувалася система заручництва і масових екзекуцій. Символами цієї політики було повне знищення жителів сіл Хатинь у Білорусії, Орадур у Франції, Лідице в Чехословаччині.

 Другу світову війну іноді називають тотальною, оскільки вона зачепила всі сторони життя суспільства. За самими приблизними підрахунками, війна забрала життя 65 млн. чоловік, більш половини з яких були цивільними особами. Історія ніколи не пробачить нацизму і фашизму ці страшні злочини.

З приходом фашистів на нашій землі почалося насильство, приниження, смерть, голод.

Адвокат:    Дозвольте, я хочу зробити заяву.

                     Голод в Росії, на Україні траплявся і раніше.

Суддя:        Пане адвокате, не перебивайте! Я роблю Вам зауваження.

Прокурор:  Історія не знає більшого злочину, ніж злочин проти людства, що вчинили гітлерівці:

-                     це розв’язання війни;

-                     знущання над мирним населенням та військовополоненими.

Пропоную до вашої уваги цитату з пам’ятки німецькому солдату:

„У тебе немає серця, нервів. На війні вони не потрібні. Знищ в собі співчуття і жалість, вбивай всякого руського, радянського. Не зупиняйся, якщо перед тобою старий чи жінка дівчинка чи хлопчик. Убивай! Цим ти врятуєш себе від загибелі, забезпечиш своє майбутнє”.

      У мене все, Ваша честь.

Суддя:        Суд переходить до слухання свідків звинувачення.

Прокурор:  Я викликаю свідків звинувачення – учнів 8-Б класу членів історико-краєзнавчого гуртка „Скіф”.

Свідок 1:  Ми повідомляємо Вас. Проробивши дослідження ми віднайшли декілька цікавих матеріалів які викривають злочини фашистів на території нашого краю.

                    А саме:

Оголошення німецько-фашистського командування про спалення с. Вдовин Хутір Чигиринського району за допомогу жителів села партизанам від 19 жовтня 1943 року.

Оголошення

Німецьке Командування оголосило, що бандити будуть знищені. Незважаючи на те, усі жителі Вдовина Хутора – району Чигирин – були в бандитських загонах, чи допомагали бандитам.

19 жовтня ц.р. жителі Вдовина Хутора разом з бандитами зі зброєю в руках вели супротив військовим частинам. Вони знищені в бою, і село спалене! Полонені підлягають військовому суду.

Це доля всіх бандитів і тих, котрі допомагають і співчувають їм!

Якщо ви хочете уникнути такої долі, ідіть від бандитів і докладіть найближчій військовій частині усе, що ви знаєте про бандитів.

 БАНДИТИ БУДУТЬ ЗНИЩЕНІ. ПОРЯДОК БУДЕ ВІДНОВЛЕНИЙ.

                                                   Німецьке командування.

 А ось іще один цікавий документ.

                        Із повідомлення Радінформбюро про злочини фашистів на хуторах Дяки, Ленінський та Вдовин Хутір Чигиринського району від 2 січня 1944 року.

...Ниже публикуется акт о чудовищных зверствах немецко-фашистских мерзавцев в хуторах Ленинский, Дьяки и Вдовин Хутор Кировоградской области: «Девятнадцатого октября 1943 г. немцы сожгли и истребили почти всех мирных жителей. Огнем уничтожено 276 домов со всеми надворными постройками и имуществом колхозников. Гитлеровцы расстреляли, сожгли и удушили 1070 женщин, стариков и детей.

Анну Семенченко и ее шестилетнего сына Андрея немцы бросили живьем в колодец. На глазах Ульяны Чепола гитлеровские изверги убили ее годовалого ребенка, а потом расстреляли и мать.

Мы выражаем твердую уверенность в том, что фашистские убийцы предстанут перед судом и получат сполна за свои чудовищные преступления».

                                            Акт подписали:

Майор Гридюшко, майор Поляков, капитан медицинской    службы Ващенко, старший лейтенант Барахта;

     Жители хуторов:

Лука Ворона, Давыд Семениченко, Василий Ворона, Николай Семениченко, Тимофей Семениченко.   

Свідок 2:  А ось що   розповідає свідок знищення х. Буда Чиж О.П.  

Це було на світанку 18 червня 1943 р.

Розповідає        Олексій Порфирович Чиж:

На світанку 18червня 1943 р. наш хутір оточили гітлерівці. В центрі спини­лося кілька довгих, критих брезентом машин у супроводі мотоциклістів.

Я був у хаті, коли зайшли німці до нас. Один з них, що го­ворив українською мовою, викрикнув:

—  Збирайтеся на вигін. Будемо медогляд проходити.
Вийшов на вулицю. Німці виводили з хат хуторян. Всі зійшлися на майдані, що біля джерела.

—  Хворі — в один бік, здорові — сюди, — пролунала команда.
В мене на руці була виразка — і я вирішив стати в шеренгу хворих.

Здорових загнали у кузова критих машин і повезли. А нас погнали за село. Зі мною поряд ішла Уляна Канюка з чотир­ма малими дітьми. Вона горнула, як чайка, малят до себе і тихо проводила:

— Діточки, перепелята мої... В останній раз ви дивитеся на со­нце...

Піднявшись на пагорб, побачили величезну яму у видолинку і людей з лопатами.

Уляна штовхнула мене в кущі і кинула:

— Тікай, хлопче. Зараз розстрілюватимуть...

Я кинувся в кущі, біг по крутогір'ю, петляючи поміж дерева­ми. То зліва, то справа з сипінням врізалися кулі в стовбури. Па­дали, надрізані автоматною чергою, гілляччя.

Та гущавина врятувала мене.

В глибокому ярку я спіткнувся об купу хмизу. І впав сторч­ма... Підвівся. Почав обережно підніматися на узвишшя.

І нагло блиснули скельця окулярів...Прямо переді мною сто­яв есесівець. Він дивився в бік дуба Залізняка, звідки долинали крики, зойки...

Метрів за десять від нього стояв другий... Потім третій...

Так ось чому не було погоні. Очевидно, конвоїри сподівали­ся, що я і так не прослизну через зовнішнє кільце охорони.

Повернувся до купи хмизу підліз під неї. Раза два-три повз неї проходив патруль.

А біля дуба Залізняка — черги автоматні злилися із стогоном, зойком...

Вісімдесят два чоловіка. Вісімдесят два життя обірвали в той ранок карателі, одягнені в білі халати...

А весь хутір спалахнув смолоскипом...  

Суддя:        Є запитання до свідків.

Адвокати:  Ні Ваша честь.

Прокурор:  Ні Ваша честь.

Прокурор:  Я викликаю свідка звинувачення Кулинич Вікторію.                      

Суддя:        Ваше ім’я, прізвище? Яке відношення Ви маєте до справи?

(Кулинич Вікторія – правнука загиблого в 1944 р. на Карельському фронті І.Литвиненка, Іван Литвиненко – льотчик, який повторив подвиг Миколи Гастелло.)

Свідок:      Я, Кулинич Вікторія звинувачую фашизм від імені своєї родини і від імені тисяч чигиринців, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Мій прадід Іван Прохорович Литвиненко загинув 29 червня 1944 р. в далекій стороні, на Карельському фронті. Коли листоноша принесла похоронку, плач наповнив сільську хату. Цей клаптик паперу краяв серце рідних. Невичерпний біль до цього часу щемить у душах молодшої сестри Івана Прохоровича Ганни Прохорівни та брата Михайла, який теж пройшов всю війну.

9 травня 1945 р. під час розмінування в акваторії Баренцового моря загинув чигиринець Олександр Бінський. Його листи до рідних пронизані турботою про долю близьких йому людей і вірою в перемогу над ворогом. Я зачитаю уривок з листа від 17 квітня 1944 р. «Нахожусь на военной службе в славном победоносном Северном флоте. Ну как воевал и как сейчас воюю, об этом в письме не расскажеш.  Одним словом, фашистским пиратам  на море покоя не даём, ни днём ни ночью. Миколай писал о Лёне и Троше. Они погибли на боевом посту”.

Чигиринці Олександр Бінський та Іван Литвиненко загинули молодими.

Війна не тільки забрала життя мільйонів людей, але й знівечила душі тим, хто залишився на цій землі. Вона залишиться в серцях людей, чорною сторінкою. Ніхто і ніколи не зможе виправдати фашизм!!!

Адвокат:   Я протестую! Листи не можна залучати до справи.

Суддя:     Я роблю Вам зауваження, пане адвокате. Продовжуйте, пане прокурор.

Прокурор: Прошу викликати Євону Аліну, члена пошукового загону героїко-патріотичного центру „Пам’ять”.

Свідок:      Я, Євона Аліна, засуджую фашизм від імені дітей, які загинули від рук фашистів, стали сиротами, інвалідами. Про долю цих дітей, які зазнали знущання в роки війни, написала Оксана Іваненко в своїй книзі „Рідні діти”. Письменниця описала як потрапили діти в концентраційний табір, про знущання над ними : брали кров для поранених німецьких солдатів, проводили досліди, морили голодом, на руках випікали номери. Ці діти повинні були забути свої справжні імена, своїх батьків і Батьківщину.

                       Прошу показати документальні кадри про перебування людей в концентраційних таборах, і заслухати розповідь в’язня Освенціму

         &nb