Каталог статей

Сухомлинський В. О. Виховувати любов до праці

Сухомлинський В. О. Виховувати любов до праці/ В. О. Сухомлинський// Кіровоградська правда. - 1950. - №196.

Випускниця 10-го класу нашої середньої школи Віра Ш. весною цього року була сповнена хвилюючих надій на майбутнє. Закінчуючи середню школу, вона з нетерпінням чекала того часу, коли перед нею відкриються двері вищого навчального закладу. її вже давно приваблювала благородна професія лікаря. Ця робота здавалась їй найпрекраснішою: в ній було втілення справжньої людяності, високого гуманізму, навіть самопожертвування. Вона захоплювалась образом Платона Кречета, читала «Супутників» Віри Панової. Величні перспективи розвитку радянської медицини, про які читала дівчина з матеріалів сесії Академії медичних наук СРСР, ще глибше ствердили її прагнення стати лікарем.

І ось довгожданний день настав. Разом зі своєю подругою Ніною К. Віра успішно склала екзамени і стала студенткою Харківського медичного інституту. Хвилювання перед кожним вступним екзаменом, прощання з рідними, велике місто, - все це зробило дні перед навчанням в інституті якимись святковими, і за цією святковою радістю Віра не зуміла побачити буденних днів навчання, напруженої праці. І Ще під час складання вступних екзаменів подруга запропонувала Вірі піти в анатомічний музей при інститутській клініці- для вступників директор дозволив такі відвідання. Але Віра тоді не пішла з Ніною, пославшись на причину.

Ввечері в студентському гуртожитку Ніна захоплено розповідала Вірі про самовіддану роботу радянських хірургів, про перемогу життя над смертю, про видатних новаторів радянської медицини. Віра слухала цю розповідь з широко відкритими очима, але наступного дня знову не захотіла йти в клініку.

Настало навчання, почалася перші лекції з анатомії та фізіології людини, перші відвідання клініки. Тепер уже не можна було послатись ні на що, треба було йти. І Віра сказала одного разу ввечері, що вчитися в медичному інституті їй не під силу, що вона помилилася в своїх сподіваннях і мріях. Ці слова буди сказані байдужим голосом. її вже більше не хвилювали образи лікарів, вона з огидою згадувала лікарні, лекції з анатомії і говорила подрузі:

 - Як би я знала, що моя робота в майбутньому буде такою брудною, я б ніколи не пішла в медичний інститут...

 - А ти уявляла собі, що тут будуть запашні рози та фіалки, як у Платона Кречета після вдалої операції?-з усмішкою запитала Ніна.

Ніна з обуренням почала говорити подрузі, що вона не чекала від неї такої легковажності, що білоручкам тут робити нічого.

 - Якщо ти бачила прекрасне в житті тільки в своїх задоволеннях, у лоскотанні свого самолюбства, то тобі треба було взагалі нікуди не рипатися. Ти забула слова Чернишевського про те, що прекрасне в житті є саме життя. Прекрасною є буденна праця, якою б важкою вона не була...

Віра слухала подругу, але думки її були далеко. Вона згадувала про матір і сестру, що з такою турботливістю виряджали її в інститут, нагадуючи, щоб не перевтомлювалася. В її пам'яті оживали картини далекого дитинства, коли не треба було ні думати про себе, ні вирішувати щось важке й неприємне.

Увечері Віра написала сестрі листа. «Якби ти знала, яка важка і неприємна робота лікаря, ти б дозволила мені залишити інститут і приїхати додолу. Я хочу вступити в будь-який інститут, де є справжня творчість, де я не матиму справи з цими кістяками й трупами...».

Випадок з Вірою Ш. досить повчальний. Він свідчить про великі недоліки у виховній роботі серед юнаків і дівчат старших класів, у вихованні правильних поглядів на працю, правильних естетичних поглядів і моралі. Хай цей випадок поодинокий, хай Віра Ш. - неприємний виняток у колективі юнаків і дівчат, що активно включилися в комуністичне будівництво після закінчення середньої школи, але. він нагадує нам про ті помилки, яві ми допускаємо у вихованні.

Батьки й сестри заборонили Вірі Ш. залишати медичний інститут, але чи вийде з неї справжній лікар, закоханий до самозабуття в свою справу? Чи не вийде з неї черства, бездушна людина, що з нетерпінням чекатиме кінця робочого дня і початку відпустки? Чому Віра Ш. так швидко розчарувалася в своїх надіях, чому виявилися порожнім пустоцвітом її красиві слова про майбутню роботу лікаря, якими вона закінчувала одну з письмових робіт у 10 класі? Саме ці питання схвилювали наш педагогічний колектив.

Випадок з Вірою Ш. свідчить, насамперед, про те, що в більшості система виховної роботи в школі була мало пов'язана з майбутньою трудовою діяльністю наших учнів. На лекціях і під час бесід, на конференціях читачів і на диспутах наші учні захоплювались величними образами радянських патріотів - трудівників різних галузей народного господарства. Але в побудові виховних бесід та інших заходів ми допускали ту помилку, що учні бачили часто тільки наслідки трудового героїзму людей, їх приваблювали поезія праці здебільшого в її результатах. Ми недостатньо звертали увагу своїх учнів на ті труднощі, з якими вони зустрінуться в майбутньому. Не показували їм того простого, буденного, звичайного, що є воднсчас високим, прекрасний, поетичним тільки при тій умові, коли людина розуміє, в ім'я чого вона перемагає труднощі на своєму шляху.

З простого, буденного, звичайного виростає величне і прекрасне - «труд переростає в красу», - ось те, що повинні не лише чути, але й усвідомити наші вихованці.

Вивчаючи основи соціалістичної естетики, формуючи моральне обличчя своїх вихованців, ми часто відривалися від життя, не наводили конкретних прикладів з нашої дійсності. Аналізуючи на уроках літератури образ радянської людини, ми інколи обмежувались констатацією фактів, недостаньо використовували великий, благородний, виховний вплив цього образу на думки і серця наших учнів. Вірі Ш. в образі Платона Кречета імпонували та повага й пошана, з якою ставляться до нього не тільки співробітники, але й увесь народ. Але вона не усвідомила, що ця повага здобута важкою працею, великим зусиллям, і що саме в цій праці, в цих зусиллях і полягає велич прекрасного.

Випадок з Вірою Ш. свідчить також і про те, що вихованням світогляду, поглядів на працю недостатньо займалася і комсомольська організація. Враховуючи все це, наш педагогічний колектив і комсомольська організація звернуть в нинішньому навчальному році особливу увагу на виховання основ радянської соціалістичної естетики. Мрії наших вихованців про майбутнє не повинні бути незмінними й ілюзорними, вони повинні бути реальними і обгрунтованими.

А щоб добитися цього, виховну роботу треба піднести на вищий рівень. Тільки при цій умові не буде лікарів, що не можуть терпіти стогону хворих, не буде вчителів, у яких від веселого дитячого сміху гуде в вухах, не буде агрономів, яким байдуже до врожаю наступного року.