Каталог статей

Свято української вишивки

(Напередодні свята на філологічному факультеті СНУ відбувся конкурс віршів, присвячених українській вишивці, силами студентів було організовано збір вишиванок (сорочок, скатертей, серветок тощо) із родинних колекцій, кращі роботи було розміщено у виставковій аудиторії; самі студенти підготували розповідь про різновиди української вишивки й провели цікаві екскурсії для студентів різних факультетів. До участі у виставці було запрошено унікальну людину — викладача Луганського будівельного коледжу Віктора Плескуна, який вже багато років вишиває. Він розповів студентам багато цікавого про український вишивальний орнамент і продемонстрував власноруч виготовлені вироби).

(Автор просить звернути увагу керівників проведення свята на правильне наголошування деяких слів, які промовлятимуть ведучі, а саме: на терéнах, жалóбу,  у сорочкáх, повздéржного, на дéнце, вишúвані, на вишивáнках, голубкú, свáтальний (рушник), самé (сватання), пóсаг, парчéвими, зазвичáй, (дівчина) на виданнí, дружкó (керівник весільного обряду), цнота (молодої), должнá, дружкú (дівчата-подруги молодої), ранéнько, свóлоки, над образáми, на пóкуті, дарункóвими, обжинкóвий, вíко, сорочóк, свашкú, дружéчки, шовкóва, на подóлі, оберéговий, рукáва, пізнáють, полúки, хазяйóк, (батьки) вúносили (всі рушники), лíжники).

Епіграфи: Людині треба, щоб її робота залишилась після неї жити (Юрій Яновський).

Культура має два крила — збереження і примноження. Примноження культури є мірилом цивілізаційного процесу (Лесь Танюк).

Людина пізнає світ не тим, що бере в нього, а тим, чим збагачує його (Клодель).

Обладнання: виставка художніх альбомів про українську вишивку, тематичні студентські стіннівки, зразки вишивки, українські костюми на учасниках свята.

Ведучий 1. Українська вишивка, як і українська пісня, є знаковими для нашої традиційної культури. Без любові до української пісні, без розуміння символіки української вишивки не станеш справжнім українцем. І навіть не зрозумієш українську душу.

Ведучий 2. Українська народна вишивка — унікальне явище духовно-матеріальної культури нашого народу. Упродовж тисячоліть у народній вишивці знаходили і, на щастя, знаходять відображення думки і настрої людини, що її творила, краса природи, полохливий світ думок майстринь, їхні сподівання на кращу долю, людські вірування, оберегова символіка речей, позначених візерунком нитки й голки.

Ведучий 1. Вишивка — один із давніх і найпоширеніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Археологи стверджують, що на теренах України вишивка існує ще з часів трипільської культури.

Ведучий 2. Так, у селі Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується VІ століттям нової ери. Серед інших речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях, — ще недавно саме так одягалися українські селяни.

Ведучий 1. Арабський мандрівник Ібн-Фадлан у своїй оповіді про русів Х ст. зазначає, що вони мали вишитий одяг.

Ведучий 2. У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі, школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Ведучий 1. Французький мандрівник Жільбер де Лануа, який перебував у ХV ст. на території України, згадував, що рукавиці і шапки руські були оздоблені вишивкою.

Ведучий 2. На малюнках та іконах того часу бачимо зображення людей у вишиваному одязі, що своїми візерунками мало чим відрізняється від сучасних орнаментів певних місцевостей.

Ведучий 1. Збереглися вишивки також і з козацьких часів.

Ведучий 2. З часом на різних українських територіях вишивки зазнавали чималих змін у мотивах і барвах, однак при цьому не втратили оригінального власне українського стилю, тому їх не важко розпізнати серед вишивок інших народів – слов’янських і неслов’янських.

Ведучий 1. Найпоширенішими кольорами української вишивки є червоний і чорний, їх символіка у нашій відомій пісні…

(Звучить пісня на слова Д.Павличка "Два кольори”):

Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними,
Червоними і чорними нитками.
Приспів: Два кольори мої, два кольори,
 Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мене водило в безвісти життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття
Мої сумні і радісні,
Мої сумні і радісні дороги.
Приспів.
 Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя,
І вишите моє життя на ньому.
Приспів.

Ведучий 1. У деяких місцевостях до червоної і чорної барв вишивки додають ще жовту, жовтогарячу, зелену та синю. Рідко вживають срібні, золоті й сірі нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь.

Ведучий 2. Серед прекрасних зразків українського мистецтва – чорна вишивка Борщівського району, що на Тернопіллі. На сорочках скісними смугами по рукавах і на грудях ідуть рослинні орнаменти або виключно чорного кольору, або з дрібними вкрапленнями синього, вишневого, фіолетового, жовтого кольорів, що нагадують насіння у весняній ріллі. Усі дослідники борщівської сорочки пов’язують специфічність її узору й кольору з подільськими чорноземами. А в одному з сіл записано легенду, що має історичне підґрунтя.

Ведучий 1. Під час одного з нападів турків на українські землі в пониззях Збруча було вирізане все чоловіче населення. Приречені на самотність дівчата, оплакуючи своїх наречених, постановили впродовж семи поколінь носити за ними жалобу. Тому тут навіть шлюб брали в чорних сорочках.

Ведучий 2. Інколи ми замислюємося: чи всі червоно-червоні вишивки є самобутніми, давніми за походженням? Щодо цього цікавою є цитата зі збірки "Українські узори”, виданої за редакції Олени Пчілки. Мати Лесі Українки в передмові до збірки писала: "Український стиль в нашому народному (та й не тільки народному) шитті починає псуватися, спотворюватись; замість узорів давнього повздержного стилю, — з тими геометричними візерунками, або стилізованими квітками й гілечками, — часто вже побачите на рукавах у наших селянок, міщанок, або й у панночок та дам, страшенну ляпанину... Треба з тим псуванням нашого народного скарбу боротися, треба нам черпати з чистого джерела народної творчості української!”.

Ведучий 1. Ця проблема є актуальною й нині. Попри окремі прояви відродження давньої української вишивки, ми здебільшого призабули, не знаємо й не розуміємо її значення.  Про символіку автентичної української вишивки можна довідатися з відомих культурологічних праць.

Ведучий 2. Відомо, наприклад, що оберегом від зла був український віночок, який дівчата сплітали з живих квітів. До віночка в’язали кольорові стрічки, а по краях — білі стрічки, символ чистоти. На лівій стрічці внизу вишивали сонце, а на правій — місяць. Ці солярні знаки були головними оберегами голови дівчини. Стрічки оберігали дівчину від злого ока.

Ведучий 1. Магічним знаком-оберегом ще задовго до християнства був хрест, який символізував чотири сторони світу. Намагаючись захистити себе з усіх боків від зла, хвороб, нечистої сили, наносили знак хреста на денце капелюха (на Поділлі) або вишивали на його полях (на Львівщині).

Ведучий 2. Вишивані рушники, сорочки, одіж, різноманітні речі як повсякденно вжитку, так і святкового, предмети релігійного культу, — майже всього торкнулися руки вишивальниці. У такий начебто нехитрий спосіб творилась краса і затишок в оселі: тіло оберігалось від "злого ока” вишивкою на вбранні, обійстя було захищеним вишитими речами з орнаментами, насиченими глибоким символічним змістом.

Ведучий 1. Рушник супроводжував українців протягом усього її життя. Крім виконання суто утилітарної, практичної функції, він ще був і оберегом, і молитвою, і засобом спілкування з предками. За стародавніх язичницьких часів вишиті рушники при виконанні релігійних обрядів чіпляли на дерева — це були святі приносини, своєрідна жертва, адже наші предки вірили в те, що в лісах по дуплах живуть божества.

Ведучий 2. На Поліссі й на Волині ще донедавна на роздоріжжі, на в’їзді до села, стояли такі собі "фігури” — хрести. Їх також обвішували рушниками. Побутував звичай: коли в селі дуже хворіли діти, жінки збиралися в якійсь хаті, ткали по черзі рушник і до схід сонця закопували його під фігуру. Селяни в такий спосіб намагалися відвернути хворобу.

Ведучий 1. А зараз вірш про рушничок Миколи Сингаївського розповість……

(Учень читає вірш М.Сингаївського "Вишиванка”):
Ми своїми вправними руками вишивали рушничок для мами,
Щоб на свято маму привітати, нашу радість їй подарувати.
Є на ньому півники святкові, є на ньому квіти малинові,
Щоб на свято маму привітати, нашу радість їй подарувати.
Синя нитка — птиці прилітають, а червона – квіти зацвітають.
Щоб на свято маму привітати, нашу радість їй подарувати.
Листя вишиваєм зеленаве, сонце вишиваємо ласкаве,
Щоб на свято маму привітати, нашу радість їй подарувати.

Ведучий 2. На багатьох українських рушниках, а також на вишиванках та керамічних виробах квітне, простягає догори дивні, химерно закручені гілки незвичайне дерево. Це — Світове Дерево, або Дерево Життя — бо втілює воно в собі все життя в нашому Всесвіті у всіх його проявах.

Ведучий 1. На ньому ростуть різноманітні квіти невиданої краси, з-за гілок виглядають ведмеді та бики, а на самісінькій вершині співають райські пташки. У його хвилястих лініях-гілках ховаються дивовижні візерунки, від яких важко відвести погляд... Сонячні промені торкаються верхівки цього дерева, і воно, здається, досягає неба.

Ведучий 2. Дерево тягнеться догори, отже, це — світлий і добрий символ. А ще сильний, тому набував охоронних властивостей. І рушник, на якому було вишите Дерево Життя, вважався хорошим помічником у дорозі; також ним обрамляли ікони. Оберегові властивості такого рушника посилювалися ще й через те, що в гілках цього Дерева дбайливі майстрині часто "ховали” інші оберегові знаки – кружечки, гачки, символ безкінечності та інше, що мало сильний вплив на свідомість наших пращурів і допомагало їм долати всілякі перешкоди.

Ведучий 1. Мовознавці дійшли висновку, що слово здоровий (а в народі здавна міцною була асоціація здоров’я і життя) утворено від давньої форми su-dorr-o, що можна перекласти як "із гарного дерева, міцний, як дерево, сильний”. Тож, бажаючи здоров’я, а відтак – і довгого життя у висловах Здрастуй! Здорові будьте!, давні люди мали на увазі: щоб людина була тверда і міцна, як кремезне лісове дерево.

Ведучий 2. Особливо часто розкішне Дерево Життя з’являлося на козацьких рушниках, що їх хоробрі запорожці брали з собою в дорогу. Ця химерна рослина, яскрава, одягнена в різні барви, нагадувала їм про рідну землю. Окрім того, вони вірили, що магічні сили Дерева допомагають у боях за батьківщину, за українську націю: дивлячись на це дерево, козаки ніби відчували підтримку всього українського народу.

Ведучий 1. Окремі квітки над Деревом Життя, не "прив’язані” до нього, символізували душі померлих предків, які дивляться на своїх нащадків з небес і пильнують їхнє життя.

Ведучий 2. Хоч зобразити на Дереві Життя можна було будь-які рослини, українці найчастіше зупинялися на стилізованих маках, руті-м’яті та деяких інших.

Ведучий 1. На деяких рушниках, що дійшли до нас із далеких часів, Дерево Життя росте на... свастиці. Це так звана світла свастика (вона символізує рух за годинниковою стрілкою), і вона не має нічого спільного з темною свастикою, яка була талісманом злих сил. Це символ сонця, тож логічно, що з нього росте Дерево Життя і живиться його соками. Така свастика символізує рух зліва направо, від темряви до світла.

Ведучий 2. Голубки з весільним вінцем у дзьобиках, які часто зображували на верхівці Дерева Життя, свідчили про однакову святість процесу створення Всесвіту і створення родини, своєрідної маленької моделі Всесвіту.

Ведучий 1. Інколи Дерево Життя розглядалося як символ Великої Богині (Берегині, матері всього світу), а його сік ототожнювався з її молоком. Можливо, у цьому треба шукати відповідь на запитання, чому в українському фольклорі дівчата й жінки часто перетворюються на дерева — тополю, вербу?

Ведучий 2. Гілка — частина будь-якого дерева, зменшена його копія, а отже, й частина Світового Дерева. Деякі вчені розглядають і тризуб у цьому ракурсі. Та й хрест також є спрощеною модифікацією Дерева Життя.

Ведучий 1. Символіці вишитого рушника, його значенню в житті людини присвячено чимало творів. Пригадаймо один із них — пісню на слова Андрія Малишка "Рідна мати моя”, яка стала улюбленою в народі.

(Співають .............................. ...........................................................)
Рідна мати моя
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Ведучий 1. Як бачимо, і в сучасній пісні рушник є оберегом.

Український рушник як витвір високого мистецтва завжди надихав і буде надихати на творчість, поки існуватиме саме мистецтво вишивки.

Ведучий 2. У Василя Голобородька є вірш "Ми йдемо”. Він увійшов до збірки віршів, виданої 2006 року, яка так і називається — "Ми йдемо”. Послухаймо цей вірш. У ньому є образ сватального рушника. Як і саме сватання, рушник у поезії символізує нове життя, напередодні якого стоїть Україна. Цей вірш написаний 1990 року.

(Читає .............................................................).
Василь Голобородько "Ми йдемо”
Ми йдемо по Україні:
від степів до гір,
від лісів до морів —
звідусіль виходимо на прадавні шляхи,
і немає нам ліку.
Ми чинимо волю наших прадідів,
це вони нас послали у путь,
щоб ми йшли нашою віковічною землею
із нашими багатолюдними містами,
із нашими тихомрійними селами,
із нашими золотоверхими церквами.
Ми гордо йдемо шляхами України:
ви, які виглядаєте у вікна, як сусіди,
щоб подивитися на нас, гордо йдучих,
ви, які визираєте з-за рогу, як вороги,
щоб подивитися на нас, гордо йдучих, —
ви всі побачите, як ми гордо
йдемо дорогами України.
Ми йдемо,
не вимагайте від нас доказів нашої прихильності до руху,
не вимагайте пояснень причин, що привели нас у рух.
Марна ваша справа — виставляти проти нашої ходи
контраргументи, що ви їх здобуваєте із мертвих джерел,
намагаючись зупинити нашу ходу,
марна ваша справа — ми йдемо.
Ми йдемо по Україні,
пов’язані вишиваними дівочими руками рушниками,
і радість сяє в наших очах.

Ведучий 1. Раніше в кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Вісім віків живуть легенди про незвичної краси посаг, яким здивувала Францію донька Ярослава Мудрого. Не перед парчевими шатами завмирали вибагливі французи, а перед вишиванками нареченої.

Ведучий 2. Зазвичай в Україні сусідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні. "Дати рушники — традиційно означало згодитися на шлюб і готуватися до весілля”. Рушники подавали і брали, коли йшли свататися, пов’язували молодих, прикрашали гільце на дівич-вечорі, на рушники ставали молоді.

Ведучий 1. А зараз у виконанні групи наших студентів ми побачимо фрагмент слобожанського сватання, записаного Миколою Сумцовим.

Студенти інсценізують фрагмент сватання (див.: Сумцов М.Ф. Слобожане: Історико-етнографічна розвідка. — Харків, 2002. — С. 93-94.).

Мати [побачивши сватів, каже дочці]. Дочко, вже старости прийшли. Вийди з хати.

[Входять старости — 2 чоловіки з паличками в руках, знімають шапки, низько кланяються і кажуть:]

Свати. А  пустіть, будьте ласкаві, в хату, кланяємось вам, свате, хлібом-сіллю.

[Дають хліб].

Батько й мати. Спасибі за хліб, за сіль. Сідайте.

Свати. Ми прийшли до вас шукати куниці, що ховається під солом’яні копиці.

[Входить дівчина і, наче засоромившись, стає коло печі й колупає її].

Батько. Бачите, ловці-молодці, що ви наробили: мене з жінкою засмутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить. Так ось що ми зробимо: доброго слова не цураємось, а щоб ви нас не порочили за те, що ми передержуєм куницю — красную дівицю, то ми вас перев’яжемо  і тоді все добре вам скажемо. Дочко! Прийшла черга і нам до прикладу казати, годі піч колупати, а чи нема чим цих ловців-молодців пов’язати?

[Дочка мовчить, колупає піч].

Мати. Чи чуєш, що батько каже? Іди, та давай чим людей перев’язати! А може. нічого не придбала, та з сорому піч колупаєш? Не вміла матери слухати, не вчилася прясти, не зробила рушників?

[Дівчина йде в кімнату і виносить звідти на тарілці два вишитих, хрест на хрест покладених, рушників, кладе їх на хлібові, вклоняється й цілує руку в батька та в неньки, потім оперізує рушниками сватів. Свати вклоняються і кажуть:]

Свати. Спасибі батькові й матері, що свою доню рано будили і доброму ділу вчили. Спасибі й дівочці, що рано вставала, тонко пряла і гарні рушники придбала.

[Входить молодий. Дівчина виносить червону хустку].

Батько. Цьому, дочко, сама чіпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та слухай його, та шануй.

[Дівчина дарує хустку. Старі починають частувати гостей].

Ведучий 2. (Тут і далі наведено приклади, записані автором сценарію від мешканців Луганщини при тематичному обстеженні краю; при підготовці свята в інших місцевостях можна використовувати відповідний регіональний матеріал). У східнослобожанському весіллі рушник також є символом готовності дівчини до заміжжя. У Новопсковському районі Луганської області кажуть: "Дівчина понавишивала рушників — уже їй можна заміж виходити”.

Ведучий 1. Рушник є ознакою заможності багатства родини дівчини: уважалося, що чим заможніша родина, тим більше рушників буде подаровано сватам на сватанні. Старші люди розповідають: "В одних так було двадцять чотири рушники!”.

Ведучий 2. Молодого і молоду на весіллі в нас раніше підперізували рушниками: білим — першого весільного дня, червоним — другого. Це значить, що в першому випадку рушник символізує дівочу чистоту, недоторканість, а в другому — щасливий союз молодих.

Ведучий 1. А на Старобільщині в разі цнотливості молодої керівника обряду — дружка — другого весільного дня перев’язують червоним рушником, отже, тут рушник виявляє свою символіку цноти молодої.

Ведучий 2. Оберегова функція рушника реалізована в обрядах благословення молодих батьками й під час вінчання в церкві. У Троїцькому районі говорять: "Молодих ставили на рушник, щоб життя було довге, чистеньке, гладеньке”.

Ведучий 1. У вінчальному обряді рушник виявляє ще символіку заміжжя. Сватівчани розповідають: "Як бере батюшка молодих за руку й воде кругом столу, дружка должна була взяти цей рушник і ногою зачепити – для того, щоб її дружки всі виходили раненько заміж”.

Ведучий 2. За весільним столом молоді сиділи на лаві, застеленій рушником, що символізувало побажання молодим багатства.

Ведучий 1. Рушником обв’язували ікону, якою благословляли молодих, на ньому виносили весільний коровай. Зв’язок з цими предметами засвідчує сакральну символіку рушника.

Ведучий 2. А ще весільний рушник разом з водою може виконувати очищувальну функцію. У Старобільському районі нам розповіли: "Як чесна молода, гості йдуть до річки, руки миють, молода дає їм рушники”.

Ведучий 1. Як бачимо, рушник в українському весіллі є полісимволічним атрибутом.

Ведучий 2. Усі, напевно, знають,  що рушник супроводжував наших предків протягом усього життя — і в радості, і в горі.

Ведучий 1. Гарний був звичай використовувати рушник при будівництві житла. При зведенні помешкання саме рушниками застеляли підвалини, рушниками піднімали сволоки, а потім дарували їх майстрам. Рушник вішали угорі, у кутку, коли стіни були вже зведені.

Ведучий 2. Рушниками прикрашали хату. "Хата без рушників — казали в народі, — що родина без дітей”. Рушники вішали над образами. Рушником накривали хліб на столі або на покуті. Гарно оздобленими рушниками накривають кошики з паскою чи яблуками, коли несуть святити до церкви.

Ведучий 1. Дарунковими плечовими рушниками перев’язують кумів та гостей, запрошених на хрестини, рушник дарують бабці, яка приймає дитину під час пологів.

Ведучий 2. Після закінчення жнив господар зустрічав женців з хлібом-сіллю на рушнику, а ті потім одягали його на обжинковий вінок.

Ведучий 1. Наші дідусі та бабусі пам’ятають такий звичай: коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб рятував від лиха, щоб нагадував йому про рядну домівку. Син приймав рушник і цілував хліб. І сьогодні почесних гостей зустрічають у нас хлібом-сіллю на вишитому рушнику.

Ведучий 2. Використовували рушники і в похоронному обряді. На них спускали домовину в яму. Потім ці рушники вішали на хрест або дарували в церкві. Рушник стелять і під плечі небіжчику, застеляють віко труни.

Ведучий 1. Чи знаєте ви, що в українській вишивці кохався і Тарас Шевченко? Він збирав її зразки, робив замальовки з рушників. Багату колекцію волинських рушників зібрала Олена Пчілка, українська письменниця й етнограф. Вишивали і діти Олени Пчілки — Леся Українка та Ольга Кривинюк.

Ведучий 2. Наші студенти теж присвячують рушникові свої поезії. Послухаймо вірш студентки групи 3-го курсу Люби Левицької в її авторському виконанні.

(Л.Левицька читає власний вірш).
Веселкою сплелися кольори
На рушничку твоєму, наче доля.
На нім — тобою прожиті роки,
Усі достоту, з радощами й болем.
Усе на нім: вечірняя зоря,
І росами умите раннє сонце,
На нім і сльози, й посмішка твоя,
Хатинка рідна і твоє віконце.
На цьому рушничку — твої безсонні ночі.
Цей вишитий рушник для мене — наче жаль.
Дивлюсь на нього я і бачу твої очі.
Ніколи й нізащо його я не віддам.

Ведучий 1. Згідно з народними морально-звичаєвими нормами, кожна порядна господиня мусила сама дбати про одяг. Повна скриня полотна і сорочок — це була ознака не лише достатку, а й працьовитості, бо це все в минулому виготовлялося власноручно. Про це розповідають і народні пісні. Так, на весіллі свашки співали:

Ведучий 2. Світилка-шпилька при стіні, на ній сорочка не її;

Прийшла сусіда, торкає: – Скидай сорочку, смеркає!

А світилка відповідає:

Ведучий 1. Брешете, дружечки, як свині, в мене сорочок дві скрині,

А третя не повна, а на мені шовкова.

Ведучий 2. У давні часи сорочка слугувала як натільним, так і верхнім одягом. Вона ще й була провідником магічної сили, прихованої у людини, тому що безпосередньо облягала її і від холоду, і від злого ока. Вишивка на комірі, манжетах рукавів та подолі також виконувала оберегову функцію.

Ведучий 1. Існує легенда про те, як на землі лютувала страшна пошесть. Вимирали сім’ї і навіть цілі села. І ось одна жінка, втративши всю свою сім’ю, крім найменшого синочка, молила Бога, щоби він зберіг хоч цю її дитину. І Бог відкрив їй таємницю: