Каталог статей

Твір «Святий Миколай»

       Діти просять у Миколая здоров’я . У переддень свята Миколая всі згадують про благодійність. Дехто лише раз на рік задумується про те, що не всі діти можуть отримати в цей час подарунки. Але ж у своєму маєтку біля Косова святий Миколайко живе цілий рік, тому, мабуть, і благодійникам, і державі треба пам’ятати про доброчинність теж цілорічно.

       «Заходьте, мої любі!» Великі автобуси припаркувалися біля маєтку. По великій території садиби бігають діти, спускаються з гірки, сідлають дерев’яних коників, катаються на черепахах чи фотографуються на стільчиках «моральних цінностей». Цих крісел є 12, як і місяців у році. Кожен дерев’яний стільчик підписаний. Нам, наприклад, затишно було сидіти на кріслі «щирості», по сусідству з «мудрістю» та «добром». Шум, гамір, дитячий сміх.

       Лише вчителі стурбовано бігали, слідкували за дітьми та просили, щоб ті були чемні, бо зараз всі підуть до Миколая. Діти сміялися. Один непосидючий хлопчик крикнув, що Миколая не існує. Але ось, набігавшись, малеча вишикувалась біля будинку. Біля «Світлиці Миколая» вчителька постукала у двері і за ними почулося: «Заходьте, мої любі, я на вас чекав давно».

       Раптом стало тихо. Невже це і справді відповів сам святий Миколай? Діти ошелешені. Вони зайшли до світлиці і побачили невеликого зросту бороданя, що щиро посміхався. Деякі з колишніх пустунів навіть слова вимовити не могли й позабували всі свої віршики.

       Маєток святого Миколая працює цілий рік. Туристам з дітками Миколай пояснює, що живе тут та збирає інформацію про дітей по садочках і школах – чи були вони чемні. Занотовує у велику книжку та позначає, який подарунок кому принести. Має він тут ліжко, на якому спить. Коли воно застелене, то це зима, а лише відгорнеш ковдру, а під нею зелений мох, квіточки з-під снігу проглядають…

       Оговтавшись, дітки про все розпитують: скільки Миколаю років, що він любить їсти, чому іграшки на ялинках круглі, та як встигає подарувати всім подарунки за одну ніч. Далі у світлицю до Миколая зайшло троє матусь з малюками. Дітки писати ще не вміють, тому Чудотворцю про подарунки нашептали на вушко. Мами ж нічого не чули, то потім і самі підходили та питали, що ж це їхні чада там нашептали?

       Екскурсовод водить малечу маєтком і розповідає про кожну кімнату. Наприклад, «Кімната новорічно-різдвяної іграшки». Тут діткам розповідають про історію ялинкових прикрас та різдвяних листівок. Ми на мить відчули себе з якоїсь давньої-давньої епохи. До цього спонукали слова екскурсовода: «А це, діти, на стінах висять листівки. Колись не було мобільних телефонів, і люди вітали одне одного за допомогою таких поштівок».

       Останнім часом до маєтку почали звертатися благодійники. Знаючи, що є така пошта, вони телефонують і запитують, чи не потрібна допомога. Забирають ті «проблемні» листи, в яких вказана конкретна адреса з конкретними проблемами…

       Недавно Миколайко читав листа, де дитина пише, що не має мами, живе з татом, бабусею і дідусем. Дитина дуже хвора, перенесла дві операції на серце. Дівчинка пише, що дуже хоче отримати подарунок – ноутбук. Можливо, і цього листа передадуть комусь з «помічників Миколая», які зможуть допомогти дитині та подарувати їй справжнє свято. Адже разом з відповіддю на лист благодійники надсилають подарунки. Що саме – Миколай, хоч він і повинен все знати, – не відає. Але листи з подякою за подарунок дітки надсилають саме йому. Хто саме допоміг і яким дарунком – у маєтку не знають, бо облікових журналів не ведуть, і ніхто з благодійників не просить їх записувати.

       Напевно, такою й повинна бути доброчинність – не для галочки, не на загал. Єдине, що й разу на рік для благодійності відчутно замало.