Каталог статей

Продовження

Яга. Знову десь хатка запропастилася. Оце непосида. (Свище, махає рукою, тупає ногою, знову свище. Квокчучи, з’являється хатка, Яга замахується на неї мітлою, тоді припирає віник до дерева і відходить; рукою показує, щоб Антипко й Лінь ішли; ті тягнуть мішок..)

Антипко. Досить Тягати цей мішок. Давайте вже заглянемо до нього

Лінь. Візьмемо подарунки.

Антипко. Я вже проголодався.

Лінь. І я… Надоїло чекати тих малюків. Смішно: ми, дорóсла пóгань, маємо ховатися перед якимись дівчам і хлопчакóм. Прийдуть сюди – спіймаєм, як курчат, і буде гарнесенька вечеря.

Яга. Ану, цить!.. Хай і так. Але подарунки ділитимем порівну, та тоді аж, як прилетить Кощій. Чули, що наказував: без нього не починати!

Антипко. Кощій, Кощій! Надоїли вже – і ти, і він. Ми трудилися, крали це у Миколая, тягалися з мішком, а він буде користати.

Лінь. І я кажу: не будемо чекати! Розв’язуй, Антипку, мішок.

Яга. Бунт! Караул! Та я зараз як візьму мітлу, та як…

Під час сварки Яги з Антипком та Лінню під сцену виходять Ведмідь, Заєць, Колобок, Іванко та Оленка, збираються у гурт і про щось радяться. Іванко біжить до Мисливця, а Колобок іде на сцену. Виходять двома групами за куліси – з ними ж і Мисливець.

Колобок (спокійно бере мітлу). Хатинко, хатинко, повернись до мене передом, а до лісу задом. (Хатинка повертається).

Яга. Ага, то ти, шибенику! Вернувся! (До хатки). До мене передом!

Колобок. До мене!

Яга. Я кому кажу – до мене!

Колобок. Ні, до мене!

Яга. До мене!

Колобок. Таки до мене!

Хатинка крутиться безпорадно і врешті-решт падає на Антипка й Лінь, яка заціпеніло спостерігали за цією картиною. Входять Ведмідь і Мисливець, який навів на Ягу рушницю, а Колобок – мітлу. Ведмідь витягає з-під хатинки мішок і б’є ним Лінь та Антипка, які пробують утекти.

Ведмідь. Куди, нечисть! Ану, тут стійте і ні руш!

Мисливець. Попалися, злодії. Аж тепер ми звільнимо наш ліс од цієї пóгані.

Сорока (влітає). Скре-ке-ке, скре-ке-ке, хтось по лісу знову йде!                           

                              Скре-ке-ке, скре-ке-ке, хтось по лісу знову йде!

Оленка. Ой, хто це ще?!

Колобок. Може, то Кощій – тоді ми пропали (задкує).

Виходять Миколай, Ангел, а трохи віддалік, у глибині сцени, – Місяць.

Миколай (киває палкою на сороку). Цить, скрекотухо, помовчи трохи (до всіх). Добрий вечір. Я радий бачити таке дружне товариство.

Ведмідь (подає мішок). Здається, це ваше?

Миколай. Так, дякую. Бачу, справилися із завданням, минули всі перешкоди, подолали їх. Молодці, Оленко й Іванку!

Іванко. Ми б нічого не зробили, якби не допомагав Заєць.

Оленка. І Колобок.

Іванко. І пан Бурмило.

Оленка. І Місяць.

Іванко. І Мисливець.

Оленка. Та найголовніше: нам дуже багато допомогли діти, оці дітки, присутні в залі!

Іванко. Вони і танцювали, і співали, і загадки відгадували. Вони ж і подружили нас із Зайцем, Колобком, Ведмедем.

Миколай. За таку роботу, діти, я вночі сьогодні обов’язково до вас навідаюся – адже ви чемні, правда? В моєму чарівному мішку вистачить подарунків на всіх… А ви, Оленко й Іванку відтепер не хвилюйтеся: зла мачуха вже не буде вами коверзувати, це обіцяю я – святий Миколай.

Оленка й Іванко. Дякуємо, отче Миколаю.

Місяць (виходить на авансцену). А ми, друзі, теж зробімо подарунок  Миколаєві. Заспіваймо пісню на його хвалу.

Всі беруться за руки, виходять в зал, тільки Мисливець залишається стерегти Ягу, Антипка й Лінь. Кожен бере по одній дитині із залу і стають до хороводу. Починає звучати мелодія „Ой, хто, хто Миколая любить”.

Антипко. Ми теж хочемо співати!

Лінь. Я хочу до вас, до гурту!

Яга. Ми вже будемо че-е-емні!

Миколай (до дітей). Візьмемо їх, діти до хороводу.

Місяць. Отче, у вас незвичайна сила – тож зробіть, щоб оті бешкетники стали чемними.

Миколай. Ходіть-но сюди… Обіцяйте всій дітворі, мені, і цілому світові, що не будете лихих вчинків робити, капостити і шкодити – ні людям, ні звірятам, ні пташкам, ані деревам, кущам і квіткам!

Яга, Лінь, Антипко. Обіцяємо. Обіцяємо. Обіцяємо.

Звучить мелодія, всі, взявшись за руки, у хороводі виконують пісню „Ой, хто, хто Миколая любить”.

Ангел. Нам пора, отче. В багатьох ще селах і містах чемні діти чекають нас в гості.

Миколай. Так, діти. Нам пора. Залишайтеся і надалі чемними, ввічливими, дружніми і співчутливими… Раненько загляньте під подушку – там обов’язково буде для вас подарунок від мене. (Відходить трохи). Будьте здорові! До наступної зими!

Разом з ангелом виходять.

Усі актори: –    І нам пора.

–      Всього вам, дітки, найкращого!

–      Гарних подарунків!

–      Будьте чемними

–      До наступної зими!

     Виходять на сцену, ще раз кланяються. Завіса.

Костюк В.В., учитель української мови та літератури, Івано-Франківська школа № 25

http://osvita.ua/