Каталог статей
| Головна » Статті » Готуємо уроки разом з дитиною! » Читання | [ Додати статтю ] |
Українські народні казки
Українські народні казки Серед багатьох фольклорних видів і жанрів одне з найпомітніших місць займає казковий епос, який виник і розвинувся на основі тисячолітньої трудової і суспільної діяльності людей, що сягає своїм корінням у найдавніші часи людської історії, в ту далеку первісну добу, коли, за висловом О. М, Горького, «художня творчість трудящих була єдиним організатором їхнього досвіду, втіленням ідей в образах і збудником енергії колективу».
Казки досить повно й історично правдиво відбивають шлях розвитку людини — творця «другої природи», культури. Яскраво виявляються в них ознаки матеріалістичного мислення людей праці, їхнє прагнення максимально пізнати навколишній світ, удосконалити знаряддя виробництва, опанувати техніку. Як один із провідних жанрів народної оповідальної творчості, казка відіграла важливу роль у розвитку писемності. Важливо значення мали народні казки для становлення багатьох жанрів художньої літератури (пригодницького роману, повісті, новели, байки, літературної казки-алегорії, віршованої казки), а також дитячої літератури. Казка, ця особлива, вироблена віками, форма художнього відображення життя, супроводжує людину з дитинства. Виховні можливості її важко переоцінити. Виразно це підкреслив у статті «Перша книга після азбуки» К. Ушинський: «Багато російських казок ідуть, звичайно, з далекої язичницької давнини, коли вони зовсім не були казками, а щирими віруваннями народу. Але багато з них, очевидно, народ переробив, або їх наново складено навмисне для дітей. Це перші і блискучі спроби російської народної педагогіки, і я не думаю, щоб хто-небудь був спроможним змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу… Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних навмисне для дітей освіченою літературою» І. Франко у післямові («Байка про байку») до збірника власних казок, адресованих у першу чергу дітворі, особливо підкреслював доступність для дитячого сприйняття казкових образів, мотивів, мови казок, відзначав велику впливову силу казки у процесі загального розвитку людини уже з перших років її життя. «Оті простенькі сільські байки,—писав Франко,— як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті» Казка живе за своїм часом і в своєму просторі. Простір і час тут — поняття умовні («далеко чи близько», «за тридев’ять земель» і т. д.). Проте за казковим, фантастичним часом і простором завжди стоїть реальна дійсність, де знаходяться оповідач і слухачі. Тому в класовому суспільстві казка завжди мала класовий характер. Протягом віків люди праці вели боротьбу за визволення і ніколи не втрачали віри в перемогу, висміюючи всіляких носіїв соціальної несправедливості, мріючи про вільне, щасливе життя. Особливий інтерес становлять героїко-фантастичні казки, в яких міфічне, фантастичне начало органічно поєднується з началом героїчним. Переважна частина героїчних образів казок відзначається виразним суспільним, соціально-класовим звучанням. Як правило, це знедолені, принижувані в житті, у повсякденному побуті постаті — син бідняка, наймолодший у великій селянській родині, син удовиці, переслідувана злою мачухою падчерка-сирітка, працелюбний, проте нещасний, убогий, пригнічуваний паном селянин тощо. Якими б неймовірними не здавались відображувані в казковому епосі події та вчинки героїв, проте кожна казка в кінцевому результаті спроектована на конкретне життя трудівника і так або інакше відбиває його світогляд, реальні життєві потреби, художні смаки, суспільно-етичні ідеали. Отже, матеріалістична у своїй основі казкова фантастика фактично постає як своєрідний вияв нестримного бажання людини праці боротися за полегшення свого життя, за наближення світлого майбутнього. Українська народна оповідальна творчість, зберігаючи характерні національні риси, водночас виразно тяжіє до загальносвітової фольклорної традиції, перегукується з нею. Розвиваючись протягом тривалого часу, вона постійно збагачувалась, засвоюючи кращі здобутки місцевих традиції та активно взаємодіючи з казками інших народів. В українській героїко-фантастичній казці, як і в казках інших східнослов’янських народів, фантастичне начало органічно поєднується з історичним елементом, що притаманний билинам, героїчним переказам, історичним легендам. В деяких казках навіть імена персонажів збігаються з іменами різноманітних героїчних сказань сивої давнини. Тут зустрічається Ілля Муромець, Єруслан Лазарович, Бова Королевич та інші билинні імена. Одна з характерних жанрових особливостей казки — внутрішня установка на вимисел. Неодмінною передумовою життєздатності казки, запорукою популярності є гармонійне поєднання художнього вимислу з установкою на те, щоб розважити, зацікавити слухача, полонити його уяву неймовірністю відображуваних подій та ситуацій. Усе цілковито визначалось місцем, яке казка здавна посідала у культурному житті народу, зумовлювалось її здатністю проникати в різноманітні ділянки життя, відбивати найхарактерніші риси повсякденного буття трудівника, було конкретним виявом прагнень казкаря захопити художню уяву найширшого кола різних за своїм характером слухачів. Значного розвитку й поширення набула народна казка на Україні. Як і в багатьох інших народів світу, тут вона здавна була неодмінним супутником трудівника у найрізноманітніших умовах його повсякденного побуту,— особливо ж у години перепочинку, коли після нелегкого, напруженого дня наступала вільна хвилина і людині випадала можливість полинути на крилах фантазії у чарівний, привабливий світ казкових образів. Винятково важлива роль у підтриманні й розвитку казкової традиції здавна належить виконавцеві казки. Ось чому дослідники завжди виявляли багато уваги постаті народного казкаря-оповідача. Адже саме виконавець казки (здебільшого це обдарований оповідач-імпровізатор), тонко вловлюючи смаки і запити середовища, повинен був завжди зважати на його характер, щоразу пристосовуючись до нього. А це під силу лише справжньому майстрові оповіді, який повинен мати добру пам’ять, художній хист та великий запас вражень, бездоганно володіти умінням імпровізації й здатний справді цікаво, щоразу по-новому розповісти казку на певний сюжет. На Україні, як і в інших народів світу, в процесі тривалого розвитку казкового епосу заявило про себе у різний час чимало яскравих казкарів, справжніх майстрів народної оповідальної творчості. Із розвитком умов життя трудового народу неминучих змін набували і його культурні запити, естетичні смаки та вподобання. Це спонукало народних казкарів-оповідачів постійно підносити свою майстерність, творчо освоювати засоби народної гумористики, багатства мови, образні вислови, мудрослів’я, пильно приглядатись до психології, особливостей вдачі, характеру представників різних суспільних верств, всебічно осмислюючи й переносячи все це в художній світ казки. Внаслідок цього в народних героїко-фантастичних казках — як і в творах інших жанрових різновидів — склалась характерна поетика, розвинувся суто народний стиль художнього відбиття дійсності. | |
| Переглядів: 4543 | Рейтинг: 3.0/3 |
| Всього коментарів: 0 | |