Каталог статей

В.О.Сухомлинський «Вчити вчитися»

Єдність навчання і виховання... Вдумаймося,    шановні     колеги — вчителі   початкової школи, у ці   слова! Це  ж   від того, в якій мірі наш   учень   є   передусім нашим вихованцем, залежить  успіх  усієї навчально-виховної роботи школи.

В одній з останніх праць В. І. Леніна — «Краще менше, та краще» — є слова: справді освічена людина. Таким наш вождь вважав того, хто цінує знання, хто, керуючись ними, не лякається боротьби для досягнення поставленої мети. Так, справжня єдність навчання й виховання саме й полягає в тому, щоб кожен учень, вступаючи уже в шкільні роки в активне суспільно-політичне життя, виробляв на основі знань тверді комуністичні переконання і керувався ними завжди. Щоб інтелектуально і духовно зростати, у школяра мусять бути потяг до знань, бажання оволодівати ними.

Багаторічна праця з дітьми не раз переконувала мене, що найтонші джерельця, з яких наповнюється ріка єдності навчання й виховання — це бажання дитини вчитися. Але як же відкривати оті джерельця, як зробити, щоб вони не замулилися? Чим попередити тривожне явище, з яким, на жаль, часто доводиться стикатися нам, педагогам: скажімо, дитина несла до школи вогник жаги до знань, але він хутко погас, натомість народився найстрашніший, найлютіший ворог навчання — байдужість?

Або ось таке: як побудувати усю навчально-виховну роботу - в класі та школі, щоб дитині хотілося сьогодні бути духовно багатшою, розумнішою, ніж учора, щоб вона відчувала, переживала своє інтелектуальне, ідейне зростання, пишалася ним, щоб ці почуття були стимулом, котрий спонукає долати труднощі? Адже дитяче бажання добре вчитися невіддільне від оптимістичного світосприймання — пізнання навколишнього світу і, особливо, самопізнання. Певна ж річ, там, де немає радісного захоплення навчальною працею, бентежного подиву перед істиною, що відкривається завдяки напруженню внутрішніх сил дитячої душі (а вони, ці сили — єдина, так би мовити, течка опори педагога) — не може бути й мови про любов до науки, до знань.

Щоб дитина була палко зацікавлена у навчанні, їй необхідне багате, різноманітне, приваблююче інтелектуальне життя. Ми маємо по­стійно дбати про те, щоб зі вступом до школи думка дитини не була втиснута в рамки класної дошки й сторінки букваря; щоб стіни класу не відмежували її від різноманітності світу, в таємницях якого — невичерпні джерела думки, творчості. Іншими словами: щоб дитина охоче вчилася, її інтелектуальне життя в жодному разі не повинне обмежуватися лише шкільними, учнівськими методами, які вимагають запам'ятовування, заучування та відтворення знань для перевірки їх учителем.

А втім, нехай у читача не складеться враження, нібито автор зневажливо ставиться до запам'ятовування й заучування. Ні, без цього немислимі навчання і розумовий розвиток. Але якщо навчання перетворюється тільки в роботу пам'яті, воно стає безпредметним, бо справжній розумовий розвиток можливий тільки тоді, коли поєднуються зусилля пам'яті й думки, осмислюються явища, закономірності навколишнього світу.

Щоб інтелектуальне життя учнів початкової школи було багатим, необхідні гармонія думки й зусиль пам'яті. Дбаймо, шановні колеги, про те, щоб дитина в початковій школі була передусім думаючою, активним добувачем знань, допитливим шукачем істини, мандрівником у світі пізнання. Лише за цієї умови вона буде добрим школярем.

Хочеться у зв'язку з цим поділитися деяким досвідом, набутим учителями початкових класів нашої школи. Навчання дитини у нас починається за рік до вступу її у перший клас (у підготовчій групі). Дитина живе в цікавому для неї світі думок. Ми проводимо з малюками спеціальні заняття, які дістали назву уроків мислення. Це, образно кажучи, подорожі до першоджерел думки. Ми йдемо з дітьми в садок і до лісу, в поле й на берег ставка; відкриваємо перед ними найрізноманітніші відтінки й грані предметів, явищ, відношень, залежностей. Бачення світу, завдяки якому людина стає не пасивним спостерігачем, а відкривачем істини, це і народження живої думки. Ми переконані, що запобігти згасанню вогника цікавості у дитячих очах можна лише тоді, коли ми    навчимо своїх вихованців активно бачити світ. «Мислення починається   з подиву»,— писав Арістотель. Потяг до знань, прагнення до пізнання    істини, як відомо, має своїм першоджерелом захоплення дитини тим, що відкривається їй у світі, а потім і в ній самій.

...Діти — майбутні першокласники — прийшли з учителем на зелений луг. Пахне трава, милують зір квіти, гріє ласкаве сонечко, в блакитному небі співає жайворонок, у прозорому струмку плавають рибки... Перед дитиною відкривається життя в найрізноманітніших його проявах. І ось тут вона осягав своїм розумом дивовижну, разючу істину: джерелом життя є сонце. В яких би формах воно не виявлялось, його пробуджує тільки сонячний промінь. Ця істина викликає в дітей глибокі хвилювання. Перед ними постають десятки загадок, відкриваються найрізноманітніші зв'язки й відношення, суть яких неясна, але її хочеться збагнути. Осягнувши своїм розумом одну істину, дитина пояснює за допомогою неї все нові й нові явища. Але чим більше зрозумілого, тим більше відкривається і незрозуміле, тим активніше працює думка, тим сильніший потяг до знань. Із заняття на тему «Сонце — джерело життя на землі» дитина йде в радісно-піднесеному, схвильованому настрої. Цей душевний стан породжує особливу сприйнятливість розуму до всього, що треба запам'ятати. Людина, яка багато думає, власними зусиллями відкриваючи істину,— з великою активністю, з інтересом сприймає і запам'ятовує.                                                        

Зрештою, для гармонії думки н пам'яті необхідна ціла система уроків мислення серед природи. Ось теми, за якими наші педагоги проводять заняття протягом п'яти років — від підготовчої групи до закінчення четвертого класу.

Літо. Перші прикмети осені. Чому одні пташки відлітають у теплий край, а інші залишаються у нас зимувати? Листя опадає а дерев.  Сонечко світить, та не гріє. Перші сніжинки. Як мороз малює по шибках? Народження літнього, осіннього дня. У блакитному небі — ключ  журавлиний. Живе й неживе в природа. Ставок і річка. Наше село.  Поле й плуг. Бджола на квітці. Джмелі в жовтих бутончиках хмелю.  Квітка й зернина. Насінина й рослина. Як з зернини виростає колосок.  Праця й хліб. Сонце — джерело життя. Плодові й декоративні дерева. Троянди в нашому садку. Шипшина й троянда. Осінні квіти. Хризантеми — діти осені. Вечірня зоря. Тихий вечір над ставком. Садок вишневий коло хати. Сонце заходить. Пісня цвіркуна. Прилетіли шпаки. Маленькі ягнята. Корова й телятко. Квіти в теплиці. Зимовий ранок. Життя під снігом. Напровесні. Жайворонок у блакитному небі. Пшеничне поле. Росяний ранок. Небо перед вітряним днем. Подорож краплини води. Як ластівка мостить гніздо. Синичка шукає допомоги у людини. Горобець і шуліка. Завірюха. Комбайн пливе в морі пшениці. Коваль біля горна. Як з цегли виростає будинок. Що людина може робити лопатою? Руки музиканта і руки муляра. Праця взимку і влітку. На тваринницькій фермі. Праця, втома й відпочинок. Гра і праця. Моя улюблена іграшка. Моє улюблене заняття.

Система уроків мислення — це наша школа думки, без якої ми не уявляємо повноцінної, ефективної розумової праці на всіх уроках не тільки в початковій школі, а й у наступні періоди навчання й розумового розвитку. Вона, ця школа, є фундаментом творчих розумових сил, необхідних для оволодіння новими й новими знаннями. На думку всіх учителів початкових класів нашої школи, виховний смисл уроків мислення полягає передусім у постійному і невпинному застосуванні знань. Виховати прагнення до навчання якраз і можна тільки тоді, коли знання, якими дитина оволодіває в початковій школі, не залишаються мертвим скарбом, не нагромаджуються в дитячій голові тільки для  того, щоб у певний час учитель виймав їх з «комори» для перевірки. Розвиток розумових здібностей — це знання в русі, в застосуванні. Оптимістичне самопізнання — а це й є передумовою потягу до знань — починається з того, що дитина на власному досвіді переконується: знання стають знаряддям її мислення й праці; користуючись ними, вона виражає свій розум, самого себе. На уроках мислення відбувається складний процес самовираження особистості в творчій думці, в підході до явищ навколишнього світу, в їх поясненні, в глибокому осмисленні. Активне застосування знань породжує, творить ту справжню освіченість, про яку писав В. І. Ленін,— глибоку переконаність, вірність ідеалам, уміння дорожити науковою істиною як власною честю й гідністю.

Ось саме тут, у ці хвилини, коли допитливий дитячий розум безпосередньо торкається найтонших взаємозв'язків між явищами навколишнього світу, між працею людини й світом,— пробуджуються й проявляються активні інтелектуальні сили дитини, саме тут вона вперше гідчуває себе володарем знань, вчиться дорожити переконаннями, бо якраз те, що здобуто власними силами, особливо дороге.

Ми впевнилися в тому, що завдяки урокам мислення школяр стає трудівником думки. Наші уроки мислення не є чимсь універсальним; це не єдиний засіб виховання розумових здібностей і бажання дітей вчитися. Та, мабуть, це найдоцільніший, ураховуючи вікові особливості сприймання й мислення, засіб формування поглядів вихованця, його ставлення до розумової праці й до самого себе. Найголовніше — вже в молодшому віці людина свідомо дорожить тим, що вона — мисляча особистість. А якраз без цього не може бути й мови про жодне свідоме прагнення оволодівати знаннями.

Постійно відчуваючи, переживаючи на власному досвіді привабливість застосування знань, гордість від того, що вона — володар їх, маленька людина поступово переносить це ставлення до навколишнього світу на саму себе, на книгу. Читати природу ми вчимо дітей для того, щоб навчити їх читати книгу. А виховати школяра допитливим, вдумливим читачем — це не так просто. Це не одне й те ж, що навчити шпарко читати. Бажання вчитися утверджується в дитини тільки за тієї умови, коли її інтелектуальне життя проходить серед книг. Чи не найбільше лихо багатьох шкіл — безкнижковість духовного життя. Багато, дуже багато є шкіл, де на полицях бібліотек немає якраз того, що потрібно читати дитині молодшого віку. Читати не лише, щоб знайти якийсь засіб від марнотратства часу, а щоб жити у світі книг.

Тепер книзі доводиться змагатися з іншими джерелами інформації (кіно, телевізор, магнітофонні записи і т. п.). Отже, навіть там, де хороші книги для читання є, вони часто стоять на полицях бібліотек, як сплячі велетні.

Важливу свою місію як вихователів ми вбачаємо у тому, щоб у такому своєрідному змаганні переможцем завжди була книга. Бажання вчитися живе й утверджується там. де вона стала найпривабливішою духовною потребою молодшого школяра. Що і як читають діти, який слід залишає читання в духовному житті вихованця? Це питання великої ваги.

Ми не ставимо собі за мету подавати докладні поради про зміст позакласного читання. Вдумливий учитель з перших же кроків роботи з дітьми продумує, які книги мусить прочитати (й перечитати) за роки навчання в початкових класах кожен вихованець. Ті книги обов'язково мають бути в бібліотеці (та й не в одному примірнику). Без цього школа може перетворитися з вогнища інтелектуальної культури в місце, де панує зубрячка. Позакласне читання — то, образно кажучи, і вітрила, завдяки яким корабель думки пливе вперед, і вітер, що надимає вітрила. Немає читання — немає ні вітрил, ні вітру. Читання — самостійне плавання в морі знань, і наше завдання полягає в тому, щоб кожен вихованець зазнав щастя цього плавання, відчув себе сміливцем, який став віч-на-віч з безмежним морем людської мудрості.

У початковій школі самостійне читання відіграє особливу роль в інтелектуальному, моральному й естетичному розвитку. Від того, яке місце займає воно в духовному житті школяра, залежить його ставлення до навчання. Ми прагнемо, щоб у дитинстві кожен учень прочитав найкращі книги про природу, героїчне минуле рідного народу, про боротьбу радянських людей за волю і незалежність у Великій Вітчизняній війні, подвиги будівників комунізму, велич і благородство людини-бор-ця за щастя трудящих, про комуністичний ідеал, нашу Батьківщину, культуру, науку, освіту. Протягом десятиріч у нас склалася «Бібліотечка дитинства»: це 250 книжок, які кожен учень перечитує під час навчання в початкових класах. Ми дбаємо про ретельний добір літератури до цієї бібліотечки: тут мають бути тільки книги високої художньої і пізнавальної цінності. Вони входять в інтелектуальне життя дитини як дорогоцінне надбання. Особливе місце у цій бібліотеці належить книжкам про людей, які стають взірцем, прикладом для наслідування. Справжнє виховання починається там, де є самовиховання. А самовиховання починається з захоплення моральним благородством, величчю людини.

Важливе виховне завдання кожного вчителя початкової школи — добитися, щоб дитина прагнула бути схожою на того, хто є для неї ідеалом. Діти захоплюються книгами про В. І. Леніна, Ф. Е. Дзержинського, С. Лазо, Олександра Матросова, Зою Космодем'янську, переживають подив і схиляються перед великими вченими, що віддали своє життя в ім'я утвердження наукової істини.                           

Не можна уявити повноцінного виховання без того, щоб людина в дитячому віці не пізнала на власному досвіді хвилюючої радості думання над книгою. Читання стає могутньою виховною силою завдяки тому, що, захоплюючись моральною красою, прагнучи наслідувати, людина починає думати про себе, оцінювати свої дії і вчинки, вимірювати себе певною міркою моральності. Читання й роздуми над книгою стають інтелектуальною потребою. Це надзвичайно важливо для вихованна тієї культури думки, без якої  немислимий  потяг  до  навчання, прагнення оволодівати все новими й новими знаннями.

Думки, пробуджені над книгою, є мовби добре обробленим полем, ка яке падає насіння знань, проростає, дає врожай. Завдяки думанню над книгою полегшується засвоєння програмового матеріалу. Чим більше учень міркує над книгою, чим сильніше зринає в його душі почуття захоплення, пробуджене книгою, тим легше йому вчитися.

До школи нерідко приходять діти, в яких є деякі відхилення від нормального розумового розвитку (ці відхилення Г. С. Костюк нази­ває зниженою здатністю до навчання). Турбота про нормальне навчання таких дітей, про те, щоб вони не відставали й не відчували себе приреченими на інтелектуально убоге життя — одна з найважливіших проблем практики навчально-виховної роботи в початковій школі. Ясна річ, чим нижча здатність до навчання у школяра, чим важче йому оволодівати мінімумом знань, тим важливіше самостійне читання, тим невідкладніша необхідність прищепити дитині радість думання над книгою. Без перебільшення можна сказати, що самостійне читання буквально врятовує окремих учнів від інтелектуальної обмеженості, запобігає їхньому відставанню, виховує в них розумову активність. Індивідуальну роботу з дітьми, котрі мають знижену здатність до навчання, слід починати з самостійного читання. Роздумування над книгою — найголовніший засіб попередження неуспішності. Досвідчений педагог, буває, довго міркує над тим, яку книгу дати дитині, що має знижену здатність до навчання — як лікар думає про режим людини з ослабленим здоров'ям. Жодні намагання примусити таку дитину завчити, запам'ятати не дадуть бажаних наслідків, якщо вчитель не виховає в неї здатності думати над твором.

Думки, мов іскри: від однієї засвічується інша. Вдумливий педагог-вихователь прагне створити у колективі атмосферу загального захоплення книгою, знаннями; щоб інтелектуальні інтереси стали тими нитками, які пов'язують окремих школярів найпотаємнішими, найскладнішими стосунками — взаєминами мислення. Вже в початкових класах треба добитися, щоб дитина не тільки сама прагнула до навчання, а й передавала товаришам своє захоплення знаннями, щоб інтелектуальні почуття хвилювали школярів. Взаємини дітей, основані на думанні, не повинні обмежуватись уроком. Досвідчені вчителі час від часу проводять з дітьми бесіди, присвячені книзі й творчості. Розповідаючи товаришам про те, що хвилює її, дитина утверджується в своїх прагненнях бути інтелектуально багатою, і чим більше вона передає своїх думок іншим, тим багатшою стає сама.

Особливе значення в створенні повноцінного дитячого колективу нас творчість. Передусім творчість засобами слова. Кожен учитель початкових класів систематично проводить ранки дитячої творчості. Діти читають складені ними оповідання, вірші. Це в основному художні розповіді про те, що дитина бачить на власні очі, що її захоплює, вражає, хшшоє. Адже вогник думки — це емоційне її забарвлення. Те, що хвилює одного, починає хвилювати й інших. Учень, наприклад, чи'ґає своїй товаришам твір про зимовий ранок. Він склав його, спостерігаючи —р природи, захоплюючись красою. Слухаючи, діти переживають заххшлення думкою. Кожному хочеться випробувати свої сили у творчості.

А що робити, можуть запитати, коли дітям важко досягти того сіптеня творчості, коли думкою одного захоплювались би інші і краса І її пробуджувала б прагнення до творчості? На власному досвіді я переконався, що в такому разі першою іскрою мусить бути ініціатива вчителя. Я сам пишу твір про те, що мене захоплює, хвилює. Несу свою думку дітям, пробуджую в їхніх головах і в душах певні прагнення.

Творчість є щаблинкою самостійного мислення, на якій дитина ні-знає радість власної думки, переживає моральну гідність творця. Як важливо, щоб цього досяг кожен учень! Розумове виховання, без якого немислиме повноцінне навчання, полягає якраз у тому, що дитина, творячи засобами слова, почуває себе автором, захоплюється тим, що чарівність життя, природи, людських взаємин стає красою думки.     Бажання вчитись — то дуже тонка і примхлива річ. Воно, образно   кажучи, як ніжна квітка, котра живиться тисячами корінців, які невтомно працюють у вологому грунті. Ми їх не бачимо, але дбайливо оберігаємо, знаючи, що без них життя й краса загинуть.

Прагнення до знань живиться тисячами невсипущих, невтомних корінців нелегкої, але радісної, привабливої, жаданої для дитини праці. А такою вона стає тільки тоді, коли напруження сил невіддільне від переживання власної гідності. Дитина мусить відчувати себе трудівником, пишатися наслідками своєї праці, що їх вона здобула власними зусиллями. Виробити гордість — означає ствердити у душі бажання бути мислителем. Це одна з найтонших сфер усієї педагогіки. Немає почуття гідності, пробудженої розумовою працею,— немає й виховання в процесі навчання, не може бути й мови про єдність навчання й виховання.

Щоб наші діти завжди переживали жадобу знань, щоб бажання вчитися було найголовнішим стимулом їхньої нелегкої розумової пра­ці, дбаймо Про дуже важливу-передумову всього шкільного навчання: розумова праця дитини, будучи зрозумілою, водночас повинна мати й відповідні труднощі. Переживання гідності трудівника-мислителя можливе лише за тих умов, коли розумова праця є певним випробуванням сил. Дитина виходить з цього випробування переможцем, з гордістю й радістю оглядає пройдений шлях, говорить сама собі: «Це я знайшла. Це я відкрила».

Ось як утверджується переживання гідності трудівника-мислителя. Ми читаємо учням 2-го класу задачу: «Збудували 4 будинки по 9 квартир у кожному і 9 будинків по 4 квартири в кожному. Дев'ята частина квартир уже заселена. Скільки лишилось незаселених?» Ми вже привчили дітей до того, що задачі такої трз'дності вони розв'язують у другому класі, як правило, усно. На уроці панує атмосфера зосередженої думки. Запам'ятавши числові дані (умову), осмисливши залежність між   ними, діти приступають до обчислень і виконують їх.

 Учні не беруться за ручку, доки задача не розв'язана; тільки закін-        чивши роботу,  вони пишуть на маленькому аркушику відповідь. Ми проходимо між рядами, бачимо, хто закінчив роботу, даємо найкмітли- вішим картки з  новими  завданнями — більшої  трудності. Вже  через п'ять-шість хвилин після того, як ми прочитали задачу, в очах кількох дітей спалахують радісні вогники: відповідь правильна. Окрилені успіхом, діти беруться за трудніші задачі. Ми бачимо все нові й нові вогники в дитячих очах. Але в класі  є  Юрко — слабкий,  дуже  слабкий школяр. Ми повторюємо задачу ще раз — спеціально для нього. Бачимо, з якими великими труднощами дитина схоплює, нарешті, смисл залежностей між величинами. Дитина радіє вже від того, що задача їй зрозуміла — уміймо оцінити й цю перемогу дитячої думки. Школяр з нашою допомогою ще й ще раз повторює числові величини. Ми знаємо, що пам'ять у Юрка дуже слабка. Хвилин десять хлопчик просто вдумується в умову. Для нього це надзвичайно важливо. Потім він переходить до обчислення. Але ми ще раз повторюємо з ним числові дані задачі. Обчислення   йде  правильно,  дитина  радіє.  Ми  радіємо  разом  з Юрком. Та раптом нещастя: забулись якісь числові дані умови, розсипався будиночок, який дитина з такими труднощами почала зводити.  Ми знову повторюємо з Юрком умову задачі, дитина знову хапається  за нитку думки. Робота майже доведена до кінця — і знову щось забуто. Ми терпляче пояснюємо ще кілька разів. Дитина знову думає.

Нарешті Юрко записує на папері відповідь. Хлопчик святкує успіх. В його душі — невимовна радість: адже він здобув перемогу! Ось ця радість відкриття, радість від того, що своїми силами закінчив роботу ї є джерелом людської гідності. Це та могутня виховна сила, котра пробуджує в дитячій душі нову енергію думки. Бережімо цю силу; як вогню, біймося того, щоб розумова праця дитини не стала безрезультатною. Досить дитині два-три місяці не бачити наслідків своєї розумової праці, як у неї зникне бажання вчитися, бо зникне по суті й сама праця. Джерело дитячого бажання вчитися — в напруженні розумових зусиль, в радощах перемоги.

У досвідченого вчителя найважчою, найскладнішою проблемою в його педагогічній лабораторії є якраз та, щоб і найслабша дитина бачила наслідки своєї праці й відчувала гордість трудівника мислі. Буває, що вести дитину до вершини перемоги, як ми вели Юрка, доводиться тиждень, два, а то й більше. Що ж, наша праця вимагає великого тернини в великої віри в творчі сили дитини.