Каталог статей

Головна » Статті » Вчитель вчителю » Допомога молодому вчителю [ Додати статтю ]

Відновлення церкви у селі Кип’ячка

Відновлення церкви

у селі Кип’ячка

Миронівського району Київської області

І сотворив Бог небо голубе,

Родючу землю і зелені трави,

Дніпрові води й жито золоте,

 І райських птиць, що звуться солов'ями.

Людей чудових тут він оселив,

І дав їм мову, що в душі співає.

І вільний дух в серця їм поселив.

І рай назвав цей Українським краєм...

Однією з перлин Українського краю є наше рідне село Кип'ячка, що розкинулося на мальовничих пагорбах. Багато можна розповідати про наше село, його славну історію, людей. Темою сьогоднішньої розмови є подія, яка відбулася більше 20 років тому… 

21 липня 1993 року... Теплий літній день... На подвір'ї щойно відкритого храму Свято-Казанської ікони Божої Матері залунали церковні дзвони. Двері храму відчинені навстіж. Від дверей до самої дороги розсипані пелюстки троянд. Всі чекають приїзду Владики, який має завітати до нашого села, щоб освятити Храм. Гостей зустрічає людина, яка доклала багато зусиль, щоб настала ця урочиста мить для наших односельчан. Це Бондар Параска Павлівна. На вишитому рушнику вона тримає коровай, її очі світяться радістю. Скільки років вона мріяла про те, щоб у рідному селі щонеділі дзвонили церковні дзвони, щоб односельці мали змогу помолитися у власному храмі. Адже такої можливості вони були позбавлені більш як півстоліття... Думки полинули у минуле…

 Колись у селі була церква. Вона стояла на відкритому сонячному місці. Нині поблизу того місця знаходиться драчівський магазин. Кажуть, була дерев'яною, із золотими банями. На благодатній землі з ранку до ночі творили своє щастя наші пращури, чекаючи світлої неділі, щоб послухати службу Божу та очиститися від мирських гріхів, бо невід'ємною частиною буття українців була глибока віра в Бога та цілющу силу Молитви, з якою ставала легшою терниста дорога життя. Саме тому такою великою була пошана до церкви. Такою ж повагою користувався й священнослужитель. Він знав усіх на селі, бо сан змушував відвідувати кожну хату. Він був потрібен при народженні дитини, коли одружувалися, при ритуальних дійствах. Священник був поряд з людиною від народження й до самої смерті...

Та прийшла біда… Розпочалися найстрашніші сторінки в історії стражденного українського народу: революція, розкуркулення, голод, ... І саме тоді, коли людям так була потрібна підтримка Всевишнього її забрали.

Комуністична партія, що прийшла до влади, розробила стратегію і тактику антирелігійної роботи, передбачала участь у ній державних органів, школи, культосвітніх організацій, державної преси, що явно суперечило проголошеній державою свободі совісті. Власне, партія здійснювала на загальнодержавному рівні заходи, які вели до повного знищення церкви як соціального інституту. Їх можна назвати атеїзацією суспільства.

Тридцяті роки XX століття... Криваві, страшні часи...

Церкви на потрібні, вирішили можновладці.

І доторкнулися брудні руки до святині. Розібрали церкву... Розтягли... Розікрали... Старі люди розповідали, що коли надумалися знищити церкву, то одна дівчина на Престолі танцювала. Не злякалася Божої кари. А дарма. Всі, хто знав про її вчинок, стверджували, що все життя була нещасливою. А ще троє чоловіків зруйнували поховання сім'ї священника, шукаючи золото. Знайшли вони те золото, чи ні, ніхто не знає. Але незабаром один з них осліп, а двоє інших один по одному загинули. Всі у селі й сумнівів не мали, що це Божа кара за тяжкі гріхи...  А комуністи дали вказівку з колод збудувати клуб. Та нова біда завадила цьому. Війна...

Минули роки... Незважаючи на всі заборони, люди шукали спілкування з Богом. І до нас у село приїжджали священники, щоб люди могли висповідатися і причаститися. Всі ці дії відбувалися в людських оселях. А тому й не дивно, що думки про власну церкву щораз виникали у віруючих людей.

Бондар Параска Павлівна першою звернулася до голови колгоспу Хронюка Петра Олександровича з проханням виділити приміщення, яке можна було б пристосувати для Храму. Петро Олександрович з розумінням поставився до цього. Виділили приміщення колишнього медпункту. Пізніше він всіляко підтримував будівництво.

Приміщення знайшли. Здавалося, що далі буде легше. Але все виявилося не так просто. Багато разів довелося їздити Бондар Парасці Павлівні та Дуброві Катерині Михайлівні до Київської Єпархії, поки дали дозвіл на реконструкцію старої будівлі під церкву. Це сталося у 1991 році.

Громадою села була організована так звана Церковна десятка група людей з 10 осіб, яка б здійснювала керівництво церквою. До неї на той час входили: Варава Катерина Іванівна, Кухаренко Терешко Федорович, Крячок Євдокія, Дуброва Катерина Михайлівна, Овенко Федоська , Груша Ніна, Бордусь Марія, Лебідь Варвара Іванівна, Бондар Параска Павлівна, Жмудь Тетяна. Була організована ревізійна комісія. До її складу увійшли: Ковровський Григорій Ісакович, Бордюг Ніна та касир Дуброва Катерина Михайлівна. При церкві обов'язково повинен бути церковний хор, або, як у нас кажуть, пєвча. До її складу входили тоді: Бондар Параска Павлівна, Жмудь Тетяна Юрківна, Крячок Євдокія Петрівна, Логвин Катерина Оксентіївна, Варава Катерина Іванівна, Лебідь Варвара Іванівна. А зараз: Познацька Ніна Гаврилівна, Бровченко Марія Федорівна, Бондар Параска Павлівна, Шульська Людмила Кіндратівна, Лебідь Варвара Іванівна, Нестеренко Катерина Марківна, Сірик Катерина Григорівна.

Познацький Іван Пилипович, хоча й був комуністом, з ентузіазмом взявся за цю роботу. Він виготовив ескіз майбутньої церкви, а пізніше керував усім будівництвом, яке здійснювала місцева будівельна бригада. Всі роботи виконувалися лише жителями села. Особливо хочеться відзначити Федорця Анатолія. Найскладнішу роботу виконував саме він. Основну частину грошей на будівництво церкви виділив тодішній колгосп «Росія», частину наторгували за церковні послуги, частину назбирали по селу.

Коли будівельні роботи були завершені, постало питання про оформлення церкви. Люди почали зносити ікони, вишиті рушники. Частину ікон та церковного приладдя надала Миронівська Свято-Михайлівська церква.

І ось, нарешті довгоочікувана мить. Церква офіційно почала діяти у селі.

Але свого священника не було ще два роки. Весь цей час у нашому селі всі церковні обряди проводив шандрівський священник отець Олексій. Але він збирався стати монахом. Отож знову Параска Павлівна та Катерина Михайлівна звернулися з проханням до єпархії. І ось у 1995 році до нас приїхав отець Євгеній, який і нині править Божі служби у нашому храмі.

Приміщення нашої церкви не є типовим, тому іцо від початку воно не було призначене для Богослужінь. Але у перебудованій будівлі є всі приміщення, які повинні бути у церквах. Храм складається з трьох частин: притвор, молебний зал, вівтар.

Вівтар у православ'ї східна частина храму, відгороджена від решти приміщення іконостасом. У вівтарі знаходиться престол для освячення дарів, тут же готують для причастя хліб і вино. У вівтарі має право  знаходитись священник та чоловіки з дозволу священника. Жінкам туди заходити заборонено.

Іконостас – стінка з розміщеними на ній іконами, що відокремлює вівтар від основної частини православного храму.

Престол – чотирикутний стіл посередині вівтаря у католицькому і православному храмі, на якому розміщуються антимінс, Євангеліє, один або декілька напрестольних хрестів. Біля нього здійснюється таїнство причастя, проводяться богослужіння.

Аналой – спеціальний високий столик з похилою верхньою дошкою, на який у православній церкві кладуться богослужбові книги під час їх читання, а також ікони та хрест під час богослужіння.

У кожної нації, у кожного народу, який населяє нашу землю є своя культурна спадщина. Саме завдяки цьому жодна нація у всьому світі не схожа на іншу. Але для того, щоб мати своє обличчя, зберегти національну гідність, необхідно пам'ятати власну історію, зберегти ті пам'ятки культури, архітектури, мистецтва, що нагадують про неї. Адже наші пращури творили історію нашої країни, народу саме такою, якою вона є. І наш святий обов'язок – зберегти і шанувати історію, яка увічнена в літературних творах, музичних композиціях, живопису, архітектурних пам'ятках.

Повернення святинь історії – це ознака нашого часу, отож варто щиро подякувати людям, які доклали багато зусиль і часу, щоб відбудувати церкву у нашому селі.

 

Категорія: Допомога молодому вчителю | Додав: [ADM]Irina (16.01.2023) | Автор: Сакун Ірина Володимирівна
Переглядів: 15 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Никнейм Кащенко Ірина Петрівна (ADM[Irina]) зарегистрирован!