Каталог статей
Головна » Статті » Вчитель вчителю » Допомога молодому вчителю | [ Додати статтю ] |
Виховання уміння вчитися - шлях до знань.
Виховання уміння вчитися - шлях до знань. Знання - це гість, а розум - це хазяїн, у добрій спілці треба жити їм. Хто має розум і багато знає, - той буде довше сильним і міцним. А, сила, що без розуму, - недужа, бо все робити буде навмання. Тож для творіння, для роботи, друже виховуй розум і бери знання. Давид Гуліа Сьогодні складно передбачити майбутнє наших дітей, а тому неможливо покладати на школу відповідальність забезпечити їх знаннями і вміннями на все життя. Нестабільність світу, інтенсивність соціально-економічних і технологічних змін зумовлюють потребу вчитися впродовж життя. Тому найважливішими завданнями є: розвиток пізнавального інтересу і творчих здібностей, мислення, здатність до самонавчання. Світ, в якому доведеться жити сучасним дітям, змінюється вчетверо швидше, ніж наші школи. До перших класів приходять покоління, які житимуть в інформаційному суспільстві, в цифровому середовищі, тому необхідно переосмислити самоцінність знань: „ Знання - це скарб, а вміння вчитись - ключ до нього". Основа початкової освіти - не лише у міцно засвоєних учнями уміннях, навичках, а й ключових компетентностях, які мають стати найважливішим надбанням розвивальної шкільної освіти. Це такі компетентності: уміння учитися, здоров'язбережувальна, загальнокультурна, громадянська, підприємницька, соціальна, інформаційно - комунікативна. Формування компетентностей вимагає системного підходу. Для формування у молодших школярів уміння вчитися необхідно забезпечити комплекс умов, а саме: - стимулююче навчальне середовище; - висококваліфікований учитель; - сприятливе родинне виховання, яке не дає зів'янути природній допитливості малюка; - цілеспрямоване керівництво формуванням цих складників уміння вчитися; За основу системного підходу до розумового виховання і розвитку у дітей уміння вчитися, безумовно, треба покласти таку систему: - постановка вчителями перспективних цілей розвитку мислення і творчих здібностей учнів; - досягнення тісного взаємозв'язку мовленнєвої, розумової і трудової діяльності молодших школярів; - проведення екскурсій - спілкуванням з навколишнім середовищем; - творчі роботи з розвитку мовлення (складання описів, розповідей, казок, віршів); - стимулювання інтелектуальних і естетичних почуттів дитини („запитання - вузлики знань", „ хвилинки - цікавинки" тощо) В процесі розвитку пізнавальних інтересів та творчих здібностей особливе місце посідає особистісно орієнтоване гуманне спілкування, різні прийоми заохочування допитливості, виникнення позитивних інтелектуальних почуттів (емоційність навчання), формування самостійності думки, нагромадження і осмислення цілеспрямованих спостережень, підтримка розумових зусиль дитини, розвиток асоціативного мислення, уяви. Не менш важливим є розвивальна насиченість уроку, підтримання різними засобами дослідницьку поведінку. Виникнення у дітей запитань, різних пошукових дій, перевірка своїх сил у процесі пошукової діяльності, вільного вибору завдання виховує самостійне мислення. Прямі засоби формування в учнів умінь навчатися - це використання навчальних вправ і завдань багато функціонального характеру. Перша група: розвиток процесів сприймання, уяви, формування організаційних, логікомовленнєвих, загальнопізнавальних, оцінних і контрольних умінь і навичок. Друга група: виконання учнями готових і самостійно складних конструктивних, фантазійних, творчих завдань засобами слова ,образу, практичної дії. Третя група: включення у навчальний процес завдань комплексного характеру, у яких провідна навчальна дія підживлюється, збагачується за рахунок інших (трудові дії - музичним і віршовим супроводом, словесні творчі роботи - одночасним сприйманням живопису; орфографічні вправи - музичним ритмом та ін.). Четверта група: використання всіляких опор, алгоритмів, моделей (особливо тих, які створюються дітьми у співпраці з учителем і стимулюють їхні самостійні міркування, допомагають молодшим школярам переходити від конкретного до узагальненого способу дій). Доречно нагадати думку В.О. Сухомлинського:
„Дивитися - не означає бачити. Уміння бачити, уміння помічати те, що, на перший погляд, не відрізняється чимось особливим - це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки, першоджерело розуму, думки, мислення - у навколишньому світі; у тих явищах, які людина бачить, пізнає, які викликають у неї інтерес". Володіння умінням вчитися програмує індивідуальний досвід успішної праці учня, запобігає перевантаженню, сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу і засобів уміння. Людина, яка звикла самостійно вчитися, не губиться в новій пізнавальній і життєвій ситуації, не зупиняється, якщо немає готових рішень, не чекає підказки, а самостійно шукає джерела інформації, шляхи розв'язання, так як уміння вчитися змінює стиль мислення і життя особистості. Психологи так визначають: уміння самостійно вчитися - це цілеспрямована взаємозв'язана діяльність учителя і учнів, яка охоплює мотивацію, цілепокладання, планування, підготовку та її здійснення, рефлексію і оцінювання результатів. Який же учень вміє самостійно вчитися? До чого повинен прагнути вчитель в організації навча¬льно - виховного процесу? Самостійно вміє вчитися той учень, який: - сам визначає мету діяльності або розуміє і приймає ту, яку ставить учитель; - виявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль; - організовує свою працю для досягнення результату; - добирає або знаходить потрібні знання, способи для розв'язання задачі; - виконує у певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції; - усвідомлює свою діяльність і прагне її удосконалити; - володіє уміннями і навичками самоконтролю й самооцінки. Неможливо досягти навчальної самостійності учіння учня без формування усталених позитивних мотивів учіння. Щоб сформувати зацікавлене ставлення учнів до пізнання, треба спиратися не лише на почуття обов'язку, волю, оцінку - бал, які в молодшому шкільному віці є ще досить слабким регуля¬тором пізнання і поведінки, а й на природну допитливість, емоційність, інтелектуальність, на почуття дитини, її самооцінку, роль в колективі тощо. Кожен вчитель знає, що „бути в класі - ще не означає вчитися". Досвід вчителів показує, що лише постійна і цілеспрямована робота досягає успіху. А тому стараються зробити свої уроки високоефективними, що забезпечується глибоко продуманим добром змісту уроку та формами його реалізації. Найсуттєвішими для забезпечення формування інтересу до навчання, на наш погляд, є стимулююче педагогічне спілкування, використання дидактичних ігор, інсценізація, взаємне навчання дітей з різними навчальними можливостями, створення ситуації програмованого успіху, різні засоби педагогічної підтримки. Особливе місце слід відвести виробленню в учнів уміння користуватись підручником. Слід зосередити увагу на таких вимогах роботи з навчальною книгою: вміння користуватись змістом; користуватись підпорядковим словником, у якому пояснюються незрозумілі слова з прочитаного тексту; розуміти, що являє собою червоний рядок, абзац, діалог, знати римські цифри; знати і уміти користуватись умовними позначеннями, які є в підручнику. З перших кроків навчання доцільно залучати брати участь у підготовці змісту уроку, вчити користуватись словниками, доступною науково - популярною літературою. Великі можливості відкриваються перед дітьми при підготовці уроків позакласного читання, уроків - проектів, уроків природознавства, підготовка і проведення екскурсій, факультативних занять тощо. Актуальним у наш час є висновок К.Д. Ушинського, про те що велике мистецтво виховання тільки починається, що ми стоїмо перед дверима цього мистецтва.... Від педагогів значною мірою залежить, як спільно з батьками найповніше, найгуманніше реалізовувати навчально - виховний потенціал початкової школи. Під впливом нових вимог і умов життя професія вчителя набуває нових функцій, стає більш складною, відповідальною. Високопрофесійний, люблячий дітей педагог є великою цінністю для кожного вихованця, школи, родини, держави. | |
Переглядів: 4747 | Рейтинг: 2.0/1 |
Всього коментарів: 0 | |