Каталог статей

«Виховання Віри, Надії, Любові – основне завдання школи»

      Що означає хороший учитель? Насамперед, людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вміє дружити з дітьми, бере до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини. Разом з тим, ніколи не забуває, що сам колись був дитиною. У такого учителя учні переймають знання, вчаться жити. Бо діти через поведінку тих, кого бачать щодня поруч, хто піклується про них, хто навчає бути насамперед людьми, пізнають світ.

      Любов до дітей не повинна бути сліпою. Вона повинна бути мудрою. Доброта, сердечність, тепло, яке випромінює учитель – те, чого чекають наші учні. Бо вчитель виховує передусім своїм прикладом, своєю думкою, своїми знаннями.

      Виховання дитини великою мірою залежить від уміння спілкуватися, від уміння бачити дитину відчувати й розуміти, переживати всім своїм серцем. Потрібно уміти читати думки, переживання в рухах дитини, в іскорках її очей.  А починається все з турботи про маленьких учнів, які вперше переступили поріг класу. Щоб вони відчули її ( турботу) до себе. А потім разом, помалу проявляти цю турботу до інших, до навколишнього, до творення краси, до творення добра.

      Стосунки з дітьми мають бути доброзичливими, щирими. І вони не повинні залежати від успішності ( чи неуспішності) в навчанні, не пов’язані з засвоєнням навчального матеріалу, оцінками. Учень – це людина і цього досить, щоб його поважали. В такому спілкуванні всі учасники повинні почувати себе рівними. В таких випадках учні перестають бути учнями – вони просто люди .

      Особливо потребують таких відносин діти з огрубілим серцем. А це вимагає терпіння. Тільки важка кропітка праця, системна робота у вихованні дітей має результативність. Але щоб досягти хоч якихось результатів, треба спочатку повірити в себе, повірити в дитину, налагодити довірливі стосунки з батьками дитини, спробувати налагодити щирі стосунки між дітьми та їх батьками.

      Сім’я, мов сонечко, зігріває людину від народження і до кінця його днів. Вона є осередком любові і тепла для дитини. Вона є світлим промінчиком любові. Обов’язково складаємо «Родовідне дерево». Наш обов’язок – пам’ятати своїх предків. Найстарші – прабабусі та прадідусі – то коріння. Дідусі та бабусі – стовбур. Міцні гілки – батьки, а листочки – дітлахи.

Людське безсмертя  з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуйне,

Той знає й береже минуле.

      А діти до нас приходять з різних сімей , з різними думками, з різним баченням навколишнього – відповідно до духовного й морального стану сім’ї. Тут і спрацьовує закон істини: чуйність та лагідність. Тільки вони можуть зберегти дитяче серце від байдужості, зла, жорстокості. Адже батьки завжди чекають від дітей добра. Надіються на милосердя від своїх дітей, чекають любові.

      Знову звертаюсь до творів В.О.Сухомлинського. Зокрема: «А серце тобі нічого не сказало?».

      Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.

-           А тата відвезли в лікарню, - каже мати. – Занедужав батько.

Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний. 

Мати великими очима дивилася на Андрійка.

-           А нам завтра до лісу йти, - каже Андрійко. – Завтра ж неділя. Учителька казала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.

-           Та й куди ти підеш завтра?

-           До лісу… Як казала вчителька.

-           А серце тобі нічого не сказало ? – запитала мати й заплакала.

Обговорюючи це оповідання, діти висловлюють свої думки. Вирішили – людину треба вчити добру змалку. Працює правило: чим більше ти добра бажаєш іншим, тим більше його бажають від щирого серця й тобі. Щира усмішка, добре слово мають велику силу.

А починати потрібно з найменшого: звернутися з проханням, висловити подяку, дізнатися про те,  що відбулося, про те, де хто живе, про друзів, родину, про інтереси дитини. Розмови повинні бути спочатку на теми, обумовлені інтересами дітей. Це насамперед про родину, дім, школу, навчання, друзів, ігри, сімейні свята.

Використовую різні цікаві вправи.

Вправа «Скажи товаришеві добре слово» .

Учні кожного разу стараються придумати приємні слова для своїх товаришів. Наприклад:

-           Веронічко, в тебе сьогодні гарна зачіска.

-           Дякую. Ти теж сьогодні чудово виглядаєш.

Симпатія та авторитет – два великих фактори для виховання моралі . Діти не всі однаково слухають, а тих, хто опанує ними ласкою , або симпатією, або спокійними, витриманими вимогами.  Треба зміцнювати в дитині її добру думку про себе. Для цього послужить вправа «Цікава».

Після виконання якогось завдання, коли хочеться похвалити, можна просто сказати: «Молодець», а можна й застосувати вправу.

Пропоную дітям:

-           Давайте скажемо разом такі слова:

пошепки – я дуже хороший ( хороша);

голосніше – я дуже хороший ( хороша);

голосно – я дуже хороший ( хороша);

впевнено – я дуже хороший ( хороша).

      Ми повинні дати дітям змогу розвивати в собі впевненість, уміння знаходити внутрішні сили.

      Відповідальність за невдачі вчу не перекладати на батьків , друзів, вчителів. Але свої думки учні можуть висловлювати, навіть якщо вони не збігаються з думками інших учнів, вчителів. Його завжди вислухаю. Вчу визнавати свої помилки. Бо коли ти не правий , май сміливість визнати це. Тоді тебе поважатимуть за чесність.

      Завжди враховуй й те, що позитивна оцінка викликає відповідну реакцію. Бо як зазначив визначний психолог Л.С.Виготський, що вихователь має боротися не з негативними якостями дитини, а за гарні, які в неї ще тільки формуються. Виходжу з того, що позитивний емоційний стан вихованця є дієвою розвивальною силою, яку слід повсякчас підтримувати. Тому й підтримую , і вселяю в їхні душі іскорки Любові, Віри і Надії.

      Отже, істина школи у щирості стосунків з дітьми.