Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Допомога молодому вчителю | [ Додати статтю ] |
ВИХОВНИЙ ТА НАВЧАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ГРИ
ВИХОВНИЙ ТА НАВЧАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ГРИ Незважаючи на відмінності, всі види дитячих ігор з педагогічної точки зору мають багато спільного, їх виховний потенціал завжди залежить, • по-перше, від змісту пізнавальної та моральної інформації, що міститься в тематиці ігор; • по-друге, від того, яких героїв наслідують діти; • по-третє, він забезпечується самим процесом гри як діяльності, що потребує досягнення мети, самостійного знаходження засобів, узгоджених дій з партнерами, самообмеження заради досягнення успіху і, звичайно, встановлення доброзичливих стосунків. Ігри, таким чином, дають дітям дуже важливий навик спільної роботи. Відмінні особливості ігрової діяльності проглядаються в її високій активності, в добровільності та контактній залежності учасників. Але не можна забувати і про наступне: гра — це ледь не єдиний вид діяльності, спрямований на розвиток не окремих здібностей (до мистецтва або техніки), а здібності до мистецтва в цілому. В інтелектуальних іграх творче завдання — швидко приймати рішення у нестандартній ситуації. В сюжетно-рольових, будівельних іграх, іграх-драматизаціях завдання інше, але не менш творче,— вигадати, придумати, зобразити. І разом із тим, у всіх групових іграх єдине завдання — знайти спосіб співробітництва, взаємодії на шляху до спільної мети, діючи в межах встановлених норм та правил. Неважко помітити, наскільки важливі ці якості — організованість, самодисципліна, творча ініціатива, готовність до дій в складній ситуації, що часто змінюється — для людини теперішнього і особливо завтрашнього дня. Вихователеві, що використовує ігрову діяльність як педагогічний засіб, складно розуміти і ті приховані механізми, завдяки яким відбувається його вплив на розвиток особистості школяра. Один із підходів до розкриття такого механізму полягає у наступному. Уявимо собі, що під час гри у дітей виникає три види мети. Мета перша — насолода, задоволення від гри. її можна було б висловити двома словами: «Хочу фати!» Ця мета являє собою установку, що визначає готовність до будь-яких дій, пов'язаних із даною грою. Мета друга — це і є власне ігрове завдання, тобто завдання, пов'язане із виконанням правил, розігруванням сюжету, ролі. Особливості ігрового завдання в тому, що воно заздалегідь задане: погоджуючись грати, кожний автоматично приймає й ігрове завдання, що існує у вигляді правил, і керується нею в своїх діях. Але, якщо перша мета — хочу, то друга мета — ігрове завдання — існує у вигляді необхідно. «Необхідно грати так, а не інакше!» (своєрідна форма усвідомленої необхідності). Мета третя безпосередньо пов'язана із процесом виконання ігрового завдання, а потім завжди перед особистістю ставить завдання творче. Школяр, що залучився до гри, неодмінно повинен відповісти на одне із питань, виконати низку завдань, що складають основу тієї або іншої гри: вгадай, знайди, злови, заховайся, перевтільсь, зобрази. Щоб виконати це завдання, необхідно мобілізувати максимум духовних та фізичних (або тих та інших) сил: виявити кмітливість, спритність, здатність орієнтуватися в обстановці, а в багатьох іграх діяти так, як інші не здогадалися б вчинити. Тут необхідно не просто повторити вже відомі рішення, а із великої кількості можливих варіантів обрати найбільш вдалий або із уже відомих скласти нову комбінацію. Подібні дії, хоча й у мікромасштабах, являють, по суті, творчість. Вони супроводжуються високим емоційним підйомом, стійким пізнавальним інтересом, а тому є найбільш найбільшим стимулятором активності особистості. Саме в творчій суті ігрової дії полягає внутрішня пружина або, іншими словами, душа гри. Гра є грою до тих пір, поки вона дає діючим особам набір способів поведінки, поки їх дії неможна заздалегідь передбачити. Учасники гри та глядачі перебувають у стані ігрового напруження лише тому, що ніхто не знає способу, яким гравці виконають своє завдання. Звідси беруть свій початок таємничість та романтика гри, яка вабить до себе і дитину, і дорослого. Скільки б разів гра не повторювалась, для всіх гравців вона проходить нібито вперше, тому що пропонує зовсім нові перешкоди. їх переборювання сприймається як особистий успіх, перемога і навіть деяке відкриття: відкриття себе, своїх можливостей. Ось чому гра завжди супроводжується очікуванням та переживанням радості: «Я можу!» У трьохступеневій мотивації гри хочу — необхідно — можу полягає, очевидно, основний механізм її впливу на особистість, секрет самовиховання. Отже, існують такі відповідні напрямки педагогічного керівництва ігровою діяльністю: 1) залучати до гри дітей, використовувати особливі прийоми, що спонукають до гри («Хочу грати!»); 2) допомагають діяти за правилами і1 вирішувати ігрові завдання («Так необхідно!»); 3) розвивати творчий потенціал дитини під час гри, сприяти появі адекватної самооцінки та відчуття («Можу!») На основі зазначених принципів можна сформулювати вимоги до дидактичних ігор, що проводяться на заняттях. • Дидактичні ігри повинні базуватися на знайомих дітям іграх. З цією метою важливо спостерігати за дітьми, виявляти їх улюблені ігри, аналізувати, які ігри подобаються більше, які — менше. • Кожна гра повинна мати нові елементи. • Не можна нав'язувати дітям гру, яка здається корисною, гра — справа добровільна. Діти повинні мати можливість відмовитися від гри, якщо вона їм не подобається, і обрати іншу гру. • Гра — не урок. Це не означає, що це потрібно грати на уроці. Ігровий прийом, що залучає дітей до нової теми, елемент змагання, загадка, мандрівка у казку та багато іншого — це не тільки методичне багатство вчителя, але і спільна, багата враженнями робота дітей на уроці. • Гра — засіб діагностики. Дитина розкривається під, час гри в усіх своїх позитивних та негативних проявах. • Ні в якому разі не можна використовувати дисциплінарні заходи до дітей. Що порушили правила гри або ігрову атмосферу. Це може бути лише приводом для доброзичливої розмови, пояснення. Ще краще, коли, зібравшись разом, діти аналізують, розбирають, хто як виявив себе під час гри і як необхідно було уникнути конфлікту. Дидактична гра — це засіб пізнання світу, через гру дитина вивчає колір, форму; властивості матеріалів, рослини, тварин. В грі у дітей розвивається вміння спостерігати, розширюється коло інтересів, виявляються смаки та запити. Продумуючи завдання та зміст ігор з правилами, необхідно поступово ускладнювати їх. Не можна проводити дидактичні ігри у вигляді шаблонів, необхідно давати простір дитячій ініціативі та творчості. В самостійних іграх не слід нав'язувати зміст дидактичної гри. В житті дитини дидактична гра має таке ж значення, як для дорослого — робота, служба. В грі виховуються ті ж фізичні психологічні навики, які будуть необхідними для роботи: активність, творчість, вміння переборювати складності тощо. Ці якості виховуються під час відмінної гри, в якій є робоче зусилля та зусилля думки, а дидактична гра без зусилля, гра без активної діяльності — завжди погана гра! Керівництво дитячими дидактичними іграми повинно мати на меті: 1) встановлення правильного співвідношення між грою та світом, знаннями в житті дитини; 2) виховання у грі фізичних та психологічних якостей, необхідних для майбутнього діяча та працівника. | |
| Переглядів: 2872 | Рейтинг: 1.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |