Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Загальношкільні заходи | [ Додати статтю ] |
ВИСОКИХ ЗЛЕТІВ, ВИПУСКНИКИ!
| ВИСОКИХ ЗЛЕТІВ, ВИПУСКНИКИ! Випускний вечір в Оржицькій загальноосвітній школі І-ІІІ ст. Школа 1.Вихід зі школи —20.30 год. 2.Арка з повітряних кульок. Напис на школі «Високих злетів, випускники!» 3.Рушник «На щастя, на долю». 4.Підкова Будинок культури (На сцені— трибуна, напис «Випускники—2007»). (Музика). Ведучий. Від шкільного порога вони йдуть у далекі світи, Ти світи їм в дорозі, наша школо,—як зірка, світи, Вже учителя слово в їхні душі лягло, як зерно, Проросте, колоскове, врожаєм дозріє воно. Вони стрінуть світанок, уклонившися школі своїй, Голубі полустанки їх постали до праці і дій. Ведуча. В українського народу існує давній звичай: по закінченні жнив справляти обжинки і вносити розкішний сніп із повнозеленого колосся в господу, ставити його на почесне місце. Сьогодні наша школа святкує обжинки, ми збираємо урожай навчального року. Адже учительський та учнівський навчальний рік незвичайний, і починається він не першого січня, а першого вересня, і закінчується не 31грудня з новорічними віршуваннями, а сьогодні, коли тепле літнє сонечко зазирає у вікно, голосно щебечуть птахи у лузі, буяє у зелені і пахощах земля. Ведучий. Та найбільше, мабуть, сьогодні хвилюються батьки, адже їхні діти не підуть першого вересня так звично у школу. Вони уже дорослі. Стоїть мати—вища і світліша від усіх богинь. Стоїть мати і молиться за своїх і чужих синів і дочок. І перші слова її молитви: Ведуча. Пошли, доле, дітям щастя і здоров’я, віру у завтрашній день, людяності їм пошли і милосердя, доброти їхньому серцю, світлого розуму головам, дай їм бажання працювати, примножувати багатства, не зазіхаючи на чиже добро, не кидаючи рідної землі. Ведучий. Так сьогодні молиться мати. Чуєте, не за себе, а за дітей, тому, що вона мати. Ведуча. Це неповторне свято юності—випускний вечір. Наступила найурочистіша хвилина—вручення атестатів, які засвідчують дорослість наших випускників, їх зрілість, є першим документом у доросле, самостійне життя. Право виконати цю місію має директор Оржицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім. І.Я.Франка Вінніченко В.С. Це він 11років від першого і до останнього дня ніс відповідальність за життя і здоров’я нинішніх випускників, дбав про забезпечення високого рівня викладання усіх навчальних дисциплін. Допомагатиме йому Постол Т. О.—заступник директора з навчально-виховної роботи. Виступ директора школи. Відкриття свята. Звучить Державний Гімн України. Представлення гостей. Звучать фанфари. Ведучий. Першими запрошуємо на сцену учнів 11-а класу, вони вийдуть разом із класним керівником Смик Н.М. У класі 19 дівчат і сім хлопців. Надія Миколаївна з повагою ставиться до своїх учнів, виховувала у них почуття відповідальності, доброту, шляхетність, працелюбність. Її клас згуртований. Мабуть, вони будуть організаторами традиційних зустрічей випускників. Вручення атестатів учням, медалі класному керівнику. Звучать фанфари. Ведуча. Другим вийде на сцену для одержання атестатів 11-б клас. Усі 7 років поруч з учнями була Маліченко Л.М. У класі дівчат, хлопців. Лілія Михайлівна навчала учнів бути справедливими, серйозно ставитись до навчання, вона—вимогливий учитель. Мабуть, тому у її класі 3 учні одержать атестати з відзнакою. Вручення атестатів учням, медалі класному керівнику. Звучать фанфари. Ведучий. Запрошуємо на сцену перший в історії школи профільний клас. 28 хлопців освоїли основи автосправи і разом з атестатами вони одержать і посвідчення на право водіння автомобіля. Класний керівник—турботливий учитель математики, добра людина Панченко Н.О. Хлопців вона називає «мої сини». Навчала їх мити підлогу, парти, боролася з курінням, насінням, папером, що вилітав з вікон, ремонтувала двері, але не покинула на півдорозі клас, а привела їх, таких красенів, сьогодні на останнє шкільне свято. /Вручення атестатів учням, медалі класному керівнику/ Ведуча. Шановні випускники, ось і отримали ви свій перший державний документ—путівку в доросле життя. Школа вас проводжає у великий світ. Сьогодні ви уже не тільки наша гордість, ви—надбання України, її надія у майбутньому. Вам будувати завтрашній день. Тому усім присутнім у залі не байдуже, як складеться ваша доля. Слова привітання, поради, застереження ви почуєте від гостей нашого свята. Виступи гостей. Ведучий. Шлях до отримання атестата розпочався чудового вересневого ранку, коли ви, тримаючись за мамину долоню, прийшли до школи. Ваші очі зустрілися з привітними, лагідними очима жінки, яка сказала: «Я чекала вас, ходімо зі мною». То була перша вчителька. Це вона повела вас за собою у чарівний світ знань, такий складний і незвіданий. Це на неї ви дивилися з надією, у неї шукали захисту, ловили кожне її слово, пильно вдивлялися в очі, шукаючи там відповіді на всі запитання. А вона впевнено вела вас по сходинках пізнання. Запросимо до слова першу вчительку наших випускників. Ведучий. Шановні випускники, юність – справді найкраща пора життя. І проходить вона у школі. Сьогодні ви, можливо, з радістю, а можливо, з сумом можете оглянутись у шкільні роки, оглянутися востаннє, тому що вони уже ніколи до вас не повернуться, коли з вами завжди поруч були старші друзі—ваші класні керівники. І сьогодні, збираючись у дорогу дорослого життя, візьміть із собою напутнє слово вашого класного керівника. Ведучий. Найбільша святиня на цій землі для кожної людини—батьківська оселя, стежка, по якій вчили ходити вас батьки. Пам’ятайте, шановні випускники, що дуже швидко старіють батьки і не стільки від праці і втоми, скільки від сердечних хвилювань, прикростей і кривд. Ваше недобре слово – це подряпина на серці матері, батька. І від кожної такої подряпини залишається рана на все життя. Тож завжди несіть у сім’ю мир і спокій, радість і щастя, прислухайтеся до батьківських настанов, не забувайте рідної домівки, де вас завжди чекають ваші батьки. Слово батькам. Ведуча. Слово від випускників має_________________________________ (Кожен виступ супроводжується іншою мелодією). Вручення квітів учителям. Закриття урочистої частини вечора. Ведучий. Дорогі друзі, урочиста частина вечора, присвячена випуску учнів Оржицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім.І.Я.Франка оголошується закритою. Звучить Державний Гімн України. Вас чекає святковий концерт «Спасибі тобі, школо», який підготували для вас випускники. Учень 11 класу. Від імені випускників 2007 року пропоную передати факел знань як торжество розуму, добра, миру нашим молодшим друзям. Збережіть цей вогонь любові, віри, розуму і натхнення, нехай його тепло оберігає ваші душі, надихає на успіхи, додає сил. Учень 10 класу. Обіцяємо вам зберегти його тепло і з гідністю носити звання учнів Оржицької школи та своїми знаннями прославляти її. Концертна програма «Спасибі тобі, школо» Шепоче казку яблуневий сад Про те, як він весною вкритий цвітом, А в ньому рідна школа в добрий час У світ відкрила двері нам привітно. Ми всі гуртом наводили в ній лад Родиною великою одною,— Як ластівка гніздо для ластів’ят, Робили все з невтомною любов’ю. Щодня в трудах батьки і вчителі, Щоб цвів наш сад, щоб не спалили грози, Щоб діти міцно стали на землі І знали тільки теплі, світлі сльози. І кожен клас—мов ластівки гніздо, А в ньому—неспокійні пташенята, Кому робити в цій школі довелось— Немов додому буде повертатись. Пісня «Рідна школа» 1.Швидкоплинні, гомінкі шкільні роки! 2.Можливо, найщасливіші у нашому житті! 3.Одинадцять років тому вперше ми прийшли до школи. Одинадцять разів з того часу схилялися до шкільного порогу осінні айстри. 4.Прошуміло над школою 11 зимових хуртовин. 5.Одинадцять весен буяли білим цвітом яблунь і паморочили голову пахощами бузку. 6.Одинадцять років кружляв над нам тополиний пух, як той вальс, що бентежить душу. Прощальний вальс Ведучий. 17, 18 чи 20 років тому зустрілися він і вона, поєднали свої долі, щоб сьогодні ми стали випускниками. Як добре, що все таки зустрілись у житейському морі, знайшовши за сивими туманами берег своєї любові, ще звили затишне гніздечко і зрозуміли, що для цілковитого щастя у ньому має бути ще й пташеня. Лікар. А, татко прийшов. Вітаю, у вас дівчинка. Батько. Як дівчинка. Лікар. Ну, дівчинка, донечка у вас народилась. Батько. А що, хлопчиків уже не було? Лікар. Не було, за ними треба раніше приходити. Батько. Так я ж іще вчора приїжджав. Лікар. Ви радійте, помічниця вам виросте, сорочки пратиме, обід варитиме, щебетатиме, як синичка. Батько. Так я знаю. А завідуючого не можна побачити? Лікар. Навіщо? Батько. Обміняти б. Лікар. Та що ви кажете? Хто ж це свою дитину на чужу міняє? Батько. То це вже остаточно? Лікар. Цілком. Батько. Ну, нічого. Наступного разу це вам так не мине. Я до міністра дійду, а син мені таки дістанеться. (Батько читає газету, хлопчик іде з щоденником) – Давай щоденник. Що тут у нас? Так, математика—10, а поведінка—2. Що тебе питали, розбійнику? – Скільки буде: 5 х 7. – Ну й що ти відповів? – 35. А вчителька знову питає, скільки буде 7х5? – А яка, до бісу, тут різниця? – Ось я так і відповів. – Тепер я тебе сам перевірю. Ходи-но сюди. Скільки буде: від 5-ти відняти 5? – 5. – Чому 5? Ось дивись. У тебе на руці 5 пальців. (Загнув великий палець). Ось ми відняли один. А тепер так само віднімемо другий, третій, четвертий, 5-й. Що залишиться? – Кулак. Виходять двоє дівчат. – Мамо, а вчителька сьогодні помилилася. – Як це? – Вона спитала мене, скільки буде, якщо від 8-ми відняти 5. Я не відповіла. Тоді вона сказала: «Два. Сідай на місце». А буде ж 3, а не два. – А нашій О.М. теж вірити не можна. – Чому? – Учора вона казала, що 5 і 5—10, а сьогодні каже, що 7 та 3—10. – О.М. каже, що коли б вона тебе не спитала, ти завжди мовчиш, мов не вмієш розмовляти. Можеш мені це пояснити? – Розумієш, коли мене запитує вчителька і я відповідаю, то вона ставить мені двійки, а коли мовчу – нічого не ставить. Розмова двох дітей. – Що це у тебе? – Премія. – Премія? За що? – В.В. питала, скільки ніг у страуса. Я відповіла—3. – Але ж у страуса 2 ноги. – Так, але ж усі інші сказали, що 4. А що тобі більш за все подобається у школі? – Дзвоник, ще перерва, ну ще пиріжки. – Класно. А як ти думаєш, сьогодні чудовий день, чи ні? – Чого ти мене щодня питаєш про це? – Наша вчителька сказала, що одного чудового дня вона від мене з глузду з’їде. – А що ви робили сьогодні в школі? – (Тяжко дихає). У нас була хімія, і В.Я. пояснював нам властивості вибухової речовини. – Це цікаво. А що ви будете робити в школі завтра? – В школі? В якій школі? – Скільки чоловік в 11-В класі? – 29 разом з Н.О. – Тобто без вчительки буде 28? – Ні, без вчительки в класі нікого не буде. – Що ти сьогодні отримав у школі? Покажи-но щоденник. Як ти вдома його показуватимеш? – А, я батькові покажу. –А чому батькові? – Він офіцер запасу, у нього нерви міцні. Ведуча. Час нестримно біжить. Ось уже екзамени. Випускні. Знали б ви, скільки ми недоспали ночей, недоїли, готуючись до них. «Пісня випускників». На ваш суд віддаємо одну з поезій, які присвятила найдорожчим учителям—першим – Гредасова Ірина. Тим, хто навчив читати, правильно тримати ручку, хто витирав нам носи і зав’язував шарфи взимку. Посвята вчителям Колись давно мене взяла за руку І повела в казковий дивосвіт, У світ добра, любові і науки, Найперша вчителька, що вчила жить. Вона стоїть над світом сонцеликим, Під зорями і між рясних дощів, Така проста й зворушливо велична, Тримаючи майбутнє у руці. Почесне слово, горде і велике, Звання найвище на оцій землі, Таке близьке і таке світле—вчитель, Злітає, щоб всіх гріти теплом душі. Нема нічого краще і дорожче За наших незабутніх вчителів, Що нам усе, що є у них найкраще, Передають, як зернятка ріллі. Для нас зоря вставатиме яскраво, І сонця випускник зустріне схід. І вчителька всміхнеться на прощання, Щоб пам’ятали всюди ми її. Вона завжди стоятиме над світом Всього лиш вчителька—красива і проста, Та мов безсмертя, мов зоря правічна, На всі віки горить її душа. – Назавжди випускники запам’ятали імена перших учителів:_________________________________________________________ – А допомагали вчити домашні завдання вихователі групи продовженого дня: ________________________________________________________________ Пісня. – «Учитель є сіяч, що засіває добром ниву»,— так сказав про невтомного сіяча доброго, розумного й вічного видатний педагог Олекса Духнович. Ці слова він сказав багато років тому, але плин часу невладний над мудрістю і життєвістю думки. – Бо невтомно і щедро засівають освітянську ниву педагоги нашої школи. Вони розуміють, що все, до чого пригорнулося дитяче серце на зорі життя—добро, справедливість, совість, честь—залишиться у ньому назавжди. – Щастя, добра вам усім, хто був поруч 11 років. Ваш труд гідний захоплення, він неодмінно сторицею окупиться вдячністю ваших вихованців. – Хтось дзвонить. – Алло. Хто це? – Не впізнаєш свого класного керівника? Так, це я. Розповідай, як працюється. Важко? Так, у школі простіше було. Кого зустрічаєш із наших? Так, з нашого випуску. Ковальчук уже кандидат? Ось як час летить. А дівчата як? Власне, я дзвоню, щоб привітати тебе з днем народження твого сина. Пісня(Додаток) – Дзвонимо далі. О, погляньте, у довіднику є номер телефону кабінету української мови. Набирай номер. – Здрастуйте, з вами говорить автовідповідач кабінету української мови Оржицької загальноосвітньої школи. Ваше граматично правильно оформлене повідомлення ви можете залишити після довгого сигналу. Не забудьте інтонаційно відокремити в ньому головні та другорядні члени речення, вставити пропущені букви і розпочати кожне нове речення з абзаца. Оцінку за ваше повідомлення ви зможете дізнатися після його перевірки(прізвища учителів української мови). Дякуємо. – Ой, я боюсь, мабуть, знову одержу двійку. Дзвони далі. – Алло, довідкова? Мені б телефончик отримати. Прізвище? Буш —прізвище. Хто, я ненормальний? Ні, я нормальний. Просто я тут англійську мову вивчив, а розмовляти немає з ким. Як так немає телефону? But why? Ну хоч адреса в нього є? Диктуйте, я записую. Ага, спасибі. Слухайте, а у вас цієї, Шерон Стоун телефончик нема? А хто є? Хто?(Прізвища учителів англ. мови.) Ні, дякую, не треба. Вони мені знову двійку поставлять. – Погляньте в альбом. Кого ми ще не запросили? – Що це за фотографія дивна? Олександр Сергійович Пушкін, Толстой Лев Миколайович, Байрон. Ось Олесь Гончар смикає за бороду Чернишевського —а что делать? – Зачекай, а хто це в центрі кадру? Ну звичайно(прізвища учит. заруб.літ.). Свої серед своїх. Але дорослі вже ми стали І нам в свою дорогу час. Хай казкою життя вам стане, А в знак подяки—реверанс. – А то хто прийшов? – Ти хіба не впізнаєш? Це ж Охріменко В’ячеслав—відомий математик. – Ну то нехай він і дзвонить(прізвище учит.матем.). – Алло, добрий вечір, колего. Ну що, розпочнемо: Є2—Є4! Ваш хід. До речі, колего, мою вас привітати. Вам буде вручено медаль «За розуміння інтегралів». Так, кінь В6. Вам шах. Вища математика—це вам не хухри-мухри. Завтра на зустрічі у морський бій пораємо. – Погляньте на цей фотознімок. Це(прізвища учит.біології). Скільки разів ви ставили двійки хлопцям, а вони благали вас: «Не ставте, будь ласка, двійку. Я зроблю хімію». Так от сьогодні врешті-решт один з них виконав свою обіцянку і зробив хімію.(Виходить юнак у парику: «Як вам моя хімія?») Пісня. – Дзвонимо далі? – Атож. – Алло, (прізвище учит.геогр.)можна? Як це у відпустці? Чому він не біля моря? Марія Михайлівна давно на хвилях колишеться. І В.В. теж. Що? Там погане геополітичне становище. Ви не розумієтесь зовсім у географії. А з ким я розмовляю? А(2 учит.геогр.), це ви? А ми тут все про О.М. згадуємо, географію повторюємо. Знаєте, наприклад, як називається частина суші, з 4-ох боків оточена водою? Не знаєте? Дно! То ви приїздіть до нас швидше. А то без вас тут повний завал. – Алло, Юро, це ти? Слухай, а що ти зараз робиш? Знову за комп’ютером? Принтер ти мій струменний! Як це не заважай? Ти що, мене вже не любиш? Вірус ти мій комп’ютерний. Ти що, уже все забув? А про мене ти подумав? Дисковод ти мій лазерний, CD-ROOM ти мій! Піду я від тебе. У нас тепер є класний учитель інформатики. Що? Не треба йти? Тоді завтра зустрінемось. Так, в кабінеті інформатики. Мишка ти моя дисплейна. Вибігає юнак – Нікому не рухатись. Я захопив заручника, вимагаю видати атестат та квиток на поїздку в Крим. У мене є ще одна вимога, ну, прохання: заберіть назад цього(прізвище учит.фізики). А то я більше не витримаю. Ну не знаю я першого закону термодинаміки, не знаю. Що? Я вас благаю, я на все згоден. Я краще фізику вивчу. Скажіть йому, нехай мене відпустить він додому. – Коли ми вперше прийшли у школу, то були маленькими, нетямкими. – А тепер ми великі і знаємо більше, ніж треба. – І як це називається? – Прізвище учит. біол./ це називають еволюцією. Пісня. – Центр! Центр! Я переходжу на прийом. Іноземні розвідки, як відомо, давно намагаються отримати передові методики військової та фізичної підготовки нашої школи, хоче розкрити наші головні секрети, де хлопці проводять весняні військові збори і чому Гуленко Антон так швидко бігає. Тому прохання до усіх іноземних шпигунів негайно устати і вийти із залу. Прийом. Юстасу—Половина Микола Іванович. – Мені розповідали, коли Микола Іванович був маленьким (а вчителі теж колись були маленькими і навіть ходили у школу), то він любив шикувати дітей вулиці Бумажкова і командував: «Наліво!» – Усі діти поверталися і йшли наліво і тільки маленька Світлана Василівна Шпурик ішла наліво. Тому вона й стала учителькою права, а Микола Іванович військовим керівником (учителем ДПЮ). – А ви не знаєте про 11-В клас? Як склалася у них доля? – Роз’їхалися хлопці, вивчилися. А класного керівника до цього часу із школи додому возять. Щодня і по черзі. – Як тепер вона дякує долі, що у неї був такий клас. А зараз навчає їхніх синів. Знову у її класі Тимченко, Дейнеко, Малука. –Чули про те, що тепер у нас є відомий на весь світ художник? – Хто? –Не здогадуєтесь? Таня Головань. А їй усі пророкували долю підприємця. – А як же Наталія Ігорівна? Чули, у неї внук—відомий артист. – Микола Іванович через 10 років не ходитиме по школі із стареньким баяном, у нього буде музичний центр і мікрофони не пищатимуть. – Наш випускний альбом не закритий, новими фотографіями його поповнять наші діти, які коли-небудь прийдуть до нашої школи і сядуть за наші парти. – І нам дуже хотілося б, щоб їх навчали не такі ж чудові вчителі, як ви, а саме ви, наші вчителі. Юність наша – пора непроста і примхлива, То сміється, то плаче гіркими слізьми. Все буває, повірте, і сонце, і злива, Перешкод нам не буде, Бо поряд із нами – батьки. У глибині душі десь дзенькнула струна, То, мамо, б’ють роки у дзвони, То, мамо, лине вже пора, Умита у сльозах солоних. Ти бачиш, мамо, як вітри Женуть від дому нас подалі? Ти плачеш, мамо, обітри Ті сльози гіркі і неждані. Мені ти, мамо, коси заплети, Як ти колись їх заплітала. А потім тихо цілувала, Щоби їм довшими рости. Батьку рідний, мужній і сильний завжди, Про це знають всі близькі нам люди. Ти матусю мою від біди вбережи, Як мене поряд з вами не буде. Пісня. Ми знову разом всі Зібралися востаннє, Не треба більше слів, Не плачте на прощання. Ми знову разом всі, А завтра підемо у небо, За горизонт, у світ, І більше слів не треба. Ми знову разом всі, І сонце жде світання. По травах, по росі Ми пройдемо востаннє. Ми знову разом всі І більше слів не треба. На нас чекає світ, На нас чекає небо. Літній вечір, зірки розсипані, Кожна кличе нас, мерехтить. Ми летіти в життя покликані, Нам під зорями цими жить. Ми гніздо своє покидаємо, Дружну нашу сім’ю шкільну. Полетіти до мрії маємо. В самостійну п’янку весну. Ніби лебеді, покружляємо Ще над рідним своїм гніздом. До побачення! Відлітаємо, Відлітаємо всі разом. Пісня «Вальс Оржицьких випускників» Звернення до випускників директора школи—застереження учнів про збереження документів. Перехід випускників у школу. | |
| Переглядів: 1466 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |