Каталог статей

ВОГОНЬ − БАТЬКО, ВОДА − МАТИ…
Думки про національну символіку

Темно. Ніч. Ще ніч. І ти чекаєш ранку. Ти дивишся на небо – а воно як море. Як темне море. От викотилась би на нього золота діжа і враз би засяяло. І все навколо звеселилося б, ожило. Аякже: сонце встане – то й ранок настане. «Коли сонечко пригріє, то й трава зазеленіє», – кажуть люди.

А ще вони кажуть: «Куди водиця тече, там травиця росте». Звісно, без сонця й води все марніє. Бо вогонь і вода народжують життя. Світло й вода. Люди вірять: сонце – батько, вода – наша мати. А де тато й мама, там і син. От і Трійця Свята. Так і називався колись тризуб наш. Герб України. Бо він давній. Ще в князя Володимира був гербом. А люди знали його ще з трипільських і давніших часів. І завжди шанували цей знак як Дерево Життя, бо вірили у святість Народження, цінували красу Пробудження. І вірили вони в чарівну силу барви життя, чистої і справедливої. Якої саме барви? Ти скажеш і сам, як глянеш на ранкове небесне море. Бо побачиш: вогонь (сонце) – жовтий (золотий), вода (небо) – синя. Або як спостерігатимеш ранкову річку чи ранковий ставок: сонце золоте сяє із синьої (голубої) глибини. А люди кажуть: «Як небесна височина, так морська глибина».

Вогонь і Вода.

Сонце і Небо.

Осяяна сонцем пшениця й небесна блакить. Життя. Україна. Отож і полощеться на весняному вітрі синьо-жовтий прапор і тішить пробуджені душі, єднаючи нас із нашою історією.
А щоб жила наша держава, щоб не вмирала її історична слава і жадана воля, народ обрав собі пісню-оберегу, пісню-гімн, якою стверджує свою незнищенність, утверджує свою полум’яну любов до Батьківщини, замовляє світлу майбутність. Слова цієї пісні написав ще 1862 року Павло Чубинський, а музику до них склав 1863 року композитор Михайло Вербицький. Називається вона «Ще не вмерла Україна». І лунає вона тепер понад світом, розносячи болючу славу України, а Україні виборюючи світлу долю.

М. Підгірянка