Каталог статей

Врахування  вікових особливостей

Психологічні поради вчителю. Частина ІІ

Початкова школа

 Рівень та швидкість навчання, оволодіння необхідними навичками  залежить від багатьох факторів: від сімейних обставин, самого навчання в школі, в також від індивідуальних особливостей самої дитини. Досить важко розрізнити, що  саме являється причиною виникнення труднощів у навчанні : внутрішні, індивідуальні   відхилення, або якісь зовнішні обставини.  Ці причини досить різні та постійно переходять одна в іншу.                                   

  Давайте спробуємо більш детальніше ознайомитися з причинами виникнення труднощів у навчанні в початковій школі:

Ø  Одна з самих розповсюджених причин полягає в тому, що  велика кількість дітей приходить до школи не досягнувши рівня необхідної шкільної готовності.

Це можуть бути:

   - діти, яким ще не виконалося 7-и років.                                                                                       

  – або ж 7-и річні діти, розумовий рівень яких злегка менше необхідного                                                                                                                     

-  ослаблені діти, які в дошкульному віці часто хворіли.        Вчителю початкової школи слід враховувати те, що у хлопців, які раніше 7-и років пішли до школи у три – п’ять разів частіше спостерігається затримка мовлення та розвитку взагалі.

Ø  Часто зустрічаються діти,  які своєчасно приходять до школи, мають досить високий рівень інтелекту, але часто хворіють, багато пропускають, досить швидко втомлюються.  (Сюди належать й діти з порушенням зору та слуху). Для таких дітей навчання після 3-го уроку проходить в пустую. Саме цьому рекомендовано у початковій школі проводити основні уроки в першу чергу. 

Ø      Ліворукість дитини  теж являється фактором негативного впливу на процес навчання в початковій школі. У таких дітей, як відомо переважає права півкуля мозку ( у більшості людей – ліва).  Ця особливість проявляється у більш творчім погляді на мир. Такі діти досить тонко, інтуїтивно сприймають дійсність. Важкість у даному випадку в тім, що сучасні предметні програми розраховані на «лівопівкульних» дітей. Тому задача вчителя при роботі з такими дітьми набратися терпіння. За даними психологічних досліджень: ліворуких професорів та науковців на 20% більше, ніж пишучих правою рукою.

Ø      Неврологічний діагноз (затримка психічного розвитку, легка розумова відсталість). При роботі з такою дитиною вчителеві слід по можливості запевняти дитину, в тому що її відсталість тимчасова та виправна – як правило так воно і є, якщо батьки доложать зусиль.

Ø      Педагогічна запущеність дитини. Це не обов’язково діти з неблагополучних сімей.  Буває так, що батьки не наділяють увагу дошкільному навчанню. Це може траплятися з різних причин, але  у результаті зовсім непідготовленій дитині набагато важче вчитися.

Ø      Конфлікти з однокласниками.  Часто буває так, що дитина сама не виказує бажання строїти відношення.  Здається, що їй не потрібне спілкування з однокласниками, а краще бути одної. Але це не так, скоріш за все така дитина просто не вміє це робити, можливо вона занадто сором’язлива, невпевнена.

 Залежно від психологічної атмосфери в класі, особистості та методів виховання вчителя у дитини розвивається потяг до навчання і колективної праці або навпаки, негативне ставлення до навчання та школи взагалі.  Тому саме від першого вчителя залежить успішність учня, його ставлення до навчання та школи взагалі.

 Як реагувати?

·      Першокласник приносить до школи іграшки, йому так значно легше звикнути до нових обставин. Дитина намагається мати із собою частину свого дому. Вчитель може зробити таку іграшку помічником та другом у навчанні, або зовсім не реагувати на таку поведінку. Але не у якому разі не заперечувати її!  Як правило дружба з іграшкою закінчується у 2-3 класі. Якщо цього не трапляється, та дитина так і буде приносити її у ранці, маючи шкільний стаж за плечима, це  сигнал звернутися до шкільного психолога.

·      Діти у першім класі знайомляться із поняттям «особиста власність». У садочку для кожної дитини була скринька, але (як правило)вона не закривалася, іграшками гралися усі діти  (навіть якщо їх принесли із дому, ними мали можливість погратися всі бажаючі).  У школі в дитини з’являється свій портфель з замком, свої зошити, олівці. Часто між дітьми виникають суперечки з цього приводу. Це  дуже важливий момент у вихованні. Вчитель у таких випадках може відзначати та підтримувати прагнення дитини поділитися. Але не у якому разі не називати дітей, які оберігають свою власність «жадібними» та не примушувати ділитися. Учень сам зрозуміє яку поведінку підтримує вчитель і обов’язково зміниться. Ваша задача побачити це, та відзначити його добрий поступок.                                                                         

         А що ж робити, коли учень  може заглянути у кишеню до іншого, або лізти не у свій портфель, брати без дозволу чужий олівець? Не варто відразу ставити діагноз «клептоманії» та вести дитину до шкільного психолога, або соціального педагога. Можливо це  наслідки домашньої  вседозволеності, а можливо дитині потрібен час для того щоб навчитися відокремлювати свою та чужу власність.  Придивиться уважніше до поведінці дитини, обсудить це питання з батьками, порадьтесь з психологом. У всякому разі виправити відхилення в поведінки на ранніх етапах набагато легше. 

·      Ще одна особливість початкової школи – це тяга до обміну. Особливо, коли розуміння своєї та чужої власності  вже сформовано, у дітей з’являється величезне бажання оволодіти недоступною річчю, хоч би на певний час. І вони починають пропанувати обмін.  Але не відомо що саме дітям подобається більше: азарт отримати бажане або сам процес обміну. Як би там не було,  суть явища від цього не змінюється. Ми можемо віднести таку поведінку до власних справ дітей. Однак, проблема в тому, що обмінні речі мають свою грошову цінність. Діти, зрозуміло не думають  про це, а керуються власними інтересами, але батькам від цього не легше. Тому, вчитель на батьківських зборах після ознайомлення дорослих з цією проблемою, може порадити: 

-         Все ж таки не купляти дитині дорогі речі, доки вона не навчиться оцінювати їх реальну вартість.                                                                                                                  - Роз’яснити  дитині, що хоч це і його власність, але в неї зложена праця батьків і якщо дуже хочеться обмінятися, то слід хоча б дізнатися про реальну вартість своєї речі.                                                                                                                          – Дати зрозуміти дитині , що гарантуючи приятелю обмін, він не має права складати угоду тільки за своєю згодою. Тобто «якщо ти обіцяєш, а батьки не згодні, то тобі доведеться брати своє слово назад та повертати річ. А для того, щоб друзі не вважали тебе обманщиком,  не стоїть обіцяти, коли не все залежить від тебе».                                                                                                                                                            – Признавайте за дитиною право повністю самостійно розпоряджатися знайденими, або власноруч зробленими речами, як вона забажає. – А головне, поясніть дитині, що навіть за саму дорогу річ він не зможе купити дружбу.  (це стосується дітей, які з легкістю  роздають свої речі, як правило вони це роблять з наміром завоювати собі друзів).

Анна Александровна Ерофеева