Каталог статей

Все найкраще - дітям?

Питання чи «Все найкраще - дітям?» відноситься до тих, де у нас, християн, можуть бути різночитання, тут кожен спирається на свій досвід, у церкви немає висловленої і закріпленої в якихось канонічних документах думки з цього приводу.

Хоча, наприклад, в Старому Заповіті є такі слова : «Не давай ему [сыну] воли в юности и не потворствуй неразумию его. Нагибай выю его в юности, доколе оно [дитя] молодо, дабы, сделавшись упорным, оно не вышло из повиновения тебе»  (Книга Премудрости Иисуса, сына Сирахова, гл. 30, 11-12).

Все залежить від того, що ми вкладаємо в слово «найкраще». Звичайно, батьки повинні передати дітям все найкраще, що у них є. Але це гасло, про яке ми говоримо, зазвичай сприймається виключно в матеріальному розумінні.

«Не вистачало мені в дитинстві цукру - хай у моєї дитини буде цукру скільки завгодно». Але ж так можна і до цукрового діабету дійти.

Самопожертвування - це взагалі найкраще, що є в людині. І це найкраще необхідно передати дітям, тут з цим гаслом потрібно погодитися. Тільки ось виходить такий парадокс: батько сподівається, що якщо дитина бачить, як він, батько, жертвує чимось ради дитини, то цьому навчається і діятиме так само.

Але нічого подібного не відбувається. Дитина привчається брати, а не віддавати. А щоб навчитися віддавати, вона повинна мати досвід самопожертвування.

Як набувається цей досвід? Мені здається, що в багатодітній сім’ї його набути набагато легше, ніж в сім’ї з однією дитиною. Тому що в багатодітній сім’ї у кожного з дітей, що підросли, як правило, є якісь свої обов’язки, там без цього прожити неможливо, і якщо ти щось не зробив, то страждати будуть всі. Якщо ж дитина в сім’ї одна, то тут самим життям можуть бути підказані такі ситуації, коли їй доведеться навчитися чимось жертвувати ради інших (наприклад, хвороба когось з членів сім’ї), і тоді необхідно цими ситуаціями «скористатися», щоб навчити дитину не тільки брати, але і віддавати. Життя «не для себе» щепиться дуже серйозним зусиллям, у тому числі і з боку батьків.

Якщо ж батьки змогли передати тільки матеріальні блага, дали можливість вередувати і розважатися, але не навчили віддавати, то вони отримають дітей, які можуть і шию їм в старості зігнути. Я, як священик, постійно стикаюся з ситуацією, коли «дитина» двадцятирічного, а то і тридцятирічного віку шантажує свою матір, намагаючись відібрати у неї пенсію, тому що їй треба їсти і одягатися.

Як би нам не хотілося бачити в дітях тих, хто реалізує всі наші нереалізовані мрії і надії, не можна забувати, що дитина - це у жодному випадку не якась проміжна заготівка для будівництва майбутньої особистості, це вже повноцінна особистість, яку ми повинні виховувати.

Дитина має бути оточена любов’ю, але не тією любов’ю, яка егоїстично дає їй можливість робити що хочеш, а яка направляє її.

Що сказати замість слова «ні»

Любов до дітей, звичайно, може виражатися і в матеріальних благах, важливо, щоб це не було способом відкупитися.

Іноді може виникнути така ситуація: дитина-підліток дуже хоче який-небудь модний дорогий одяг або сучасний стільниковий телефон, проте бюджет сім’ї обмежений, і батькам доведеться піти на цю покупку за рахунок якихось своїх потреб. Як тут поступити правильно, щоб не виховувати в дитині егоїста і при цьому не відмовляти їй в придбанні бажаної речі?

По-перше, якщо дитина вже підліток, то вона повинна розуміти (а це залежить від того, в якому вона взагалі стані прийшла в підлітковий вік, від її попереднього виховання), скільки грошей є в сім’ї. А далі є такий хороший спосіб: коли ми щось вирішуємо, замість «ні» вміти говорити «так, але...»: «Тобі потрібний якийсь модний одяг - так, я це розумію, - тобто потрібно обов’язково показати, що ви розумієте бажання іншої людини, - але у нас ось така проблема з грошима, і давай разом подумаємо, як цю ситуацію вирішити».

Важливо, щоб підліток з позиції вимагача був поставлений в позицію, коли він нарівні з дорослими намагається думати, що можна зробити. Тут є різні шляхи вирішення. Наприклад, підліткові можна дати можливість якось заробити на те, що він хоче, - на якійсь дистанційній роботі. Або, наприклад, якщо сім’я повна, тато може запропонувати своєму синові, що подорослішав: «Давай ми подумаємо разом, як нам мамі наступного разу якийсь подарунок зробити, адже їй теж щось потрібне». Нормальна сім’я - це завжди взаємна турбота, це все для всіх.

Погано для самосвідомості дитини, якщо вона найбідніша і найнещасніша в класі і у неї немає чогось, що є у всіх. Але у жодному випадку не треба її намагатися ввести в круг «еліти» за матеріальною ознакою. Якщо вже ми живемо в такому соціально розшарованому суспільстві, то дитині доведеться в якийсь момент почати розуміти, що є не її коло. Якщо дитина каже: «Я не можу запросити до себе своїх однокласників на день народження, тому що у них євроремонт, а у нас шпалери порвані», не треба говорити, що ремонт - це нісенітниця. Тому що для неї це важливо, і її систему цінностей словами переробити неможливо, але можна цій системі щось протиставити, показати, що в реальному житті є ще щось, і це теж добре. Пом’якшувати гострі кути - це завдання батьків.

Запропонуйте їй поїхати покататися з друзями на каток, організовуйте для неї і друзів виїзд на природу - та хіба мало що можна придумати. Завжди бажано намагатися організувати для дитини таку ситуацію: так, ми цього не можемо, та зате ми можемо те, чого не можуть інші, - ну, наприклад, я ось на Пасху з такої дзвіниці дзвонив, звідки всю Москву видно. Це повинно робити дитину в очах однокласників значущою.

Принцип слабкої ланки

Я дуже люблю згадувати слова фізика Вернера Гейзенберга, одного із засновників квантової механіки: «Мене виховувало світло з-під дверей кабінету мого батька». Він бачив, що батько весь час працює, і сам виріс дуже працелюбною людиною. Але це складно реалізовується у наш час, тому що тато вранці пішов, увечері прийшов, діти не бачать, як тато працює.

Батьківський час і увага важливіше всяких матеріальних благ, без них виховання неможливе.

Але виходить, що весь вільний час, вся увага - знову дітям, і нерідкі випадки, коли за турботами про дітей жінка зовсім забуває про свого чоловіка.

Як тут бути? Тут я є прихильником тієї тези, що якщо любов є, то її не вистачати не може. А ось часу може не вистачати.

Але якщо чогось мало, то треба користуватися принципом слабкої ланки. Хто в даний момент більше всіх потребує уваги? І це може бути дитина, а може бути дорослий.

Якщо батьки не приділяють дітям увагу, тому що вони вирішують якісь серйозні проблеми, дитина ж не дурна, вона це зрозуміє. Якщо я обіцяв дочці сьогодні увечері піти з нею погуляти, прийшов додому, а моя дружина вся в сльозах, тому що у неї якась проблема, невже дочка не зрозуміє, якщо я замість прогулянки з нею буду маминими сльозами займатися?

Але, звичайно, дуже важливо вміти бачити потреби дитини, її слабкості. Наприклад, в храмі на сповідь, на причастя ми пропускаємо дітей вперед - і це, мені здається, правильно. Дитині дійсно складно стояти за спинами дорослих, якщо вона нічого не бачить. З поблажливості до дитини її, звичайно, в перший ряд. Але якщо вона звикає пролазити без черги на сповідь і, вже стаючи вищою за тата, за звичкою стає попереду бабусь з паличками - це вже неправильне виховання.

http://amvon.orthodoxy.ru/