ВЗАЄМОДІЯ ШКОЛИ І СІМ’Ї У ВИХОВАННІ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ
Вступ
Виховати дитину - велике мистецтво, так як сам процес виховання-це безперервна робота серця, розуму і волі батьків. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з ними. Батькам доводиться щоденно шукати шляхи підходу до дітей, думати над вирішенням багатьох конкретних ситуацій. У повсякденному спілкуванні з батьками дитина вчиться пізнавати світ, брати приклад з них, набуває життєвого досвіду, розвиває перші почуття громадянськості. Якщо батькам притаманний широкий кругозір, практичне ставлення до всього, що відбувається в нашій країні, то і дитина, поділяючи їх настрій, приєднується до їхніх справ і турбот, засвоює відповідні моральні норми і правила.
Сім’я – це школа почуттів дитини. Спостерігаючи за взаємовідносинами дорослих, дитина набуває морально-емоційного досвіду. У спокійній обстановці і вона спокійна. Дитина за своєю природою активна, допитлива, вона легко засвоює все , що бачить і чує, їй передається настрій дорослих. Тому важливо, які емоції, враження вона отримує: позитивні чи негативні; які прояви дорослих вона спостерігає: щирість, турботу, ніжність, привітні обличчя, спокійний тон, гумор чи поспішність, буркотливість, дріб’язковість і похмурі обличчя. Все це-перша цеглинка в майбутній будівлі особистості.
1. Взаємодія школи і сім’ї у вихованні учнів початкової школи
Стосунки з батьками дають дітям уявлення про оточуючий світ, найважливіші морально-етичні цінності тощо. У родині виховуються і закріплюються моделі моральної поведінки і комунікацій дітей з іншими людьми. Нові умови життя вимагають активної участі сім'ї у вихованні власних дітей, взаємодії з педагогічними колективами. відповідного педагогічного рівня, який би забезпечував високу якість виховання.
Як відмічає С. Савченко, у країнах розвиненої демократії школа і сім'я збагачують дитину досягненнями культури за принципом доповнюваності і тим самим сприяють її гармонійному і всебічному розвиткові.
Сім’я – це колектив, члени якого взаємопов’язані відповідними обов’язками. Являючись членом сімейного колективу, дитина також вступає в систему існуючих відносин. Якщо в сім’ї панує доброзичливість, увага один до одного, вміння вислухати іншого, повага до старших, то це лише на благо у вихованні кращих рис дитини. Родина – основа зростання здорової дитини, це світ, в якому людина навчається жити. Саме родина вводить людину у світ стосунків з іншими, виконуючи функції, які в різний час і в різних народів оцінювалися по різному.
Основними функціями родини є репродуктивна, виховна, економічна, комунікативна, дозвілля і відпочинку, валеологічна. Комунікативна та валеологічна функції родини найбільш впливають на становлення і розвиток психічного здоров’я дитини, а отже, і на розвиток її творчих здібностей.
Комунікативна функція – організація внутрішньо-родинного спілкування, організація зв’язку членів родини з суспільством, встановлення зворотніх зв’язків з навколишнім середовищем.
Валеологічна функція – створення оптимальних умов для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку кожного члена родини як важливої умови формування, збереження, зміцнення, відновлення і спадкової передачі здоров’я.
Родина:
дає відчуття приналежності до певної групи, без чого людина почувається самотньою, реалізує потребу в безпеці, комфорті;
дарує відчуття і дає реальні докази своєї значущості для інших, без чого у людини розвивається почуття неповноцінності;
дає змогу відчути взаємне тепло і любов;
формує почуття своєї неповторності та індивідуальності;
дає зразок для наслідування.
Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була.
Важливим фактором психічного здоров’я дитини є психологічний клімат родини. Він суттєво впливає на дитину, викликає стан комфорту або ж дискомфорту. Атмосфера в сім'ї визначається її міцністю, її етичними ідеалами, далекими і близькими цілями, емоційним складом. І чим більше позитивних емоцій отримує дитина, тим краще. Сім'я при всіх властивих їй турботах, клопотах, неприємностях і навіть нещастях має приносити людині радість.
Родинне виховання не належить до окремих педагогічних явищ, а відбувається в контексті життя родини, на основі внутрішньо-родинних стосунків, трудових обов’язків та родинно-побутової культури.
Родинне виховання в Україні ґрунтується на:
народному родинознавстві (фамілістиці) та національному дитинознавстві з урахуванням їх історичного розвитку;
родинних виховних традиціях українського народу, їх позитивних виявах;
нових тенденціях традиційного українського виховання;
зіставлені теорії та практики українського родинного виховання з родинними виховними системами високорозвинутих зарубіжних країн і використанні усього позитивного в них.
Перспективним для новітнього родинного виховання є відродження традиційного високого статусу української родини, її авторитету, подружньої вірності, любові до дітей і обов’язку щодо її виховання, поваги до батьків, піднесення ролі подружжя у створенні, зміцненні, збереженні і розквіті сім’ї, забезпечення на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Честь родини, єдність, наступність, спадкоємність поколінь, родинна і подружня злагода – пріоритети родинного виховання.
Необхідною умовою правильного виховання дітей є тісний контакт між сім’єю і школою, взаєморозуміння і взаємоповага між учителем і батьками. Якщо батьки поважають школу і прислухаються до порад учителів, зокрема класного керівника, підносять в очах дітей авторитет школи й учителів, діти краще навчаються, старанно виконують свої шкільні обов’язки. Таких дітей краще виховувати і батькам, і школі. Сімейне, шкільне і соціальне виховання дитини здійснюється як одне ціле. Педагоги і батьки виховують одних і тих самих дітей, мають спільні цілі і завдання виховання. Співробітництво педагогів і батьків дає можливість краще пізнати дитину, подивитись на неї з різних позицій і сторін, в різних ситуаціях, а значить допомогти один одному в розумінні його індивідуальних особливостей, в можливості попередити негативні вчинки, в формуванні життєвих цінностей. Скоординувати зусилля школи і сім’ї – значить усунути протиріччя, створити однорідне виховне і розвиваюче середовище.
В. Оржеховська, В. Кириченко, Г. Ковганич переконані у тому, що виховання дітей у школі і сім'ї – це нероздільний процес з єдиною метою, який зорієнтований не лише на спільні зусилля навчального закладу і сім’ї у вихованні школярів, а й на їх виховну співпрацю у цьому процесі. Його здійснення передбачає єдино спрямовану взаємодію у взаємозалежній діяльності у системі стосунків батьків і педагогів. Стосунки співпраці передбачають рівність сторін, взаємну доброзичливість і повагу.
Ш. О. Амонашвілі звертає увагу на те, що в педагогічному процесі дитина і дорослий – це єдине самовиховуюче і саморозвиваюче ціле, в середині якого вони один для одного і вихователі, і вчителі, і учні. Різниця між ними у тому, що дорослий діє свідомо, а дитина – в силу своєї духовності та істинної природи.
Взаємодія сім’ї і школи спрямовуються на загальній цілі: сформувати співпрацю між усіма учасниками педагогічного процесу. Загальним завданням взаємодії сім’ї і школи є забезпечення якісної освіти, виховання моральності та культури поведінки формування потреби в здоровому способі життя. Для вирішення загального завдання потрібний комплексний підхід в рішенні педагогічних завдань: формування у батьків правильних уявлень про свою роль в вихованні дитини, в необхідності участі в навчально-виховному процесі школи, формування психолого-педагогічної культури; формування у педагогів розуміння значимості співпраці з сім’єю, своїй ролі в формуванні гарних відносин між батьками та дітьми, засвоєння педагогами способів вивчення сім’ї, діалогових і сумісних форм взаємодії з батьками, форм організації взаємної діяльності батьків і дітей. Першою і вирішальною умовою позитивної взаємодії є відношення довіри між школою і батьками. Необхідно, щоб у батьків виникла зацікавленість до процесу виховання, впевненість у своїх силах. Важливий діалог між батьками і вчителями, обмін досвідом, пошук сумісних розв’язків, загальні зусилля, необхідні для розвитку дитини.
Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім’ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку. Майже завжди з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей. педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікування дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи.
2. Способи та форми організації виховання учнів початкової школи
Способами організації сумісної діяльності і спілкування є взаємопов’язані між собою колективні, групові і індивідуальні форми взаємодії.
Найпоширенішою колективною формою роботи є батьківські збори, творчий підхід педагога до організації і проведення яких дозволить проводити їх у варіативних ситуаціях: педагогічний лекторій (передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання. привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лекцій. бесід).
Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різних вікових груп, починаючи роботу з першого класу.
Університет педагогічних знань. Заняття відбуваються у формі лекцій та семінарів. Батьки беруть участь в обговоренні проблем.
Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання. Учасники визначають найактуальнішу проблему сімейного виховання («Трудове виховання», тощо), протягом року вивчають її. У виступах батьки підбивають підсумки теоретичних і практичних досліджень, діляться особистим досвідом.
День відчинених дверей. Головна мета – показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання. Вимагає серйозної підготовки: оформлення школи, організації програми свята (концерту, зустрічей у класах, відвідування виставок, спортивних змагань тощо).
Класні батьківські збори. Проведенню зборів допомагає заздалегідь складений план, доведений до відома батьків.
Відвідування батьків дома. Це сприяє налагодженню контактів із сім’єю, з’ясуванню її загальної та педагогічної культури, умов життя учнів, консультуванню щодо єдиних вимог до дитини, обговоренню відхилень в її поведінці. вжиттю необхідних заходів щодо їх запобігання. Відвідувати батьків учнів можна, маючи запрошення від них, домовитись заздалегідь.
Листування. Передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність. Варто висловити щиру подяку за хороше виховання дитини. Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками вдома або запросити їх до школи.
Консультації батькам. Передбачають надання конкретних рекомендацій, порад з актуальних для батьків питань.
Запрошення батьків до школи. Найчастіше це роблять для конфіденційної розмови про шкільні проблеми дитини (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди потрібно дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу довіри. Педагог висловлює свої міркування. відповідає на запитання батьків, надає корисні поради. Необхідно пам’ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки учня викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть, якщо учитель має рацію.
Тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють глибокому пізнанню методики сімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів, психологів. соціальних працівників, фахівців, які опікуються проблемами виховання молоді.
Для забезпечення форм і змісту співпраці школи і батьків потрібно проінформувати останніх про спрямування школи та ідеї, за якими будується в ній освітній процес. Для прискорення поважного і довірливого ставлення до школи батьківської громадськості, а також для впливу школи на якість сімейного виховання і спілкування мною та моїми колегами використовуються наступні методи:
батькам надається можливість час від часу бути присутніми на уроках і на різних заняттях з дітьми, тобто так званий «день відкритих дверей», щоб надати батькам змогу додатково поспостерігати за власною дитиною в процесі уроку, отримати предметне уявлення про успіхи в навчанні та конкретні зауваження і поради вчителя стосовно усунення окремих недоліків у поведінці малюка які заважають йому навчатись.
Деякі батьки, які мають відповідну підготовку, запрошуються для участі в освітньому процесі як керівники гуртків, для проведення циклу бесід з дітьми, для організації походів та екскурсій;
у разі необхідності організовуються зустрічі батьків окремих учнів або ж батьків всього класу з певними спеціалістами (терапевтом, фізіологом, психіатром, дефектологом) для консультування про стан здоров’я їхніх дітей ;
організовуються зустрічі учнів класу з однією або кількома старенькими бабусями, щоб діти послухали розповідь про традиції родинного виховання в минулому, що сприятиме:
-зміцненню внутрішньосімейних зв’язків;
формуванню у першокласників основ сімейної моралі та інтересу до народних традицій;
для батьків проводяться дитячі концерти, спектаклі, відкриті виставки дитячих робіт. При цьому батьки активно залучаються до участі в процесі підготовки предметних ранків, конкурсів, вікторин, КВК тощо з метою навчити їх уміння зацікавлювати сина чи доньку навчанням, що сприяє зміцненню внутрішньосімейних та внутрішньокласних зв’язків між дорослими та дітьми;
організовується спільне проведення дозвілля учнів класу та їхніх батьків на лоні природи у вигляді змагань, зустрічі біля вогнища чи екскурсії за місто тощо, що сприятиме загальному розвитку дітей, формуватиме в них любов та повагу до батьків, почуття колективізму, позитивного ставлення до навчання, бажання цікаво проводити свій вільний час;
інколи, коли це педагогічно доцільно, надсилаються через дитину листи батькам з повідомленнями про успіхи дитини, про її гарні вчинки. Два рази на рік (в кінці семестрів) батьки отримують пакети, які їм готують діти і вміст яких наочно говорить батькам про успіхи їхніх дітей. У пакети кладеться також педагогічна характеристика на дитину стосовно її духовного, морального, особистісного розвитку.
Обов’язково учитель повинен звернути увагу батьків на ті зміни, які відбуваються з їхніми дітьми упродовж навчання в школі та нагадати, що кожна дитина розвивається за власною програмою відповідно до її власних можливостей і тому не можна вимагати від неї бути такою ж, як хтось інший, але допомагати їй розвивати власні здібності. І робити це слід повсякчас. У тому числі і під час канікул, оскільки перерви у розвитку людини не буває.
Отже, цікавими методами і формами спільної діяльності батьків і школи, які я практикую, є:
тиждень батьків – відвідування уроків, проведення деяких частин уроку, виховних годин батьками, організовування цікавих перерв по черзі, прибирання класу разом з батьками, висаджування вазонів, проведення спортивних змагань, виховних заходів на прогулянках, під час перебування дітей на групі продовженого дня;
проведення батьківських зборів різного формату, в тому числі і разом з дітьми;
індивідуальні бесіди, консультації;
родинні свята, дні іменинників (н-д, родинне свято «Будьмо знайомі» у 1-му класі, метою якого є познайомити між собою родини учнів класу, виявити інтереси, захоплення і вподобання кожної сім’ї, щоб у перспективі успішно використовувати їх в організації навчально-виховної роботи з дітьми. виховувати у школярів почуття любові до батьків, сприяти створенню дружної класної родини.);
проводити виставки родин (родинний місяць, - кожна родина готує стенд з родинним фото, виставляє роботи ”Традиції моєї сім’ї”. На кожну родину відводиться один день. В цей час дитина розповідає про свою родину, показує фото. Було б чудово. щоб в цей день завітав хтось із родини і щось розповів цікаве, заспівав разом з дітьми, пограв у гру і т. п). Як підсумок проводиться родинне свято з участю батьків і дітей класу;
на весняних, літніх канікулах можна організовувати походи, поїздки за місто;
-організація батьками дня сюрпризів для дітей (проведення частково або в повному обсязі уроків фізкультури, читання, виховних годин, перерв;
невеликі сюрпризи-подарунки в кінці семестру (смішні фото, дні іменинників, подарунки своїми руками тощо);
проведення дня-сюрпризу для батьків (можна використати на батьківських зборах) – діти складають вірші про сім’ю, малюють малюнки, пишуть невеликі твори, листівки, готують вироби своїми руками;
складання портфоліо шкільного життя родин класу, показ фото відео на медіа під час родинних свят, співробітництво із кореспондентами газет (замітки про клас, класну родину і т. п);
обов’язково проводяться зустрічі шкільного психолога із батьками на різну тематику, починаючи із проблем першачків і закінчуючи переходом із початкової школи у старшу).
Головна мета школи в роботі з батьками полягає, по-перше, в тому, щоб батьки прийняли школу як дім душі й серця своїх дітей, тому постійно піклувалися про неї, приходили їй на допомогу; по-друге, в тому, щоб допомогти батькам також установлювати гуманно-особистісні взаємини з дітьми в родині. В такому випадку результат освітнього процесу стане ще більш плідним.
Сім’я є тим осередком, в якому людина починає своє життя. Тобто (спочатку вона є єдиною, а пізніше – однією із найбільш важливих соціальних груп, до яких належить суб’єкт.
Отже, сім’я має визначальний вплив на розвиток особистості. Якщо вплив сім’ї позитивний, процес соціалізації дитини відбувається успішно. Вона добре адаптується до різноманітних ситуацій у школі, встановлює дружні стосунки з однолітками, поважає старших. Якщо ж сім’я є дисфукційною, це негативно впливає на особистісний (а іноді на психічний) розвиток дитини, що надалі призводить до її соціальної дезадаптації. Дизфункційною називається така сім’я, що не виконує своїх функцій. Принципами сімейного виховання є:
діти повинні рости і виховуватись в атмосфері любові і щастя;
батьки повинні зрозуміти і прийняти свою дитину такою, якою вона є і сприяти розвитку в ній найкращого;
виховний процес повинен будуватися з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей;
самі батьки - ідеальна модель для наслідування дітей;
виховання будується на позитивному розвиткові дитини;
проявляння емпатії (розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи) і віри в свою дитину;
демонстрування оптимізму, задоволення дитиною.
Вчитель є особою, яка керує процесом, допомагає батькам, навчає і підтримує їхні зусилля у гуманізації і гармонізації взаємин з дітьми, досліджує стан культури взаємин дітей з батьками, інтегрує внутрішні інтереси, якості і можливості учнів. Вчитель початкових класів - учасник емоційно-культурного обміну між учнями і батьками, високий професіонал у вихованні культури сімейних відносин.
Висновки
Основними факторами, що визначають ефективність методики виховання культури взаємин школярів з батьками є:
опора педагогічних впливів у школі і сім’ї на знання, уміння і навички школярів культури взаємин з батьками, ровесниками і дорослими;
стимулювання культури взаємин з батьками; організація уроків культури сімейних взаємин, емоційних ігор, психолого-педагогічних вправ і завдань, забезпечення вчителем особистісного орієнтованого підходу до дитини.
Участь у позаурочних заходах допомагає дітям:
проаналізувати свою поведінку та однокласників;
порівняти, виділити краще з побаченого, почутого.
Учні набувають навичок:
особистої культури,
культури мови,
культури спілкування.
Участь батьків сприяє:
вдосконаленню колективного виховання школярів;
вдосконалення індивідуального виховання учнів.
Ефективність виховання молодших школярів залежить від узгодженої взаємодії педагогів і батьків з метою формування спільних задач і підходів до виховання дітей.
Список використаної літератури
1. Амонашвілі Ш. О. Школа життя. – Хмельницький. Подільський культурно-просвітницький центр імені К. Реріха, 2002.
2. Володарська М. О. Батьківські збори. -Х.: Видавництво “Ранок”, 2010.
3. Гаряча С. А. Взаємодія школи з батьками в процесі виховання основ етичної культури молодших школярів. [Електронний ресурс] Режим доступу до статті: http://www.knowledge.allbest.ru/pedagogics/
4. Корнієнко С. Родинне дозвілля у початкових класах. Навчально-методичний посібник. -Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2003.
5. Кочерга О. В. Сучасні форми взаємодії педагога і батьків молодших школярів [Електронний ресурс] Режим доступу до статті: www.ippo.org.ua
6. Савка В. В. Сім'я – головна ланка у вихованні особистості дитини // Розкажіть онуку-№19-20//, 2005.
7. Степура С. Взаємодія школи та сім'ї. [Електронний ресурс] Режим доступу: www.ippo.org.ua
8. Оржеховська В. М. Взаємодія навчального закладу і сім'ї: стратегії, технології, моделі: (навчальний практико-зорієнтований навчальний посібник) / В. М. Оржеховська, В. І. Кириченко, Г. Г. Ковганич. -Х.: Видавництво “Точка”, 2007.
|
