З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ
Мета заходу. Виховання любові до Батьківщини.
(Беруть участь ведуча, читці, невеликий хор. Всі в національному вбранні. Сцена — в українському стилі).
Читець.
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
(Максим Рильський)
(Хор виконує пісню «Чом, чом, чом, земле моя»).
Ведучий. Рідний край, рідна земля, Батьківщина, Україна... Які це прості і разом з тим прекрасні і святі для нас слова. Велика і священна любов до України жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях її кращих синів і дочок. Рідний край починається для нас не лише з хрещатого барвінку, верби та калини, без яких, як кажуть, нема України. Не тільки з маминої колисанки, батьківської хати та стежини, що «од ним-одна біля воріт».
Він починається для нас з прадавніх коренів нашого роду. Багато синів і дочок матері-України відійшло у небуття, але навічно залишились у нашій пам'яті, бо наші предки — то наше минуле, наша історія, наше коріння.
З роду в рід кладе життя мости,
Без коріння саду не цвісти,
Без стремління човен не пливе,
Без коріння сохне все живе
— співає Ніна Матвієнко.
Максиму Рильському належать слова:
Хто не знає свого минулого,
Той не вартий свого майбутнього.
Тож торкнімось серцем нашої історії, в якій корінь нашого роду.
Читець. Україна... В одному вже тільки цьому слові і для нашого вуха, і навіть для вуха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю... Україна — країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової героїчної боротьби за волю... в результаті якої — велетенське кладовище: високі могили в степу, руїна та прекрасна на весь світ, безіменна, невідомо коли і кия складена пісня... Тяжкий сон, подвійна неволі і темна ніч, як ворон. Тільки Дніпро з очеретами, тільки вітер з степовими могилами шепотіли ночами: гай-гай... умер прекрасний край...
Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки... Україна — це марні, обшарпані люди... Україна — це царське та панське безбожне свавілля... Праця до сьомого поту...
Світяться злидні.
Україна — розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять заплакані золоті зорі.
(Степан Васильченко)
Ведучий. Україна — країна смутку і краси...
Історія народу, як і життя людини має героїчні й трагічні, щасливі й нещасливі сторінки. Багато випробувань випало на долю українців. Русь-Україна — це наша предковічна прадідівська земля. Вона відома світок рясними щедротами: хлібом-сіллю і піснею, чесною воєнною звитягою в обороні своїх прав і милосердям до скривджених.
Проте сусідні держави завжди зазіхали на наші багатства, йшли війною на нас, грабували й віками тримали в ярмі. Віками наш волелюбний народ боровся з татарськими ордами, турецькими яничарами, польськими феодалами.
Читець.
Історії ж бо пишуть на столі,
Ми ж пишем кров'ю на своїй землі.
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невільницьким плачем.
(Ліна Костенко)
Ведучий. Ми боронились... Нашу правду і кривду, наш дух незнищенності залишали нащадкам у піснях, легендах і думах, які розносили по Україні кобзарі. їх кидали в тюрми, їм випікали очі, але звуки кобзи неможливо було заглушити. Українські пісні допомагали в боротьбі проти гнобителів. Хто їх складав, достеменно невідомо, але серед найславніших авторів пісень вічно горітиме ім'я легендарної поетеси-співачки, часів Хмельниччини, Марусі Чурай. (Хор виконує пісню «Засвіт встали козаченьки»).
Ведучий. Російський царизм забороняв нам мати власну історію, писати і друкувати українською мовою. Ми вважались не українцями, а малоросами. Але Україна жила і боролась. Не можна було вбити патріотичних почуттів кращого з її синів Тараса Григоровича Шевченка, який так любив Україну убогу, що годен був проклясти самого Бога та погубити за неї свою душу. Він заповідав нам:
Читець. Свою Україну любіть,
Любіть її, во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть!
Ведучий. Образ України — найсвітліший і найдраматичніший у творчості Т. Шевченка, найбільший діамант у його поетичній короні. Він присутній у більшості поезій Кобзаря. Свої щирі і синівські почуття до неї передає словами {славна» «моя», «бідна», «безталанна». Вони передають біль і тривогу поетового серця.
(Читцями виконуються вірші: «Стоїть в селі Суботове», «Розрита могила»).
Ведучий. Тарас Шевченко мріяв про щасливе майбутнє свого народу і закликав до боротьби.
(Хор співає «Заповіт» Т.Г. Шевченка).
Ведучий. Леся Українка... Її любов до України така велика, така неосяжна, що Леся нареклася її ім'ям. Як і для Т. Шевченка, вона для неї — Мати. Леся називає її «наша бездольная мати» і прагне для неї щастя. (Читець — вірш Л. Українки «До тебе, Україно, наша бездольная мати»).
Ведучий. До найдостойніших синів України належить Іван Якович Франко. У його серці завжди яскравим полум'ям горіла любов до рідної землі, до Вітчизни, сплюндрованої, понівеченої цісарями, царями.
Читець.
Мамо, мамо, земле бідна...
Українська земля рідна,
Чим ти Бога прогнівила
На ту ганьбу заслужила,
Тебе ворог топче, давить,
Обдирає і безславить,
Та за власну підлу плату
Твої діти власну хату
Раді в углах розкопати
І в посадках розхитати,
Люду твого гарну мову
Геть розвіять, мов полову.
Мамо, мамо, я ридаю!
Україно, славний краю,
Ти буйний, багатий, красний,
Чом ти, краю, так нещасний?
Ведучий. Іван Франко написав поему «Мойсей». Якби він написав лише її одну, то все одно його творчість увійшла б до скарбниці національної культури, бо кожен її рядок — згусток пекучого болю за свій пригноблений народ, згусток безмежної синівської любові до знедоленої матері -України. Це спонукає кожну секунду трудитись на її благо. Устами Мойсея він говорить:
Все найкраще, найвище, що знав
Я у тебе вкладаю!
Від Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки естафету боротьби за незалежність, за щастя українського народу прийняли наступні покоління, яким теж заборонялось любити свою землю, рідний край, рідну мову. Це вважалось націоналізмом. Багато патріотів України поплатилось своїм здоров'ям і навіть життям за ту омріяну «вільну Україну».
З особливою силою спалах патріотизму проявився під час Великої Вітчизняної війни, коли Україна опинилась під п'ятою німецьких фашистів. Народ піднявся на боротьбу з ворогом, але сили були нерівні. Відступ військ, окупація... Цей період відображений у кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні». Її написано з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, з болючим страхом за її долю. «Україна в огні» — це трагічний портрет смертельно зраненого і все ж безсмертного народу. За свій твір, за свою безмежну любов до України Олександр Довженко зазнав від влади тотальної наруги. Книга була заборонена.
(Читець зачитує уривок із кіноповісті).
Ведучий. У поетичний вінок України вклав свої, сповнені синівської любові, поезії Володимир Сосюра. Він оспівував її красу, солов'їну мову. Особливою популярністю користується вірш «Любіть Україну», написаний в радісну годину визволення рідної землі від окупантів. Та настала для України страшна година, коли за любов до неї, до її пісні і мови стали карати. За вірш «Любіть Україну» Володимира Сосюру мало на хресті не розпинали, підтасовуючи факти, пильнуючи, звинувачуючи в націоналізмі. Цей вірш звучить для нас як заповіт.
(Читець – вірш «Любіть Україну).
Ведучий. А скільки справжніх синів і дочок нашої Батьківщини замордовано в таборах, невинно убієнних? Вони страждали, карались, мучились, але не каялись.
Серед них — мужній Василь Стус, який відбув 15 років гулагівських таборів і помер в неволі. Свою долю — трагічну і величну — по¬ет обрав сам, хоч вона могла бути зовсім іншою. Ця людина вражає нас своєю відвагою і самозреченістю, з якою вступила в бій за високі ідеали Добра, Справедливості, Гуманізму, за національну гідність і самостійність українського народу.
В. Стус був патріотом у найвищому значенні цього слова.
(Читець декламує вірш — «Народе мій, до те¬бе верну»).
Ведучий. Поплатився своїм здоров'ям і життям за свою синівську любов до матері - України Василь Симоненко. Його поезія зворушує нас своєю пристрастю.
(Читець декламує вірш «Україно! Ти для мене — диво»).
Ведучий. Особливою задушевністю відзначається поезія «Лебеді материнства». Назавжди запам'ятовуються її рядки.
Можна есе на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину,
Можна вибрать друга і по духу брата
Та не можна рідну матір вибирати.
Батьківщина і мати для людини, як два крила, дані птахові для польоту. Покладена на музику, поезія стала улюбленою піснею.
(У виконанні хору лунає пісня «Виростеш ти, сину»).
Ведучий. Вибрати не можна лише Батьківщину... Це відчули на собі наші поети- емігранти. Серед них — Олександр Олесь, Тодось Осьмачка.
Як зранені журавлі не повернулися з вирію, так і вони не змогли повернутися додому, але туга за рідною землею краяла серце.
1-й читець.Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Тільки той віддав всю душу,
Все, що зміг, народу.
(Олександр Олесь)
2-й читець. Моя тужлива Україна,
Таку тебе я полюбив,
І за одну твою сльозину
Навіки голову згубив.
(Тодось Осьмачка)
Ведучий. Ми назвали імена небагатьох письменників і поетів, які так трепетно любили свою красиву і багату землю і так переймалися болем за її багатостраждальний народ, який вартий кращої долі. За браком часу всіх не перелічиш, їх було тисячі. Вони боролися за волю та за кращу долю свого народу, мріяли про краще майбутнє. Довгим і тернистим був шлях українського народу до омріяної волі. Віковічні мрії про незалежність здійснилися аж в серпні 1991 року. Україна проголошена самостійною демократич¬ною державою. Відроджується її культура, мова, національні традиції.
(Дівчина співає пісню «Україночка» сл. А. Демиденка, муз. Г. Татарченка).
Не одні хани у полон мене брали,
Били-вбивали,
На чужину гнали.
А я не скорилася,
Із сльози відродилася,
Українкою я народилася!
Кажуть хлопці:
Я сама, наче квіточка,
Що пливуть мої
Слова, як та річечка.
Що душа моя співає,
Мов сопілочка,
А я просто українка,
Україночка.
Читець.
Встала мати — Україна,
Сонце засвітила,
Пробудилася народна
Незнищенна сила.
Сотні літ нас розпинали.
Та не побороли,
Бо не вмерла Україна
І не вмре ніколи.
Слава тобі, Україно,
Невмируща слава,
Да святиться твоя воля
І твоя держава.
Слава тобі, Україно,
Від роду до роду,
Як накажеш — ми поляжем
За твою свободу.
(Д.Павличко)
(Хор виконує пісню Тараса Петриненка «Україно!»).
Ведуча. Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Олександр Довженко, Володимир Сосюра, Василь Симоненко та багато інших справжніх синів і дочок України-матері, поклали до її ніг свої люблячі серця. Вони відійшли за горизонт Вічності. З нами навіки залишилось їхнє слово. Воно і зараз для нас є дороговказом. Послухаємо слово Василя Симоненка.
Читець. «Кожна нація і народ створили десятки тисяч слів. Одні з них звучать вагомо і живуть довго, інші з часом старіють, темніють, як мідяки, і щезають з пам'яті людської. Але є слова, які можуть зникнути тільки тоді, коли зникає сам народ, що створив їх. До таких належить прекрасне і просте слово — «Батьківщина». Воно вічне, як вічний народ.
Воно вічне тому, що за ним стоїть цілий світ. Це слово наповнене силою людської любові і ненависті, освячене потом і кров'ю кращих синів народу. Важко знайти ніжні і сердечні слова, які б не були вже сказані про Вітчизну. Велика, священна і прекрасна любов до Батьківщини жила, живе і житиме в усіх чесних ї щирих серцях. Але б було примітивно й убого мислити, що ця любов є лише вдячністю за добро, за ласку, за щедрість землі, на якій живеш! Для багатьох Вітчизна ставала мукою, раною душі, але від того любов до неї не згасала, а спалахувала ще яскравішим полум'ям. У чорну годину самодержавного гніту Вітчизна ставала совістю кращих умів. І не ті, що плазували перед катами, любили її по-справжньому. І не ті, що обжирались плодами землі, розуміли її по-справжньому. І не ті, що під брязкіт кайданів провадили в тюрми борців, захищали честь своєї Вітчизни.
Ті, що гнобили і грабували народ, кричали свою любов до Вітчизни, розпинали її «за веру, царя и отечество», хоч служили лише своїм шлункам.
Наша любов до рідної Вітчизни — творча любов. Патріот не той, хто вміє виголошувати пишні фрази, а той, хто своєю копіткою щоденною працею множить багатства рідної землі, прикрашає, перебудовує свою Батьківщину».
Ведуча. Ми віримо, що Україна займе достойне місце серед розвинених держав світу. Десятки мільйонів справжніх патріотів нашої Батьківщини готові віддати їй свій розум, своє серце і працьовиті руки.
Доля України в надійних руках наших молодих сучасників, які так палко бажають їй добра і щастя, і вірять в її щасливе майбутнє. (Читець зачитує вірш випускника нашої школи № 5, Олексія Наказного «Вишнева моя Україно». / Дивослово, 1997, №1).
Не з років дитинства, а з роду,
Від першого слова свого
Кохаюсь у мові народу,
Милуюсь піснями його.
О, що то за диво-предивне
Розквітло між добрих людей!
Хвилююче, щире, чарівне —-
Від батька до сина іде.
Співуча моя Україно
Хай буде щасливим твій шлях,
Хай пісня твоя солов'їна
Лунає, як нині, в віках.
Нехай все лихеє минеться,
Щоб знала ти лише добро,
Хай щастям до берега б'ється
Ласкавий і дужий Дніпро.
Тінисті діброви і луки
Безкраї степи і поля...
Без тебе загину у муках
Моя українська земля.
Розгойдані хвилями ниви
Сягають у неба блакить.
Я гордий іду і щасливий
І пісня у серці бринить.
Вишнева моя Україно,
Матусю рідненька моя!
Полями, садами твоїми
Стою, зачарований я.
Нехай все лихеє минеться,
Щоб знала ти лише добро,
Хай щастям до берега б'ється
Ласкавий і дужий Дніпро.
Ведуча. Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте корінням родоводу
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає й береже минуле
І вміє шанувать сучасне, —
Лиш той майбутнє вивершить прекрасне!
(Хор виконує пісню «Як же нам жити на рідній землі», сл. Ф. Тишка, муз. Г. Татарченка. Всі присутні разом співають приспів).
Як же нам жити на рідній землі,
Щоб зникли навіки невігласи злі,
Щоб наша квітуча і щедра земля
Справді для людства раєм була.
Приспів:
За синєє небо, за жовте колосся
Боротися треба, щоб краще жилося.
За синєє небо, за жовте колосся
Боротися треба, щоб краще жилось.
То як же нам жити на рідній землі,
Щоб люди довіку щасливі були,
Щоб мова народу в повазі була
Від роду до роду між нами жила?
Приспів.
|
