Каталог статей

Захист і порятунок Дитини – істина школи.

Твори  добро  і жити  будеш  вічно...

   Уважно вдивіться в світ, в якому ми живемо. Як гарно  і мудро він створений! У ньому панують неперевершена краса, гармонія і спокій.

   Квітам Творець дав красу і ніжний запах, птахам - крила, щоб вони могли полинути в небо. Людину ж - Своє найдосконаліше творіння - він наділив розумом, щоб ми  збагнули своє високе  призначення, дав і серце, щоб ми любили ближнього, сіяли навколо себе добро. А найголовніший скарб, яким Господь  наділив лише людей, - це душа, завдяки якій ми маємо  можливість  милуватися  красою  природи,  радіти  зустрічі  з  друзями,  відчувати  любов  рідних  і  близьких  людей.     

   Кожна  дитина  отримала  в  дар  життя.  Щоб  жилося  їй  легко,  щоб  щоранку  вона  прокидалася  з  посмішкою.

   Посмішка – це  радість  життя,  бажання  жити,  творити,  працювати,  робити  добро.     В  народі  говорять:  „Щаслива  Людина,  яка  має  ясний  гострий  розум,  подвійно  таланить  тому,  хто  має  ще  й  душу  добру,  серце  чуле.  Його  єство  мов  сонях  до  сонця,  завжди  повертається  до  людського  болю,  добра,  порядності.  І  потрійно  благословен  той,  у  кого  розум  проникливий,  і  серце  людяне”.  Саме                                             такі  якості  і  повинні бути притаманні вчителю, вчителю початкових класів - носію всього світлого і чистого.

  Твори  добро  і жити  будеш  вічно...

 Молодший школяр - людина надзвичайно активна, діяльна. Можна з упевненістю сказати, що ті знання і переживання, які він пропустив крізь активну дію, закріплюються в його свідомості надійніше і глибше, ніж ті що він отримав за пасивного спостереження через словесні формулювання, що потребують тільки автоматичного запам'ятовування.

    Діти початкових класів - відкривачі світу. Як? Де? Чому? Що? Звідки? З такими запитаннями постійно звертаються вони: до дорослих з раннього дитячого віку до мами, тата, дідуся, бабусі; переступивши ж шкільний поріг - і до нас, учителів. І ми маємо вчити їх активно пізнавати життя. "Подумай, доведи, порівняй, відгадай, зроби висновок", - так доцільно відповідати на запитання цих маленьких "чомусиків", прагнучи розвинути їхній інтерес до світу, їхню фантазію, думку.

    Учням подобаються ті види навчальної діяльності, які дають їм матеріал для роздумів, можливість виявити ініціативу і самостійність, потребують розумового напруження, винахідливості та творчості.

    Кожна дитина має до чогось певні здібності. Наше завдання – відшукати найменші пагінці таланту, розвивати їх. Адже в майбутньому житті стануть у пригоді міцна пам’ять, гостре око, хороший смак, образне мовлення.

      Мене давно тривожило  питання : як же пізнати дитину, як її побачити, вивчити, спостерігати?

   Але  наша праця буде безплідною, якщо найвищі думки , натхненні почуття не втілювати­муться у добрі справи. А щоб виховання і навчання було дійовим, треба вчити дітей не тільки мріяти про красу, а й творити її .

    В.О.Сухомлинський писав , що завдання школи і батьків - дати кожній дитині багатогранне щастя. Воно полягає в тому , щоб дитина розкрила свої здібності, полюбила красу і стала в ній творцем, щоб насолоджувалася красою навколишнього світу і створювала красу для інших.

   Уміння бачити прекрасне робить людину - і маленьку людину теж - добрішою, мудрішою, духовно багатою. Дійсно, любов до природи рідного краю, бажання зрозуміти її , бажання дізнатися про неї  якомога більше - хіба не джерело для духовних сил, коріння духовності ?

    Найголовніше в нашій праці знати дитину. Не має двох однакових дітей. Кожна дитина - це особливий, неповторний світ.  Маленька дитина – це велика таємниця, яку важко розкрити. Головне не пропустити б найсприятлівішого періоду, коли дитина довірить свою таємницю – серце. Саме в цей момент закладається основа, чи буде дитина успішною і піде у велике життя з широко відкритими очима, з масою здивувань чи стане невдахою.

   Як говорив В.О.Сухомлинський :" На нашій совісті найцінніше, що є в світі - людина". Потрібно дбати про те, щоб кожна  дитина повірила у свої сили.

   Кожен учитель працює в особливому світі, в світі дитинства.   І сам повинен бути трохи дитиною.  Дитинство – яскрава, неповторна сторінка в житті кожної людини. Діти – це квіти. Квітнути разом зі своїми „квітами” – значить вкладати своє серце в майбутні плоди.  І тому так важливо, щоб в цей період, період дитинства, поруч з дитиню був чуйний, небайдужий, з добрим серцем вчитель, саме від нього залежатиме, чи зуміє він розвинути у дітей вміння бачити, вміння помічати, не пройти мимо, зупинитись, помилуватись, помріяти, замислитись „чому так?” і знайти відповідь разом з дорослим, який завжди поруч, який теж „з дитинства”.

    Якого ж вчителя хочуть для себе учні початківцв? Насамперед доброго і щирого, справедливого і цікавого, радісного і вимогливого, творчого і  розумного.

   Батьки ж хочуть для своїх дітей – терплячого вчителя, чуйного, інтелектуально – розвиненого, мудрого, вихованого, комунікативного, тактовного, словом, „педагога з великої літери – професіонала”.

   „Дитина – це сонечко, навколо якого мають обертатись і програми, і педагоги, і методисти”(Овід де Клорі). Дитина має бути в центрі всіх подій. Дитина – це чистий аркуш паперу, який кожен намагаєься заповнити найкращим. І лише від того, хто заповнює цей аркуш, залежить майбутній розвиток дитини. Вчитель повинен створити такі умови, щоб в них розвинулась всебічнорозвинена особистість. І лише педагог зі значним творчим потенціалом, професійною підготовкою здатен задовольнити потреби дітей. Саме тому вчитель повинен бути мудрішим за всіх мудреців.

   Зберегти світ дитинства, допомогти дитині прожити дитячі роки в радості і доброті, забезпечити поступовість її розвитку чи не найголовніше  завдання вчителя.

Григоренко В. А., Макіївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Смілянської районної ради Черкаської області

http://oipopp.ed-sp.net/