Голова Комітету Верховної Ради з питань науки та освіти Лілія Гриневич в ефіріГромадського радіо відповіла на питання щодо нового законопроекту «Про освіту».

Лілія Гриневич: Головні й ідеологічні речі в цьому законі, що ми хочемо підпорядкувати зміст освіти й усе навчання в системі освіти по потребах людини й у сьогоднішньому векторі України, а саме – євроінтеграційному. І це означає, що наші випускники повинні бути абсолютно конкуренто-спроможними громадянами, разом з однолітками інших європейських країн. Це означає, що в них повинен бути відповідний рівень знань іноземних мов, інформаційних технологій, тощо. На жаль, таким речам, як підприємництво, відповідальному громадянству, цього сьогодні в школі ніхто не вчить.

Наталя Соколенко: Я була у звичайній американській школі й нам показали там три підручники – «Як правильно сплачувати податки», «Як правильно спланувати свою кар’єру» та «Як спланувати своє життя». Чи передбачає нова реформа такі предмети?

Лілія Гриневич: Можливо це не окремі предмети. Але це ті можливості, які можуть бути інтегровані в окремі курси або подані, як позашкільна додаткова освіта, але це те, що необхідно людині для життя. Сьогодні весь цивілізований світ для освіти обрав дуже просте гасло – «Освіта для життя». Ми дуже часто продовжуємо той спосіб, коли ми начиняємо дітей величезною кількістю знань, які вони мають вивчати на іспити і потім забути про ці знання.

Отже, ми маємо від цього відходити, бо потік знань страшенно й швидко збільшується у геометричній прогресії, оскільки є інформаційні технології, тож будь-які знання можна знайти. Треба лише знати, як класифікувати ці знання і як критично мислити, і розуміти, який ти маєш базовий висновок зробити відповідно до своїх потреб. От цього потрібно вчити.

Це і є та велика мета, про яку я сказала. А вже під цю мету заточено дуже багато різних механізмів, які представляє закон. Наприклад, щоб так навчити мусять бути відповідні вчителі. І вчитель – це провайдер реформи.

Ірина Ромалійська: А де їх взяти таких учителів?

Лілія Гриневич: Це є велика проблема, бо їх не можна отримати в один день. Крім того, учитель у нас сьогодні соціально незахищена професія. Цей статус низький не мотивуватиме йти на роботу найкращих у цю професію. Ми сьогодні маємо старіння вчительських кадрів. І з одного боку розуміємо, що в цей час війни й фінансово-економічної ситуацій в країні, неможливо ось так багатократно збільшити заробітну плату всім учителям, але ми маємо закладати в закон механізм, як мотивувати найкращих. Це наприклад механізм – зовнішньої-добровільної сертифікації. Якщо вчитель це проходить, у нього збільшується заробітна плата.

Наталя Соколенко: Це щось на кшталт переатестації поліцейських?

Лілія Гриневич: Це має бути добровільний зовнішній іспит, який враховуватиме знання людиною предмету, методики викладання реформи, бо ми сподіваємося, що ці вчителі будуть носіями її й розповсюджуватимуть інформацію серед колег. Разом із тим, ці педагоги матимуть показати результати своєї роботи, що про них думають батьки та колеги по роботі.

Наталя Соколенко: Хто прийматиме ці іспити у вчителів?

Лілія Гриневич: На жаль, в законі поки що є інформація про сертифікацію, але немає механізму її здійснення. Частину цього іспиту може готувати український центр оцінювання якості освіти. Вони розробляють ЗНО. Вони мають і техніку, і можливості, і це може бути лише ця тестова частина.

Друга частина здійснюється на місці за допомогою органів управління. Із залученням думки батьків. Я хочу сказати, що наступна група, якої стосується закон – це батьки. У нас вони після всього, що пережили, у тому числі й революцію гідності, зараз займають дуже активну позицію. Не кажучи про те, що вони вагомо матеріально підтримують систему освіти. Я вважаю, що це одна з наших проблем, що всі ці кошти, це так названі «тіньові» кошти освіти, які ніде не обліковуються.

Наталя Соколенко: У деяких школах вже обліковуються.

Лілія Гриневич: Але в деяких, бо системи, чіткого обліку цих коштів і звітності про видатки немає. І це одна з прогалин цього закону. У законі прописані механізми, які інтенсифікують участь батьків у прийнятті рішень в освіті. Це дуже важливо.

Наталя Соколенко: Встигаєте прописати всі механізми та прийняти закон?

Лілія Гриневич: Міністерство його вже повторно внесло на розгляд. Доопрацювало вагомо. Зараз є прогалини, які будуть допрацьовані. Також закон буде відредагований ще в парламенті, і я дуже сподіваюсь, що на весну в другому читанні зможемо повністю прийняти цей закон. Це галузевий закон. Він великий і визначає не тільки вирішення якихось проблем, які ми робимо на цей рік чи на час кризи. Цей закон має визначати рух системи освіти на два наступні щонайменше десятиріччя.

Ірина Ромалійська: А предусмотрены изменения для учителей в заработных оплатах?

Лілія Гриневич: Ми зараз говоримо про збільшення заробітної плати лише для тих учителів, які пройдуть вільну атестацію – добровільну сертифікацію. У цьому законі написано на 20%. Я вважаю, що найменше потрібно на 25%, окрім того Ви знаєте, що Уряд планує поетапне збільшення заробітної плати для усіх бюджетників на 16% упродовж року.

Зараз середня заробітна плата 2300. + 25% отримувати ті, хто отримає сертифікат. А хто це зможе зробити? Ті, хто має належне знання й рівень кваліфікації. На превеликий жаль, очікувати цього від молодого вчителя, який має ці 2300, дуже складно. Як правило, це будуть учителі з більшим досвідом, тобто в них зарплата вже вище. Зараз біля 3000.

Наталя Соколенко: То есть это не та ситуация, как с патрульными. Было 2 тысячи, а стали получать 8. Но при этом они качественно изменились.

Лілія Гриневич: І тут є дуже велика й серйозна дилема. Сьогодні ми маємо в освіті близько 500 тисяч учителів. І збільшити вагомо заробітну плату всіх цих учителів – неможливо. Але обов’язково потрібно це поетапно робити. Якщо ми запустимо цей процес на 2016 рік, Ви прекрасно знаєте про цей важкий бюджет, і для системи освіти він важкий у кількох планах, про які поговоримо пізніше, то тут закладена заробітна плата для бюджетників + ті 20%, як можуть платити органи самоврядування, якщо вони приймуть для себе таке рішення в своїх радах, +20% для тих вчителів, які отримають сертифікати. Але це все рівно не та заробітна плата, як у поліцейських. Зрозумійте, тут різний підхід.

Особисто я за вагоме збільшення заробітних плат. Але тоді ми повинні розуміти, які умови та обов’язки цих вчителів.

Наталя Соколенко: І ще питання, де взяти такі гроші?

Лілія Гриневич: До цього часу найбільшу частину в місцевому бюджеті завжди займала освіта. Зараз збільшили кількість податків, але також передали повністю професійно-технічну освіту на міста обласного значення. І я вважаю, що в цьому є загроза для системи професійно-технічної освіти. У Німеччині  професійно-технічна освіта керується з центрального федерального рівня, хоча там величезна автономія та децентралізація в різних землях. Чому вони це роблять? Тому що треба планувати ринок праці.

Я справді дуже хвилююся, і ми будемо відстежувати цю ситуацію впродовж трьох місяців, який буде результат. Міста обласного значення не захочуть утримувати всю систему професійно-технічного навчання. Наприклад, нам уже розповіли, що в Хмельницькому лише 20% дітей є хмельниччанами. Інші — це діти з області. І міська рада ставить законне питання – а чого ми зі свого бюджету маємо утримувати дітей з області. Тому тут є питання саме до бюджетного кодексу.

Я можу сказати, що найболючіша тема – це вчителі. Якби ми раптом отримали жилу, звідки ми можемо вкласти гроші в учителів. Тому що це кращий спосіб покращити рівень освіти в Україні – вкласти гроші в кваліфікацію та соціальний статус учителів. Наприклад, це зробили фіни.

Наталя Соколенко: А де вони цей ресурс знайшли?

Лілія Гриневич: По-перше, є пріоритет в країні. Учитель завжди мав дуже високий соціальний статус у Фінляндії. По-друге, вони їх довше вчать. Вони їх вчать, як мінімум 6 років. По-третє, величезний конкурс на цю професію. У них дуже великі зарплати. І в-четвертих, серйозне навантаження.

У нас, що сталося через те, що зменшувалася весь час кількість учнів,( за 15 років майже вдвічі), а кількість вчителів – тільки на 13%. Тому в нас учителі мають по півставки, по чверть ставки. Система освіти розпорошена на маленькі школи, які деколи мають значення, бо ти не маєш, куди довести цю маленьку дитину. Але в нас сьогодні понад 6 тисяч шкіл мають менше ніж 40 учнів. І дуже часто тримаються за цю школу, хоча і туалет на вулиці, і вчитель викладає одразу декілька предметів. І це робиться лише для того, щоб зберегти місця роботи для тих людей, хто працює в цьому селі.