Каталог статей

Завдання і зміст морального виховання. Шляхи і засоби морального виховання

Моральне виховання — виховна діяльність школи, сім'ї з форму­вання в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.

Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продов­жуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, мо­ральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у су­спільстві. Серед таких норм — гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високороз-виненим почуттям власної гідності, поваги до гідності ін­шої людини. Моральне виховання передбачає формуван­ня в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правди­вості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.

Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, мо­ральні переконання, почуття та якості.

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведін­ки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.

Мораль виконує пізнавальну, оціночну, виховну функ­ції, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяль­ність, моральні відносини. Норми і принципи моралі, мо­ральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості.

Моральний ідеал — образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути.

Це той взірець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований ви­ховний процес.

Моральна норма — вимога, яка визначає обов'язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її.

Возведена в систему сукупність моральних норм утво­рює моральний кодекс.

Якщо мораль є суб'єктивним уявленням людини про добро та зло, то практична її діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами («голосом совіс­ті») постає як моральність.

Моральність — втілення у практичній діяльності лю­дей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почут­тів та принципів. Моральні переконання — стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), від­повідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інак­ше. Моральні почуття — стійкі переживання у свідомості людини, які є основою її вольових реакцій в різних ситуаці­ях, її суб'єктивне ставлення до себе, інших людей, окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом. Моральні якос­ті — типові риси поведінки особистості.

Основу морального виховання становить етика (від грец. еіпіка — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людь­ми. Вона досліджує моральні категорії, в яких втілені мо­ральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки. Су­купність етичних проблем охоплюють питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), а також теоре­тичні питання про походження і сутність моралі.

Характерною особливістю морального становлення осо­бистості є врахування її менталітету (ментальності) — специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вда­чі, які виробляються під впливом багатовікових культур­но-історичних, геополітичних, природно-кліматичних чин­ників.

Дисциплінованість, організованість — суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою фор­мування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками мораль­ної поведінки.

Основні якості моральності формуються в ранньому дитинстві на основі так званого «соціального успадкуван­ня». Вирішальною у цьому є роль батьків: їх поведінка, цілеспрямований вплив на особистість дитини. Особливо важливо задіяти в моральному вихованні можливості усіх соціальних інституцій:

— сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування мо­ральних цінностей дитини;

— педагогічну діяльність дошкільних виховних закла­дів;

— освітньо-виховну діяльність загальноосвітніх навчаль­но-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій);

— діяльність професійних навчально-виховних закла­дів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних за­кладів);

— засобів масової інформації (радіо, телебачення, кі­но, газет та ін.);

— діяльність мистецьких закладів (театрів, музеїв, кон­серваторій, клубів, будинків культури тощо);

— соціально-виробничу діяльність громадян на підпри­ємствах, в організаціях.

У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні не можна абсолютизувати або недооцінювати жодного із за­собів. Тільки оптимальне їх поєднання з урахуванням ін­дивідуальних особливостей учнів забезпечить очікуваний результат. Головне — забезпечити цілеспрямованість, єд­ність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.

Дотримання моральних норм співжиття потребує са­моорганізації, самодисциплінованості особистості. У її фор­муванні велике значення має навчально-виховний процес у школі. Шкільна дисципліна — це дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке и органі­зоване виконання ними своїх обов'язків, дотримання тра­дицій тощо.

Свідома дисципліна виявляється в суворому, неухиль­ному виконанні суспільних принципів і норм поведінки, ґрунтується на почутті обов'язку та відповідальності.

Обов'язок — усвідомлення особистістю громадських і моральних вимог.

Відповідальність — якість особистості, що характеризується праг­ненням і вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору користі або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з суспільними нормами, законами.

У вихованні свідомої дисципліни, почуття обов'язку і відповідальності важливою є спільна робота вчителів і ви­хователів, спрямована на засвоєння учнями правил пове­дінки в школі, їх прав та обов'язків, формування в них потреби постійно дотримуватися їх, створення оптималь­них умов для свідомої діяльності, а головне — постійний тактовний контроль за поведінкою учнів, чіткі та безком­промісні вимоги.

Вимогливість і суворість учителя мають бути добро­зичливі. Він повинен розуміти, що учень може робити помилки через брак життєвого досвіду або з інших при­чин. Тому педагог має вміти прощати помилки, допома­гати дітям знаходити оптимальні рішення у складних жит­тєвих ситуаціях.

http://nazachot.ru/