Каталог статей

Зустріч птахів

Дійові особи: дівчинка старшого віку, дівчатка (четверо), діти, Тепловій, Журавлі, Ластівка, Шпак, Соловейко, Деркач.

            Декорації: імітоване подвір’я, стоїть хатка, дерева, кущі.

            Музичне оформлення: запис співу пташок, грамзапис веснянки “Ой прийшла весна” у виконанні Ніни Матвієнко, українська народна пісня “Щебетала пташечка”.

            На сцену виходить дівчина старшого віку в українському костюмі з випеченими “жайворонками” у ситі.

            Дівчина:         У нас здавна є традиція славна:

Воду брати з чистої криниці,

Муку з ярої пшениці,

Руками добрими замісити

І гостей на свято запросити.

            Тихо звучить грамзапис веснянки “Ой прийшла весна” у виконанні Ніни Матвієнко. Вибігають дівчатка, одягнені в українські костюми.

            Дівчатка:      Ой, виходьте, дівчата,

Будемо весну стрічати,

Весну красну вітати.

            (Звертаються до дівчини). А правду кажуть старі люди, що весну птахи на крилах приносять?

            Дівчина:         Правду.

Йдіть до мене, жайворонки беріте,

На високу гору йдіте.

Пісеньок гарних співайте,

Весну-красну величайте.

                                   (Дає дітям печиво “жайворонки”).

                                   Благословляю вас, діти, весну закликати

із веселою посмішкою і жайворонком-пташкою.

            Діти підносять вгору “жайворонків” і промовляють.

            Діти:  Пташок викликаємо із теплого краю:

Летіть, соловейки, на нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки.

            Раптом здалеку лунає чийсь голос: “Аго-го-о-о-ов! Ачу-чу-у-у-у! Ф’ю-ф’ю-ф’ю-ф’ю!” Музика припиняється.

            Діти:  Справді голос чути...

Хто це може бути?

            З’являється теплий вітер – Тепловій. В оранжевому вбранні, з червоними та зеленими стрічками і кошиком перших весняних квітів у руках.

            Діти:  Це ти гукав? Хто ти такий?

            Тепловій:       Я теплий вітер Тепловій!

Понад землею я літаю,

Спішу-лечу скоріш до гаю.

Бо я веселу, сонячну весну

З далекої дороги виглядаю! (Чути спів пташок).

            І дівчинка: Ти чуєш, ллється між дубів

Весела пісенька Пашків?

             Тепловій:      Із далекої землі

Повертаються додому

Довгоногі журавлі.

Дружно крилами шумлять,

Роздивляються здаля.

            На сцену ключем “вилітають” дівчатка-журавлі.

            Журавлі:

            1 журавель: Де це наша споконвіку облюбована земля?

            2 журавель: Пролетіли тридцять рік,

            3 журавель: Проминули сім морів,

            4 журавель: Може, в скелі наші гнізда на високій на горі?

            5 журавель: Може, в парках вони? – Ні!

            6 журавель: Може, в сквериках? – Ні, ні, ні!

            1 журавель: Може, в полі, серед поля, в молодій озимині?

            2 журавель: Нам далеко ще летіть, поки в крилах заболить.

            3 журавель: До широких споконвіку облюбованих боліт.

            Тепловій:       Здрастуйте, журавлики веселі,

Як жилося вам на чужині?

Вже за вами скучили гніздечка

В нашій рідній стороні.

Тепле сонце вже летить над краєм,

І весна приходить по ріллі.

            ІІ дівчинка: Не турбуйтесь, ми вас всі вітаєм,

Довгоногі, рідні журавлі.

            Хатина, з вікна виглядає дівчинка, до неї прилітає дівчинка-ластівка.

            Дівчинка:       Ти знов защебетала у мене під вікном,

Із вирію вернувшись, клопочешся гніздом.

А там же вічне літо цвіте, як божий рай, -

Чого ж вернулась знову ти в мій журливий край?

            Ластівка:      Хоч літо там і сяє, - лютіше тут мені:

Така квітучо-пишна Вкраїна по весні.

Так квітчасто-люба, що й в тім краю-раю

Вже бачу я хатинку, де се гніздечко в’ю.

            Діти співають українську народну пісню “Щебетала пташечка”.

            Вилітає шпак. Стає біля дерева, на якому прикріплена шпаківня.

            І дівчинка:     Знову в саду молодому

Шпаківні з пахучих дощок,

І знову у нас біля дому

Щебече знайомий шпачок.

            ІІ дівчинка: Учора в годині досвітні

Вже чуємо, з саду звучать

Пісень переливи привітні.

            Шпак:            Прибув я весну зустрічать.

З далекого теплого краю

Невтомно летів я сюди.

Я знаю, я знаю, я знаю,

Що рідні найкращі сади.

ну де ще на світі їм рівні,

З таким кучерявим гіллям?

За те, що зробили шпаківні,

Все літо співатимуть вам!

            Дві дівчинки йдуть. Чути спів солов’я. Зупиняються.

            І дівчинка:     Аж гнеться калина від співу дзвінкого!

Це що там співає? Не видно нікого.

            ІІ дівчинка: Поглянь-но ти краще в калину рясну:

Ото соловейко стрічає весну.

            І дівчинка:     Щебече, витьохкує, срібно сміється,

І де стільки сили у нього береться?

            ІІ дівчинка: Такий же маленький, а як він співа!

Немов би до нас вимовляє слова.

            І дівчинка: Співа соловейко про сонце й хмаринку;

Про любу Вкраїну, що квітне в барвінку.

            ІІ дівчинка: А нам не наслухатись гарних пісень:

В садок під калину приходим щодень.

            І дівчинка: І дуже ми вдячні маленькій пташині:

Хоча вона взимку жила на чужині,

            ІІ дівчинка: Та пісню принесла у рідний свій край.

Співай, соловейку, ще дужче співай!

            “Вилітає” соловейко.

            Дівчинка:       Ти про що, соловейко, співаєш,

Сиплеш радість іскристу свою?

            Соловейко: Що ніде так гарно не буває,

Як у рідному нашім краю.

            “Вилітає” деркач.

            Деркач:          Я деркач, я маю крила, як увесь пташини рід.

Та в ногах у мене сила, я – пташина-скорохід.

З чужини, здолавши втому, дні і ночі – сорок діб! –

Пішки дибав я додому – диб та диб! Диб та диб!

Натрапляв на скелі гострі, від буранів утікав,

І не раз мисливський постріл на зорі мене лякав.

Здер я ноги, зранив спину...

Схудлий, стомлений, кривий,

Я прийшов на батьківщину

І, як бачите, - живий.

            І дівчинка: Пташки повертаються сюди,

Радіють, плачуть і хвилюються.

І так одвічно, так завжди

Землею рідною милуються.

            ІІ дівчинка: Вони на різні голови

Співатимуть для тебе,

І в краплях срібної роси

Побачиш чисте небо.

            Усі учасники свята стають, взявшись за руки.

            Дівчина:         То ж не завадить, друзі, нам,

Згадати нині по-новому:

Був давній звичай у древлян –

Вклонятися всьому живому.