Тема. Безсмертна Леся Українка була і є повік жива.

Хід уроку

І. Організація класу.

Станьте, діти, всі рівненько.

Щоб урок пройшов гарненько.

Поверніться до гостей,

Привітайтесь: «Добрий день!»

А тепер сідайте чемно

І працюйте всі активно.

За виразом ваших облич я бачу, що у вас гарний настрій і мені б дуже хотілося, щоб цей настрій не покидав вас упродовж усього уроку.

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

З портрета дивиться на нас

Відома поетеса.

Це гордість нашої землі

Нескорена, незламна Леся.

• Про кого ці слова?
• Хто така Леся Українка?

Є люди, особистості, постаті, які прославили нашу державу. До них належить Леся Українка. Її знає весь світ, творчість її любить і шанує весь український народ.

І на сьогоднішньому уроці ми продовжимо знайомитися з життєвим і творчим шляхом Л.П. Косач – нашої улюбленої Лесі Українки.

ІІІ. Розв’язування завдань, спрямованих на орієнтування у книжках. (робота з виставкою книг)

• Розгляньте уважно виставку книг, прочитайте їх назви.
• Чи відповідає виставка темі уроку?
• За якою ознакою ви би їх поділили?
• Про що можна дізнатись з додаткової літератури?

ІV. Презентація проектів.

Звіт групи «Дослідники».

Звіт групи «Декламатори».

Сценка

Леся:                    Я народилась на Волині,

                            Мене Леся звати.

                            Вдачею схожа на маму,

                            Вродою на тата.

                   Є у мене друг надійний –

                   Мишком його звати.

                   І нема в нікого з вас

                   Ріднішого брата.

Михайлик:          Лесю, глянь, яких квітів я тобі нарвав!

Леся:                    Ти найкращий у світі братик!

Михайлик:          О! А ти уже закінчуєш плести віночок, я дарма старався!

Леся:                    Ні, не дарма! Я залишу їх у своєму серці як прекрасний спомин.

Михайлик:          Дай я тобі одягну віночок. Ти красива як королева!

Леся:                    А може як Мавка?

Михайлик:          А хто така Мавка?

Леся:                    Це лісова фея. Берегиня краси.

Михайлик:          Мені б таку зустріти…

Леся:                    Ти диви! Чи не женитися надумав?

Михайлик:          Поки що ні, а зустріти б хотів.

Леся:                    На жаль, з Мавками не одружуються.

Михайлик:          Чому?

Леся:                    Бо вони не звичайні земні люди, а лісові істоти.

Михайлик:          І звідки ти все це знаєш? У тебе така ніжна душа. Ти ніколи не сердишся. Навіть ніколи не плачеш.

Леся:                    Як дитиною бувало,

                            Упаду собі на лихо,

                            То хоч в серце біль доходив

                            Я собі вставала тихо

                            Що болить? – мене питали,

                            Але я не признавалась,

                            Я була малою горда,

                            Щоб не плакать я сміялась.

Михайлик:          А про що ти мрієш, сестричко?

Леся:                    Хотіла б я піснею стати

                            У тую хвилину ясну,

                            Щоб вільно по світу літати,

                            Щоб вітер розносив луну!

Мрія Лесі здійснилась. Розлетілись її вірші, пісні по світу і сьогодні хвилюють людські серця. Тож нехай звучить серед нас слово Лесі, як наша шана пам’яті її великій.

1 читець. У вірші «Конвалія» Леся Українка розкриває силу життя природи, байдуже, навіть жорстоке ставлення людей до цієї невеликої ніжної рослини, бо знищила її миттєві втіхи.

Конвалія

Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.

Та недовго навтішалась
Конвалія біла, –
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.

Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.

Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає.

То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.

Промовила конвалія:
«Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!»

Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.

Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.

Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.

Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів’ялу,
Залишить байдуже!..

[Волинь, 30.10.1884]

2 читець. «Україно! плачу слізьми над тобою…»

Україно! плачу слізьми над тобою…

Недоле моя! що поможе ся туга?

Що вдію для тебе сією тяжкою журбою?

Гай-гай, невелика послуга!

Ох, сльози палкі – вони душу палили,

Сліди полишили огнисті навіки.

Ті жалі гіркії – вони мені серце зв’ялили!

Даремні для нього всі ліки.

Чи ж мало нас плаче такими сльозами?

Чи можем ми, діти, веселими бути,

Як ненька в недолі, в нужді побивається нами?

Де ж тута веселого слова здобути?

Говорять, що матері сльози гарячі

І тверде, міцнеє каміння проймають;

Невже найщиріші кривавії сльози дитячі

Ніякої сили не мають?

3 читець. Молода мама милується красою ясної місячної ночі, але її не покидають думки про гірке життя людей. Мати дуже любить своє дитя і хоче, щоб воно знало правду про те, що у житті бувають страждання і горе. Вона сподівається, що її син виросте сильним, чесним, мужнім, зуміє протистояти злу.

Колискова (виконує мама)

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи ж ти, малесенький,

Пізній бо час.

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

Лихо та жаль.

Тяжка годинонько!

Гірка хвилинонько!

Лихо не спить…

Леле, дитинонько!

Жить – сльози лить.

Сором хилитися,

Долі коритися!

Час твій прийде

З долею битися, –

Сон пропаде…

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас…

Спи ж ти, малесенький,

Поки є час!

4 читець. У вірші  «Давня весна» поетеса змальовує чудову пору року – весну. Все кругом цвіте, зеленіє, але настрій у Лесі дуже сумний, бо вона хвора, самотня. Але раптом у вікно «заглянули від яблуні гілки», і дівчина зрозуміла, що про неї пам’ятають, що вона потрібна і весні і людям. Вона зраділа, прокинулась до творчої праці.

Давня весна (співає учень)

Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки,

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

Все ожило, усе загомоніло –

Зелений шум, веселая луна!

Співало все, сміялось і бриніло,

А я лежала хвора й самотна.

Я думала: «Весна для всіх настала,

Дарунки всім несе вона, ясна,

Для мене тільки дару не придбала,

Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

Прилинув вітер, і в тісній хатині

Він про весняну волю заспівав,

А з ним прилинули пісні пташині,

І любий гай свій відгук з ним прислав.

Моя душа ніколи не забуде

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Як та була, що за вікном цвіла.

1894 року.

Фізкультхвилинка.

Леся дуже любила веснянки. Зараз ми відпочинемо і пограємо гру «Подоляночка», яку поетеса записала в с. Колодяжне на Волині.

Звіт групи «Юні художники»

Нам дуже подобаються твори Лесі Українки і наша група створила ілюстрації до них. Погляньте на малюнки і відгадайте, до яких вони творів.

Звіт групи «Актори»

Інсценізація казки «Лілея»

Учень. Маленька Леся була  така ж, як  і ми. Любила бігати лісами і луками, плела віночки, співала пісні, заслуховувалась казками й приказками.

…В дитячий любий  вік, в далекім ріднім краю.

Я чула казку. Чула раз , я і досі пам’ятаю.

Кохана сторона моя! Далекий рідний краю!

                      Що раз згадаю я тебе то й казку цю згадаю»!

Казки, приказки, повір’я навівали чудові рядки про Лелію.  «Лелія» - так називалася Лесина казка,   інсценізацією якої ви зараз побачите. Ось який чарівний  сон наснився хворому хлопчикові  

           Павлусеві…

          Дійові особи Лелія – цариця, Павлусь,     Мама  Лелії

          Павлусь сидить у ліжку , біля нього мама…

          Мати Спи. Павлусю, пізно вже! Ти ж слабкий ще, тобі вже треба заснути.

          Павлусь. Мамо, Мамочко, я ще не хочу спати, мені так гаряче… Я не буду спати, краще  ти мені   казочку розкажи про тих маленьких діток, що то живуть у квітах, вони звуться ельфи і про їхню царицю Лелію ти казала, що в кожній квіточці живе маленький ельф або ельфа, що вони щоночі виходять з квіточок і грають , танцюють, співають?

        Мати. Ні Павлусю, пізно вже. Нехай завтра. Спи, моє любе хлоп’ятко!

        (Лягає, мати вкриває і виходить Павлусь  засинає. Пісня колискова.

         Павлусь. Ти Лелія – цариця?

         Лісова цариця Так, я Лелія .Ти радий мені?

         Павлусь. Дуже, дуже  радий! (Встає з ліжка)

         Лісова цариця. Зараз ти станеш маком, і ми полетимо до моїх сестричок, довідаємося як вони живуть. (Лісова цариця одягає Павлусю зелену шапочку з  квіткою маку на голову, Вони вибігають з  саду, (підходять до   дівчат квіточок).

            Лісова цариця.

            Ото сплять! І не чують, що до  них прилетіли! Вставайте, мої сестриці!

            (Торкається кожної дівчинки, вони оживають, встають на ноги, стають півколом).

1 лелія   Вибачай, царице – сестрице! Якби ти знала, як ми стомились! Ох, бідні ми, квітки! 

 Лісова цариця. А що ж вами таке?

2 лілея У день нас руками займають, листя обривають, а часом віку збавляють, гострим ножем стинають, несуть нас у панську палату, ставлять у воду, гублять нашу вроду. Ох сестрице, скільки нас погинуло, білий світ покинуло… От було недавно свято, - скільки ж нас було потято!

Лісова цариця.  Бідні, бідні мої сестричка (Журливо мовила й озирнулась) А де ж моя сестричка наймолодша ?

3 лілея Немає сестриці, немає - в іншому садочку процвітає. віддала сестрицю нашу панну : виросла дівчина Мар’яна, за щиру свою роботу влітку випросила щонайменшу квітку.

Павлусь (До Лілеї – цариці) Засмутили мене твої сестрички. Полетіли  до Мар’яни!(Обоє вибігають)

Лілея –наймолодша. Здорова, люба сестрице леліє – царице! Де ти літала, де ти бувала? Чи моїх сестричок не видала?

Лісова цариця. Видала, видала і про тебе розпитала.

Лілея наймолодша . Не хай же не плачуть, не хай не ридають, мені в цій квітниці краще, ніж цариці. Красуюсь, пишаюсь із лишенька не знаю! Ще сонце не сходить, скажи Мар’яночці  спасибі, що так гарно тебе доглядає. Рости ж, леліє, розкішна, красна, щоб була доля щасна! Павлику, а нам пора вже повертатися додому. Бачиш, он там вже сонце сходить.

Павлусь. Лелія! Я ще не хочу додому, я ще хочу залишитись тут у Мар’яни .!

Лісова цариця. (Здалеку) Ні, любий, Павлусю, нехай іншим разом, на сьогодні досить, мені ніколи, ще маю багато роботи.   

               Лягай, відточить трішечки!.. Прощавай будь  здоров!

          Павлусь. Почекай!! (Ніби уві сні, простягає руки і    розплющує  очі)

           Мати. А ти  вже встав, прокинувся! Моя люба дитино! Ну, як  ся маєш»

           Павлусь. Добре !Зовсім добре… а знаєш, мамочко,  який мені гарний сон приснився! Мені снилася Лілея  -  цариця! Це вона допомогла мені одужати. Як би ти знала, яка  вона красива і добра!

V. Рефлексія. «Мікрофон».

– Що нового дізналися на уроці?

•  Що взяли для себе з уроку?
• «Продовжіть речення»

Якби Леся Українка жила в наш час, то вона б писала про…

«Складання сенкану»

І група – Леся.

ІІ група – Весна.

ІІІ група – Поетеса.

IV група – Конвалія.

Вчитель. Видатні поети ніколи не залишають нас. Вони відходять у безсмертя. Справдились слова Лесі Українки. Устами героїні «Лісової пісні» поетеса стверджує:

Ні, я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає!

Нехай у ваших серцях вічно горить вогник Лесиної поезії і зігріває ваші душі.