Каталог статей

До Дня української мови

Мова – інтелектуальний портрет народу, його душа

«Людські мови – як і все у природі – мають свої характерні риси, своє неповторне лице, свій образ. Має такий образ і українська мова. Який він, цей образ? Українська мова сьогодні – це арена боротьби між уявою і штампом, між пошуком і зашореністю, між летом і повзанням…»

                                                                  Святослав Караванський

"Нації помирають не від інфаркту: спочатку їм віднімає мову"

                                                                   Ліна Костенко

"Мова - це не засіб спілкування, це спосіб життя"

"Мислити і пізнавати світ можна тільки рідною мовою"

"Аксіоматичним є те, що знання державної мови є обов`язковим, це наше логічне і етичне ставлення до української мови як державної"

"Той, хто не говорить державною мовою країни, у якій живе, або гість, або найманець, або окупаний..."

"Людина, байдужа до рідної мови, - дикун" (К.Паустовський)

"Бог розмовляє рідною мовою. А ми?"

"Україно... Одна в тебе мова. Не розтринькуй її задарма" (Н.Баклай)

Віками народ витворював собі мову. Від звука, слова – до пісні. Триста тисяч пісень склала Україна українською, своєю мовою. Серед них – світові шедеври. Українське слово зажило визнання і шани серед близьких і далеких народів. Україна створила мистецтво, визнане в усьому світі. Україна дала людству геніальних мислителів, поетів. Українська мова – сформована цивілізована, працьовита, талановита. І ця нація перестає бути нацією, відхрещується від себе, від своєї мови, від того, що є скарбом душі і думки. Історія дала нам шанс.

Гріх не скористатися ним сповна. Бути чи не бути МОВІ, залежить від кожного з нас. Щоб стати нарешті собою, а не придатком до когось, щоб створити незалежну й міцну економіку, багату культуру, науку, суспільство, потрібно насамперед відродити нашу мову.

Стереотип українська мова має два осереддя: перше – милозвучна мова, навколо якого групується визначення української мови як приємної, м’якої, лагідної, материнської, друге – державна мова, до якого тяжіють визначення нормативна, літературна, жива, сучасна, перспективна.

Рідна мова - найкоштовніший скарб, найцінніший дарунок і наймогутніший оберіг. Мова для людини - що крила для птаха: він їх не почуває, але без них ніколи не здійметься до небес.

Тема збереження рідної мови, рідного слова актуальна в наші дні, а в нашому місті особливо. Прикро чути, як молоді люди соромляться говорити рідною мовою, зраджуючи цим себе, свою родину, свій рід...А тим самим втрачаючи свою людську гідність, бо мова є осереддям людської гідності. Людина, яка втратила свою мову, - неповноцінна, вона другорядна в порівнянні з носієм рідної мови, таких людей можна назвати мовними мутантами. 

Мова – явище космічне. Бо слово – струмопровід космічної енергії.

-         Що таке слово? – Запитуєш себе. І чіткої відповіді дати не можеш.

-   Ну що б здавалося слова?

Слова та голос – більш нічого,

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує.

                         Т.Г. Шевченко

Слово… Звук. Ефемерність… Привид… слово зробило людину людиною. Не знаряддя праці, а саме слово.

Страшні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучився, болів,

Із них почав і ними ж і завершив,

Людей мільярди і мільярди слів,

А ти їх маєш вимовити вперше!

Л.Костенко

Перед словом всі рівні. І найперший можновладець, і найостанніший злочинець урівнюються перед словом, бо змушені послугуватися однією мовою. Перед словом рівні, як перед світом: перед небом, землею, сонцем. Але в кожного свій промінь, своє сонце, своє осоння…

Природа наділила нас прекрасним сонцем – українським, українською мовою. І нещаслива, неправдива людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови.

Страшний мисливець вийде знов на лови

В єдину сітку всіх рабів згребе,

Раби – це нація, котра не має мови,

Тому й не може захистить себе.

                          Оксана Пахльовська

Не дай бог мати долю такої нації!

Від юних громадян України, а ще й більше від майбутніх вчителів, вихователів, чиєю основною зброєю, основним знаряддям праці буде слово, залежатиме доля нашого скарбу – рідної української мови. Чи заграє вона в наших вустах як «діамант дорогий», чи будемо її плекати, «як парость виноградної лози», чи стане вона мертвою, як латинська, давньогрецька – все залежатиме тільки від нас. Доля мови, а, значить доля нашої нації – в наших руках. Будемо говорити ми українською мовою – заблищить і заграє вона різними барвами і на устах наших майбутніх вихованців, їх дітей та внуків.

"Передаймо нащадкам - найдорогоцінніший скарб - рідну мову" - така акція проводилась в Україні.

В Україні державною мовою є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціювання української мови в усіх сферах суспільного життя, сприяє розвитку української нації, її традицій і культури. І це гарантує Конституція України.

Стаття 10 К. України говорить: 

Державною мовою в Україні є Українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціювання української мови і усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом. Шлях розвитку української мови - тернистий шлях боротьби з усілякими заборонами, в яких українська мова не тільки вистояла й утвердилася, а й розширила свої функціональні стилі, відшліфувала виразові засоби.

В землі віки лежала мова.

І врешті вибилась на світ,

О мово! Ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт

Навік пройшла пора безславна,

Цвіти і сяй моя державно!

Олександр Олесь

Ці слова підтверджують те, що Закону про мови в Україні необхідно дотримуватись, як і будь - якого  іншого закону. Так ст.11 говорить про те, що "мовою роботи діловодства і документіції, а також взаємостосунків державних громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова"

Важлива роль мови в суспільному житті нашої держави зобов`язує добре знати правила і закономірності її розвитку. Досконале знання мови є важливим показником розумового розвитку людини та її культурного рівня. В умовах національного відродження українська мова набула особливої ваги, вона є виразником інтелектуального та духовного життя народу. Національна мова охоплює загальнонародну - як літературну мову, так і діалекти. Українська мова належить до високорозвинених мов із давніми писемними традиціями входить до великої індоєвропейської мовної сім`ї слов`янської мовної групи східнослов`янської підгрупи. Сучасна українська літературна мова ( літературна мова - відшліфована мова яка характеризується унормованістю стандартністю) сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши  в себе окремі риси північних і південно-західних діалектів. Зачинателем нової української мови став Іван Петрович Котляревський , основоположником Т.Г.Шевченка. Подальший розвиток української мови нерозривно пов'язаний з творчістю Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, Івана Драча...

Українська мова надзвичайно багата лексичним складом, фразеологією, українська фольклористика є однією з найбагатших в світі.

Українська мова посідає друге місце в світі по мелодійності, віддаючи першість тільки італійській мові. Тому таким співучим є український народ. Це мова ніжна, тендітна, « вона вся з гомону полів, лісів і морів, отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок, переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом.

«Вона з голосу тура, мисливських сурм, скрипу дерев’яного рала, стогону вола в борозні, рокоту комбайна – вся з колосся, осмаленого війнами і торкнутого «мирною» радіацією. Вона з блиску козацької шаблі і весла невольницького човна, як напнуті паруси волі, - вся змочена удовиною сльозою, повита дівочою тугою на ясирних та окупантських торгах. Вона вся з туги і грому, з води й роси – така українська мова. Ніжна й тендітна, а міцніша броньованої броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі – непорочність, цнота, чистота». (Б.Харчук «Слово і народ»)

Ні батьки наші, ні діди, ні прадіди ніколи не цуралися рідного роду, рідної мови. Так давайте ж і ми поміркуємо разом з поетом Віктором Барановським, зробимо висновки для себе.

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці,

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми українці забули, що ми – українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні – таки український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

І що Хміль наш у пісні, а не у барилах вина.

І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах

І що є у нас мова, і що українська вона

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

    Мова володіє надзвичайною силою впливу на оточуючих, тому потрібно дбати, щоб ця сила була спрямована  на створення добра, подолання зла.

    Мова - найцінніший скарб, з ним треба поводитися дбайливо - примножувати і вдосконалювати.

Ніколи не забувайте слова В.Крищенко:

Хто ми в світі без рідного слова?

Ми без нього - такі собі люди

А із ним - український народ

     Пам'ятайте, що ми - громадяни України, і маємо свої мовні обв'язки .

Мовні обов’язки громадян

1.     Мова – запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє. Не ухиляйся від цієї боротьби!

2. Захист рідної мови – найприродніший і найпростіший, найлегший і водночас найнеобхідніший спосіб національного самоутвердження й діяльності в ім’я народу. Маєш нагоду бути борцем за свій народ – будь ним!

 3. Володіння рідною мовою – не заслуга, а обов’язок патріота.

 4. Розмовляй рідною мовою – своєю і свого народу: скрізь, де її розуміють, з усіма, хто її розуміє. Не поступайся своїми мовними правами заради вигоди, привілеїв, лукавої похвали – це зрада свого народу.

5. Ставлення до рідної мови має бути таким, як до рідної матері: її люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що вона – мати.

6. Сім’я – первинна клітина нації. Щоб вона не мертвіла і не відпала від національного організму, її має живити культ рідної мови. Тому розмовляй у сім’ї мовою своєї нації. Не вмієш – учись. Прищеплюй дітям ставлення до мови, як до святині, найдорожчого скарбу.

 7. Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову.

8. Ніколи не зупиняйся у вивченні рідної мови. "Усі головні європейські мови можна вивчити за шість років, свою ж рідну треба вчити все життя”(Вольтер)

9. У твоїй хаті завжди мають бути українські книжки, журнали, газети. Не забудь і про дитячі видання. Хай звучить у твоїй хаті українське слово з теле- і радіоприймачів.

10. Підтримуй усі починання окремих осіб і громадськості, спрямовані на утвердження української мови.

11. Не будь байдужим до найменших проявів обмежень чи зневаги української мови. Стався до інших мов так, як би ти хотів, щоб ставилися до твоєї рідної мови.

12. Подбай, щоб у місці твоєї праці (навчання) обов’язково був створений осередок Товариства української мови ім. Т.Шевченка "Просвіта”.

13. Оберігай своє ім’я та імена своїх близьких від лакейських деформацій на чужомовний зразок. Пестливі форми власних імен, особливо дитячих не повинні виходити за межі української мови, національної традиції.

14. Пам’ятай: найкращі вчителі мови для дітей – це мати і батько.

15. У наш час доволі поширені змішані шлюби. Цілком природно, що в таких сім’ях виникає проблема вибору мови. В ідеалі тут мають звучати обидві мови, однак не в якомусь змішаному вигляді, а кожна – у своєму літературному варіанті.

16. Батьки в таких сім’ях повинні використати обидві мови не просто для спілкування, а для прилучення своїх дітей до багатств духовної культури обох народів.

17. Незнання рідної мови не звільняє тебе від обов’язку і не позбавляє права боротися за неї, за те, щоб твої діти і внуки мали змогу знати й користуватися мовою свого народу.

18. Вивчай інші мови. Це дасть можливість не тільки оволодіти ключами до скарбниць духовності інших народів, а й об’єктивно оцінити свою мову, її сильні та слабкі сторони. "Хто не знає чужих мов, той нічого не відає про свою власну” (Й-В.Гете)

Знання чужих мов пробуджує бажання працювати для утвердження і розвитку рідної мови, сприяти тому, щоб вона зайняла гідне місце серед авторитетних мов світу.

19. Немає кращого і легшого способу справити приємність чужій людині, як розмовляти з нею її мовою, особливо коли це мова "недержавна”, "непрестижна”, "мала”.

20. Якщо ти українець і живеш поза Україною, не дай використати себе для денаціоналізації народу, серед якого перебуваєш, а тим більше – для боротьби проти його намагань утвердитися на шляху самостійного розвитку.

21. Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання – відродити українську мову, державність, націю. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов’язок, виправдання нашого перебування в цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно. Діймо. В ім’я нашого народу, в ім’я найвищих ідеалів людства – свободи і справедливості.

Доля кожного народу органічно переплітається з долею його мови, зберігати і плекати мову може тільки її носій. Серед 46 млн. населення України 67% назвали українську мову - рідною мовою, 29% - російську мову, 4% - інші мови.

Мова - душа народу, велика інтелектуальна сила суспільства. Тож бережімо й розвиваймо її, нашу співучу, багату українську мову, якою розмовляли ще Володимир Великий і Ярослав Мудрий, яку, незважаючи на всі лихоліття зберегли й донесли до нас наші діди і прадіди.

Розвиває мову той, хто думає й користується нею. Ми - нащадки колись високорозвиненої славетної української держави Київської Русі, гордих козаків і повстанців. Наша українська мова одна з найрозвиненіших і наймилозвучніших мов світу. Не соромимося її, говорімо нею вдома і на вулиці, на заняттях і в коридорах шкіл та інститутів. Готуймо себе, щоб стати елітою не чужої - своєї Української держави.

Не можна не згадати слів відомого російського історика XIX ст. В.Ключевського: "Уявіть собі, що Київ не був би взятий і зруйнований татарами...Київ залишився б столицею великої руської держави...Офіційною мовою стала б не сумішка старослов'янської та фінської мов, а слов'яноукраїнська.  Письменник Гоголь не мусив би писати російською мовою, а Пушкін писав би українською.

 Презентація знаходиться тут:

http://letitbit.net/download/99775.9605d68232135fb357a973069efc/Mova-_ntelektual.niy_portret_narodu__yogo_dusha.zip.html

Ладягiна Валентина Павлiвна, викладач, Кременчуцьке педагогічне вчилище iм. А. С. Макаренка Полтавської обл.

За матеріалами: Освіта.ua