Каталог статей

Формування етичної культури молодшого школяра у навчально-виховному процесі

                                                    Посієш вчинок – пожнеш звичку,

                                                    Посієш звичку – пожнеш характер,

                                                    Посієш характер – пожнеш долю.

В Україні з давніх-давен склалося так, що вихованню дітей приділялася величезна увага. Народна мудрість каже: "Виховуй дитя, доки воно впоперек лавки лежить". А це означає, що вихованням дитини потрібно займатися від дня її народження, щоб потім не було запізно. Крилатим став вислів "Чого Івась не навчився, того й Іван не буде знати". І це так. Виховати людину -громадянина, якій притаманні всі громадянські чесноти, а саме: порядність, доброта, пра­целюбність, людяність, відповідальність, вимогливість та інші позитивні риси характеру - завжди в українців було справою честі кожного батька-матері та кожного педагога.

Змінюються часи, переоцінюються цінності, але так само приходять у цей світ діти. Нині час докорінно змінився, однак залишається історія роду і держави. Тисячоліттями жила українська нація зі своїми традиціями та звичаями і  у якої є  нове сьогодення. Сучасних дітей так само, як і колись, треба виховувати вчити, прищеплювати певні поняття, прищеплювати їм почуття поваги, роз­вивати вміння та навички. Тому й сама система виховання щоразу змінюється, і нема єдиного рецепта, а є у кожного свій метод, що грунтується на людських цінностях, переконаннях, а також на досвіді попередніх поколінь, на народній мудрості та народній педагогіці, яка перевірена часом.

 Виховання - це двосторонній процес, коли в тісній взаємодії перебувають: двоє людей - вихованець і вихователь. Народна педагогіка стверджує, що добрий вихователь той, який вимогливо і з розумінням ставиться до вихованця ("Гни дерево,  поки молоде, учи дітей, поки малі")    

Завжди треба ставитися до дитини з любов'ю і з розумною вимогливістю, яка не зводиться до прискіпливості, адже вимагати - це означає поважати, турбуватися про долю дитини. Вимога допомагає вихованцеві зрозуміти суть і насущність по­треби у звичаях і манерах поведінки. Тому я з дітьми часто проводжу бесіди, цікаві розповіді, щоб вони зрозуміли, чому від них вимагають поводитися саме так, а не інакше. Цікаві бесіди з молодшими школярами дають дітям поняття і розширюють уявлення про те, як людина повинна поводитися в суспільстві, щоб не бути "білою вороною", а бути культурною і вихованою. Це бесіди на такі теми: "Умій поводитися за столом", "Культура поведінки в громадських місцях", "Про культуру спілкування", "Шануй себе, шануватимуть люди тебе", "Доброта і жорстокість", "Усмішка, наче сонечко", "Слово - не горобець, випус­тиш - не спіймаєш", "Брехнею світ пройдеш, а назад не вернешся", "Людина
серед людей", "Шкідливі звички", "Не будь на людях примітний, а будь всюди привітний", "За добру науку цілуй батька й матір у руку" та інші. Під час про­ведення таких бесід учні молодших класів не є пасивними слухачами, але і вчи­тель не повинен нав'язувати свою думку як незаперечну догму, а вміло підвести учнів до правильних висновків, щоб вимога стала переконанням кожного. Діти беруть активну участь в обговоренні, сперечаються, жваво доводять свою думку і спільно вирішують, яка поведінка правильна, а яка - ні, що добре, а що погано.

Приведу деякі матеріали до бесід, що я використовую в своїй роботі.

Тема. Культура спілкування.

Інформаційно-пізнавальна частина.

Вітання — це слова, які вимовляють люди під час зустрічі, це поздоровлення когось зі святом. Слово «вітання» дуже давнє, як і сама традиція вітатися одне з одним. Вважається неввічливим вітатися байдуже, не дивлячись у вічі, або, навпаки, з надто міцним рукостисканням. Привітання має бути теплим, з усмішкою, висловлювати бажання спілкуватися й надію на взаємність з боку співрозмовника, засвідчувати вашу привітність. Бути привітним означає радіти іншому, а доброзичливим — бажати добра.

А ЯК ВІТАЄТЕСЬ ВИ?

Жест піднятої руки був відомий ще в Стародавньому Єгипті. Люди. які зустрічалися, піднімали праву руку на рівень плеча, відкритою до­лонею вгору, ніби кажучи: «У мене немає зброї, іду з миром».

Національні традиції вітання різні, а міжнародний етикет вітання приблизно однаковий. Люди, зустрічаючись, у різній формі, різними за­собами бажають одне одному доброго ранку, доброго дня, доброго ве­чора, успіхів у праці, доброго здоров'я, добробуту, щастя.

Не відповісти на вітання в усі часи у всіх народів вважалося неви­хованістю та неповагою.

Прощаючись, ми говоримо: «До побачення», «До зустрічі», «Усього найкращого», «На все добре». Прощаючись із близькими чи добре зна­йомими людьми, інколи ми обмежуємося жестами: усміхаємося, підно­симо праву руку на прощання. Але ніщо не може замінити доброго слова прощання. З давнини прийшов до нас вислів «будьте здорові» як уста­лена форма прощання, побажання доброго здоров'я.

Молодь школи, прощаючись, використовує англійське «гуд бай», італійське «чао», невідомо чиє «пока».

ХТО ВІТАЄТЬСЯ ПЕРШИМ?

Здоровий глузд підказує, що першим вітається той, хто ввічливий і вихований!

За сучасним етикетом, першим вітається молодший зі старшим, чо­ловік із жінкою, учень з учителем, дитина з дорослими.

Старшим за віком чоловікові і жінці вклоняються, трохи підняв­шись із крісла.

Перш ніж звернутися до незнайомого із запитанням, слід з ним при­вітатися.

Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього.

Якщо ви прийшли в гості, спочатку привітайтеся з господинею дому, а потім з господарем. З гостями слід вітатися в тій послідовності, в якій вони сидять.

Тема. Золоте правило поведінки.

Інформаційно-пізнавальна частина.

Слово – матеріальне, як повітря, вода. Різниця у тому, що воду ми бачимо і відчуваємо, воду п'ємо, і без неї не прожити й дня. Повітрям дихаємо, нам без нього не прожити і двох хвилинок. А от слово сприймається на слух і, здається, що воно менш важливе... Та воно має таку силу, що може підняти людину з колін і змусить робити чудеса, творити, летіти від щастя, а може й убити.

 Допоміжний матеріал

- В роботі з дітьми молодшого шкільного віку  я використовую на уроках читання, рідної мови, природознавства, з основ здоров’я  народну педагогіку, яка співзвучна з головним напрямком громадського виховання і спрямована на розвиток моральності та духовності, виховання культури поведінки.

- З  народної скарбнички. (Прислів’я)

o       Рана загоїться, зле слово – ніколи.

o       Слово не стріла, а глибше ранить.

o       У чужому домі будь привітним, а не примітним.

o       Жаданий гість – дому радість.

o       Заздрість – здоров’я їсть.

o       Сердите не буває сите.

o       Голосний, як дзвін, а дурний, як довбня.

o       У короткого розуму язик довгий.

o       Крий, ховай погане, а воно ж таки прогляне.

o       Слово – не полова, а язик – не помело.

o       Слово – не горобець: вилетить – не впіймати.

o       Гостре словечко  ранить сердечко.

В формуванні етичної культури молодшого школяра мені також допомагають:

 - загадки (про совість, щедрість, подяку, слова ввічливості, любов, доброту);

- вірші, інсценізовані вірші (п-п: І.Кульська „Неприємності від чемності”, Г.Остер „Поради неслухняним дітям”);

- робота з малюнками. (на малюнках відображені різні ситуації, на яких діти поводяться ввічливо або ні);

- практичні роботи на теми: „Ми на перерві”, „Я з дітьми на подвір’ї” (з обов’язковим обговоренням малюнків);

- використання пам’яток (“Правила культури спілкування”, “Правила етичної поведінки”);

-  ситуативні завдання:

-         Що ви про це думаєте?

-         А як би ви повелися у такій ситуації?

-         Як чарівні слова допомогли друзям?

- робота з батьками (“День ввічливості в сім’ї”,  “Поради батькам” (розповідаю всім присутнім батькам на зборах));

- позаурочна робота (Виконати завдання);

- тести (“Ти вихована дитина”, “Визначити риси характеру, які властиві тобі”)

Я

- дуже добре

- добре

- трохи

- мало

“Будь ласка”. Мета: виховувати навички вживання ввічливих слів.

“Зачаровані малюнки”. Мета: тренувати вміння розуміти й розрізняти ввічливі та неввічливі вчинки.

“Ввічливо-неввічливо”. Мета: закріпити навички ввічливості у громадських місцях.

А також значне місце займають в роботі творчі завдання, розгадування кросвордів, поновлення скриньки “Доброти” матеріалами під рубрикою “Це цікаво” (пошукова робота для учнів).

Людська психіка складна. Недаремно в  народі кажуть: “Чужа душа – темний ліс”. Воно й насправді так, але дитячу душу треба розпізнати, заглибитися  в її найпотаємніші закутки, а це вимагає чимало часу і неабияких зусиль. Адже народна мудрість вчить: “Щоб пізнати людину, треба з нею пуд солі з’їсти”. Учителеві за роки навчання дитини в школі треба не лише розібратися в дитячій душі, а й приголубити її до свого серця, заохотити до добрих вчинків, виробити волю боротьби з труднощами, застерегти від поганого.

Обов’язково треба зважати  на вік дитини та на індивідуальні особливості кожного учня. А цього можна досягти лише тоді, коли вчитель іде до дитини з відкритим серцем, з добротою і великою любов’ю.

Використана література

1. Н.Красоткіна. Виховні бесіди.1-4 класи. -  Тернопіль, 2008

2. В.Тетьоркіна. Я і Україна навколишній світ. 2 клас. Матеріали до уроків. -  Харків, 2008.

3. Журнал. Початкова освіта, 2008.

4. Журнал. Розкажи онуку, 2008.

Герасимчук О. І.,   м. Канів ЗОШ №4

http://oipopp.ed-sp.net/