Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » "Методична скарбничка" | [ Додати статтю ] |
Істинне виховання дитини – у вихованні самого себе
| Тема: «Істинне виховання дитини – у вихованні самого себе» (Мій досвід впровадження гуманістичного підходу в роботі з учнями початкових класів). Дитинство — це важливий повноцінний період життя людини, а не підготовка до майбутнього.
Ш.Амонашвілі вважав, що коли учитель поспішає до дітей, радіє кожній зустрічі з ними, тоді й діти поспішатимуть у школу і щиро радітимуть кожній зустрічі зі своїм учителем. Навчання в початковій школі не може бути лише процесом засвоєння певної суми знань. Це, перш за все, має бути захопливе пізнання навколишнього світу через спостереження, через влучно дібрані слова, через образи, створені у дитячій уяві і фантазії. Сучасний урок має бути розумним, цікавим, захопливим і радісним. Кожен урок має сіяти в дитячих душах Добро та Красу, формувати людяне в людині. Як же зробити, щоб на уроці панувала Радість, а її помічниками були Краса та Добро? Кожен урок педагог має обміркувати до найменших дрібниць. Навіть ті перші слова вчителя, яки-ми почнеться подорож у країну нових знахідок і відкриттів, можуть одразу створити в класі атмосферу доброзичливості та взаєморозуміння. Для того щоб навчання було цікавим, а засвоєння знань легким, уже з перших днів вводжу своїх вихованців у світ казки, природи і фантазії. Вважаю, що природа і поетичне слово — це ті живі струни, за допомогою яких можна знайти шлях до серця кожної дитини, пробудити і розвинути її здібності. Завдяки спілкуванню з природою відшукую цілющі джерела дитячого розуму, пізнання і творчості, щоб зберегти дитячу безпосередність, радісне сприйняття і відкриття світу, влаштовую своїм школярам такі зустрічі з природою, щоб навчити помічати прекрасне й цікаве в буденному. Саме перебуваючи на природі, вчимося з учнями будувати перші творчі висловлювання: • Хмаринка полетіла, як пташка. • Листячко шелестить, як платтячко. • Струмочок дзюркоче, як пісенька. А щоб народилась імпровізована казка, ставлю учням запитання: - А куди поспішає хмаринка? : І діти починають фантазувати: • Тікає від сонечка. • Грається в піжмурки з іншими хмаринками. • Шукає своїх діток-хмариночок. Потім на уроці розвитку зв'язного мовлення створюється казка «Пригоди хмаринки-пустунки», в яку вкладається уява, натхнення, фантазії і творчість учнів. Досить часто, прийшовши до школи, діти розповідають що цікавого помітили в навколишньому світі: як до них у відчинену кватирку залетів перший весняний сонячний зайчик, як розквітнув на їхньому подвір’ї тендітний пролісок, як змагалися чорні снігові хмари і Весна... Усі ці незабутні хвилини спілкування з природою надовго залишають слід у маленьких щирих сердечках і стають гарним матеріалом для розвитку творчості, фантазії на уроках розвитку зв'язного мовлення. В. Сухомлинський писав: «Дати дитині радість поетичного натхнення, пробудити в її серці живе джерело поетичної творчості - така ж важлива справа, як навчити писати і розв'язувати задачі». Так, слухаючи віршовані твори та казки, згодом на уроках читання і розвитку мовлення, діти випробують себе у мистецтві римування. Спочатку школярі колективно складають чистомовки; щоб відчути ритм, відгадують загадки-добавлянки; помічають римовані слова у віршах; добирають рими до слів. Далі завдання ускладнюються: слід переставити рядки так, щоб склався вірш; доповнити вірш римованим рядком. Таким чином, завдання ускладнюються з кожним роком навчання. У результаті у нашій книзі «Дитина без творчості - мов засушена квітка», окрім казок та оповідань, з'являються вірші, створені учнями на уроках читання та розвитку зв'язного мовлення. Як відомо, емоції та розумова діяльність людини взаємопов'язані. А отже, найголовніше — учитель повинен зважати на внутрішній стан дитини. Тому важливим є проведення під час уроку емоційних хвилинок, які створюють особливе емоційне забарвлення заняття, його інтригуючий по¬чаток. Без емоційно-стимулюючого впливу слова не можна створити на уроці сприятливий психологічний клімат, викликати інтелектуальні почуття подиву, захоплення, сумніву, очікування нового. У Плутарха читаємо: «Розум дитини — не посудина, яку слід заповнити, а смолоскип, який треба запалити». Не через насичення дитячої свідомості великою кількістю фактів і теоретичних відомостей досягається справжня мета навчання і виховання, а лише через задоволення внутрішнього прагнення учня вирости до рівня Особистості, відчути невимовну радість пізнання і творчості. Звичайно, не можна охопити всього того, з чого будує вчитель свою роботу. Кожен день учителя — новий крок оволодіння секретами їх Величності — Добра, Краси, Радості. Тільки Добро, Радість роблять людину великою, якою б не була вона маленькою. Тільки це врятує наші душі від омертвіння. Бо народилися ми, учителі, під особливою зіркою — зіркою Терпіння, Благородства, Любові. І скільки ця зірка випромінює світла, стільки й цвіту розквітає в дитячих душах. Порадник самому собі(на основі праць Ш.О. Амонашвілі) У своєму духовному світі дитина може дорослішати та вдосконалюватися безперервно й нескінченно. Вона має стати справжньою Людиною, виявити себе такою в суспільстві. Часто буду змушена за лічені секунди розв’язувати складні завдання виховання, які можуть змінити все наступне життя дитини. Я повинна це робити без поспіху і пам’ятати, що я відповідаю за її долю. Мета дитячої дисципліни випливає не з придушення пустощів, а в перефразуванні їх. Не потрібно вимагати від дітей того, що ми не змогли навіяти їм з допомогою нашої педагогіки. Потрібно бачити себе в дітях, щоб допомогти їм стати дорослими; потрібно приймати їх як повторення свого дитинства, щоб вдосконалюватися самому; потрібно, в кінці кінців, жити життям дітей, щоб бути гуманним педагогом. Запитання, яке задає педагог дітям, - це клітина не тільки методики, але і всієї педагогіки. Якщо розглядати його під мікроскопом, можна пізнати в ньому всю направленість процесу навчання, характеру відношення педагога до дітей; можна пізнати самого педагога, так як запитання – почерк його педагогічної майстерності. Частіше запрошувати на уроки Момуса – бога сміху і витівок, щоб прогнати з уроків Морфея – бога сну. Педагогічними можна вважати ігри, які підносять дітей – всіх разом і кожну окремо – до рівня їх неперевершеності. Ігри, які можуть в найменшій степені принизити дітей, непедагогічні, проводити їх на уроках – аморально. Сучасний педагог – це не той, хто підштовхує своїх вихованців до того, до чого сам вже не має надії бути причетним, а той, хто «прибув» з майбутнього, щоб запалити їх і повести за собою в це майбутнє, навчити їх утверджувати ідеали майбутнього. Дитина буде тягнутися до уроків, якщо вона знайде в них умови для більш інтенсивного і стрімкого руху свого життя. Тільки той метод викладання правильний, яким задоволені учні. Дітям потрібно пропонувати такі захоплюючі справи, до яких вони можуть виступити не колись, а зараз; і перші кроки, які зроблені на здійснення цієї справи, повинні привести їх не до перших гірких поразок, а до перших успіхів. Якщо хочеш виховати в дітях сміливість розуму, цікавість до інтелектуальної праці, самостійність як особистісну рису, вселити в них радість досконалості, то створюй такі умови, щоб іскорки їх думок створювали королівство думки, дай їм відчути себе в ньому володарями. Я вірю, що одним лише розумом дитина може осмислити і засвоїти знання, а якщо руками теж, то вона бачить і життєвість знань, але, якщо і серцем, - тоді всі перепони пізнання будуть відчинені перед нею настіж і знання стануть для неї зброєю доброго перетворення і втілення в життя. Учитель, причепи в класі великий, з виразними стрілками годинник, щоб всі діти бачили «біг» часу, вчились би співставляти з ним темп своєї роботи, життя. А ти в цей час проводь такі захоплюючі, повні доброти, співпереживання, науки уроки, щоб кожна хвилина на них сприяла дорослішанню учнів. Якщо дитині дійсно важко навчатися і ми хочемо їй допомогти, то найголовніше, з чого ми повинні розпочати і до чого слідувати, - це дати їй можливість відчути, що вона також здібна, як і всі, і що в неї є також своя особлива «іскорка божія». Потрібно розвивати в дітях мистецтво мислення і виховувати в них відповідальність за свої думки. Вірте в дитину. Вірити треба навіть тоді, коли опускаються руки, коли зробив усе, а нічого не виходить. Пам'ятайте, що доля дитини залежить тільки від вас... Вірте в себе. Я вчитель, я вихователь, я фахівець. Якщо не я, то хто ж допоможе дитині? Якщо вірите в себе, обов'язково знайдете вихід із будь-якого становища. Вірте в науку. Педагогіка — велика наука, можливо, найважливіша. А тепер остання порада. Якщо раптом побачите, що не можете повірити в дитину, олюднити довкілля й розгледіти себе в дитині, залишайтеся справжньою людиною, ідіть зі школи. Вам будуть вдячні за цей мужній крок. «Не нашкодь!» - заповідь лікаря ще з часів Гіппократа. Не будьте сірістю. Не шкодьте. Майте громадянську мужність. Залишайте клас, знайдіть інше поле діяльності – ви потрібні суспільству, а не школі. Порадник батькам (на основі праць Ш.О. Амонашвілі) Дорога Доросла Людино! Не дозволяй собі висміювати дитину, коли вона вірить, що виконує суспільно значиму, державно важливу справу. Не смій на неї в цей час дивитись поблажливо, навіть з підбадьорюючою посмішкою, не нагадуй їй, що вона ще дитина і не виганяй її з світу дорослих! Твій обов’язок в тому, щоб сприйняти поведінку дитини в цей час з усією серйозністю, з почуттям гордості за неї і поставити розумну, мудру крапку над складним педагогічним і! Потрібно зрозуміти, чому існує дитинство, щоб звернутися до свого дитинства і через нього ввійти в життя своїх дітлахів. Дорослим постійно потрібно пам’ятати, що дитинство існує зовсім не на зло вихователям, воно дар природи людині, щоб вона постійно пізнавала світ. Психологія дітей, батьків і вчителів частково залежить і від сонячного чи похмурого дня, і від пори року, і від першої чи другої половини навчального року, вона залежить навіть від того, котра година дня. Враження – це сила, яка встановлює погоду в духовному світі дитини, і тому потрібно, щоб вони були добрими і піднесеними. Які в дитини складуться враження в організованому нами виховному процесі – від цього буде залежати направленість її особистісні орієнтації, думки, поведінка. Духовний світ дитини може збагачуватися лише в тому випадку, якщо вона ці скарби отримує через віконця своїх емоцій, через почуття співпереживання, співрадості, гордості, через пізнавальний інтерес; насильно збагачувати цей світ означає те, що насильно садити райські яблука в отруєну землю. Доторкуйтеся до почуттів дитини з такою ж майстерністю, як доторкується до струн своєї ліри Орфей. Сприяти дорослішанню дитини в співвідношенні з розвитком її сили – значить робити її дитинство радісним, захоплюючим, емоційно насиченим. І навпаки: припинити цей рух до дорослішання шляхом повної свободи дитини з тої точки зору, що не можна забирати у неї дитинство, значить лишити її правдивого почуття переживання радості дитинства. Чим багатогранніший у дитини життєвий досвід дитинства, тим успішніше можна вплітати а нього багатогранний досвід людства. Надмірна опіка переростає в дитині не у взаємну чуттєвість, а в безтурботність і грубість; надмірність матеріальних благ виробляє в ній не повагу до людей праці, бережне відношення до матеріальних цінностей, а корисливість, вимагательство; надмірна поблажливість розвиває в ній не гуманність душі, а безхарактерність, безволля; постійне навіювання дитині, що тільки вона і є радість і гордість сім’ї, виховує не відповідальність перед сім’єю, а зазнайство і зверхність. Якщо людина прокрокувала своє дитинство без спілкування з самими добрими, ласкавими, мудрими, щиро люблячими її людьми – з дідусями і бабусями, це значить, що вона втратила тисячу прекрасних казок, тисячу захоплюючих прогулянок, тисячу радості від виповнення побажань, тисячу мудрих настанов, в тисячу разів була менше незахищеною, в тисячу разів більше спіткнулася через каміння і в тисячу разів більше не співчували їй в цьому горі. Мої власні гуманістичні позиції Давайте будемо приносити дітям радість спілкування з нами. Якщо я хочу проявити свою любов до дітей, то я повинна це робити в найкращих формах. Намагаючись пізнати таємницю дитячої душі, педагогічної майстерності і науки Педагогіки, буду бачити в кожній дитині свого вчителя і вихователя. Нехай педагог завжди поспішає до дітей, радіє кожній зустрічі з ними; тоді і діти будуть поспішати в школу і від всього серця радіти кожній зустрічі зі своїм педагогом. Не можна господарювати на уроці, порушувати хід думок дітей, які працюють над вирішенням навчально-пізнавального завдання. Потрібно берегти право кожної дитини працювати спокійно. Особистість народжується в боротьбі з самою собою, в процесі самопізнання і самовизначення, і виховання і навчання повинні бути націлені на те, щоб направити дитину на цей шлях свого становлення і допомогти їй отримати перемогу в цій нелегкій боротьбі. Якщо я хочу вдосконалити свою методику виховання на засадах гуманності, то не повинна забувати, що сама був колись ученицею, і повинна добитися того, щоб моїх сьогоднішніх вихованців не допікали ті ж хвилювання, що допікали мене колись. Дітей потрібно любити всім серцем і, щоб любити їх так, потрібно навчатися в них, як правильно проявляти цю любов. Кожен шкільний день, кожен урок повинен бути осмисленим педагогом як подарунок дітям. Кожне спілкування дитини з своїм педагогом повинно вселяти в неї радість і оптимізм… На самій верхній грані зіткнення здібностей і емоцій учителя зі здібностями, силами і емоціями своїх учнів може народитися справжня, радісна, захоплююча педагогіка, а саме духовна спільність між учителем і його учнями. Виховання чесних і благородних почуттів в серцях дітей потрібніше і важливіше, ніж збагачення різними знаннями. В своєму духовному світі дитина може дорослішати і вдосконалюватися безперервно, до нескінченності. Вона повинна стати справжньою Людиною, проявити себе такою в суспільстві. Література 1. Ш.А.Амонашвили. Психологические основы педагогики сотрудничества./ Книга для учителя. – К., Освіта, 1991. 2. Ш.О.Амонашвілі. Істина школи. Подільський культурно-просвітительський центр ім.М.К.Реріха. – Хмельницький, 2007. 3. Ш.О.Амонашвілі. Що ми значимо без серця? Подільський культурно-просвітительський центр ім.М.К.Реріха. – Хмельницький, 2006. | |
| Переглядів: 2439 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |