Каталог статей

                                                  Продовження

Учнi.

Спитай у тата чи у мами,

Які професiї у них.

Професiй в свiтi є чимало,

Сповна їх вистачить на всiх.

Та є одна помiж професiй,

Якої вчаться всi в життi,

Яка для кожного найперша,

Якої вчитимемось ми.

Учитель, лiкар чи геолог,

Письменник, слюсар чи шахтар —

Всi називають головною

Одну професiю — школяр!

Бо всiм вiдомо, що без школи,

Без знань, що мусиш там набуть,

Не станеш у життi нiколи

Тим, ким в дитинствi мрiєш буть.

                                                           А.Костецький

Учитель. Ми наблизились до останньої зупинки «Наукова». Це зупинка, яка має свiй девiз (всi учнi повторюють разом).

Раз-два, запам’ятай:

До школи вчасно прибiгай.

Три-чотири, треба знати:

Майна шкiльного не псувати,

Товарищам допомагати,

«Добрий день» чемно казати,

Гарно вчитися усiм,

Бо школа — це наш другий дiм.

Учитель. Як ви гадаєте, для чого потрiбно ходити до школи?

Учні.

В школу йдемо недарма:

Вчення — свiт, невчення — тьма.

Ми прийшли знання здобути,

Хочем грамотними бути.

Бо знання нам необхiднi,

Дуже, дуже всiм потрiбнi.

Ну, а книжка нас навчить,

Як на свiтi треба жить.

Йти до школи не боюся,

Що не вмiю, то навчуся.

В школi вчитель допоможе.

Вiн усе на свiтi може!

Буду в школi вчитися читати,

Гарно писати i рахувати,

Буду в альбомi своїм малювати,

Твори писати, вiршi вивчати.

Обіцяю не лінуватись,

Добросовiсно трудитись.

Педагогiв поважати—

І оцінки гарнi мати.

Книги й зошити любити,

Берегти, а не губити.

Акуратним завжди бути,

Щоб нiчого не забути.

Буду вчитись я сумлiнно

І поводитись вiдмiнно,

Щоб батьки могли радiти,

Що такi в них гарні дiти!

За велику справу я в життi беруся.

Не кажу: «Не вмію», а кажу: «Навчуся!»

Я навчусь писати, рахувать, читати,

Бо в життi складному треба розум мати!

Хто грамоти вмiє — добре жне i сiє.

Хто багато знає — той життю радiє.

Вчення — свiтло ясне, а невчення — тьма,

І життя нещасне там, де знань нема.

Треба завжди, дiти, книгу всiм любить,

Бо вона навчає, як на свiтi жить.

В мудростi народнiй є про це багато,

Добре того вчити, хто все хоче знати.

І тепер у школi треба всiм трудиться,

Дуже добре вчитись — в життi знадобиться.

Живем в країнi казки,

Чарiвний свiт довкола.

Кругом все має душу...

Нове вiдкриє школа.

Ми будемо учитись на «вiдмiнно»,

Із поведiнкою в нас буде все гаразд,

Та ви приймiть нас iз любов’ю тiльки,

І поведiть у перший клас.

Учитель. Хлопчик Мишко, про якого я прочитаю вам одну історію, зовсім не вважав цю подію святковою. Ось послухайте.

                          Казковий сон

Заснув Мишко, і сон йому наснився:

Він у казковім царстві опинився.

Мишка зустріли радо в царствi тiм

І запросили прямо в царський дiм.

Цар промовляє: «Я гостей шаную,

У мене залишитись пропоную.

Призначу воєводою. Ти як

У бойових мистецтвах? Чи мастак?

Мишко згадав уроки фiзкультури:

Стрибки та бiг, та iншi ще «тортури»

І швидко відповiв царевi: «Нi!

Мистецтва не пiд силу цi мені».

«А царським лiтописцем хочеш стати?

Чи вмієш гарно й грамотно писати?»

Мишко згадав про зошити свої,

Про помилки та двiйки й каже: «Нi.

Я лiтописцем не зумiю стати.

На жаль, я, царю, не мастак писати».

Цар спохмурнiв, а потiм мовив так:

«Ти, певно, в математицi мастак?

Умиєш вправно й точно рахувати?»

Мишковi довелося пригадати

Уроки математики, i ось

Сказатя «Ні» утретє довелось.

Цар запитав: «А що ж ти, хлопче, вмієш?

Що добре знаєш i про що ти мрiєш? —

«Царем я мрiю стати! Так, як Ви!»

Цар навiть зняв корону з голови.

І, розсмiявшись, мовив: «Ось так мрiя!

По-твоєму, нiчого цар не вміє?

Всi царедворцi реготали теж.

«Царевi здiбностi не мають, хлопче, меж! —

 Сказав один. — Цар — кращий фехтувальник,

Наїзник, головний воєначальник,

Поет i вчений, знає десять мов!

«То що ти вмiєш?» — цар питає знов.

Мишко задумавсь: «Дуже небагато:

Наприклад, добре вмию я читати».

«Чудово, це вже щось! — промовив цар. —

 У кожної людини є свiй дар.

Але таланти треба розвивати.

І над собою добре працювати.

Коли не ледар ти, то залишайсь

І в нашу царську школу оформляйсь».

Але Мишко в тiм царствi не лишився.

По-перше, сон казковий закiнчився.

По-друге, школа в хлопчика — своя.

Мишко сказав: «Навчитись мрiю я!»

Бесiда.

— Як Мишко ставився до навчання?

-         З чого це видно?

-         Чому вiн не міг погодитися на пропозицiї царя?

—    Про що мрiяв Мишко?

—    Чому?

—    Що зрозумів Мишко завдяки казковiй пригодi увi снi?

—    З яким настроєм хлопчик прокинувся вранцi?

—    Як змінилося його ставлення до знань, до навчання?

Учитель.

Школа дверi відчиняє вам щодня,

Щедро вам дарує вмiння i знання.

А це — ключик ваш до здiйснення бажань.

То хiба ж не пречудове Свято Знань?

Учитель. Зараз, любi дiти, я запрошую до нас у гостi найголовнiшi пiдручники. Поаплодуйте їм!

Входять Буквар, Математика, Я і Україна.

Буквар. Я — книжка ваша перша,

Буквар мене зовуть.

Сьогоднi разом з вами

Ми вирушимо в путь.

Математика. Я книжка точна, непроста,

Я — Математика нова.

Зi мною, друже, не журись,

Пиши, читай, лiчити вчись.

Я i Україна. Я поведу вас у дорогу,

В лiси, степи, гаї, поля,

Щоб знали ви, чим є багата

І щедра матiнка Земля.

Буквар. Я дуже вдячний вам усiм за гарне свято, за сердечний прийом. Вже в понедiлок ми з вами знову зустрiнемося. А зараз нам час на поличку. Ми трiшечки стомились.

Хай вам смiється доля журавлина,

Поля розлогi колосом цвiтуть,

Нехай червонi ягоди калини

Щасливу вашу осявають путь.

Здоров’я — вiд води джерельної,

Багатства — вiд землi святої,

А ще любовi, ласки Божої,

Шкiльна родiно, ми бажаємо сьогоднi.

Математика. Ось i закiнчилось наше свято,

Залишивши теплий слiд в душi.

На все добре, дорогi малята,

Хай в усьому завжди вам щастить!

Хай вражає всiх люб’язнiсть ваша

Й ввiчливiсть не тiльки пiд час свят,

Щоб захоплено казали старшi:

Як приємно бачити малят!

Я i Україна. Дитинство веселковими мостами,

Як в казцi, швидко-швидко пролетить,

А потiм юність росами-стежками...

Всi роки в школi — найсвiтлiша мить!

Тому у дружбi, радостi зростайте,

Хай сонце щастя свiтить вам щораз.

І перше свято це запам’ятайте.

Нехай щастить вам, дiти! В добрий час!

Учитель. В народі кажуть «Розум золота краще»

Бесіда.

—    А ви як гадаєте, чи справдi розум краще, нiж золото?

—    Якщо хтось сумнiвається, послухайте притчу «Невичерпний скарб».

                   Невичерпний скарб

          Жив один надзвичайно умілий, талановитий лiкар, його знання i вмiння не раз рятували людям життя, повертали сили, красу, радiсть. По допомогу до славнозвiсного цiлителя зверталися всi: i біднi, й багатi, навiть королi. Вдячнi, вони не шкодували золота та iнших дарiв, тому лiкар був досить заможною людиною.

           Мав лiкар двох синiв. Вiн намагався передати їм свої знання з медицини, навчити того, що вмів, але старший син мало цiкавився медициною, йому бiльше подобалося витрачати батьковi грошi на всiлякi розваги. Молодший уважно придивлявся до всього, що робив батько, переймав його досвiд i знання.

Коли лiкар постарiв i помер, сини подiлили спадок. Старший узяв собi все золото й коштовності, а молодшому дiсталися книги з медицини та рiзне лiкарське приладдя.

Радів старший брат, що молодшому не спало на думку дiлити багатство порiвну. Адже всi грошi дiсталися йому, було за що розважатися! І старший брат вирушив подорожувати.

            А молодший тим часом багато працював. До знанъ, одержаних вiд батька, додався власний досвiд, i скоро слава про молодого талановитого лiкаря облетiла весь свiт.

            Минуло кілька років. Витративши весь батьків спадок, повернувся з мандрів старший брат. Побачивши, що молодший став не тільки відомим і шанованим, а ще й багатим, він зрозумів, що справжнє багатство – це знання і вміння.

             Цей скарб – невичерпний!

Бесіда.

-         Чому знання та вміння названо невичерпним скарбом?

-         Який скарб виявився кращим? Чому?

Учитель. Наше найперше свято добiгає кiнця. Я вдячна всiм, хго своєю щиросердною працею допомiг нам у створеннi цього свята. Бажаю вам натхнення й надалi, творчостi, наснаги.