Ще з пелюшок привчали дитину любити i шанувати хлiб. Паляниця, за доб-рим українським звичаєм, мала неодмінно лежати на столi. Дуже пильнували, щоб хліб не падав на підлогу. А як упаде, слід пiдняти його, перепросити, поцiлувати і з’їсти.
Коли хтось знаходив на дорозi окраєць, не можна через нього переступати. Потрiбно пiдняти, обрусити i покласти на видному мiсцi - птахам.
Будь-яке слово чи обряд не обходилися без хлiба. Народжується дитина —ідугъ iз хлібом. Виряджала мати сина в дорогу – замотувала в торбину окраєць житнього хлiба.
Вiдзначали весiлля з хлiбом-сiллю та весiльним короваєм. Будували хату —неодмінно приходили з хлiбом. Проводжали в останню путъ - з хлiбом.
Вiддаймо дяку трударям, що виколосили його, вимолотили, перемололи на борошно, рукам, які випекли смачнi, рум’янi,схожі на сонце паляницi.
Хдiб - совiсть наша, хай буде в кожнiй хатi на столi прикритий вишитим рушником і освячений молитвою нашою. І нiколи не говорiть, що хлiб черствий, недобрий. Хлiб не буває такий. Бувають невмiлi руки, якi невдало випечугь його.
Учениця.
Ось вiн, хлiбчик духовитий,
З хрустом кiрочки смачним.
Ось вiн – теплий, мов налитий
Щедрим сонцем золотим.
І на стiл у кожен дiм
Завiтав, з’явився він.
Хлiбе, святий наш хлiбе!
Перед тобою голову схилю,
Вустами прихилюсь до тебе, хлiбе,
І клятву вимовлю свою.
Клянусь тебе любити нiжно, щиро.
Клянусь, повiки шануватиму тебе!
Є страшне слово голод. Людина, яка пережила його, із жахом згадує це слово. У роки Великої Вiтчизняної вiйни не тiлькя від куль вмирали люди, але й від голоду. Блокада Ленiнграда. Пайок важив 100 грамiв, а самого хлiба була 10 частина. Вiн був із домiшками трав, картопляних лушпайок, але – це все ж таки був хліб, хліб для живих.
| 