Казка про зернину золоту
Жила собi золота Зернина. Лежала вона у засiку і мрiяла про те, яку користь вона може принести людям.
—Іди скорiш на поле i зарийся в землю, — почула вона голос чийсь. Послухала Зернина, побiгла на поле, зарилась у землю, та й заснула.
Прокинулась вона вранцi, а в неї на маківці зелені росточки. Обдивилась Зернина навкруги, а поряд багато-багато таких росточкiв. Усе поле з чорного перетворилося на зелене.
Росла Зернинка, росла i перетворилася на зелену стеблину з колоском. Колосок пiд жарким сонцем пожовтiв. Поле із зеленого перетворилося в золоте. Незабаром по полю пiшли комбайни, і Зернина разом зi своїми братиками й сестричками потрапила на тiк. Потiм у млин. Тут iз золотої вона стала бiлим борошном. Потiм її повезли на хлiбокомбiнат i спекли великий i добрий коровай. І Зернина з бiлої стала рум’яною.
Кожна зернина хоч і мала, але дорога, тому що це хлiб.
(Пiсня про хлiб)
Біблiотекар. Скiльки б не мали хліба, люди завжди говорять про нього з повагою, беруть його до рук трепетно й урочисто. Із хлiбом пов’язано багато казок і легенд. Ось одна з них.
Легенда
Коли ще жив король Данило, вiн мав такого майстра, що робив йому грошi. Той майстер у золотi купався, але волі не мав. Король Данило сам відкривав ту красу, де працював майстер, замикав її власноручно, коли треба було майстровi кудись вийти. Той майстер лише один знав про все багатство короля.
І так розжився майстер, що не розумів, ак бути голодним. Та й одного разу каже королю:
—Золото - цар!
А Данило поправляє його:
— Ні, чоловiче, хлiб - усьому голова!
— Ні, золото i срiбло.
Так вони посперечалися. Король обернувся i пiшов геть з майстернi. А насту-пного дня бачить король Данило напис на стiнi: «Хліб — болото, а всьому голова — срiбло і злото».
Данило нiчого не сказав. Але наступного дня привiв майстра, замкнув його знову в майстернi. А тут вiстi прилiтають —ворог іде. Данило збирає своє військо, вирушає в похiд. Поїхав, а про майстра забув, що замкнений. Король видав такийзакон, що нiхто не сміє до каси підходить, iнакше — смерть.
Минуло кiлька місяцiв. Данило з вiйськом повернувся додому, чекає від свого майстра-золотаря дарунку за перемогу, а його нема. І тут король згадав, зіскочив iз коня, бiжить до каси, вiдмикає, а на купі золота лише кістяк з майстра, а на стiнi золотом написано: .Срiбло-злото - то болото, а хлiб – цар!» Отак життя навчило…
| 