Каталог статей

Міжпредметні зв’язки курсу “Християнська етика в українській культурі”з навчальними предметами, що вивчаються в початковій школі

Автор Антоніна Мовчун

Передмова

Запровадження 988 року християнства князем Володимиром Святославичем як державної релігії Київської Русі стало прогресивним явищем розвитку: країна долучилась до високорозвиненого християнського світу. Розширилися її економічні зв’язки з багатьма європейськими державами. Прийняття християнства сприяло бурхливому розвитку писемності, літератури, мистецтва, архітектури. Нова релігія прискорила процес формування давньоруської народності, державної єдності роздрібненої на окремі князівства країни. Відомий народний переказ „Чудо Різдва” розповідає про цю подію яскраво й мальовничо:

„Це було давно-давно... Панував тоді в Києві Володимир. Розумний був володар, і народ його любив, але журба велика закралась у княжі тереми: вже довгі літа хворів Володимир на очі, і ніякі ліки не помагали. Мовби тяжка заслона закривала очі володаря, і навіть своїх найближчих з родини він не міг пізнати. Довго терпів володар. А тим часом вістка про його недугу розійшлася по світу.

Приходили до володаря різні лікарі та знахарі. Кожний давав іншу раду. Приходили також священики-місіонери різних релігій.

— Могутній володарю! Бог зіслав на тебе кару, бо ти з народом своїм поклоняєшся поганським богам. Покинь поганські звичаї, прийми нашу віру, і Бог уздоровить тебе!

—   Звідки ж я можу знати, чия віра правдива ? — відповідав Володимир.— Кожний із вас захвалює свою релігію, а їх багато. Спершу мушу переконатися, котра віра найкраща.

Покликав володар своїх бояр на нараду. Так і так, каже: пошлю вас у світ. Пізнавайте, котра віра найкраща, то я ту віру й прийму зі своїм народом.

Пішли посли в світ. Далеко ходили, багато країн провідали, але ні одна віра не припала їм до вподоби. Так зайшли вони аж у Грецію, в її столичне місто Візантію. А там панувала вже тоді християнська віра.

Саме тоді було Різдво Христове. Хоч надворі була темна ніч, у церквах сяяло ясне світло.

Хто тільки був живий, поспішав до церкви славити Бога.

Зайшли й посли поглянути у головну церкву, послухати Богослужіння. Дивляться й надивитися не можуть: горять сотні воскових свічок перед образом Дитяти, Сина Божого, що зійшов з неба на землю, щоб людей спасти; а перед престолом дванадцять священиків у золотих ризах Бога співами прославляють; церква повна-повнісінька, люди побожно моляться, задивлені в образ Ісуса-Дитяти. Бо в цю ніч Син Божий народився. І враз усі в церкві здригнулись, аж сколихнуло­ся полум'я свічок. З сотень грудей лунала велична пісня: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!»

Ця пісня так зачарувала послів, що вони наступного дня пішли до най­старшого з усіх владик, патріарха, і стали розпитувати про християнську віру. Патріарх довго з ними розмовляв, а на прощання передав дар їхньому князеві Володимирові — золотий хрест. У тому хресті було кілька краплин святої води з джерела у Віфлеємі, де народився Ісус.

Подякували посли, вернулися до Києва і сказали Володимирові:

— Всюди ми бували, різні віри пізнали, але найкраща з них віра христи­янська. Ось тобі, наш володарю, знак тієї віри — хрест із краплинами святої води!

Володимир узяв хрест і поцілував його. І як тільки краплини з хреста впали на його очі, вмить сталося чудо: зникла важка заслона, що закривала Володимирові світ, і глянув він на своє довкілля здоровими очима. Заясніли його очі блиском неземним, він став на коліна й подякував Богові за уздоровлення.

І так володар Руси-України Володимир пізнав, котра віра правдива, а незабаром охрестився сам і охрестив увесь свій нарід”.                                                                                                       

Зафіксував цю подію і Нестор-літописець у славнозвісній „Повісті врем’яних літ”:

„Вийшов Володимир з попами корсунськими на Дніпро, і зібралося там люду сила-силенна. Забрели у воду, і стоячи там одні по шию, інші по груди, дехто тримав дітей, молодь тислася до берега, а дорослі бродили; попи не стояли на місці і творили молитви. Люди, охрестившись, розійшлися по домівках.

І звелів Володимир будувати церкви і ставити їх на тих місцях, де колись стояли дерев’яні кумири”.

Нещодавно дослідники обґрунтували іншу теорію хрещення Русі. Зокрема, відомий історик М. Брайчевський доводить, що Русь була навернена до нової релігії 860 року. Сталося це за правління на київському престолі представника династії Києвичів – князя Аскольда. Завдяки запровадженню християнства Аскольд став першим „руським мучеником”, канонізованим у сан святих. Про це свідчать численні документи, зокрема енцикліка константинопольського патріарха Фотія, Никонівське зведення, Густинський літопис, „Київський синопсис” та ін. Письменник М. Слабошпицький у книзі „З голосу нашої Кліо”, написаної для всіх, хто цікавиться українською історією, стверджує на основі зазначених документів, що „Київську Русь хрестили двічі з інтервалом у 128 років”:

Коли хрестили Русь?

(Уривок із книги „З голосу нашої Кліо”)

Історики вже давно звернули увагу, що в іноземних джерелах ніде ані словом не згадується про таку важливу не тільки в житті Русі, а й усього християнського світу подію — хрещення Київської Русі в епоху Володимира Святославича. Зате знайшли свідчення про цю подію в трохи давніші часи. У різних документах ідеться про те, що влітку 860 року за князювання в Києві Аскольда відбулося хрещення Русі.

Що ж сталося після того? Чому про той факт забули і Володимирові довелося вдруге хрестити Русь?

Як відомо, 882 року Аскольда було вбито, а його місце на київському престолі зайняв ладозький князь Олег, язичник. На думку істориків, Олегові ніколи не вдалося б захопити Київ і владу, якби не підтримка всіх інших язичників Київської Русі, що їх на той час лишилося тут багато після Аскольдового хрещення.

Отже, після приходу Олега на київський престол у державі знову запанувало язичництво. З літописів вилучалися всі згадки про подію літа 860 року. Після того минуло сто двадцять вісім років. У Києві князювали Олег, прозваний «віщим», Ігор, якого дехто вважає небожем Олега, його вдова Ольга, її син Святослав, потім Святославів син Володимир, котрий і вирішив приєднати Русь до християнського світу.

Важко сказати, знав він чи не знав про Аскольдове хрещення (більшість істориків схиляються до думки, що знав), зате відомо: все те відбувалося з великою урочистістю і так, мовби Русь справді хрестилася вперше. І згодом на згадку про ту подію Володимира було названо святим. Цього разу нова релігія міцно утвердилася на Русі, стала державною. Тому в свідомість наступних поколінь Володимир і увійшов буцімто першим і єдиним хрестителем Русі. Але був він і не першим, і не єдиним. До речі, свого часу християнство прийняла його бабуся Ольга під час відвідин Константинополя, перші церкви в державі з'явилися ще за часів Аскольда, існували вони й у період панування язичницької релігії, навіть за князювання Святослава, дуже нетерпимого до християнства.

Отже, Київську Русь хрестили двічі з інтервалом у сто двадцять вісім років.

Зазначені документи переконують, що християнство міцно вкоренилося в життя українського народу, навіть раніше 988 року, як це подає усталена версія.

Зміцненню християнства сприяли його гуманістичні ідеї. Розповідаючи про його початки, М. Грушевський так описує період після його прийняття: „Духовенство, священики почали навчати людей, що гріх сваритись, грабувати, убивати, наказували жити по-християнськи; забороняли жити без вінчання, держати по кілька жінок, почали відрізняти дітей шлюбних від нешлюбних. Те саме наказували книги, що читались тепер у нас. Поволі – поволі, але не минало то без послуху. Вже князі не вбивали одні одних без милосердя і сорому, як давніше. Про самого Володимира писали наші книжники, що він дуже змінився потім, як вихрестився. Перед тим був суворий і немилосердний, про різні його вчинки криваві складались навіть байки всякі, а коли вихрестився, став добросердним і ласкавим. Дбав про убогих і калік, навіть додому велів розвозити всяку страву тим, які не могли прийти на княжий двір по милостиню”.

Таким чином, християнство принесло на Русь нові моральні цінності, передусім любов до ближнього, милосердя і прощення.

Значну роль у моральному розвитку суспільства відіграли проголошені християнством принципи рівності усіх перед Богом, однаковості прав і обов’язків; земне життя набувало певної цінності перед перспективою спасіння, вічного життя в раю.

З часу прийняття християнства його гуманістичні ідеали ввійшли в побут, звичаї і культуру нашого народу.

Українська культура ввібрала в себе моральні християнські цінності, поєднавши в собі минуле і сучасне життя народу. Українська культура відтворює родинні й суспільні моральні звичаї та побут. Вона ґрунтується на засадах милосердя, чуйності до знедолених, доброзичливому ставленні до носіїв інших культур. Її основою є загальнолюдські цінності – працелюбство, повага до людей, до рідної землі, до матері й родини, любов до знань, до природи.

На жаль, сучасне суспільство живе в складній ситуації постійної зміни моральних цінностей та духовних ідеалів. У зв’язку з цим настала гостра проблема формування моральності підростаючого покоління за допомогою збереження та відтворення традиційних християнських моральних чеснот, якими пронизана українська культура і які своїм змістом відповідають загальнолюдським.

Сприяти розв’язанню цих складних моральних завдань покликаний курс „Християнська етика в українській культурі”, викладання якого здійснюватиметься за рахунок годин варіативної складової навчального плану з обов’язкової письмової згоди батьків.

„Дорогою Милосердя” назвали автори курс навчання християнської етики в 2 класі. У ньому передбачається познайомити дітей із такими етичними чеснотами як совість, милосердя, людяність,  доброчинність, вдячність, відповідальність.

Курс складається з трьох тем: „Таємниці нашого світу”, „Уроки доброчинності”,  „Любов творить чудеса”. Мета – сприяти усвідомленню дітьми того, що світ сповнений краси і мудрості; його походження – це прояв любові Творця до людей і до всього живого. Люди ж покликані турбуватися про природу, виявляти любов до своїх рідних, піклування про родину, вміти робити добрі справи, дослухатися голосу совісті. Другокласники повинні вчитися розрізняти гарні і погані вчинки, вміти чути голос власної совісті, бути уважними до своїх слів та вчинків, не ображати інших, бути слухняними; розуміти красу люблячого, турботливого серця.

Як бачимо, завдання не прості. Вони потребують емоційної наснаги вчителя, доброго знання ним відповідних творів української культури. Водночас учитель зможе скористатися для досягнення цієї мети міжпредметними зв’язками, інтеграцією курсу християнської етики з навчальними предметами, що їх вивчають учні 2 класу. Запинимось, на окремих із них: (Див. «Інтеграційні зв’язки курсу “Християнська етика в українській культурі” з основними предметами 2-го класу початкової школи»)