Каталог статей

Урок №33. Вдячність тому, хто дарує добро

1 клас

Мета: пояснити дітям, що справжня вдячність до людини – це готовність допомогти їй. Показати на прикладі оповідання велику чудодійну силу вдячності, пояснити в загальних рисах зміст Христової спасительної жертви.

Обладнання: аркуші чистого паперу, олівці, таця з солодощами.

Хід уроку

І. Підготовка учнів до уроку.

ІІ. Повідомлення теми уроку.

1. Слово вчителя.

Послухайте вірш В. Гринько "Чарівні слова".

До всіх сердець, як до дверей,

Є ключики малі,

Їх кожен легко підбере,

Якщо йому не лінь.

Ти, друже, мусиш знати їх,

Запам'ятать не важко

Маленькі ключики твої:

"Спасибі" і "Будь ласка".

Діти, ключики ці, дійсно, є чарівними. Вони відкривають людські серця. Скажіть-но, будь ласка, чи ви користуєтесь цими ключиками? (Відповіді дітей).

Я вірю, що ключик "Будь ласка" ви використовуєте, бо часто звертаєтесь з проханнями до рідних, до товаришів, друзів. А от чи часто говорите ви "дякую", "спасибі"? Чи вдячні ваші серця тим людям, які роблять для вас добрі справи, піклуються про вас? Ми не тільки маємо висловлювати вдячність словами, але і ділом, адже бути вдячним – означає бачити, що потрібно людині і уміти допомогти їй, зробити для неї щось добре, хороше.

Послухайте, будь ласка, оповідання "Великодушна дочка".

В одній країні був звичай відрубувати руки кожному, кого викриють у крадіжці. Провинився якось у цьому знатний вельможа, царський улюбленець. Не міг цар відступитися від стародавнього звичаю і велів покарати злочинця.

Але ось напередодні страти, з'являється в палаці маленька дівчинка, дочка цього вельможі, і просить із сльозами допустити її до царя. Царедворці виконали її прохання. Дівчинка впала на коліна перед грізним володарем.

– Вельможний государю, – мовила вона зі страхом, – батько мій присуджений залишитися без рук, – отож, відрубайте мої руки.

У царя були свої діти, і йому сподобалося, що маленька дівчинка так любить батька.

– Нехай буде так, як ти просиш, – сказав цар. – Але ти можеш відмовитися від страти, хоч би й у останню хвилину.

На другий день дівчинку повели на двір страти. Серед двору стояла оббризкана кров'ю плаха, а біля неї – кат із мечем. Сполотніла дівчинка, зніяковіла на хвилину, але незабаром опанувала себе, підійшла до плахи і простягнули свої рученята. кат міцно прив'язав їй руки до плахи ременями. Дівчинка не промовила ні слова. Кат підняв меч, а вона заплющила очі... Меч блиснув і опустився, не зачепивши і краю пальців.

– Цар прощає батька твого за любов велику твою! – оголосив посланець царя.

Відчинилися двері в'язниці: біжить до дочки батько, цілує її руки, сльозами їх обливає.

На наступний день цар оголосив народу указ про скасування навіки жорстокого старого звичаю. А на місці страти, за царським наказом, поставили стовп із мармуровою дошкою, і на ній золотими літерами написали, як дочка готова була віддати своє життя за життя батька, а наприкінці додали такі слова: "Щасливі батьки, у котрих такі діти!".

Бесіда.

Запитання до дітей:

1. Чому дочка пішла до царя і запропонувала відрубати їй руки, а батька відпустити?

2. Чи боялася дівчинка, ідучи до плахи?

3. Що перемогло її страх?

(Відповіді дітей).

Любов Божа до нас теж перемогла. Отець наш Небесний віддав Свого Сина, Ісуса Христа на муки і смерть. Ісус переміг смерть своїм воскресінням. Ми маємо дякувати Богу за його милість і любов до нам. Кожен прийдешній ранок починайте зі щирої подяки Богу за початок нового дня, за сонце, за батьків, за друзів, і ви побачите, як зміниться ваше життя і життя оточуючих вас людей. Адже сила вдячності дуже велика, вона може творити чудеса.

Послухайте ще одне оповідання, яке називається "Найліпше вино".

Чоловік і жінка досить пізно одружилися. На їх здивування і радість, у них народився син. Вони виховували його з любов'ю, піклуючись, як тільки могли. Попри те, що самі жили убого, відправили його до школи мудрого вчителя, аби син міг зростати духовно. Коли хлопець повернувся додому, то захотів хоч якось віддячити батькам.

– Чи міг би я щось для вас зробити? – спитав він. – Щось, що принесло би вам радість.

– Ти наша найбільша радість, наш найбільший скарб, – відповіли старенькі. – Однак, якщо хочеш зробити нам подарунок, то роздобудь трішки вина. Ми любимо вино, а багато років навіть не мали його в роті...

У хлопця не було ні копійки. Та одного дня, коли він ішов до лісу по дрова, зачерпнув трохи води з водоспаду і напився. Йому здалося, що та вода на смак, як солодке вино. Він наповнив баклажку, яку носив із собою, і вернувся до хати.

– Ось мій подарунок, – сказав він батькам. – Це баклажка вина для вас.

Батьки покуштували той напій, але крім смаку води не відчули нічого. Та вони усміхнулися до сина і подякували.

– Наступного тижня принесу вам ще одну баклажку, – пообіцяв син.

І чинив так багато тижнів поспіль. Старенькі підтримували цю гру. Вони охоче пили воду і були щасливі, бо бачили радість свого сина.

Відтак сталося щось неймовірне: кудись зникли всі їхні недуги і слабкість, а зморшки на обличчі розгладились. Наче та вода мала у собі якусь чудодійну силу.

Бесіда за оповіданням.

Запитання до дітей:

1. Чому вода з водоспаду здалася синові, як солодке вино?

2. Чому батьки підтримували гру, п'ючи звичайну воду?

3. Що сталося з батьками і чому так сталося?

Син мав любляче вдячне серце. Він дуже хотів віддячити своїм батькам за їх турботу. А чи ви дякуєте своїм батькам за турботу? Чи дякуєте своїй матусі за обід, за випрасувану білизну?.. Те, що про нас піклуються, готують нам їсти – це звичні речі. Ми їмо, приготовлене кимсь, носимо чистий одяг, випрасуваний кимось, це все ми приймаємо, як належне. І інколи забуваємо говорити "дякую". А сказати "дякую" – це не тільки питання доброго виховання. Це означає сказати комусь: Я бачу тебе, знаю, що ти є, що існуєш".

Завдання:

На аркуші паперу намалювати букет квітів для мами. В букеті має бути стільки квітів, скільки у вас є подяк матусі. Над кожною квіткою напишіть, за що ви їй вдячні.

Я пропоную зробити виставку робіт і назвати: "Квіти вдячності".

(Діти виконують роботу).

Не забувайте дякувати своїм матусям, своїм рідним, друзям, всім, хто робить вам добро.

А в першу чергу не забувайте дякувати нашому Небесному Отцю. І зараз кожен із вас візьме з таці цукерки, хто скільки хоче, але з'їсти можете тільки стільки, скільки маєте і висловите подяк Богу.

ІІІ. Підсумок уроку.

Дибля В. В., вчитель-методист НВК "Сонечко" м. Києва

http://shkoladobra-edu.org.ua/