Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Християнська етика в українській культурі | [ Додати статтю ] |
П'єса "Чи вміємо ми шуткувати?"
Чи вміємо ми шуткувати? Дійові особи: Ведучий Ганна Андрій Максим Перед завісою ведучий. Ведучий. Добрий день, любі глядачі! Сьогодні, друзі, ми хочемо порозмовляти ось про що: чи вміємо ми шуткувати? Так, так! Чи вміємо ми шуткувати по доброму, не образливо? Де хто гадає, що, мовляв, не можна ображатись на жарт, який би він не був. Але в житті може статися по іншому. От послухайте. Два хлопчики Андрій та Максим – добрі друзі. Вони вчаться в одному класі й займаються спортом. Андрійка полюбляє фехтування, Максим же – каратист. А тому що тренування в їхніх секціях ідуть водночас, то хлопчики завжди ходять у спортзал разом. Давайте познайомимось з Андрієм. Завіса розкривається. На сцені кімната. У кімнаті крісло, письменний стіл зі стільцем. На стені висить фехтувальна рапіра й спортивна грамота. Біля столу – спортивна сумка. У кріслі в спортивній формі сидить хлопчик. Він насупив брови, бо чимось незадоволений. Ведучий. О таке! Подивиться! Андрійка сидить у кріслі насуплений, явно чимось незадоволений. А зараз у кімнату зайде його старша сестричка Ганна. Вона щойно повернулася з недільної школи. У кімнаті з’являється Ганна. Вона в чудовому гуморі, і зразу не помічає кепського настрою брата. Ганна (весело). Андрійка, привіт! Ой, як же сьогодні було цікаво в недільній школі! Хочеш ... Андрій (перебиваючи). Не хочу ... Пробач, Ганнуся... Ганна (збентежено). Що це с тобою? Андрій (роздратовано). Нічого ... Настрій поганий. Ганна. Я тобі його в мить виправлю. Тільки послухай, як весело ... Андрій (роздратовано). Мені не цікаво, розумієш? Не цікаво й не весело! Ганна (стурбовано). О, Господи! Що ж таки сталося? Андрій (роздратовано). А те: Максим не зайшов за мною - разом іти на тренування. Ганна. Ну так що? Ти забув дорогу до спортзалу? Андрій. Нічого ти не розумієш. (Обурено). Він не зайшов, бо бачите, вони образилися на мене! Ганна (сідає за стіл, роздумливо). Ти сердишся, тому що Максим на тебе образився! Як це? Андрій. А чому він дується на мій жарт? Ганна. Може він був не добрий, твій жарт? А образливий? Андрій (обурено). Не добрий! Добрий! Жарт є жарт! Чого ображатися? А ще другом зветься! Ганна. Знаєш, Андрію, є така мудрість – Соломонова: „язик премудрих – то ліки, а дехто говорить, мов коле мечем,”. Гадаю до жартів це теж відноситься. Викладай, як там у вас було? Андрій. Розумієш, наш шкільний театр буде ставити „Попелюшку”. А Максим узявся грати принца. Ганна. Добра роль! Андрій. А...А я і пошуткував. Мовляв: „з твоїм ростом, Максимка, хлопчика-мізинчика грати, а не принца”. Ганна. Нічого сказати, пожартував. Навіть я бачу, як Максим соромиться, що ростом найменший у класі. (Докірливо). Ти не пожартував, Андрійка, а вколов мечем його рану. Андрій. Про яку рану ти говориш? Хлопці часто так жартують, і він не ображається! Ганна. Не показує виду. Але насмішка друга - утричі болюча. Андрій (після паузи,зітхаючи). Мабуть, ти права... От і сиджу тут і злюся не знаю на кого, і не знаю, що робити... Кепсько ... Ганна. По - перше, вибачся другові. А ще, на ознаку примирення, зроби йому щось таке - приємне. Андрій (зацікавлено). Зробити щось приємне? Це добра ідея! (Роздумуючи). Зараз. Зараз...Щось приємне....(Радісно). Придумав! Ганна. Рада за тебе. А наперед пораджу завжди пам’ятати „золоте правило”. Андрій. Що то за правило: „золоте”? Ганна. „Золоте правило” вчить у всьому поступати з іншими тільки так, як хочеш, щоб вони поступали з тобою. Тоді нікого ніколи не образиш. Андрій. Як ти кажеш? (Роздумливо). З іншими чинить тільки так, як хочеш, щоб вони чинили з тобою? Ганна. Так, так. Андрій. (Роздумливо). З іншими – як із собою... Повірю тобі, сестричко. І де ти тільки набираєшся такої премудрості? Ганна. У недільній школі, братику. Це все біблійна мудрість. А „золоте правило” заповів людям Ісус Христос. Ходімо зі мною наступного разу. У нас там так цікаво! Андрій. Спробую. Може й Максима запросити? Ганна. Адже! Буде чудово. А ще розкажи йому про „золоте правило”. Андрій. Обов’язково. Чутно дверний дзвоник. Ганна. Піду відкрию. Ганна йде й повертається з Максимом. Він у спортивній формі й зі спортивною сумкою Ганна. Проходь, Максимка, він тут. Максим. Привіт, Андрій! Андрій (радісно). Максимка, привіт! А я вже вирішив - ти не зайдеш. Максим. Я ж обіцяв. Андрій. Так ти на мене... не сердишся? Максим. Зовсім трішечки. А потім (зітхнувши), мабуть, ти й прав:, який із мене принц! Андрій. Не кажи так! Принци теж різні бувають! А ти будеш чудово виглядати, (урочисто) бо я тобі дам для спектаклю свою найкращу рапіру! (Знімає зі стіни рапіру). Максим. Ой, Андрійку! Ти казав...Це ж твоя недоторканна реліквія! Андрій. Так і є. Але ж так приємно, що вона згодиться другові. (Передає рапіру Андрію). От візьми, спробуй. А напередодні спектаклю зайдеш і візьмеш на виставу. Максим бере рапіру й у захопленні її розглядає. Робить деякі фехтувальні прийоми. Максим. Спасибі, Андрійку! Ти дійсний друг! (Повертає рапіру Андрію). Андрій (радісно). Тобі спасибі, що зайшов. (Вішає рапіру на її місто). Ідемо вже. По дорозі я тобі розкажу щось цікаве. Поки, Ганнуся. Андрій бере спортивну сумку, і хлопчики йдуть зі сцени. Ганна (удогін). Доброго тренування! Вертайтеся вдвох. Пригощу запашним чаєм. Андрій. Добре. Максим. Спасибі, Ганнуся. Хлопчики йдуть. Ганна. Слава тобі, Господи! Хлопчики порозумілися. Ведучий. Як добре все закінчилось, правда ж, дорогі глядачі? То ж давайте завжди жартувати так, щоб не ранити язиком, мов мечем! Нехай наші жарти тільки веселять серця наших ближніх. Ганна, Андрій і Максим приєднуються до ведучого. Ганна. Будьте здорові, друзі! Андрій. До нових зустрічей у нашому театрі. Усі актори. До побачення! Актори розкланюються.
| |
| Переглядів: 1540 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |