Каталог статей

Диво-колисанка

У сім’ї Коваленків — радість. У них народився синок. Усі чекали з великим нетерпінням його появи. Тато приніс новеньке ліжечко, бабуся цілими днями в’язала панчішки, кофтинки, шапочки. Дідусь вирізав із дерева іграшки: коників, півників, свистульки. Оленка спостерігала за метушнею і трохи сумувала. От тепер на неї ніхто й уваги не звертає, тепер з’явиться братик, і все йому та йому. І так їй стало себе шкода, що аж слізки заблищали.

Малюка привезли додому. Він лежав у білосніжному сповиточку у новенькій колисочці, сопів і незадоволено хмурив брівки.

— Ой, мабуть, їсточки хоче! — вигукнула бабуся.

— Зараз, зараз мій любий! — заметушилась мама.

Маля жадібно припало до грудей і засопіло ще голосніше. Оленка вийшла з кімнати, сіла біля шафи з іграшками. «Тепер він буде забирати мої іграшки, все поламає». Оленка почала старанно ховати іграшки подалі в шафу. У кімнату зайшов тато, побачив Оленку і сказав:

— Оленочко! Я хотів з тобою поговорити. Ти тепер старша сестра, і ми всі разом повинні допомагати малюку зростати.

— А що я можу? — запитала Оленка.

— Ти можеш дуже багато. Ти в нас дівчинка ласкава, добра, головне, щоб твоєї ласки і доброти вистачило і на брата. Колись він виросте і буде вдячний за твою любов і турботу.

Оленка, правду сказати, не дуже зрозуміла, що тато хотів сказати, але кивнула на знак згоди голівкою.

— А ще ми вирішили попросити тебе дати ім’я братику. Нам буде приємно, якщо саме ти обереш ім’я для нього.

Оленка здивувалась і страшенно зраділа. Ось вона яка доросла!

— Я подумаю! — мовила вона.

Потім почала перебирати всі, як їй здавалося, найкращі імена: Петрик, Миколка, Андрійко… Складне це завдання! Оленка розгубилася. Вона знову задумалась: Юрко, Дмитрик, Тарас… Оце так! Вона підійшла до колисочки, де лежало немовля, заглянула в ліжечко, задивилась на його личко, білявий ріденький чубчик і зітхнула: «Ой, брате, брате, як же тебе звати?»

Бабуся також підійшла до колиски:

— Янголятко ти наше! Поглянь, яка в тебе гарна і розумна сестричка!

Оленка підійшла до тата і мовила:

— Татусю, мені подобається багато імен, я не знаю, яке найкраще йому підходить. Може, Василько?

Тато засміявся:

— А давай запитаємо у мами, бабусі, дідуся! Зараз ми запишемо всі пропозиції на клаптиках паперу, а ти витягнеш одне з них. Домовились?

— Звичайно!

Тато приніс аркуш паперу, акуратно порізав на маленькі клаптики і почав записувати імена, які пропонували і мама, і бабуся, і дідусь, і, звичайно, Оленка. Потім поклав клаптики у волохату шапку. Вся родина стояла біля Оленки й чекала, що ж вона витягне. Оленка опустила руку в шапку і витягла папірець. Тато прочитав і радісно вигукнув:

— Вітаю всіх! Отож, маємо Василька!

Оленка зраділа більше за всіх, бо саме її пропозиція здійснилась. Бабуся теж зраділа.

— За християнським звичаєм маляті дають ім’я на честь святого, якого вшановують у день народження або хрещення дитини. Твій братик, Оленко, народився в день Святого Василя, а значить ім’я ти підібрала дуже правильно.

Пройшло кілька місяців. Одного разу мама забідкалась, їй потрібно було побігти до магазину, тато на роботі, а бабуся пішла отримувати пенсію.

— Оленко, посидь біля Василька. Він спить, а раптом заплаче — дай йому соску. Я дуже швидко повернусь.

Не встигла мама вийти з кімнати, як Василько голосно заплакав. Що робити? Оленка подала йому соску, але Василько виплюнув її і почав кричати ще голосніше. Оленка розсердилась:

— Ти чого вередуєш? Мама зараз прийде, потерпи.

Василько верещав, не зважаючи на Оленку, а вона дивилась на нього і думала: чому він не кричить, коли всі вдома, звідки мама знає, що він хоче? Дитя кричало, його личко почервоніло, і Оленці стало так його шкода. Вона нахилилась до братика, тихенько колихнула колиску і раптом пригадала пісеньку, яку в дитинстві чула від бабусі:

Який ти добрий, Боже,

Даєш нам все, що гоже,

Даєш нам голосочок

До гарних співаночок.

А-а-а, а-а-а!

А ми собі співаєм,

Бо ще журби не знаєм,

Бо ти ласкавий, Боже,

Даєш нам все, що гоже.

А-а-а, а-а-а!

Василько схлипнув, замовк і почав прислухатися до Оленчиного голосу.

Оленка проспівала пісеньку раз, потім ще раз. Малий уважно слухав і розглядав її так, ніби вперше побачив. Коли пісенька закінчилась, він склав губенята і почулося: гу-гу-гу. Мабуть, так він просив ще заспівати. І Оленка слухняно разів з десять співала одну й ту саму колискову. Невдовзі прибігла мама.

— Як справи? Я бачу, що добре! Яка ж ти розумниця, донечко!

Оленка звернулась до мами:

— Мамусю, навчи мене колискових пісень, бо Василько дуже любить спів.

— Добре, Оленко, але краще звернись до бабусі. Вона колихала мене, коли я була маленька, мою сестричку, а потім співала свої колисанки тобі. Вона знає їх багато і з радістю навчить тебе.

Оленка з любов’ю і теплотою подивилася на братика і тихенько прошепотіла: «Я не скажу мамі, що ти поводився нечемно. Ти ж більше не будеш? А я навчуся співати різних пісень і буду тішити тебе ними».

Л. Глазунова

Що відчувала дівчинка, допомагаючи матусі доглядати Василька?

Як змінилася сама дівчинка, коли відчула відповідальність за маленького братика?