Каталог статей

“І рушник вишиваний на

щастя на долю дала”

Урок народознавства

Мета: Ознайомити із давнім символом слов’янських народів (і зокрема – українського) – вишитим рушником. Розкрити його красу, поетичність, чистоту. Прищеплювати учням цікавість до народних звичаїв, обрядів, пісень.

           Виховувати в учнів почуття глибокої поваги до предків, своїх рідних і близьких, що несли до наших днів і зберегли глибину символу – вишитого рушника, що захоплює красою, історією, значенням.

Обладнання: Вишиті рушники, портрет Т.Г.Шевченка (вишитий), паляниця хліба на рушникові прикрашена калиною.

План і хід уроку

         Вступне слово вчителя.

         Зараз – особливий час. Ми звертаємось до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, то можливо, життя наше буде більш радіснішим, духовно багатшим.

         Сьогодні наш урок народознавства називається “І рушник вишиваний на щастя, на долю дала” (звучить грамзапис пісні А.Малишка “Рідна мати моя”. 2 куплети).

Вчитель. Пісня ця зачаровує прекрасними словами поета А.Малишка і не менш прекрасною музикою Платона Майбороди. І захоплює вона уже не одне покоління людей, бо її мелодія, слова перегукуються з найріднішим, найближчим для кожної людини образом рідної людини – образом матері, яка дарує своєму сину, виряджаючи його в далеку дорогу життя – вишитий рушник, як символ материнського благоговіння, любові.

         (Після цих слів діти разом з учителем співають 3 куплет пісні “Рідна мати моя”:

“...Я візьму той рушник,

простелю наче долю,

В тихім шелесті трав,

в щебетанні дібров.

І на тім рушникові

оживе все знайоме до болю:

і дитинство, й розлука,

й твоя материнська любов”.

Вчитель.. (Продовжує розмову, говорить, звертаючись до всіх присутніх на уроці). Ось сьогодні про рушник ми починаємо нашу розповідь. Учасниками нашої пошукової групи ми надаємо слово.

         (За столом сидять учні, що займаються пошуковою діяльністю).

1-й. Рушник на стіні, давній звичай. Не було, здається, жодної оселі, котру не прикрашав би рушник.

2-й. Рушник з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами.

3-й учень. Вишитий рушник створював настрій, був взірцем людської працьовитості. З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей; проводжали людину в останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник. Про це співалося в давній українській пісні.

         (Дівчата співають пісню “Ой, у лузі криниця стояла”).

4-й учень. Рушник і хліб – одвічні людські символи. Хліб на рушникові був в усі часи високою ознакою гостинності.

         (Стук в двері. В аудиторію заходить бабуся Оксана у вишитій кофтинці, великій квітчастій хустині з китицями).

Бабуся. Щедрий вечір, добрим людям на здоров’я!

         (Вчитель запрошує бабусю пройти до столу, сісти. Бабуся дякує, що запросили її на урок народознавства. Звертаючись до бабусі, дівчата просять розказати що-небудь про рушничок).

Бабуся. Еге, рушничок... Колись без рушника й заміж не виходили. Ось я пам’ятаю, як закохалась у свого Петра, то все думала не стільки про нього, як про скриню, в яку посаг складала. І все вишивала рушники.

         Сорок – не сорок, як люди кажуть, а хоча б дюжина була – старостів пов’язати та світлицю прикрасити. А до цього ми знайомилися із своїми майбутніми женихами на вечорницях, на ігрищах.

Вчитель.. А ось дівчата заспівають пісню “Ой на горі два дубки”, яка відтворює цей момент у житті сільської молоді.

         (Дівчата співають пісню. Після цього дівчина з пошукової групи продовжує).

Дівчина. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники – означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.

5-й. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того, якими вони виходили, скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про її працьовитість, вдачу.

6-й. Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею: “Та спасибі тобі, моя ненько...”

7-й. Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали того, вони пов’язували молодого і сватів рушниками.

         У своїх творах багато письменників і драматургів описували сватання. Пропонуємо нашим глядачам уривок з твору К.-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці”.

         (Інсценують уривок на 5-8 хвилин).

8-й. А якщо дівчина не хотіла дати згоди на шлюб, вони виносила гарбуз. Ось про такий випадок розповідає українська народна пісня “Мав я раз дівчиноньку”.

         (Хлопці співають пісню під супровід баяна).

Вчитель.. І сьогодні зберігається традиція стати на рушничок під час весілля. Подивіться, діти, ще раз на рушник. Два кольори – червоний і чорний – найчастіше зустрічається на вишивках. І як співається в пісні “Два кольори”, червоне – то любов, а чорне – то журба.

         Закінчуючи наш урок народознавства, хочеться подякувати вам, діти, за проведену клопітку роботу і побажати, щоб у вашому молодому житті більше переважав червоний колір – ознака любові, щастя, радості, благополуччя.