Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель учню » Поради та рекомендації | [ Додати статтю ] |
Казка про незвичайні Слова-квіти Рідної Мови діти
| Всеукраїнський конкурс творчих робіт «Я- патріот » Номінація: «Мово - душа моя» Казка про незвичайні Слова-квіти Рідної Мови діти
Автор : Лущай Сергій Анатолійович І -III ступенів Чернігівського району Запорізької області
Керівник: Лущай Лариса Анатоліївна, літератури Владівської ЗОШ І -III ст., спеціаліст вищої категорії
Колись давно - давно у казковій країні жила старенька бабуся. Мешкала вона у біленькій чепурній хатинці на зеленому горбочку. Весною хатинка потопала в зелені буяли тут за будь - якої погоди, в будь - яку пору року... Ні сердиті морози, ні злі вітрові завірюхи не мали сили знищити красу квітника. Годинами дбайлива господиня ходила коло своїх квіточок, пильно доглядала за ними. Дуже засмучувалась, коли квітка в'янула, і навпаки -раділа, коли та буяла пишним цвітом... Ті квіти були незвичайними . Ми їх просто називаємо Словами. Коли квітка розцвітала - з'являлося нове Слово, а коли в'янула - Слово забували. Все, здавалося, добре, аж одного разу сталося лихо. Українська Мова (а це була вона) як завжди вранці пішла подивитися на свої квіточки -Слова. Спочатку бабусі здалось, що вона втратила зір. Аж ні - небо над головою синє - синє, он соловейко дзвенить піснею на старенькій розлогій груші. Квітник зник?! Жодної квіточки - всі Слова зникли. Посумувавши трохи, вирішила Українська Мова діяти. Скликала на термінову нараду своїх близьких сестер - Білоруську і Російську Мови. Вислухавши розповідь сестри, ті здивувалися. - Дивно. У моєму квітнику теж жодної квітки, - сказала Білоруська Мова. -І в мене, - схилила сумно голову Російська Мова. - Що ж нам робити? Де шукати наших діточок? - похитала головою Українська Мова. - Постривайте - но, - вигукнула Російська Мова, - ходімо до Розділових Знаків. Можливо, вони щось знають. - Добре, - згодилась Білоруська Мова. - Але треба ще раз добре оглянути квітник, чи не залишилося хоч якихось слідів. Справді, у квітнику Української Мова знайшли малесеньку синю квіточку. - Хто ти? Як тебе звуть? - лагідно запитала Українська Мова її, ніжно погладивши прив'ялі пелюстки. - Я Сполучник Але, - кволим тонесеньким голоском відповіла квітка. - Ти не бачив, куди зникли Слова? - Ні. В мене міцний сон, - квітка-Сполучник задумалася.- Спитайте краще у розділових знаків. Ніхто нічого не бачив, крім Наголоса, старого дідуся з козацькими вусами. - Мене, як завжди , мучило безсоння. Вирішив я в саду погуляти. Раптом бачу: хтось іде. Жінка. Думаю, мабуть, сестра до Вас, мила господине, у гості прийшла. Аж ні - далі пішла , у квітник. Так і я - за нею слідом. Почала незнайомка квіти якимось порошком посипати. На яку квітку порошинка впаде, одразу та - ніби крізь землю. Коли та відьма виходила, то розсміялася, і я відразу її впізнав. Це була.. Наголос обвів бабусь поглядом. - Хто? Хто вона? Кажи вже, - загомоніли нетерплячі бабусі. - То була... Пані Помилка. - Знову, - чи то сказала, чи простогнала Російська Мова. - Знову, - зітхнула Українська Мова. - Але тепер немає слів. Хто тепер буде з нею боротися? - Як немає слів? А я що? - почувся несміливий голос Сполучника. - Я вам допоможу. Кажіть, куди йти. - Я знаю куди, - сказала маленька товстенька тітка Крапка. - До палацу Помилок. - Ти знаєш туди дорогу? - запитала Російська Мова у Сполучника. - Так. Тоді Українська Мова торкнулася квітки - і та враз перетворилася у невеличкого хлопчика. - Ех, - зітхнув Наголос. - Говорив я Вам: переїжджаймо в Моволендію. Так що ж? Схотілося незвичайного, казкового, - бурмотів дідусь собі під ніс. Українська Мова щось прошепотіла Сполучникові на вухо, і хлопчик ствердно кивнув головою. - Я все зрозумів ! Не хвилюйтесь - все буде гаразд, - Сполучник посміхнувся. - Хай тобі щастить, - побажав дідусь Наголос хлопчику. ... Палац Помилок був величезним, але похмурим. Таким його побачив хлопчик Сполучник. Але давайте залишимо його на хвилинку і познайомимося з господинею палацу - Панею Помилкою. Завжди одягнена в червоне, вона приходила до учнів і змушувала робити помилки не лише у творі чи диктанті, а й у шкільному житті. Двієчників і хуліганів вона обожнювала. Звичайно, розділові знаки та бабусині квіточки - Слова боролися з Панею, але остаточну перемогу не могли здобути ні вони, ні Помилка. Ще у Пані Помилки був секретар Петро. Його капосниця вибрала серед найгірших двієчників Всесвіту. В той момент, коли хлопчик Але прибув до палацу, Пані разом з секретарем спускалися до підземелля - поглузувати з полонених. Сполучник пройшов через ворота палацу, непомітно зайшов до замку. Ще здалеку він почув голоси слів. Вони долинали, немов з - під землі. „ Підземелля! - осяйнула думка хлопця. - Все ж спочатку треба знайти ключі від темниці. А вони, звичайно ж, у Пані Помилки". Швидко побіг Сполучник довгим темним коридором, сходами вниз, де ледь жевріло світло. Почулися голоси, і хлопчику довелося сховатися за колону, в темний закуток. Це поверталася з підземелля Помилка. Вона була дуже сердитою, сварилася на свого секретаря. - Не вистачає однієї квітки! Добре, якщо вона десь у землі зів'яла, а якщо ні? Тоді Українська Мова знайде її. О, вона знайде спосіб помститися. Лихо мені! Швидко відшукай квітку. Не знайдеш - тебе посаджу в темницю. -А нащо мене шукати ? Я тут! - сміливо вийшов з темноти Сполучник. - В темницю його ! - зарепетувала Пані Помилка. - Петре! Тримай ключа! Петро, понуривши голову, мовчки повів хлопчика сходами. - Як тебе звуть ?- запитав Сполучник у нього. - Петро. А ти хто? - Я - Сполучник Але. Слухай, Петре, невже тобі не набридло слухати, як Помилка тебе ображає. - Я вже пробував тікати, - нахилив голову хлопець .- Вона мене спіймала і на місяць посадила в темницю. Я не можу звідси піти. - Ні ! Можеш ! Відімкни двері в'язниці, випусти слова. Ні Пані Помилка, ні її слуги не зможуть зупинити нас! - так впевнено хлопчик - Сполучник ще ніколи не говорив. - Ну, добре. Вмовив. Петро відчинив двері темниці. Сполучник сказав ті чарівні слова, яких навчила його Українська Мова , і всі квіти - Слова перетворились на хлопчиків і дівчаток. Сполучник говорив правду : ніхто з Помилчиних слуг не зупинив дружний гурт, який , мов мурашки , заповнив весь палац і вулиці міста Помилок. Бабусі - Мови дуже зраділи , побачивши слова. Своїх рідненьких діточок - квіточок Українська Мова провела до квітника, де вони знову перетворилися на чарівні квіти. Дідусю Наголосу доручили провести бабусь Російську і Білоруську Мови до Моволендії - там на них чекають їхні діти - квіти. На честь маленького героя Сполучника було збудовано місто Але. Петро повернувся до школи, яку закінчив з досить непоганими оцінками. Звичайно, всім цікаво , що ж сталося з Панею Помилкою. її затримала Служба Охорони Слів. Зараз Пані знаходиться у виправному закладі на острові Ввічливих Слів - вчить правила. Бабуся Українська Мова навідує її, проводить з нею довгі повчальні бесіди. Добра, ласкава, мудра бабуся клопочеться і нині у своєму квітнику. Про її квіти лине слава ген за моря - океани. Прислухайтесь до співу пташок , шелесту дерев, гомону людського - це спів бабусиних квіток. Це пісні ,яким жити вічно ! Джерело: http://www.4uth.gov.ua/contests/patriot/lushay.pdf http://www.proza.ru/2010/01/31/1049 | |
| Переглядів: 4277 | Рейтинг: 4.8/6 |
| Всього коментарів: 0 | |