Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » "Методична скарбничка" | [ Додати статтю ] |
Казкова граматика
| Укладач: Полтавська Л.В., вчитель початкових класів Корсунь-Шевченківської загальноосвітньої школи І-Ш ст. № 5 з поглибленим вивченням французької мови імені Героя Радянського Союзу М.С. Дяченка Корсунь-Шевченківської районної ради Черкаської області У світі казкової граматики. Слухай і пам’ятай Вступ Може, хтось гадає, що граматика нудна? Раджу вам цю книгу прочитати. Спробуйте і впевнитесь: захоплива вона, Весело граматику вивчати! Хащами жахливих незліченних помилок Стасик і Мишко колись блукали, Доки не дісталися галявини казок. О! Які сюрпризи їх чекали! То був світ граматики, казкової, ось так! І казок було там так багато! Про слова та букви, про апостроф - дивний знак - Уся вони відкрилися хлоп'ятам. Стасик і Мишко запам'ятали ці казки І тепер помилок не бояться. Пишуть бездоганно ці чудові малюки, На «відмінно» в школі вони вчаться. Усі казки граматики, серйозні та смішні, - Усі вони насамперед повчальні, А до того ж всі вони магічні, чарівні, Бо допомагають у навчанні! Казку прочитавши, дайте відповідь чітку На всі поставлені питання І ретельно, якісно (ніяк не нашвидку!) Виконати спробуйте завдання. Дружні невидимки Є в Алфавіті будиночок звуків. Ось він. Уважно розглянемо його. Праворуч, в окремій частині, мешкають голосні звуки: [а, у, е, і, о, и]. Їх 6. Ліва частина - помешкання приголосних звуків. Перший поверх займають непарні приголосні. З них лише [ф] на половині глухих, а непарних сонорних аж 9. Зверху тверді, знизу м'які. Завжди м'який звук [й], як бачите, приставив драбинку до голосних і разом з ними утворив букви Я, Ю, Є, ї, що не є звуками, і тому вони не в будиночку. У верхній частині мешкають парні приголосні. Ліворуч - глухі. Праворуч - дзвінкі. Букву Щ теж не пускають до будиночка звуків, бо вона містить у собі два звуки: [ш] і [ч]. Гуляє на подвір'ї м'який знак. Адже він не позначає ніякого звука. Отже, і в будиночку жити не може. Горланить півень на даху голосних звуків, вони ж голосні, співучі. Дзвінкі приголосні утворюються за допомогою голосу і шуму, тому з ними дружить мишеня. Воно ж і голос подає, і шарудить. А глухі приголосні утворені лише шумом. Бачите: над ними дощик іде, шум є - а голосу нема. Ось такий цікавий будиночок-музей ми відвідали в Алфавіті. М'який знак та його друзі Відростив собі животик Знак м'який, м'який, як котик! Знайте: буква ця німа, В неї голосу нема. Загадковий, хитрий знак! Не читається ніяк! І сам не вимовляється, І букв багатьох цурається. Та потрапивши до слова, Він пом'якшує вимову, Може слово геть змінити. Отже, треба з ним дружити! Хочеш приклад? То дивись: «РИС», а знак допишеш - «РИСь»! Все це знак м'який зробив: З каші звіра утворив! Знайте: буква ця німа Лиш коли стоїть сама, З приголосним поруч стане – Звук м'яким одразу стане: Мить [т'], міць [ц'], мазь [з'], сіль [л'], лось [с'], сядь [д'], ґедзь [дз'], день [н'], трьох [р']. Приголосні [т'], [с'], [ц'], [д'], [л'], [р'], [дз'], [з'], [н']. Часто ходять з ним за руку, Він пом'якшує ці звуки. Інші звуки з ним, повір, Ворогують з давніх пір! Тож м'якими не бувають, Бо стосунків з ним не мають. Є, щоправда, інші звуки, Знака м'якшення онуки: [і], [й']. Право він таке дає Буквам І, Я, Ю, та Є. Як за приголосними стануть, То також м'якими стануть. Навіть звуки найтвердіші Буква І пом'якшить враз: Після Б ти І напишеш, [б'] - пом'якшення у нас! бик бік –○– =○– Все затямив? Молодець! От і казочці кінець. Наголос-чарівник Є значок маленький, Йому Наголос ім'я. Міцно з ним пов'язана Вся голосна сім'я. Наголос - наш друг І дуже добрий помічник. Наголос - відомий, Славнозвісний чарівник. «За´мок», якщо схоче, Перетворить на «замок». Звук під ним чіткий, Наприклад: килим - килимок. Іноді він грається Із нами залюбки, Роблячи у слові чарівні свої стрибком. Став над «о» - воро'на, Перескочив - ворона'. Це не птах - кобила, Має чорну масть вона. Якось перескочив (Справжнє диво це було!) - І прислівник «те'пло» Став іменником «тепло'»! «Пла'кати - плака'ти», Хто без нього прочитав - Це плакат чи плаче хтось? А наголос постав - Стануть зрозумілими Одразу всі слова. Со'рок п'ять соро'к - З числа пташок зробив! Дива! Наголос - відомий славнозвісний чарівник. Наголос - наш друг і Дуже добрий помічник. Він вам допоможе залюбки у навчанні. З ним вам подружитися потрібно, малюки! Два закони для закритих складів Якось слова вирішили переправитися через річку в невеличких човниках. Потрібно було поділитися на склади, оскільки до одного човника міг сісти тільки один склад. Усім відомо, що склад утворюється голосним звуком: скільки в слові голосних, стільки й складів. Але ж у словах є ще й приголосні, що не зливаються з голосними. Розгубилися вони: до якого складу приєднатися? Деякі слова сперечатися почали. Особливо слова КНИЖКА і МИШКА. Склади їх ледве не розірвали! То один склад перетягує до себе приголосні Ж і Ш, то інший. Почула суперечку цариця Граматика і видала указ: «Дзвінкий перед глухим завжди Поділить слово на склади!» Суперечка одразу припинилася. Слово КНИЖКА сіло в човник ось так: книж ка (дзвінкий [ж] перед глухим [к], як велів закон, розділив це слово, приєднавши ж до першого складу). А слово МИШКА вмостилося в човник іншим чином: ось так: ми шка, тут не було дзвінкого перед глухим, отже, розділилося воно на склади за загальним правилом: в українській мові склади переважно відкриті. Щойно вмостилися «книжка» і «мишка», аж тут знову почалася суперечка. Цього разу між словами «чорний « та «кислий». - ЧОР НИЙ! - наполягало слово ЧОРНИЙ, - тільки так! А ти ділися теж так: КИС ЛИЙ! - Ні, я хочу розділитися на склади по-іншому, - не погоджувалося слово КИСЛИЙ, - Краще так: КИ СЛИЙ, ЧО РНИЙ! Довелося цариці Граматиці видати ще один закон. Цей закон задовольнив обох учасників суперечки. І ти послухай цей закон: «Запам'ятай одну з наук: Закриє склад сонорний звук!» А сонорні - це непарні дзвінкі, що позначаються такими буквами: Л, М, Н, Р, Й. Вони тепер не сперечаються і завжди слухняно закривають склад: вій на, паль ма, пар та, рам ка. Слова ЧОРНИЙ та КИСЛИЙ також розділилися за законом: ЧОР НИЙ і КИС ЛИЙ. Зробили вони це з великим задоволенням. Як добре все робити за законом, коли він ще й співпадає з твоїми бажаннями! Чарівна паличка Феї Великої Букви - Колись у місті Алфавіт усі букви були однакового зросту. Але якось у місті з'явилася прекрасна незнайомка - фея. У руці вона тримала тоненьку прозору паличку. О! То була не звичайна паличка — чарівна! Коли фея торкалася цією паличкою якоїсь букви, паличка починала світитися, а буква миттєво виростала. - І до мене доторкнись! І до мене! - наперебій просили букви. І фея залюбки виконувала їх бажання. - Ми будемо звати тебе фея Велика Буква! - задоволено сказав хтось, і всі букви почали аплодувати. - Підлабузники! - пробурчав м'який знак - А я ніколи не погоджуся, щоб мене збільшили. Мені й так добре. - І мені теж! - підтримала його буква И. - Ніколи не дам торкатися себе тією паличкою! - Не хвилюйтеся, - сказала фея Велика Буква, - я збільшуватиму вас тільки тоді, коли ви будете стояти на початку речення! - А ми ніколи не станемо на початку речення, - відповіли И та м'який знак, адже ми не починаємо жодного слова! - Дійсно, - засмутилася фея, - вам великими бути ні до чого. А от решта букв, коли починають речення, з тих пір завжди стають великими! Фея Велика Буква торкається своєю чарівною паличкою і тих букв, з яких починаються імена, по батькові, прізвища людей, клички тварин, географічні назви, назви планет, зірок, книг, журналів, кінофільмів тощо. Ці слова називають власними назвами. А загальні назви пишуться звичайними маленькими буквами. Але фея Велика Буква іноді робить дивовижні речі! Якось її чарівна паличка перетворила птаха орла на велике місто! А хлоп'ята-близнюки стали сузір'ям! Звичайні річкові риби та рак теж перетворилися на сузір'я, а хвостатий лев - на Лева Івановича! Прекрасні почуття - віра, надія, любов - за допомогою чарівної палички стали не менш прекрасними жіночими іменами. Але найбільше здивувалися мешканці в Алфавіті, коли фея Велика Буква торкнулася своєю паличкою до бублика з маком. Бублик раптом замахав хвостом і загавкав. Знаєте чому? Бо він став песиком Бубликом! Ось така дивовижна паличка у феї Великої Букви! А без неї моя улюблена кицька Сніжинка, мабуть, давно б розтанула. Казка про апостроф
Апостроф в Алфавіті жив, Із буквами завжди дружив, Аж поки якось буква Я Сказала: «Геть від нас! Бо Алфавіт - це букв сім'я, Нас 33 якраз! А ти не буква, просто знак, Ти нам чужий, не рідний, знай!» Почув Апостроф ці слова – Аж закрутилась голова. Ніколи ще таких образ Не чув він у житті. Заплакав він, схопився враз – І ось уже в путі. Залишив місто Алфавіт. «Піду, побачу білий світ». Та що тут сталося! Хоч плач: У малюків зник раптом м'яч. Саме подвір'я зникло теж, І м'ята, й бур'янець. І на вечерю щось не те: Без м'яса холодець! А курка?! Бідолашний птах: Немає пір'я! Просто жах! Усі годинники стоять: Дев'ятка зникла й цифра п'ять! Із гаю зникли солов'ї, А ще - реп'ях і в'яз. В'юнів неначе хтось поїв, Хлоп'ята зникли враз. А у дівчат рум'янець зник... Так жити Алфавіт не звик! Усі кричать на букву Я: «Тепер ми зовсім не сім'я!» «Апостроф треба привести. – Сказала буква М, - Нам треба всім шукати йти, Щоб не було проблем». На пошуки гуртом пішли І через день таки знайшли! Усі зраділи, обнялись. За руки міцно узялись: І букви С, і І, і М, Апостроф, буква Я. І заспівали солов'ї, Бо знов була сім'я! У курки пір'я відросло. Всім дуже весело було! Прірва між словами Є слова, як день і ніч, - Прямо протилежні. От я обачливий, скажім, А ти - необережний. Слова «великий» і «малий», «Сідати» і «вставати», «Холодний» - «теплий», «Добрий» - «злий» Антонімами звати. Про них вам казку розповім, Її вам знати треба. Є місто слів, а в місті тім Будинок був - до неба! В будинку мешкали слова, Жили собі щасливо. На кожнім поверсі — по два: Недбалий і дбайливий, А ще - веселий і сумний, Гарячий і холодний, Жили чистенький і брудний Та ситий і голодний. Жили там правда і брехня, Жили тривога й спокій. Жили так дружно, як рідня. А дім той був високий! Аж якось вдарив з неба грім, Земля аж застогнала! І величезна прірва в ній Слова ці роз'єднала. Давно-давно це відбулось, Та прірва є й донині. Будинок навпіл розколовсь, І в кожній половині Тепер не дружно вже живуть Слова оті - вороже. Антонімами всі їх звуть За зміст їх геть несхожий! Побратими Ви, напевно, вважаєте, що тільки люди можуть бути друзями? А от і ні. Слова теж уміють дружити. Дуже часто вони приходять одне одному на допомогу, можуть замінити собою інше слово так, що ніхто й не помітить заміни. Це тому, що значення деяких слів рівнозначне, або таке схоже, що їх можна називати побратимами! Хоч насправді схожі за значенням слова мають свою наукову назву - синоніми. Одного разу в місті слів був концерт, виступав відомий музикант. Коли концерт закінчився, настав час аплодувати. Але слово «аплодисменти» десь забарилося, замешкалося. І тут на допомогу прийшло слово «оплески». Гучні, тривалі оплески виражали захоплення слухачів чудовою грою музиканта. Ну й чим. Скажіть, оплески гірші від аплодисментів? Звичайно, нічим не гірші. Вони - побратими! Окличко У Граматиці - країні Мешкає окличко-знак. (Якщо хтось його не бачив, Виглядає він ось так: !). Любить знак цей розмовляти На підвищених тонах: - Юрчику! Не смій качатись У багні в нових штанах! Дуже часто він, злякавшись, Верещить «Рятуйте! Жах!» І вигукує щоразу: «Ой! Ой - ой!, чи «Ох!», чи «Ах!» Дуже часто при звертанні Подає він голос свій: - Гей, хлоп'я! привіт, Сергійку! Любий друже! Друже мій! Знак цей дуже емоційний. Як радіє, теж у крик: - Я мастак! Я просто геній! Я відкрив свій материк! Із питальним знаком поруч Враз суворим він стає: - Хто це ллє у капці воду?! - Хто розбив вікно моє?! Поруч із питальним знаком Ще й дивується цей знак: - Та невже?! Невже я геній?! Тож і справді я мастак?! Іноді і так буває: Краю радості нема! Одного його замало – Користуйтеся трьома:!!! Ось такий у нас Окличко – Дуже емоційний знак. Користуйтеся ним, друзі! Виглядає він ось так! Допитливий чомучко Всі ви бачили цей знак. Виглядає він ось так: ? Чомучком його звати, Бо звик весь час питати. «Чому? Навіщо? Як? Коли?» - Щомиті тільки й чути! «А що це значить - постоли? А в постолах - це взутий?» Такий допитливий значок – Оцей «Під крапкою гачок»! Усе він хоче знати, Тому і звик питати. Спонукальники У місті дієслів є вулиця Спонукальників. Мешкають на цій вулиці особливі дієслова: вони не мають часових форм і вживаються лише в спонукальних реченнях. Саме тому їх прозвали Спонукальниками. Уже зранку на вулиці Спонукальників чути: - Прокидайся! - Починаймо ранкову гімнастику! - Швидше вмивайся! - Мийте руки! - Давайте поснідаємо. А скуштуй-но млинців! - Берімося до справ! І так цілісінький день. То пропозиції, то накази, то прохання. Одним словом — спонукання. Навіть коти з цієї вулиці розмовляють між собою лише спонукальними реченнями! Послухаймо, про що так жваво говорять рудий кіт Воркіт, який щойно доїв рибину, і біла в рудих плямах Мурка, яка саме одержала від Оленки сосиску. - Дай шматок сосиски, Мурко! - А ти рибку подаруй! - Ось бери хвоста від щуки. - Сам хвоста того куштуй! - Ну, не злись, давай дружити! - На дурняк не сподівайсь! Краще йди мишей ловити! - Скупердяйко, ну тримайсь! Воркіт кинувся віднімати в Мурки сосиску, але та швидко схопила її в зуби і подалася геть. Спонукання спонуканнями, а на чужу сосиску зазіхати навіть на вулиці Спонукальників марно. Прибульці Колись і місті Слів жили слова, що складалися лише з кореня. Їх так і називали - корінні мешканці. Іноді в них відростали хвостики - закінчення. Багато було корінних мешканців у місті Слів: хліб, вода, небо, море, вітер, ліс, ніч, день, вогонь, сад, сніг, дуб, стіл... Та хіба всіх можна перелічити! Корінні мешканці жили відособлено, кожен сам по собі, ні з ким не родичалися, але одного разу все змінилося. У місті з'явилися прибульці. Вони були різні: великі й маленькі, але всі такі кумедні! Частина прибульців називалася Префіксами. Були серед них роз і без, за, на, над, при, пре, прі, про, до, від, під, п, з, с та інші. А суфікси були ще кумедніші: еньк, онук, есеньк, юсіньк, ісіньк, нищ, ель, ат, ят, ист, іст, к, ок, ик, ер, ор та ще багато-багато! Прибульці звернулися до корінних мешканців з проханням: - Дорогі шановні Корені! Візьміть нас до себе, будь ласка! Ми вам станемо в пригоді! Це ми такі кумедні й незграбні, бо самі, а разом з вами ми утворимо сотні нових прекрасних слів, І у вас з'явиться багато родичів! Тут суфікс чик підскочив до слова корінь, я всі побачили, що утворилося нове слово – корінчик! До слова вода підбігли теж кілька суфіксів, і з'явилися водичка, водяний, водиця. - Як цікаво! - сказало слово ліс, - тепер у мене є родичі: лісок, лісник, лісовичок і навіть проліски! - Ми згодні прийняти вас у нашу сім'ю, - сказало слово вітер, адже тепер я буду не один. Он скільки родичів у мене: вітерець, вітрище, вітряк, вітрюган, вітрила! Навіть слово двері проскрипіло: - І ми згодні, у нас тепер теж будуть родичі - дверцята. Оскільки всі корінні мешканці погодилися прийняти прибульців, суфікси та префікси швидко взялись до роботи. Вони утворювали нові і нові слова. Тепер у місті Слів кожен корінний мешканець має родичів -спільнокореневі, або споріднені слова. Бешкетники Е та И І Звуки [е], [и], якщо вони в словах ненаголошені, звучать не дуже чітко, наближаючись один до одного, і їх навіть можна сплутати. А вони навмисно прикидаються один одним, щоб погратися з учнями! От і причина багатьох помилок. Так, для декого з учнів ця гра має погані наслідки... Як добре, що існує спосіб розпізнати цих бешкетників! Цей спосіб - перевірка наголосом! Адже, як сказано в одній знайомій пісеньці: « Наголос - відомий, славнозвісний чарівник! Наголос - наш друг, наш помічник і рятівник!» Він завжди приходить на допомогу, перевіряє сумнівний звук і пояснює дітлахам: -Ненаголошені и–е перевіряти треба. Чому н...бесний пишуть з е? Бо є у слові небо! Чому гр... бочок пишуть з и? Тому що гриб, малята! Потрібно звуки [е] та [и] Завжди перевіряти! Наголос - дійсно могутній чарівник і завжди допомагає перевіряти сумнівний [е] чи [и] в словах, до яких можна підібрати перевірні. На жаль, існують слова, де й наголос безсилий. Не кожне слово можна перевірити наголосом. Але кожне - словником! Перевіривши раз, запам'ятайте написання. «Щоб раз по раз у словник не заглядати, треба свою пам'ять розвивати!» - завжди радить дітлахам добрий дядечко Словник. II Буква А дуже спостережлива і допитлива. Спостерігаючи за витівками бешкетників Е та И, вона помітила, що їх не завжди можна викрити за допомогою наголосу. Судіть самі. Стирати, але стерти, Завмерти, але завмирати, Стеле, але вистилає, Збирати, але зберу. Помітили, що відбулося чергування звуків [е] та [и]? Наголос тут нічого не вдіє. Буква А гордо заявила: -Тепер А - ваша рятівниця! Я теж, повірте, чарівниця! На [и] завжди я вам вкажу, Бо тільки з ним, не з [е] дружу! Уважно погляньте: А дійсно завжди стоїть за коренем, де буква И: стирати, завмирати, вистилати, збирати та в інших похідних словах. У всіх інших словах [е] - випадний звук, тобто він випадає в похідних дієсловах: терти - тру, завмер - замру, беру - брав. Тепер ви знаєте ще один метод викриття бешкетників [е] та [и] - метод букви А. Користуйтеся ним, коли маєте справу з дієсловами та словами, що походять від них. Як лимон лимонним став У Граматиці-країні є дивовижне озеро, де народжуються слова. Перш ніж вийти на білий світ, слова плавають у цьому озері у вигляді окремих частинок. Іноді ці частинки, сподобавшись одна одній, з'єднуються в одне слово. Буває, що з озера виходять слова, які складаються з багатьох частинок. Справжні ланцюжки! А найцікавіші - ті, що стикуються між собою двома однаковими буквами, утворюючи подвоєння на стиках. От про них і піде мова. Плавав колись у тому озері корінь слова - ЛИМОН. Уже хотів виходити з води, як зробив один з його братиків-близнюків. А ще один братик-близнюк не спішив і дочекався, коли до нього причепився суфікс ЧИК. Разом із цією частинкою братик ЛИМОН став словом ЛИМОНЧИК. «Може й мені зачекати?» - щойно подумав третій близнюк, як до нього приєдналася маленька частинка - суфікс Н. Таких частинок в озері Народження Слів багато, вони часто чіпляються до коренів. «Що ж це за слово з мене вийшло?» - подумав ЛИМОН, вірніше тепер вже ЛИМОНН, - треба швидше відрощувати собі закінчення, бо так я з озера не вийду». І тут справді в нього відросло закінчення, ніби хвостик! Знаєте, що за слово вийшло з озера на берег? Так, прикметник! ЛИМОННИЙ чи ЛИМОННА, адже закінчення слова міняють, як рукавички. Тепер зрозуміли, чому в деяких словах буває збіг однакових приголосних? А які ще слова утворилися так само, як слово ЛИМОННИЙ? Знайдіть їх серед тих, що струнко вишикувались у цих рядках: Беззубий, безталанний. Безвинний, бездоганний. Денний, сонний, телефонний. Кінний, відданий, бетонний. Як посварилися префікси З і С Щойно префікси 3 і С народилися, Як одразу ж таки посварилися. Вже забули й самі, чом так сталося, Та насупились, повідверталися, Між собою і не спілкувалися, Й помиритися не намагалися. Дні за днями пролітали. Префікси дорослі стали. Треба братись до роботи, Адже є у всіх турботи. Щоб зі справами розібратися, Довелося таки спілкуватися. Почав розмову префікс С: - У нас є спільний інтерес: Обом слід до коренів приставлятися, Тож потрібно у них розібратися. Які — твої, які - мої, А то почнуться в нас бої! Префікс 3 промовив радо: - Завтра зберемо нараду, І шляхом голосування Вирішимо це питання. По цьому префікс С пішов Додому спочивати. А З ... не спати він пішов, А букви підмовляти, Щоб до нього усі приєдналися, Щоб із префіксом С і не зналися! - Зі мною ви можете в небо злетіти, Зі мною задумане можна здійснити! З'єднуйтесь зі мною, - каже, - Я здійсню бажання ваші! Букви рано-вранці встали, Всі за 3 й голосували. Крім п'ятьох, які в ту ніч були в дорозі Оскільки вони їхали на возі, То з префіксом 3 не спілкувалися, А от місяцем - ріжечком милувалися. І коли до місця дісталися, То до префікса С приєдналися, Бо дуже схожа буква С На місяць, що світив з небес. Тож префікс С лише з п'ятьма З'єднались, може не дарма: Хай друзів не багато буде, Аби були хороші люди, Порядні, вірні, незрадливі. І префікс С цілком щасливий Із цими друзями своїми. Час познайомитися з ними: К, П, Т, Ф, X - ці п'ять Біля С завжди стоять! Правила апострофа У країну граматичну, Морфологічно-фонетичну, Раз до Апострофа прийшла У гості дівчинка мала. «Я, - каже, - Леся. Мені треба Мерщій дізнатися про тебе! Ти хто?» Апостроф каже: «Знак. Пишуть між буквами ось так '». «Завжди? Усюди?» - «Що ти?! Ні!»- «То розкажи про це мені!» І розповів цей знак про себе Усе, що всім би знати треба: «Запам'ятай: Я, Ю, Є, ї - Завжди супутники мої. Атож! У кожному слівці Зі мною поруч букви ці, Лише вони за мною йдуть: сім'я, пір'їна, в'ється, п'ють. Б, П, В, М, Ф - губні, Ці букви завжди при мені. Я після них люблю стояти: Б'є, п'ять, в'язати, верф'ю, м'ята. Й до Р прихильність маю я: Повір'я, пір'ячко, бур'ян. Звичайно, як потрібно їх Роздільно вимовляти, Інакше не потрібно там Апострофу стояти! Даремно й ти не став мене: Зоря, морквяний, свято. Вимова слова - головне, А ще потрібно знати: Крім Р, є приголосних збіг — Я не потрібен після них. Ще після префіксів стою, Де також відділяю Наступні Я, Є, ї, та Ю. Свою я справу знаю! З'явився, з'їхати, об'єм, Під'їхати, з'юрбився. От бачиш, як у цих словах Апостроф знадобився! Коли на приголосний звук Закінчується префікс, Таким словам я вірний друг!» - Сказав Апостроф Лесі. Золоті правила переносу В одній країні граматичній, Морфологічно-фонетичній, Жив Перенос - маленький знак, Та неабиякий мастак! Він був розумний і кмітливий І знав закони особливі: Міг переносити слова З рядка в рядок Ось так: тра-¬ва. Коли в рядку не поміщались, Слова до Переносу мчались. В негоду люту, у дощі, І вдень, і вранці, і вночі: - Будь ласка, любий Переносе, Перенеси нас, друже! - просять. І перенос не відмовляв, Слова, ось так: ожи-на, лі-то, Ве-селка, сон-це, зли-ва, ві-тер. Але слова все йшли і йшли, Вже черги у дворі були! Щоб не спинялась переправа, Він написав п'ять мудрих правил. І мудрих, і таких простих — Свої п'ять правил золотих! Тепер в країні граматичній, Морфологічно-фонетичній, Їх знає навіть і маля, Бо кожен бачить їх здаля. І вам я раджу: прочитайте І добре їх запам'ятайте. П’ять правил переносу 1. Для переносу слів завжди Потрібен поділ на склади. 2. Як склад з одної букви лиш, Не перенось його, облиш. 3. Передню букву, пам'ятай, Від кореня не відривай! 4. Дж, дз також не розривають, Як злиті звуки позначають. 5. Подвійних приголосних збіг – Ти можеш розірвати їх. У переносу вільний час З'явився навіть, бо щораз, Хто добре правила ці знає, Тепер йому допомагає. Чи є такі помічники Між вас, шановні малюки? Ось вам слова: завдання, косять, Навчусь, ходжу, відзнака, осінь. Які ж із правил золотих Потрібні нам для слів отих? ПРО Тимка і закони прийменників У місті Слів мешкає дуже багато різних важливих слів зі значенням: іменники - назви предметів, прикметники - назви ознак, дієслова - назви дій та інші. Але серед мешканців міста Слів є й так звані службові слова; тобто слова без значення. Одну з вулиць міста слів - вулицю Прийменників - заселяють слова: за, на, над, по, про, до, для, без, через, від, над, під, біля, понад, поміж, з-за, з-під, при й багато інших. Прийменники - слова службові, вони самі не відповідають ні на які запитання і не можуть бути членами речення. Але це не значить, що прийменники не такі важливі, як інші слова. Важливі! От порівняйте: на столі і під столом. Є різниця? Є, і чимала! А все завдяки їм, прийменникам. Без прийменників не можуть обійтися ні іменники, ні прикметники, ні займенники, ні числівники. А от дієсловам прийменники не потрібні. Тому ще жоден прийменник не стояв перед дієсловом! Такий у них закон. Третьокласник Тимко ніколи не був у місті Слів, вулиці Прийменників не бачив, з її мешканцями не знайомився і про їх закони, звісно, нічого не знав. Тому з ним трапилася незвичайна пригода. Писав він якось вправу: Ранок тільки-но настав, Качка з виводком — на став. « Щось тут не те, - подумав Тимко, - так і є! Я знайшов помилку в підручнику! Адже всі прийменники треба писати окремо, і тут один раз окремо написано. Але ось тут помилка є!». І виправив: Ранок тільки-но на став. Тут слова раптом ожили, і почалося таке! Слово «ранок» закричало: - Ні на який став я не збираюся! На став повинні йти качка з виводком! А я настав, тобто почався, прийшов. І прийменник тут ні до чого! Я ж дієслово, а тому перед дієсловами прийменників біти взагалі не може! Тимко збентежено кліпав очима: - Але ж прийменники зі словами пишуться окремо. Нам так учителька говорила... - Зі словами - так, - озвалося дієслово «настав», - але ж не можна писати окремо частинку слова. А ти відрубав від мене мою частинку і написав її окремо! «на» в мені повинно бути, бо це префікс, а ніякий не прийменник! - Вибачте, - промовив Тимко, - тепер знатиму. Не напишу вже, чесне слово, Прийменник перед дієсловом! Закони ваші поважатиму І краще правила вивчатиму! Друзі назавжди У Граматиці-країні жили собі Іменник та Прикметник, але ці поважні частини мови не були знайомі одна з одною. Та якось доля звела їх разом. - Ти хто? — запитав Іменник, побачивши Прикметника. - Я не можу відповісти на це питання, я знаю тільки який я? А ти який? - А я можу відповісти лише на питання хто ? Або що ? А от який я? не знаю... Тут у кущах промайнув зайчисько. Іменник і Прикметник переглянулися. - Заєць! - сказав Іменник. - Сірий, довговухий, куцохвостий, прудкий! - додав Прикметник і посміхнувся. Тим часом набігла хмарка та прямо Іменникові на ніс впала велика дощова крапля. - Дощ, - промовив той. - Теплий, літній, короткочасний, - заспокоїв Прикметник і засміявся, хоч на нього теж впало кілька крапель. - Парасолька! - вигукнув Іменник, швидко розкривши її, і запросив нового знайомого сховатися від дощу. - Гарна, яскрава! - похвалив парасольку Прикметник. Він був дуже радий зустрічі з Іменником, адже вони так легко порозумілися. - Добрі, вірні, щирі, справжні..., - почав він схвильовано говорити. Іменник одразу зрозумів, про що той думає, і продовжив: - Друзі! Побратими! З того часу й почалася дружба Іменника й Прикметника. Прикметник так шанує Іменника, що зве його старшим братом І завжди стає на його сторону. Він навіть склав пісеньку про їх щиру дружбу і заспівав її Іменникові: - Мені ти ніби брат, Я надзвичайно рад У всьому бути теж таким, як ти! Твій рід, твоє число, Відмінок твій візьму, І поруч із тобою гордо я піду! Іменник теж дуже шанує свого друга. А ще він надзвичайно любить відгадувати його загадки, тобто називати предмет за ознаками, які вказує Прикметник. Хочеш погратися разом з ними? Кислий, жовтий, соковитий, вітамінний ... (лимон) Білий, холодний, пухнастий, іскристий, морозний... (сніг) Руда ,швидконога, хитра, хижа... (лисиця) Блакитний, чисте, безхмарне, прозоре, високе... (небо). Сім братів-відмінків Жили в країні граматичній Морфологічно-фонетичній Брати - відмінки. Називний (він був між ними головний) Завжди предмети називав. Про кожен з них хто? що? питав. Ось так: це хто? - їжак, лисиця. Це що? - машина, паляниця. А це хто? - дівчинка, школяр. А це що? - квітка, календар. Відмінок другий - Родовий, Був роботящий, діловий, Всіх роду-племені питав, Тому і назву цю дістав. - Ти роду-племені якого? Ніде не обійтись без нього! Кого? Чого? , - питав, - немає? Дороги, зайця чи трамвая? Капусти, сала чи пшона? Зозулі, півня чи зерна? Давальний - щедрий був відмінок. Кому? Чому? - усіх питав. Ведмедю, бегемоту, півню, Землі, повітрю - всім давав! І ранку світлому, і ночі. Давав І братові охоче. Тому і назву цю дістав. Знахідним брат четвертий звався. Знайшов кульбабку й здивувався: - Що я знайшов? Весну-красну! А ще кого? Бджолу, осу, Ведмедя, зайця і лисичку, Знайшов метелика й синичку. Орудний гордовито ходить, Пишається. Скажи: Ким? Чим? Собою, розумом, народом! І ми пишатись будем ним, Сім'єю, школою і містом, Цукерками, ізюмом, тістом, Коровою, котом, конем, І ранком, і чудовим днем! Місцевий вказує на місце. На кому чи на чому? Де? На морі, на землі, на річці, У полі чи у лісі йде, Мчить на машині, на коні, У літаку або в човні, В душі, у думці, уві сні, А ще - в тобі він і в мені. Відмінок сьомий зветься кличний. Він дуже, дуже симпатичний! Бо всіх так радісно гукає: Веселко! Земле! Рідний краю! Усіх він хоче привітати: Бабусю, мамо, сестро, брате! Відмінків сім, вони - брати, Тепер знайомий з ними й ти. Секрети родового відмінка У читальному залі школи № 103 сидів русявий школярик років 9-10 та гортав словник. Хлопчика звали Пізнайком, тому що він був дуже допитливий. От і тепер хлопчині не терпілося з'ясувати причину дивної «поведінки» іменників чоловічого роду однини в родовому відмінку. Чому дивної? А хіба не дивно, що такі схожі іменники, як, скажімо, гай і трамвай (адже в обох остання буква - й) у родовому відмінку вже мають різні закінчення: гаю, трамвая?! - Я нарешті зрозумів! - вигукнув Пізнайко, - головне - це значення слова! З істотами все просто: у них завжди закінчення -а, -я, закінчень -у, -ю не буває, тож з ними проблем немає: чоловіка, ведмедя, сома, джмеля. Труднощі викликають неістоти. Серед них є чітко окреслені предмети: різні одиничні предмети (олівець, трамвай, автобус, ключ, палець, ніс, пагорб, дуб, клен), які можна охопити оком; а також поняття, наукові терміни: квадрат, трикутник, кілограм, метр, літр, місяць, понеділок, жовтень, листопад, грудень, суфікс, відмінок тощо. Ці іменники мають закінчення -а, або -я! і словник це підтверджує: автомобіля, прямокутника, січня, вівторка, вареника, зуба, пирога, каштана, тюльпана, огірка, кореня, префікса, доданка. - Молодець, хлопчику! Ти справжній дослідник! - почувся чийсь голос. Пізнайко озирнувся. Поруч стояв поважний пан у чорному капелюсі. - Будьмо знайомі! Я - Родовий Відмінок. Ти зробив правильний висновок. Але це ще не все. Закінчення -а, -я мають ще й назви міст: Києва, Харкова, Львова, Парижа, Лондона, Севастополя, Рима. А їх поглядом не охопити, надто великі, чи не так? - Так, - погодився Пізнайко, - а які закінчення мають назви країн? - У або -ю, - категорично промовив Родовий відмінок. - Тільки так! Усе надто велике — великі території, споруди, як і всі нечітко окреслені предмети, збірні — мають закінчення -у, -ю. можеш перевірити за словником: Дунаю, Бугу, Сибіру, Донбасу, Китаю, стадіону, піску, вітру, морозу, снігу, одягу, лісу, бузку... - А чому «бузку»? Чим він відрізняється від «дуба»? - Тим, що кущ. У кущів закінчення не ті, що в дерев! Запам'ятай: жасмину, аґрусу, барбарису. А ще —моху, барвінку, хмелю, льону. - Чому ж тоді «тюльпана»? - Точно окреслений одиничний предмет! Адже ти можеш зірвати один тюльпан, один гладіолус. А от від хмелю, барбарису, моху хіба що частинку відірвеш! -засміявся Родовий відмінок. - А чому «ранку», але «вечора»? - запитав Пізнайко. Але пан Родовий Відмінок зник. «Мабуть, виняток, - подумав пізнайко й замислився. - Як багато таємниць у пана родового відмінка! Мабуть, іще не раз доведеться до словника звертатися». Дивна сімеєчка пана Займенничка Чи велика сімеєчка В пана Займенничка? Прямо скажу: не мала. І дивну славу здобула. Чому? Бо таки дуже дивна: ніхто з цієї родини не називає речі своїми іменами. Тільки й чути: ВІН, ТОЙ, ЦЕЙ, ТАКИЙ, ТУДИ, СЮДИ. А хто «він»? який «такий»? куди це «туди»? про це можна тільки здогадуватися. Ця кумедна родина мешкає в досить таки великому будинку, перший поверх якого займають лиш так звані ОСОБОВІ ЗАЙМЕННИКИ. Їх теж чимало, тому праворуч і ліворуч від входу висять таблички. На тій, що ліворуч, написано: Тут живе лиш однина: Я, ТИ, ВІН, ВОНО, ВОНА А на тій, праворуч: Нерухомість множини: Тут живуть МИ, ВИ, ВОНИ. На кожній половині по три кімнати, оскільки так званих осіб теж три. Кімната №1 ліворуч належить першій особі однини. Ця особа - Я, а праворуч кімнату №1 займає перша особа множини - МИ. Кімнату № 2 ліворуч займає друга особа - ТИ, а праворуч - ВИ. А кімната № 3 належить третій особі. На половині однини там оселилися ВІН, ВОНА й ВОНО, а от праворуч мешкає третя особа множини -ВОНИ. Здається, усе просто. Але членів цієї сімейки впізнати іноді зовсім не просто! Вони здатні на всілякі вигадки. Іноді так зміняться, що й не впізнаєш! Скажімо, МЕНЕ де шукати? В якій кімнаті? А виявляється, що це перша особа однини - Я! Так разюча змінитися може й будь-яка інша особа: НАС, ТЕБЕ, ЙОГО, ВАМ, НИМИ. Чи впізнаєте, хто з якої кімнати? Кома знає своє місце На конференції розділових знаків виступала з доповіддю шановна добродійка Кома: - Познайомимось, я - Кома. - Усім я змалечку відома. - Кома - розділовий знак, - «Крапка з хвостиком», ось так! Продемонструвавши всім свій хвостик, Кома продовжувала: - Бачте, хвостичок маленький, Коротенький, чепурненький. А для чого я служу, Зараз всім вам розкажу. Дуже часто мене, діти, Можна в реченні зустріти. Я завжди перед А й АЛЕ, Це знає й дитинча мале! Кома навела приклади (вона заздалегідь приготувала таблиці й тепер демонструвала на них своє місце). Бджола мала, а й та працює. Вогонь — добрий слуга, але поганий хазяїн. - Коли є однорідні члени, Ніяк не обійтись без мене. Коли сполучників нема, Стою я навіть між двома. Я люблю співати, танцювати Сполучники зі мною в дружбі, Бо на однаковій ми службі, І часто в реченнях складних Ми разом розділяєм їх. Вітер затих, і дощ припинився. Птахи відлітають, бо надходить осінь. Виділяю я звертання: Мамо, іде вже зима! Знайте всі: під час читання Теж важлива роль моя - Вимагаю пауз я! Чомучко Стасик був учасником конференції. Він дуже уважно вислухав цю доповідь, а потім запитав: - Шановна Комо! Про звертання, однорідні члени речення без сполучників і навіть про складні речення я все зрозумів. Але чому в простому реченні перед сполучником і (або й) іноді кома є, а іноді немає? -Відповім тобі, гаразд. Коли і один лиш раз В реченні простім буває, Я стосунків з ним не маю. А коли хоч два їх є, Буде місце там моє! Ці вже однорідні члени Не обходяться без мене! Лисиці і вовки — хижі звірі. І лисиці, і вовки - хижі звірі. - Зрозумів, дякую за пояснення, шановна Комо, - сказав Стасик. Кома, махнувши своїм коротким хвостиком, побігла назад у речення, поспіхом промовивши: -Ще зустрінемось, малята! Є ще випадків багато, Де я теж значком служу. Іншим разом розкажу! Частка НЕ в місті дієслів У Граматиці-країні, В славнім місті Дієслів, Легендарнім і гостиннім, Частку НЕ хтось поселив. Частка НЕ з дієсловами Подружитись не могла. - Я не стану поруч з вами, Хоч би де я не була! Не люблю вас! Не чекайте, Я руки вам не подам! І мене ви не гукайте, Я не стану другом вам! - І стоїть окремо НЕ - Не торкайтесь до мене! Не чіпайте! Не підходьте! Не турбуйте частку НЕ! Та одній же нудно жити, Всім це ясно і без слів. Треба з кимось і дружити, Як ти в місті Дієслів! «Ненавидіти» - це слово Полюбила частка НЕ, І тому це дієслово Не вживається без НЕ. Пишуть «нехтувати» разом (З ним у НЕ - любов сама!) І «неволити», всяк знає: Слова «волити» нема! І «нездужати», «незчутись» «Непокоїтися» теж Пишуть разом (НЕ в них префікс), Тут за смислом слова стеж! Дружить НЕ й з дієсловами, Що на НЕДО- почались. «недочути», «недоспати» - Дії, що не відбулись В повній мірі, лиш частково – Разом пишуть, пам'ятай. Тож обдумуй кожне слово І словник скоріш гортай! Усі важливі! Усім відомо, що є самостійні частини мови і службові. Самостійні щось означають, на різні питання відповідають, тобто вважають себе цілком поважними особами. Ну й нехай собі вважають, не про них мова зараз! Мова піде про службові слова. Зібралися якось вони всі разом і почали вихвалятися, які вони важливі. - Без нас, вигуків, я взагалі собі життя не уявляю! Якби я вранці не крикнув «Ой!», ніхто б і не побачив, що вогонь спалахнув, - сказав вигук «Ой!». Йому почали аплодувати вигуки «Ох!», «Гей!», «Ех!» та Інші. Скоро почалася суперечка. Особливо наполягали на своїй важливості сполучники. - Звичайно, ми найважливіші! - сказав сполучник І, - тут і думати нічого! Ми з'єднуємо і слова, і навіть окремі думки! Без нас не могло б існувати багатьох складних речень! - Так, авжеж! - підтримали його сполучники БО, АЛЕ, А, ЯК, ЩОБ, КОЛИ та інші, - ми з'єднуємо слова й думки, неначе ланцюжки, нас треба визнати найголовнішими серед службових слів і призначити президентами нашої спільноти! Частки скромно мовчали, хоча глибоко в душі вважали, що вони могли б стати цілком пристойними президентами. Одна лише частка НЕ сказала вголос: - Я так не вважаю! Не погоджуюся, не визнаю! Тоді й частки ЖЕ, БИ, ОСЬ та ще кілька почали гомоніти: - Це ж неподобство! Казна-що! Вам би треба було бути скромнішими, ось! Прийменники теж ледве стримувалися від хвилювання. - Це без нас не було б речень ні складних, ні простих! - закричав прийменник БЕЗ. Його підтримали інші. Прийменники ДО, ВІД, У, НА, ПІД, НАД навіть стиснули свої кулачки й хотіли кинутися на сполучники, але, на щастя, до бійки не дійшло. Бо цариця Граматика, як завжди, з'явилася вчасно і сказала: - Шановні, шановні службові слова! У мене від крику болить голова. Не треба війни, суперечок, прошу! Усі ви важливі, це я вам кажу! І далі нести вам важливу цю службу, Тому я - за всіх вас! За мир і за дружбу! Серед службових слів немає президентів. Вони ні від кого не залежать, але всі дружно і старанно виконують свої обов'язки, роблячи нашу мову такою чудовою! Числівник Частина мови ділова, Числівник добре знає, Що як від трьох відняти два, Завжди один буває. Він знає, що чотири й шість - Це десять. І не тільки! На всі питання відповість, Якщо спитаєш «скільки?»! Числівників, як тих зірок, Багато-пребагато. Бо безліч чисел, адже всі І не порахувати! | |
| Переглядів: 7666 | Рейтинг: 2.0/4 |
| Всього коментарів: 0 | |