Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Готуємось до батьківських зборів | [ Додати статтю ] |
Круглий стіл «Чи здатне милосердя зробити світ кращим?»
Круглий стіл «Чи здатне милосердя зробити світ кращим?» Один з принципів гуманного виховання— це олюднити середовище, у якому живе дитина. Олюднення середовища означає увагу до всіх сфер спілкування дитини з метою забезпечення їй щиросердечного комфорту й рівноваги. Жодна сфера спілкування не повинна дратувати дитину, народжувати в ній страх, невпевненість, зневіру, приниженість. Неузгодженість різних сфер спілкування у вихованні викликає сумніви в дитині, вона розгублюється, легко може прийти до озлобленого душевного стану. Тоді вона почне робити на зло іншим, навіть на зло батькові, матері, і вчителеві теж. Отже, вони повинні внести ясність в усі ці сфери, перетворити їх в інтересах виховання дитини. І. Тренінг. Звучить заспокійлива музика. - Шановні батьки, сядьте, будь ласка, зручно, прислухайтесь до звуків, що лунають у нашому класі, до стану вашої душі та уявіть, що кожен із нас має у своєму внутрішньому світі струмок чистоти. Цей струмок дає нам духовну силу, вміння приймати правильні рішення. Адже кожна хвилина нашого життя — це вибір. Вибір поведінки, вибір вчинку, вибір життєвого шляху. І ця духовна сила буде необхідна нам сьогодні під час нашої бесіди, вона допоможе збагатити ваші душі новими відчуттями. Тож візьміться за руки, потиском долоні передайте краплинку своєї чистоти іншим, щоб бути відкритими і відвертими один перед одним. Темою нашої бесіди буде МИЛОСЕРДЯ. ІІ. Метод «Ґронування»
 Милосердя — це милість серця, жалісливість, м'якість, співчуття, ніжність, любов до людей, до всього живого. Милосердя — це не слабкість, а сила, то¬му що милосердя притаманне людям, які здатні прийти на допомогу. Бо здатність співчувати, співпереживати — це ознака духовної зрілості особистості. Заплакати від власнї образи і болю простіше, ніж від чужої. І ці сльози співчуття до інших — святі сльози. Вони означають наявність у людини душі й серця. ІІІ. Розповідь невідомого автора «Про кота Потворного», прочитаного мною з Інтернету.  «Кожен мешканець нашого будинку, в якому жила і я, знав, наскільки потворним був наш місцевий кіт. Його так і прозвали – Потворний. В цілому світі він любив три речі: боротися за виживання, поїдати «що прийдеться», і, скажімо, любов. Комбінація цих трьох речей плюс бездомне проживання в нашому дворі залишили на тілі Потворного незгладимі сліди. Потворний мав лише одне око. З тієї ж сторони не було вуха. Ліва лапа була колись зламана і зрослася під якимось неймовірним кутом, завдяки чому складалось враження, що кіт весь час збирається повернути за ріг. Хвоста теж не було, на його місці залишився лише маленький обрубок, який весь час смикався. І якби не його шрами на голові і плечах, то можна було б назвати його темно-сірим полосатим котом. Дивовижно, але Потворний проявляв одну й ту ж реакцію. Коли його поливали із шланги, він покірно мокнув, поки мучителю не набридала ця забава. Якщо в нього щось кидали, він терся об ноги, ніби просив пробачення. Коли ж бачив дітей, він стрімголов біг до них і терся головою об руки, голосно муркотів, випрошуючи ласки. Якщо хто-небудь все ж брав його на руки, він зразу ж починав смоктати куточок блузки, ґудзика чи щось інше, до чого міг дотягтися. Одного разу на Потворного напали сусідські собаки. Із вікна я почула гавкіт собак, його крики про допомогу і команду «Фас!» від господарів собак, і зразу ж кинулася на допомогу. Коли я добігла до нього, Потворний був страшенно покусаний, весь в крові, майже мертвий. Він лежав, скрутившись клубочком, тремтів від страху і болі. Його спина, ноги і задня частина тіла зовсім загубили свою початкову форму. Його сумне життя підходило до кінця. Слід від сльози пересікав його лоб. Поки я несла його додому, він хрипів і задихався. Я швидко його несла і найбільше боялася нашкодити йому ще більше. А він тим часом намагався смоктати моє вухо. Я зупинилася, задихаючись від сліз, і пригорнула його до себе. Кіт торкнувся головою до моєї долоні, його жовте око повернулося в мою сторону, і я почула … мурчання. Навіть відчуваючи таку страшну біль, кіт просив одного – краплинку любові! Можливо, краплинку співчуття.  В ті хвилини я думала, що маю справи з найбільш люблячою істотою з усіх, кого я зустрічала в своєму житті. З найбільш люблячою і найбільш красивою. Кіт дивився на мене, впевнений, що я зможу пом’якшити його біль. Потворний помер на моїх руках раніше, ніж я встигла донести його додому. Я довго сиділа біля під’їзду, тримала його на колінах. Більшість з нас хочуть бути багатими, успішними, бути сильними й красивими. А я буду завжди прагнути одного, любити, як кіт Потворний». ІV. Обговорення оповідання. Метод «Шести капелюхів мислення». Я пропоную обговорити це оповідання, використовуючи метод «Шести капелюхів мислення», який розробив один з дослідників механізмів творчості Едвард де Боно. Цей метод допомагає ефективному мисленню в навчанні дітей і дорослих, збагачує наше мислення, робить його різностороннім, вчить мислити «різними способами», якісно й всебічно оцінювати ситуацію, виходити переможцем з життєвих випробувань, складати прогноз подій та оцінювати події з різних точок зору. Отже, в ході обговорення ми будемо вдягати капелюхи певного кольору. Об’єднайтеся, будь ласка, в шість груп за принципом «білий-чорний-жовтий-червоний-зелений-синій». Завдання кожній групі: визначте своє ставлення до даної ситуації, описаної в розповіді, відповідно до запитань та кольору вашого капелюха. Білий капелюх (як білий аркуш паперу) ― викладення фактів, інформації. «Примірявши» білий капелюх, ви маєте бути зосереджені лише на фактах і послідовності подій. Даною групою інформація не оцінюється. - Опишіть зовнішність кота. - Які три речі він любив у всьому світі? - Де відбувалися події? - Як розвивалися події? Чорний капелюх (мантія судді) ― презентує здатність до критичного мислення. «Надівши» його, розповідаєте, що найгірше, найнеприємніше в цій ситуації. Спробуйте передбачити, які негативні наслідки можуть очікувати. Вкажіть на можливі ризики і підводні камені. - Які неприємності траплялися з котом? - Складіть перелік негативних наслідків. - Чи був вибір у кота? - Що найстрашніше відбулося ? - Чи це правильно? - Що може статися поганого? - Які ще питання не дають вам спокою? Червоний капелюх (вогонь і тепло) - представляє наше емоційне мислення. В червоному капелюсі говорять тільки про почуття. І не намагайтесь їх пояснити. - Які почуття у вас виникають до кота? - Які почуття у вас виникають до автора розповіді? до мешканців будинку? - Які почуття у вас виникають до господарів собак? - На розвиток яких рис характеру вплине цей випадок? Жовтий капелюх ( сонце і оптимізм)― це наше позитивне мислення. Будь-яка подія завжди спричиняє позитивні наслідки. Жовтий капелюх допоможе подивитися на ситуацію оптимістично, знайти гарні сторони, переваги, досягнення. - В чому було щастя Потворного? - Знайдіть позитивні сторони в діях жителів будинку? - В чому краса кота Потворного? - На розвиток яких позитивних рис характеру вплине цей випадок? Зелений капелюх (рослини, ріст, енергія, життя) - символізує наше творче, креативне мислення. Тепер корисно «приміряти» зелений капелюх творчості, розширити діапазон можливих варіантів, внести пропозиції, обговорити нові ідеї й альтернативи. - Як можна було вирішити цю проблему? - Внесіть свої пропозиції щодо бездомних котів і собак. Синій капелюх ( небо, море, вода) - відрізняється від інших капелюхів тим, що він призначений не для роботи зі змістом завдання, а для управлінням самим процесом роботи. «Примірявши» синій капелюх, спробуймо зрозуміти, який життєвий урок випливає з цієї ситуації, й чому для подальшого життя буде важливий цей досвід. - Що корисного для подальшого життя ми винесли? - Де, в яких ситуаціях ми можемо використати набутий досвід? - Чого нас навчає ця ситуація? - Чи були ви в подібній ситуації? Як вийшли з неї? - Чому складні ситуації мудрі люди називають життєвими уроками? Вважається, що милосердя виховується любов’ю до тварин. Та можна зауважити, що собаку або кішку жаліти легше, ніж людину, тому що тварини не роблять зла, не кривдять, не зраджують, а людина не завжди поводиться добре. Потрібно вчитись любити людей, відчувати біль всього живого. V. Оповідання В.Сухомлинського «Бо я – Людина» З покоління в покоління в християнській сім’ї, де люди дотримувалися Божих Заповідей, дітей завжди намагалися навчати милосердя, співпереживання і співчуття до людей, які зазнали біди, лиха, убогих і навіть жебраків. Традиційна сім’я показувала приклад такої поведінки. Аби життя дітей було благодатним, вони перебували в злагоді з собою, батьки прагнули навчати бути добрими до людей: («Добро творити – себе веселити»), не тримати на людей злість («Зла людина – як вугілля: якщо не палить, то чорнить»), відмовитися від помсти й образи. Милосердя – почуття, яке не виховується докорами («Ну чому ти такий жорстокий? В тебе немає серця?»). Виховувати у дітей почуття милосердя, доброту, співпереживання треба передусім гідним батьківським прикладом. Василь Сухомлинський Бо я — людина Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі. Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу. Третього дня батько й син пішли тією ж дорогою. До каменя було ще далеко. Батько каже синові: — Дивись уважно, синку, треба обійти камінь. Ось і те місце, де батько спіткнувся й забив ногу. Подорожні сповільнюють кроки, але каменя немає. Бачать, обабіч дороги сидить сивий старий дід. — Дідусю, — запитав хлопчик, — ви не бачили тут каменя? — Я прибрав його з дороги. — Ви також спіткнулися й забили ногу? — Ні, я не спіткнувся й не забив ногу. — Чому ж ви прибрали камінь? — Бо я — людина. Хлопчик зупинився у задумі. — Тату, — запитав він, — а ви хіба не людина? Всяка добра справа є милосердя. Дати води спраглому — це милосердя. Прибрати каміння з дороги — це милосердя. Указати мандрівникові його шлях — теж милосердя. Посміхнутися, дивлячись в обличчя ближнього,— милосердя. VІ. Хвилинка роздумів. Ми часто чуємо, як олігархи, відомі люди у сфері музики та кіноіндустрії займаються доброчинністю (виявляють милосердя). Вони будують сиротинці, церкви, спонсорують десятки благодійних проектів... Дуже дивує їхня щедрість, великі суми грошей, які вони дають на доброчинність. Неможливо не помітити, як вони, часом наввипередки, біжать до сиротинців та інтернатів із великими мішками цукерок і подарунків на свято Миколая. Без сумніву, такі справи необхідно робити, але виникає запитання про мотив такого милосердя. Чи воно справді мотивоване любов’ю до ближнього, яка полягає в допомозі потребуючому? Чи це, як кажуть в народі, вчинено «про людське око»? А можливо, для якогось звіту… Натомість для зірок такі акції милосердя часто є піаром (засобом збільшення своєї популярності), який супроводжується бажанням слави – потрапити в новини чи на шпальти газет, журналів… Тому в милосерді дуже важливий мотив, який показує його правдивість. Слід зауважити, що людина часто робить добро, бо очікує мати для себе якусь користь. Звідси можемо говорити про одну з рис милосердя – безкорисливість. Справжнє милосердя не вимагає для себе якоїсь похвали чи відплати. Воно означає чинити добро потребуючій людині. VІІ. Гра «Мікрофон» - Чи доводилося вам виявляти милосердя? - Чи здатне милосердя зробити світ кращим? - До кого ми можемо проявляти милосердя? - Чому милосердя є загальнолюдською цінністю? В Україні мешкає близько двох мільйонів самотніх людей. Майже двісті тисяч із них не здатні подбати про себе. П'ятнадцять тисяч самотніх живуть у будинках-інтернатах. Всіх цих людей поєднує одне — немічність. Понад мільйон наших земляків живе нині у злиднях, близько тридцяти тисяч із них не мають гідного житла. Сімдесят тисяч громадян нашої держави змушені існувати на мізерну пенсію. Ці сумні цифри лякають. Проте вони — правда життя, яку ми маємо знати і намагатися змінити на краще. І усі вони потребують нашої уваги, теплого слова, допомоги, підтримки. Будьмо ж милосердними до тих, хто плаче і страждає, хто потребує нашої уваги. VІІІ. Читання оповідання Бруно Ферраро «Розрада» Розрада Одна дівчинка повернулася вiд сусідки, у котрої померла восьмирічна донька. — Чому ти ходила до тої Олі? — питає батько. — Щоб її розрадити, - вiдповiла дівчинка. — А як ти, така мала, могла її розрадити? — Я її обняла, вона взяла мене на коліна i я... плакала з нею. Якщо хтось поруч iз вами страждає, плачте разом iз ним. Якщо хтось радіє, радійте iз ним. Любіть ближніх, бо любов - дивиться i бачить, чує i вислуховує. Любити — це брати участь усім своїм єством у радості чи горі ближнього. Всі ми живемо тільки один раз. Отож все добро, яке можемо вчинити зараз, не відкладаймо на пiзнiше. ІХ. Підсумок Після ночі надходить день, новий, свіжий, новонароджений. Слід намагатися не забруднити його прикрими вчинками, а прикрасити чимось добрим, корисним не лише для себе, а й для всіх оточуючих, узяти для душі якнайбільше позитивної енергії, добра, надії, любові, щирості, мудрості, милосердя, правди, гідності, совісті. | |
| Переглядів: 3321 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/2 |
| Всього коментарів: 1 | |
|
| |
ble>