Каталог статей
| Головна » Статті » Презентації та відео матеріали » Читання | [ Додати статтю ] |
ШЕВЧЕНКОВЕ СЛОВО
| СЛАЙД 1 Титульний СЛАЙД 2 Коли в душі моїй тривога, Коли в душі пекельний щем, Іду до нього, до живого, У Всесвіт віршів і поем. І в дощ, і в сніг карбую кроки, І чую, дивлячись в блакить: Реве та стогне Дніпр широкий, Щоб розбудить всіх тих, хто спить. — Чиї слова були пророчі і розбудили світ від сну? — Чия любов до України і невмируща, і міцна? — Кого ж ми звемо сином України? СЛАЙД 3 9 березня 1814 року в селі Моринцях у сім’ї селянина-кріпака народився хлопчик Тарас. Він ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном,за що його прозвали в сім’ї «малим приблудою». Коли минав йому другий рік, переселились Шевченки з усією сім'єю до села Кирилівка. Велика була сім'я: батько Григорій, мати Катерина, три сестрички (Катря, Ярина, Марійка), два братики (Микита, Йосип) і дідусь Іван. Всіх дев'ятеро. Гарно було в Кирилівці. Коло хати розкішний квітник, стара крислата верба, за хатою садок, а там левада, засіяна квітами, а через леваду в'ється річечка. Серед цієї краси зростав малий Тарас. Піклувалися ним добра мати та сестра Катерина. СЛАЙД 4 Сам Тарас почав учитися грамоти в 7 років. Його першим учителем був батько, Григорій Іванович. Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». Дивна це була наука! П’яниця дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину дітей били різками. Та недовго тривала Тарасова наука. Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати. Незабаром помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса. Його розпач і горе описані в рядках: Там батько, плачучи, з дітьми (А ми малі були і голі) Не витерпів лихої долі, Умер на панщині…А ми Розлізлися межі людьми, Мов мишенята. Я до школи – Носити воду школярам. СЛАЙД 5 Після батькової смерті почалися поневіряння хлопця по чужих людях. Тарас наймитував у школі, а потім пас громадську череду. Через 20 років він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало» СЛАЙД 6 Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком. Його не полишала думка навчитися малювати у хлипківського маляра. Той згодився навчити хлопця малювати, та пан Енгельгарт забрав Тараса в Петербург козачком. Хоче малювати, прагне він до знань, Та за це багато зазнає знущань. Нишком він малює статуї в саду, Вночі пише вірші про свою біду… СЛАЙД 7 Зустріч у Петербурзі з земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським змінила долю Тараса Шевченка. Вони побачили великі здібності молодого художника й викупили його з неволі. Тарас Григорович виправдав їхні сподівання. 1845 року він закінчив Петербурзьку академію мистецтв з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малював портрети, картини, ілюстрував свої вірші. За значні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка. СЛАЙД 8 Через два роки після визволення з кріпацтва вперше виступив у літературі з маленькою книжкою віршів, що мала таку знамениту потім назву – «Кобзар». СЛАЙД 9 За любов до України і за вірші цар відправив 33-річного Тараса Шевченка солдатом у далеку Орську фортецю. Там він пробув 10 довгих років. Йому забороняли писати і малювати. У цих казахських пісках Шевченко завжди пам’ятав про милу українську землю, замріяні верби, тихі ставки, зелені левади. Адже туга за Батьківщиною нерозривна зі згадкою про рідну природу. Свою тугу вилив у віршах. Думи мої, думи мої, лихо мені з вами. Нащо стали на папері сумними рядами? Чом вас вітер не розвіяв в степу як пилину? Чом вас лихо не приспало, як свою дитину? Зоре моя вечірняя, зійди над горою, Поговорим тихесенько в неволі з тобою. Розкажи, як за горою сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка воду позичає. Як широка сокорина віти розпустила… А над самою водою верба похилилась… Туга за рідною природою, рідним краєм звучить у кожному його вірші. Він також закликає український народ до боротьби за волю, за кращу долю. Доля України завжди хвилювала великого Кобзаря. Він вірив у краще майбутнє свого народу. СЛАЙД 10 В 44 роки поет повертається із заслання в Петербург. Здоров'я було підірване. Три роки боровся він з недугою. Помер Тарас Шевченко 10 березня 1861 року. СЛАЙД 11 Заповіт СЛАЙД 12 Похований він був на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі. У травні того ж року прах Шевченка перевезено на Україну і поховано на Чернечій горі біля Канева. Затужила Україна, Плакала немало, Як ховала свого сина - Кобзаря ховала. СЛАЙД 13 Цілий світ, не тільки Україна, вшановує пам’ять великого Кобзаря. Пам’ять про нього житиме вічно. Ні, не помер Тарас. Він з нами. Про нього складають пісні, пишуть вірші, йдуть до його пам'ятника, щоб покласти квіти. Його творчість, пам'ять про нього не вмре ніколи. СЛАЙД 14 Ім’я Тараса Григоровича Шевченка невіддільно пов’язано з Україною. Україна — це Шевченко. Шевченко — це Україна. У ньому наша історія, наша мрія, наша надія. Шевченко був справжнім народним співцем, бо з дитинства знав і любив простий український народ, знав його страждання, бо сам їх пережив. Через усе життя проніс великий Кобзар палку любов до рідної землі, до неньки-України, у своїх творах нагадував людям про минулу славу України. Ім’я великого Кобзаря ми часто згадуємо й будемо згадувати, бо він подарував нам безцінний скарб. Цей скарб — його чудові твори, в яких струменить любов до Батьківщини та турбота про її майбутнє. СЛАЙД 15-26 За оповіданням Антія Лотоцького "Малий Тарас чумакує" СЛАЙД 27-36 За оповіданням Оксани Іваненко "Тарас у наймах"
Джерело: http://www.docme.ru/doc/241805/shevchenkove-slovo | |
| Переглядів: 3398 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 2.7/3 |
| Всього коментарів: 1 | |
|
| |
ble>