Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Християнська етика в українській культурі | [ Додати статтю ] |
П'єса "Шануй батька свого й мати свою…"
Шануй батька свого й мати свою… Дійові особи: Ведучий Ісус – хлопчик 6 років Марія Йосип Марко й Мариам – друзі хлопчика Ісуса Перед завісою ведучий. Ведучий. Дорогі, друзі, добрий день! Ми починаємо сценки - розповіді про раннє дитинство Ісуса Христа. Виростав і пізнавав мир хлопчик Ісус Христос у Назареті, невеликому місті Ізраїлю. Зараз ми заглянемо всередину його рідного дома. Завіса розкривається. Ведучий (розповідає й показує на речі, що є в кімнаті). Ми бачимо кімнату. Біля стін стоїть маленький столик. Є лава й маленька лавочка, шухляда для одягу, невеликий короб з іграшками. Біля короба звернуте в рулон ліжечко Ісуса. А ще, жаровня, для обігріву домівки. На лаві ви бачите корито, укрите рушником. Під цим рушником угадується тісто, що підійшло на дріжджах. А на підлозі, на циновках, сидять діти: Ісус і його друзі – Марко й Мариам. Вони щойно закінчили гру в нарди. Марко (складає нарди). Та й везе ж тобі Ісус! Ти знов виграв! Відігратися б, так шкода, пора додому, так Мариам? Мариам. Так, так, Марко! Ми ж тут із самого ранку. Ісус. Приходьте завтра знову, добре? Мариам. Звичайно, прийдемо. Будь здоровий. Марко. Поки, Ісус. Ісус. До завтра, друзі. Марко й Мариам ідуть. Ісус підходить до корита й обережно заглядає під рушник. З'являється мати Ісуса - Марія. Ісус. Матуся, дивись! Тіста стало так багато! Відкіля воно? Марія. Це, синку, завдяки заквасці. Ісус. Так багато закваски? Марія. Ні, закваски було зовсім небагато. Ісус. Зовсім небагато, а зробила цілу гору тіста! Як дивно... Марія. Така вже чудова особливість закваски. Допоможеш замісити тісто? Ісус. Звичайно, мамо! І ми разом будемо пекти хліб? Марія. Будемо, будемо! Тільки спочатку гарненько вимий ручки. Ісус. Я миттю! Ісус біжить, через хвилинку повертається й показує мамі долоньки. Ісус. Дивися, які чисті. Я аж три рази їх мив. Марія. Давай засучемо твої рукавчики, пов'яжемо фартушка й - за роботу. Марія починає вимішувати тісто, і Ісус з усіх силоньок допомагає. Марія. Хочеш зліпити що-небудь із тіста? Ісус. Звичайно, матусю! Я зліплю... ослицю - Фатиму! Шкода, що її вже немає з нами. Ісус формує ослика. Марія. Так, Фатима була гарним другом. Вона пронесла нас із тобою багато миль. Ісус. Коли я був зовсім, зовсім маленьким? Марія. Так, синку! Тоді нам довелося рятуватися від жорстокого царя Ірода. Ісус. Тато мені розповідав. Ми пішли далеко, далеко - у Єгипет. Марія. Вірно. Там допомогли нам добрі люди. Марія закінчує вимішувати тісто й формує хлібину. Ну от, тепер покладемо хлібину й твого чудового ослика на підніс, і винесемо все на сонечко. Там тісто ще підійде, а я поки поллю город. Ісус. Мамуню, давай город поллю я! Марія. Так ти вже, напевно, і утомився. Ісус (гордо). Тато говорить, що нам, чоловікам, ніколи утомлюватися. Марія (обіймаючи й цілуючи Ісуса). Як би я переробила б усі справи без такого помічника? Ну, бери свою поливальницю. Ісус біжить до шухлядки з іграшками й бере маленьку поливальницю.Ісус. От вона, мамусю. Мені так цікаво поливати! Усе оживає прямо на очах. І мою улюблену лозу потрібно полити, а ще підперти добре. Марія. Підіпремо. Твоя лоза незабаром забереться на дах будинку! Відчуває добру турботу от і росте швидко. Ну, пішли. Марія й Ісус ідуть із кімнати. Ведучий. Так, у добрих справах - у допомозі мамі, минув день. А весь вечір, після вечері, Ісус провів із батьком у його майстерні. Йосип теслярською працею заробляв родині на життя. А хлопчик Ісус старанно засвоював секрети батьківській майстерності. Наступного дня Ісус і його друзі зустрілися знову. У кімнату заходять. Ісус, Марко, Мариам і Марія. У Марії посівна сумка. Марія. Сьогодні в день буде дуже жарко, так що грайтесь тут, у хаті. Тільки тобі Марко прийдеться зараз віднести батькові цю сумку. Він зібрався засівати хліб. Марко (розглядає сумку). Тітка Марія, наша ж сумка була стара й уся в латках! Марія. Тому й рвалася без кінця. Йосип вирішив не латати мотлох новим. Так і нове зіпсуєш, і старе не врятуєш. То й надумав зшити нову сумку, по добросусідські. Марко. От татко зрадіє! Така сумка нізащо не порветься, хоч доверху насипай зерна! Ісус. Марко! Давай ми всі допоможемо дядькові Ісаву сіяти. Марко. Я вже просився в помічники. Але тато говорить, що це справа не легка, і ми поки малі для неї. Я швидко повернуся. Марко біжить із сумкою з кімнати. Ісус. Мамо, а хіба сіяти зерно важко? Мариам. Я бачила! Бери жменю й кидай, бери й кидай. Марія. Так, мої любі. Тільки кидати треба вміти. Мариам. А що отут уміти? Марія. Кинеш будь-як, і багато зерен потрапить на дорогу. Ісус. Ой! А там зернятка затопчуть люди! Або склюють птахи, так, мамо? Марія. От ж саме. Зерно ще може впасти на камені або в бур'ян. Ісус. А на каменях їх висушить сонечко. Мариам. А бур'яни не дадуть вирости! Марія. Вірно, вірно, діти. А дядько Ісав усе зерно буде кидати тільки на поорану землю. От тоді зерно й дасть добрі сходи. Ісус. Тато мені говорив, що з одного зернятка потім виростають і тридцять, і шістдесят, і навіть сто нових зерен! Мариам. З одного - цілих сто?! Марія. Так, коли зернятко ляже на вдобрену землю. З'являється Марко. Марко. А от і я! Тітка, Марія! Тато сто разів вас дякує. Сказав, що б готували своє зерно, він засіє й ваше поле. Марія. Це буде чудово! Отак, діти, учитесь й ви завжди допомагати одне одному. То ж тепер грайте, а я піду в справах. Марія йде. Мариам. У що сьогодні пограємо? Ісус. Давайте грати в базар: у мене є цілих три монети! Ісус дістає з кишені монети, велику й дві маленькі, і з гордістю показує їх друзям. Марко. То ж і везе тобі, Ісус! Дай роздивитися! Ісус протягає велику монету Мариам, а маленькі - Марку. Діти із цікавістю їх розглядають. Мариам. Яка красива! А хто це на монеті - строгий дядько такий? Ісус. Це римська монета. А строгий дядько, це - римський кесар. Мариам. Поважний який. А де ти її взяв? Ісус. Тато подарував на день народження, а дві маленькі – бабуся. Це єврейські грошики – дві лепти. Марко. Везе ж тобі, Ісус!...То почнемо вже грати. Давай будемо продавати твої іграшки. А Мариам нехай у нас їх купує. На, Мариам, візьми й ці дві лепти. Марко протягають Мариам монети. Мариам бере їх, а велику монету ненавмисно роняє на підлогу. Мариам. Ой, упустила! Покотилася... Де ж вона? Діти опускаються на коліна й плазують у пошуках по всій кімнаті. Ісус (розстроєний). Начебто зникла... Мариам. Закотилася в щілину яку-небудь. Знайди її тепер! Ісус. Давайте відпочинемо трошки й знову пошукаємо... Засмучені діти усідаються на циновки. У кімнату входить Марія. Бачить засмучених дітей. Марія. Що зажурилися? Ісус. Мама, мамо! Моя монета з кесарем загубилася! Марія. Не переживай так! Вона обов'язково знайдеться. Ісус. Але ми обшукали всю кімнату! Її ніде немає! Марія. А ми ще раз спробуємо. Діти починають пошуки. Марія уважно оглядає кути. Марія. Так от же вона, діти! Пригорнулася до стінки й стала невидимкою! Тримай, Ісус. Ісус. Спасибі, мамуню! Як я радий! Я тепер усі монетки заховаю й виймати більше їх не буду. Марія. Навіщо ж їм лежати в шухляді без користі, синку? Краще купити що-небудь, хоч би для ваших ігор. Ісус. А що можна на них купити? Мариам. Може гарненьку сопілочку з очерету? Марко. Або маленького ножика, стругати палички. Ісус. Я згодний. Але ж цю, велику, я збережу. Вона така красива! Марія. Так і вирішимо. А вам ,Марко й Мариам, пора додому, мама зве. Марко, Мариам. До побачення, тітка Марія. До завтра, Ісус! Ісус. Побачимось, друзі! Діти йдуть. У кімнату заходить Йосип. Ісус кидається до батька. Ісус (радісно). Ура! Татко вже прийшов! Йосип важко опускається на лаву. Він явно чим-то засмучений. Ісус це зауважує, відходить до своїх іграшок і відтіля в подальшу уважно прислуховується до розмови батьків. Марія (здивовано). Ти сьогодні так рано, Йосип. Я ще не вспіла ... Йосип. Ах, Марія! У цьому місяці роботи було зовсім мало ... Голодувати, слава Богові, не доведеться, але ж кесарів податок заплатити нічим. А ще ж і на храм треба... Марія. Не засмучуйся так. Бог дасть, справи поправляться. Давай, сходжу до сестри. Вона охоче нас виручить грішми. Йосип. Виручить, звичайно. Але ж так не хотілося б брати в борг… Ісус підходить до батьків. Ісус. Татко, мамо! (Протягає батькам свої монети). А цих грошей вистачить кесареві? Марія. Синку, ти ж хотів зберегти... Ісус. Беріть, беріть! Мені зовсім їх не жаль! Йосип (бере монети). Дивися, Марія! Це ж - динарий! От спасибі, синок! Тепер позичати прийдеться зовсім небагато! Марія. Дай обійняти тебе, Ісус. Ти чудовий син: завжди готовий допомогти й виручити. Ісус. Я дуже вас люблю, мамо, татко! А потім я помітив: давати дуже приємно, навіть приємніше, чим брати. Йосип. Молодець Ісус! Так воно і є для доброї, милосердної людини. Ходімо в майстерню, злагодимо тобі нову іграшку! Ісус. Ура, таточко! Я так люблю допомагати тобі! У майстерні так чудово пахне стружкою! А пилити що-небудь чи цвяхи забивати так цікаво! Я теж хочу стати гарним теслярем, як ти! Пішли скоріше. Марія. Ну, ідіть, тільки ненадовго. Я принесу з огороду овочі й приготую вечеряти. Усі йдуть із кімнати. Ведучий. А тепер ми розповімо про особливий день у житті Іудеї – суботу. За іудейським законом навіть маленька робота в цей день уважалася непрощенним гріхом. У суботу іудеям можна було тільки славити Бога, молитися Йому й відпочивати, і порушники закону могли бути суворо покарані. І от в одну із субот Ісус і його друзі, Марко й Мариам, побігли до яру на околиці Назарету. Напередодні дядько Ісав розповів дітям, що бачив там нору лисички. І друзі захотіли подивитися на звірка. Марія і Йосип відпочивали в прохолодній тіні десь у дворі, коли в хату вбігли Марко й Мариам. У кімнату вбігають Марко й Мариам. Марко (кричить). Тітонька Маріє! Мариам (кричить). Дядько Йосип, ну, де ж ви? У кімнаті з’являються стривожені Марія і Йосип. Марія. Що сталося, діти? Йосип. Де Ісус? Мариам. Він там, у яру! Марія. Допоможи, Господи, що з ним? Марко. Ми хотіли подивитися на норку лисички, як раптом почули жалібне бекання: бэ-э-э-э. Так було, Мариам? Мариам. Так, так! Ми подивилися вниз, а там, на дні яру, лежить маленьке ягня й жалібно бекає. Марко. Бідолаха звалився в яр на камені. Йосип. Але де ж Ісус? Мариам. Він поліз у яр, діставати ягнятка! Марко. Ми відговорювали його: адже в суботу нічого не можна робити, навіть доброго! Мариам. Але він не став нас слухати! І ми побігли за вами. Йосип. Марія! Я йду за Ісусом. У кімнаті з’являється Ісус із крихітним ягням на руках. Ісус. Мамо, таточку! Урятуйте його, він умирає! Марія (спочатку розгублено). Синку, у суботу заборонено... (рішуче) давай його сюди. Покладемо в кошик. Марія встеляє дно кошика невеликим вовняним ліжником, і Ісус укладає туди ягняти. Ісус (із тривогою). Він такий мокрий і весь тремтить. Йосип. Його треба зігріти. Давай укриємо його цією теплою хусткою. Марія. І погодуємо молоком. Ісус наливає в мисочку молока й дає його ягняті. Ісус. Матусю! Таточку! Він не помре? Марія. Не хвилюйся, синку. Він зараз поїсть, зігріється, і все буде гаразд! Йосип. От, бідолаха! А ти молодчина, Ісус. Зробив дуже добре. Адже Бог велить людині піклуватися про худобу. Мариам (винувато). Але ж, дядько Йосип! У суботу гріх працювати! Марко. А діставати ягничку з яру - це ж таки робота! Йосип. Ви праві, діти: у Ізраїлю субота освячена для молитов і відпочинку. Але залишати на погибель беззахисну істоту не можна ніколи, навіть у суботу. Марія . Як же ти, Ісус, сам вибрався з яру, так ще з ягням? Ісус. А я поклав його за пазуху, от сюди, а руками став чіплятися за кущі й траву. Марія. Розумник ти наш, добра й хоробра душа! Мариам. Дивиться, ягнятко вже спить. Йосип. От і добре. А завтра я розпитаю, у кого трапилася пропажа. Ісус. І коли він знову почне стрибати, ми відведемо його хазяїнові. Марія. Так і зробимо. Але вже вечоріє, біжіть додому, діти. Мариам, Марко. Добраніч усім! Ісус. Побачимось завтра! Завіса закривається. Ведучий. І от уже пробігли літо, осінь, і прийшли холоди. А з ними наступив і день народження хлопчика Ісуса. Маленького Ісуса любили й діти, і дорослі, тому в цей день багато, хто забажав поздоровити й обдарити його. А Марія напекла смачних коржів, наварила солодкого сиропу з фініків, розставила в кошиках смачний виноград ігранатові плоди, а на підносах - цілі гірки мигдальних і фісташкових горіхів. Веселощі тривали цілий день. Увечері втомленого, але ж щасливого Ісуса, батьки ніяк не могли укласти спати. Завіса розкривається. Та ж кімната. Тільки посередині - короб із верхом повний іграшок. Марія, Йосип і Ісус їх розглядають. Ісус. Татка, мамо, дивиться! Дивиться, скільки в мене тепер іграшок! Йосип. Прийдеться зробити для них великого короба. Ісус. А найкращий подарунок ваш! Такий чудовий ослик! (Показує). Це буде моя Фатима! Тато, ми зробимо возика для неї? Йосип. Обов’язково. Марія. От і добре. А я завтра ж зшию зі шкіри яскраву упряж. Ісус. Спасибі, мамусю! Спасибі, татко! Я так вас люблю! Тепер я великий і зможу по-справжньому допомагати тобі, тато, теслювати. Йосип (сміючись). Звичайно, синку. Шість років - це вже серйозно. І перше, що ми зробимо, запишемо тебе завтра до школи. Ісус. У ту, що при нашої синагоги? Йосип. Авжеж. Ми з мамою сподіваємося, ти будеш добре вчитися. Ісус. Певна річ, татусю. Я буду дуже старатися й гарно вчитися й тобі встигати помагати. Йосип. Чуєш, Марія, у родині з'явився ще один дійсний робітник. Незабаром заживемо багачами. Марія. Це буде чудово. А зараз нашому годувальникові давно вже пора спати. Йосип. Ви укладайтеся, я піду закрию майстерню. Йосип іде. Марія (до Ісуса). Ти прибери іграшки, а я розгорну постільку. Ісус складає іграшки до короба. Відтаскує його до стінки. Марія розгортає й кладе на циновку ліжко Ісуса – тоненький матрац і стьобаний ліжник. Ісус лягає, а Марія сідає поруч на низенькій лавочці. Ісус (позіхаючи). Що ти мені сьогодні розповіси, мамунь. Марія. Що ж тобі розповісти сьогодні особливе й приємне? Ісус. Розкажи мені про мій Перший День Народження! Марія. О! Це була божественна ніч! То ж закрий очиці й слухай. Завіса закривається Ведучий. І мама Марія стала розповідати Ісусові про Різдвяну ніч у Віфлеємі, де й народився малюк Ісус. Виставу про Різдво ви обов’язково подивитесь в нашому театрі. До ведучого приєднуються Ісус, Марія, Йосип, Марко й Маріам. Марія. Ми закінчили розповіді про раннє дитинство Ісуса Христа. Сподіваємося, усі глядачі змогли відчути, яким він був гарним, хоробрим, веселим хлопчиськом. Йосип. А най головне - маленький хлопчик Ісус був люблячим та слухняним сином. І він завжди чинив по божій заповіді, яка кожній людині наказує: „Шануй свого батька та матір свою…”. Ісус. Нам залишилося сказати, що епізоди наших сценок інсценовані за мотивами оповідань із книги „Маленький хлопчик Ісус”. Її написав англійський письменник Редінгтон Вайт. Марко. Будьте здорові, друзі! Маріам. До нових зустрічей у нашому театрі! Усі актори. До побачення! Актори розкланюються.
| |
| Переглядів: 1801 | Рейтинг: 5.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |