Каталог статей

«Могутній вихователь — рідна мова»

Заняття з батьками

I.     Питання, які бажано обговорити під час заняття

Відродження мови - необхідна умова відродження духовності нашого народу. Слово - могутній засіб виховання. Виховні можливості народних пісень, прислів'їв, приказок. Шляхи підвищення мовної культури дітей та батьків.

II.   Матеріали для проведення заняття

Рідна мова - це не лише засіб спілкування. Рідна мова - це саме життя, найяскравіший прояв національного буття народу, його єдина універсальна скарбниця духовних надбань. Культура народу твориться національною мовою. Рідна мова - це самобутній спосіб мислення, оригінальний засіб пізнання дійсності, творчості народу. В цьому оригінальність і неповторність кожної мови явища цивілізації.

К.Д.Ушинський у своїй знаменитій праці "Рідне слово" назвав рідну материнську мову "незвичайним педагогом", "великим народним педагогом". Цілком природно, що в українській родині таким могутнім вихователем є рідна українська мова.

Нам треба знати та й дітям своїм розказувати, що українська мова є національною мовою великого європейського народу і виступає як одна з давніх, високорозвинутих мов світу, якою повинен пишатися й залюбки користуватися кожен українець. Нею написані геніальні твори Тараса Шевченка й Івана Франка, Лесі Українки і Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника і Володимира Винниченка, Пантелеймона Куліша і Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова і Бориса Грінченка. Нею створені універсали про відродження української нації, Декларація про державний суверенітет України й Акт проголошення її незалежності.

Українська мова належить до індоєвропейської мовної сім'ї. Вона відзначається особливою милозвучністю (серед майже трьох тисяч мов світу за своєю мелодійністю посідає друге місце після мови італійської), чудовим поетичним ладом.

Станом на сьогоднішній день українська мова досягла високої довершеності та в своєму розвитку гідно зайняла одне з почесних місць серед найрозвиненіших мов світу, хоча різних перешкод на її історичному шляху було чимало. Всілякі заброди й колонізатори різних мастей і гатунку протягом століть, ведучи асиміляторську політику щодо України, через люті обмеження і заборони хотіли позбавити її корінних жителів рідної  мови - полонізувати, русифікувати, чехізувати, мадяризувати, онімечити чи румунізувати українців. Та наш народ не здався і не зневірився, а героїчно відстояв, зберіг і збагатив українську мову.

Не легшою виявилася доля української мови і в 30- 80-ті роки XX ст. за умов пануючого тоді тоталітарного режиму. Десятиліттями тодішні можновладці спільно з ренегатами робили все для того, аби занепастити українську мову, виштовхнути її на задвірки, декларувався «вільний вибір» батьками мови навчання їхніх дітей у школі, хоч добре відомо, що рідну мову, як і рідну маму, вибирати не можна.

Негативні наслідки «вільного вибору» мови навчання дітей українців не забарились. Національно малосвідомі українці почали віддавати своїх дітей до школи не з українською, а з російською мовою навчання. Внаслідок цього мережа українських шкіл в Україні катастрофічно звужувалась. Дійшло навіть до таких ганебних випадків, що деякі батьки-українці подавали заяви директорам шкіл, аби ті звільнили їхніх чад від вивчення української мови, навіть не підозрюючи, якої шкоди цим необачним кроком вони завдають і собі, і своїм дітям.

Хіба може бути спокійним батьківське сумління, коли чуємо навколо себе безліч мовних «покручів» з боку «суржикових бельбесів»;які безсоромно нівечать мовленнєву культуру, по-нехлюйськи ставляться до української мови, обвішуючи її принизливими епітетами? І найприкріше те, що вся ця ницість підноситься як еталон «сучасної людини». Гіршого промаху в сімейно-шкільному вихованні годі й шукати.

Великий слов'янський педагог Я.А.Коменський назвав рідну мову материнською. Відречення від рідної мови—крок антипедагогічний, аморальний. Антипедагогічний тому, що позбавляє дітей їх природної мови, а батьків — могутнього виховного впливу на них, руйнує спадковий мовно-генетичний код, ламає традиційну наступність поколінь, гальмує духовно-моральний і інтелектуальний розвиток особистості, нівечить національний характер і самобутні психологічні риси людини.

Батькам варто пам'ятати та ніколи не забувати: відступ від рідної мови робить дітей бездуховними, бо від мовного ренегатства міліє розум, спустошується душа та крижаніє серце, втрачається людська гідність.

Саме у ставленні до мови найповніше виявляється громадянська позиція людини. Основні мовні обов'язки громадянина України - знання державної мови, спілкування нею, захист її честі, піднесення її престижу, піклування про її чистоту та культуру, навчання неї своїх дітей, допомога іншим вивчати українську мову, не змінювати свого імені та родового прізвища.

На завершення нашої розмови варто навести висловлювання відомих людей про мову: "Мова - жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування"(Панас Мирний); "Мова - це серце народу, це жива душа його", "Рідна мова - то найголовніший наріжний камінь існування народу" (І. Огієнко); "Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема"(В. Сосюра); "Безсмертя народу в його мові"(Ч. Айтматов).

Інна Власюк