Психологічні особливості дітей із неповних сімей
Ключові слова: розлучення , проблема розлученої сім'ї, виховання дітей, мікросередовище розвитку дитини, неповна сім´я, соціально-економічне становище, психолого-педагогічна культура, формування особистості дитини.
Вивчення впливу відносин у неповних сім´ях на психологічні особливості розвитку дітей є актуальною темою сьогодення. Адже кількість таких сімей щороку збільшується, що є причиною підвищення дитячої злочинності, соціального сирітства, підліткового суїциду та порушення психоемоційного розвитку дитини.
Загальною тенденцією розвитку сучасної сім’ї є зміна основних функціональних та структурних характеристик її життєдіяльності. Яскравим підтвердженням цієї позиції є подальше зростання кількості неповних сімей. В Україні кількість позашлюбних дітей у матерів віком до 30 років складає 12 % від числа новонароджених, майже 1,5 мільйона дітей виховуються в неповних сім’ях. Кількість дітей, покинутих батьками в пологових будинках, підкинутих на сходинках лікарень і в під’їздах будинків, складає майже 50 тисяч. Кожна 6–7 дитина виховується в неповних сім’ях, тобто практично 13 % від загальної кількості сімей є неповними.
Сім’я як основний осередок суспільства виконує важливі соціальні функції, відіграє особливу роль у житті людини, її захищеності, формуванні її як особистості, задоволенні духовних потреб. Сім’я є унікальним соціальним інститутом, посередником між індивідумом та державою, транслятором фундаментальних цінностей від покоління до покоління. У результаті взаємовпливу індивідів у сім’ї вона виступає як персональне мікросередовище розвитку дитини – це комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток. Основними складовими сім’ї як мікросередовища є: колективні уявлення, міжособистісні внутрішньо-сімейні стосунки, сімейні традиції, звичаї, настрої, норми внутрішньо-сімейної поведінки, морально-духовний клімат.
Розвиток дитини у неповній сім’ї піддається впливу низки деструктивних факторів. Це і важкий моральний та матеріальний стан сім’ї, зміна складу сім’ї (вітчим, народження рідної для нового подружжя дитини), відсутність можливостей для ідентифікації з одним з батьків своєї статі, комплекс неповноцінності через відсутність батька, раннє дорослішання тощо. Специфічною проблемою неповної сім’ї є проблема статевої ідентифікації дитини, а також повноцінності процесу виховання.
Сім'я є складною, динамічною, автономною системою і, разом з тим, невід'ємним елементом соціальної структури, що зв'язує сучасне з минулим і майбутнім.
Майже половина сімей не справляється з функцією виховання дітей. Це зумовлюється такими зовнішніми і внутрішніми причинами сучасної соціально-педагогічної ситуації в суспільстві: по-перше, незадовільним соціально-економічним становищем та морально-правовим статусом сім'ї в суспільстві; по-друге, низькою психолого-педагогічною культурою та підготовкою батьків до виховання дітей у сім'ї. За даними статистики, 1,55 млн. дітей до 18 років (13,5%) виховуються в умовах неповної сім'ї і переважно матір'ю. Такі сім'ї, як правило утворюються в результаті розірвання шлюбних зв'язків подружжя.
Мета статті – розкрити психологічні особливості дітей із неповних сімей.
У розлученій сім'ї спостерігається стан психічної тривоги і дестабілізації усіх її членів, порушується почуття психічної рівноваги, між дорослими часто виникають гострі конфронтації, які ускладнюють процес виховання дітей. Особливо ускладнюється цей процес у період вступу дітей у підлітковий вік, коли різко загострюється їх реакція на всі події, що відбуваються в сім'ї, у результаті цього підвищується ймовірність асоціальної протизаконної поведінки.
У своїх працях вітчизняні вчені (М. Солоннов, Б. Псавко, П. Старожицький, Б. Урланіс, А. Харчев, Л. Чуйко, М. Юркевич та ін.), а також зарубіжні педагоги та психологи (К. Аронс, 3. Марова, 3. Матейчек, Д. Варга, Б. Спок) підкреслюють як прогресивність цього явища (право на розлучення досягнете у тривалій боротьбі, пов'язаній із соціальним прогресом, формуванням особистості, ставленням до жінки, дітей), так і негативні його сторони (ускладнюється процес виховання і розвитку дітей у зв'язку зі зміною стосунків між колишнім подружжям, із друзями та знайомими, які знають обох членів подружжя, переживаннями, відчуттям провини, болю та ін.).
Сильним негативним фактором у вихованні дітей виступає сам факт розлучення. Залишення сім'ї батьком, що, як правило, супроводжується розірванням шлюбу, може різко змінити морально-психологічний стан дитини і нерідко має руйнівний вилив на її психологічний світ.
На думку деяких зарубіжних дослідників (Дж. Валлерштейн, Дж.Макдермот та ін.), найбільш гострі переживання і відповідні наслідки від розлучення батьків виникають у дітей молодшого дошкільного віку (2,5-3,5 р.). Це підвищена лякливість, розладнання сну, зниження пізнавальних інтересів. У середніх і старших дошкільників наслідком розлучення є виражена тривога, переживання втрати, депресія, роздратованість, агресивність, бідність фантазії, заниження самооцінки і т. д.
Несприятливим фактором у виховному процесі є те, що після розлучення іноді різко погіршується психічний і навіть фізичний стан жінки-матері. Розлучення для багатьох жінок (особливо тих, які залишилися з дітьми) є сильним потрясінням у житті, що веде іноді до виникнення стану психічного синдрому (стан неспокійності, невпевненості, страху, втрати рівноваги і т. д.). У стані горя і сорому мама нерідко у всіх хибах звинувачує батька, виховує у дітей почуття ненависті й зла до нього, яке може обернутися потім не тільки проти її батька, але і проти неї й інших дорослих.
У нашому суспільстві побутує думка, що мати всі свої сили, здібності, можливості повинна віддавати дитині. Ця думка є шкідливою і для матері, і для дитини. У кінцевому результаті мати може опинитися перед фактом, що все її життя, принесене в "жертву" дитині, не оцінене самою дитиною. Це відчуття з'явиться в матері, коли її доросла дтина піде своїм шляхом і збайдужіє до неї. Якщо ж матері, в іншому випадку, вдалося прив'язати до себе своїх дітей настільки, що їм не вистачає сили йти своєю дорогою, то це означає, що вона не навчила їх самостійно та незалежно жити. У результаті можна дійти висновку, що частіше розпадаються ті сім'ї, батьки яких були розлучені.
Ще складніше процес соціалізації дітей проходить у тих сім'ях, у яких мати інтенсивно хоче "влаштувати" своє щастя. У сім'ї часто з'являються нові вітчими. Деякі з них, поселяться у квартирі, хочуть перебудувати на свій лад їх сімейний побут, вимагаючи від дитини визначеного ставлення до себе, а потім їх залишають. На їх місце можуть прийти інші, і все починається спочатку. Дитина стає замкненою, вона відчуває себе нікому не потрібною. Часто у дитини погіршуються стосунки з мамою.
Діти в розлученій сім'ї залишаються без догляду, поки мати на роботі, у два рази частіше, ніж у повній. За даними В. Єрмакова, в середньому один із батьків із неповної сім'ї працює щомісячно на чотири дні більше (тобто практично ще кожну суботу) від батьків із повних сімей. А державна допомога, як і аліменти, полегшують умови життя неповної сім'ї, але не можуть вирішити тих матеріальних проблем, із якими вона стикається. Матеріальні труднощі в розлучених сім'ях переносяться важко і травмують психіку дітей, породжують невдоволення, заздрість, приниження, злість (у таких сім'ях виникають найгостріші переживання внаслідок можливостей сім'ї і бажаннями дітей; у яких декілька дітей).
Матері з неповних сімей частіше, ніж матері з повних сімей, стурбовані низькою успішністю дитини в школі, проявом грубості у спілкуванні, поганою поведінкою в школі, дружбою з поганими товаришами , дуже ранньою цікавістю до своїх ровесників протилежної статі.
Міцний сплав мужності, твердості характеру, пов'язаних з чоловічим початком у сім'ї, і м'якість, сердечність, які йдуть від жінки, позитивно впливають на дітей обох статей. Але особливо це необхідно для хлопчиків. Відсутність у сім'ї чоловічого авторитету негативно впливає на формування психічного розвитку і чоловічих рис характеру дитини, а також її фізичного розвитку.
Таким чином, проблема розлученої сім'ї полягає в тому, що мати не може замінити батька уже тому, що вона жінка, і ще тому, що один з батьків не може замінити двох. Кожний із них приносить у сім'ю свою індивідуальність, свою багатогранність почуттів і думок, інтересів і знань, дій і вчинків. Відсутність одного з батьків нічим не може бути замінена. Дитина має меншу можливість ознайомлення з різними варіантами соціального досвіду, і головне, з тією стороною інтимно-емоційної сфери її сім'ї, яка створюється стосунками подружжя. Ось цей вакуум у розлученій сім'ї негативно впливає на підготовку дітей до сімейного життя. Ця ситуація, яка характеризується відсутністю наочного зразка взаємовідносин статей, породжує, великий ризик того, що у дітей закладаються деформовані (або духовно збіднені, або відірвані від життя - підвищено романтичні, ідеалізовані) погляди на шлюб і сім'ю, які будуть впливати в майбутньому на становлення її власної сім'ї.
Більше третини дітей починають після розлучення батьків гірше вчитися, порушують дисципліну, деякі починають конфліктувати з усіма, навіть з друзями, деякі втікають з дому.
Можна виділити шість найбільш розповсюджених помилок, які виникають в процесі виховання дітей в неповних сім’ях:
1. Гіперопіка, коли дитина і проблеми, пов’язані з нею, ставляться на перше місце в системі життєвих цінностей і орієнтацій. Гіперопіка є однією з форм деформації виховання.
2. Відстороненість матері від виховного процесу і надмірна орієнтація на матеріальну турботу про дитину. Згодом, така дитина починає вимагати від матері все більшого, а, так як вона вже не може виконувати зростаючі потреби, це стає причиною багатьох конфліктів і переживань.
3. Перешкоджання контактам дитини з батьком.
4. Двоїсте відношення до дитини, яке проявляється то в нападах надмірної любові, то у спалахах роздратованості.
5. Прагнення матері зробити дитину зразковою, не дивлячись на те, що в неї немає батька. Мати стає «домашнім наглядачем». Дитина або стає пасивною, або включається в життя вуличних компаній.
6. Відсторонення матері від догляду за дитиною і її виховання. Причини таких ситуацій можуть бути різними, починаючи з безвідповідальності, недоброзичливого ставлення до дитини, і аж до алкоголізму матері та інших форм асоціальної поведінки
В умовах сучасної дійсності неповна сім’я складається із матері з дитиною або з декількома дітьми. Дефіцит чоловічого впливу в неповних сім’ях проявляється у вигляді:
• порушення розвитку інтелектуальної сфери (страждають математичні, аналітичні і просторові здібності дитини за рахунок розвитку вербальних здібностей);
• недостатньо чіткого здійснення процесу статевої ідентифікації хлопчиків і дівчаток;
• утруднення навчання підлітків навикам спілкування з представниками протилежної статі;
• формування надмірної, патологічної прихильності до матері, оскільки відсутній член сім’ї, який міг би «відірвати» дитину від матері, вивести її в більш широкий світ.
Для повноцінного розвитку інтелекту дитини дуже важливо, щоб в її оточенні починаючи з раннього дитинства, зустрілися обидва типи мислення: і чоловічий, і жіночий. Відсутність батька в сім’ї негативно відображається на розвитку інтелектуальних здібностей, як хлопчиків, так і дівчаток. Засвоєння дитиною жіночих або чоловічих моделей поведінки відбувається під впливом батьків. Дорослі свідомо або несвідомо навчають дитину її статевої ролі. Тобто орієнтують її в тому, що значить бути хлопчиком або дівчинкою. Батьки хлопчикам частіше, ніж дівчаткам, вибачають прояви агресивності і заохочують їх активність, ініціативність. Від дівчинки чекають душевності, чутливості і емоційності.
Психолого-педагогічні рекомендації
Усім необхідна довіра: батькам: - до вчителів, вчителям – до батьків, батьків і вчителів – до дітей. Довіра дозволяє налагодити необхідний обмін інформацією між школою і сім`єю. Виховний мікроклімат у класі і сім`ї, соціальному середовищі часто визначається характером спілкування, перш за все, педагогів і батьків, побудованому на довірі, єдності мети, форм і методів виховання та самовиховання, педагогічному такті, авторитеті, особистому прикладі вчителя, індивідуальному підході до учня, основного і окремо проживаючого батьків, урахуванні їх освітнього рівня, складу сім`ї, її впливу на учня.
Класний керівник повинен знати не тільки вузьку інформацію про сім`ю (склад, місце роботи батьків, професія, матеріальна забезпеченість, житлові умови і т.д.), але і культурний рівень сім`ї (освіта, домашня бібліотека, сімейні традиції, свята і т.д.), які інтереси, нахили, здібності виявляє дитина вдома; особливості виховних можливостей сім`ї (стосунки батьків, батьків і дітей); рівень батьківського авторитету; стиль, методи і форми виховання; традиційні форми похвали і покарання; сімейні обов`язки дітей; наявність єдиних виховних взаємодій дорослих членів сім`ї і рівень виконання вимог школи; вплив на сім`ю друзів, сусідів, знайомих батьків, які відіграють важливе значення у вихованні дитини.
Класний керівник, переконуючи батьків у необхідності збереження етики і такту у ставленні до дитини, повинен сам бути прикладом культурного, уважного ставлення до дітей і їх батьків. Він повинен зробити так, щоб батьки не боялися розповідати будь-яку інформацію про своїх дітей, повинен допомогти батькам, особливо батьку, який проживає окремо від сім`ї і переживає за виховання дитини. Педагог має визначити необхідний стиль взаємовідносин у сім`ї, а також допомогти учневі зайняти правильну позицію.
Дитині потрібні позитивні емоції, тому корисно для неї створювати ситуацію успіху, формувати дружнє ставлення до нього однокласників, залучити її до суспільно корисної діяльності, у якій дитина відчує зацікавленість класного керівника, друзів, класу. Важливо так побудувати спілкування дитини в мікросоціумі, щоб поряд були спокійні, впевнені, надійні люди. Даючи доручення, слід роз`яснити його мету і значення для колективу, необхідність вчасного його виконання, і як поетапно виконувати це доручення, з чого розпочати виконання, що і як робити, у які строки його необхідно виконати, до кого можна звернутися за допомогою. Так, успішне виконання дорученої справи класний керівник, учнівський колектив обов`язково повинні відзначити, що без стимулювання позитивних дій, учинків не буде активності особистості. Така організація роботи сприяє розвитку позитивних якостей, насамперед впевненості дітей у своїх силах, почуття товариськості, взаємодопомоги, усвідомлення своєї причетності до загальних справ. Крім того, привчає сумлінно ставитись до виконання дорученої справи. Якщо на першому етапі роботи класний керівник домагається сумлінного виконання дорученої справи, постійно контролюючи та допомагаючи її виконувати, то поступово його допомога зменшується, учень набуває навичок самостійної роботи.
Висновоки
Важливий фактор, який негативно впливає на виховання дітей у розлученій сім’ї, - відсутність необхідної позитивної емоційної атмосфери. У сім’ї, в якій тільки мати виховує дітей, їх розвиток – односторонній. Багатьом матерям не вистачає часу на виховання дітей у силу їх зайнятості матеріально-побутовими потребами. Відсутність батька впливає на формування у дітей ряду моральних якостей (мужності, сміливості, сили волі, дисципліни і т.д.).
Поряд з об’єктивними факторами є і суб’єктивні: іноді в розлученій сім’ї дитина стає предметом підвищеної опіки, і надмірна увага батьків може призвести до сформованості в неї егоїстичних звичок, заниженої самооцінки.
У випадку, коли у вихованні дітей із розлученої сім’ї беруть участь і інші дорослі (родичі матері, батька і ін.) може виникнути ситуація неузгоджених педагогічних дій, що негативно впливає на дитину, зумовлюючи її до конформізму. Інколи цю ситуацію дитина може використовувати у власних егоїстичних цілях.
Батько, який проживає окремо, у більшості випадків не підтримує постійних зв’язків із дитиною і втрачає авторитет у її очах. Для дитини необхідно створити таку атмосферу, в якій би вона найменше відчувала відсутність батька. Дитина може стати центром підвищеної уваги чи опіки або, навпаки, коли цього їй не вистачає. Тому існує можливість її неповноцінного розвитку: можливість прояву егоїзму, невпевненості в собі, відсутність чутливості, недоброзичливості, небажання допомогти іншій людині, формування неадекватної самооцінки.
Таким чином, роль батьків у вихованні багатопланова і відображається на формуванні особистості дитини. Відсутність одного з батьків приводить до серйозних порушень психічного розвитку дитини, зниженню її соціальної активності, деформаціям особистості та до різних відхилень в поведінці, стану психологічного здоров’я. Ситуація розлучення в сім’ї завдає велику шкоду психічному здоров’ю дитини, для якої немає і не може бути розлучення ні з батьком, ні з мамою.
Соціальне життя динамічне, тому проблема виховання дітей в умовах розлученої сім’ї потребує постійної уваги, пошуку, праці, удосконалення суспільних відносин.
Список використаної літератури
1. Алексеенко Т.Ф. Формирование педагогической культуры современной молодой семьи: Дис. …канд. пед. наук. – К.: АПН Украины, 1994. – 151с.
2. Булгаков А. Проблема разрешима: О воспитании детей в «неполных семьях» // Семья и школа. – 1987. -№4. – С. 34-37.
3. Василенко І.В. Соціальне виховання при взаємодії школи та сім’ї // Проблеми сімейного та статевого виховання молоді: Науково-методичний збірник. – К.: ІСДО, 1995. – С. 37-42.
4. Воднева А.К. Неполная семья и отклоняющееся поведение школьников // Психолого-педагогические проблемы семейного воспитания. – Могилев, 1985. – С. 336-339.
5. Докукіна О.М. Виховна діяльність батьків // Початкова школа. – 1995. - №1. – С. 53-56.
6. Зайцева З.Г. Неблагополучна сім’я та її вплив на формування особистості дитини // Соціальна підтримка молодої сім’. Збірник інформаційних, теоретичних та методичних матеріалів для працівників соціальних служб для молоді. – Вип. 1. – К.: Український державний центр соціальних служб для молоді, 1994. – 77с.
7. Ковалев С.В. Психология семейных отношений. – М.: Педагогика, 1987. – 160с.
8. Марова З. Ребенка воспитывает одна мать // Воспитание детей в неполной семье. – М.: Прогресс, 1980. С. 5-68.
9. Матейчик З. Некоторые психологические проблемы воспитания детей в неполной семье // Воспитание детей в неполной семье. – М.: Прогресс, 1980. С. 69-98.
10. Антонов, А. И., Социология семьи / А. И. Антонов,В. М. Медков. – М. : МГУ, 2001. – С. 14.
11. Бессонова, Т. П. Особенности развития ребенка в не-благополучной семье / Т. П. Бессонова // Практична психологіята соціальна робота. – 2002. – № 1. – С. 39–42.
|
