Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Християнська етика в українській культурі | [ Додати статтю ] |
П'єса "Слово честі"
Слово честі Дійові особи: Ведучий Артем Максим На авансцені – ведучий. На сцені лісна галявина. Навколо густі кущі. На галявині розляглися два хлопчики. Поруч із ними – кошики із грибами. Хлопчики любуються небом. Ведучий. Добрий день, друзі! Сьогодні ви подивитеся сценку про тих із нас, хто любить частенько клястися. «Клянуся! Зроблю це!”, „Клянуся! Не робитиму це!”, бува викликуємо ми. Зараз ми познайомимось з Артемом і Максимом. Якось пішли вони вдвох долісу, грибів назбирати. Ходили чималенько. Зібрались вже до дому, та вирішили перепочити трошки на галявині. Артем. Як тут тихо... І як чудово граються хмаринки. Бачиш, Максимка, які вони будують замки... Максим. А я бачу звірів різних. Он! Дивись, дивись! Кумедне ведмежа на нас роздивляється! До речи: як ти гадаєш, Артемка, у цьому лісі водяться хижаки: вовки чи ведмеді? Артем. Навряд чи: дуже близько місто. А там, хтозна... Максим (хвастливо). А якби й жили! Удвох у лісі зовсім не страшно! Нехай спробують сунуться! Я-як дамо їм разом! Будуть летіти шкереберть! Артем. Авжеж, не злякаємося! А давай, Максимка, усе, усе будемо робити разом: і гуляти, і книжки читати, і уроки разом учити. Максим (захоплено). Давай! І давай, Артемка, поклянемося - завжди виручати й захищати один одного! Артем. Обов'язково! Максим встає й строго дивиться на Артемка. Максим. Ні! Артему! Я гадаю - так просто не можна: пообіцяли й усе. Справжній дружбі належить присягти справжньою клятвою! Артем швиденько підводиться на ноги. Артем. А як це? Максим (урочисто). Присягати належить так. Беремося за руки (бере руки Артема) і разом говоримо: «Клянемося! Клянемося на смерть стояти друг за друга»! То ж, повторюй зі мною! Артем і Максим (разом серйозно й голосною). «Клянемося! Клянемося на смерть стояти друг за друга»! Чутно, як відзивається луна: „Сме..смерть....за-за..друг...друг..друга-а-а” Артем (пошепки). Та все ж, навіщо так страшно, Максим? Я й без клятв завжди захищатиму тебе! Максим (впевнено). Ні, ні, Артеме! Без клятв ніяк не можна! Без клятв дружби щирої не буває. Давай ще в чому-небудь поклянемося один одному. Артем. У чому ж? Максим. А от, наприклад, заклянися, що даси мені списати завтра контрольну. Я ж у математиці слабак, а ти в нас – відмінник із відмінників! Артем (після маленької паузи рішуче). Ні, Максим! Краще давай я тобі допоможу розібратися із задачками. А списувати... Списувати - це недобре. Максим (обурено). Отакої! Для друга, що не зробиш - усе добре! Нумо, давай, клянись! Починається якийсь шум. Шум росте й перетворюється в гучний тріскіт, мов хтось здоровий дереться через кущі. Максим злякано крутить головою. Максим. Артеме! Що це? Це... Це доконче ведмідь! Біжимо! Ховаємось! Максим біжить із галявини, зачіпає й перевертає один кошик із грибами. Артем теж починає задкувати, чіпляється за другий кошик, падає на землю й, сидячі, завмирає. З-за кущів виглядає голова оленяти. Оленя мить розглядає Артема й зникає, знов утворюючи тріск. Артем (з усмішкою). Це ж треба - так злякалися такого гарнесенького оленятка! (Із гумором). Цікаво: а як далеко заховався Максим від цього „ведмедя”? (Гучно зве). Ма-а-кси-им! Де ти? Вертайся! Не бійся! „Ведмідь” вже втік! М-а-а-к-сим! А-у-у! Максим обережно виглядає з-за кущів, виходить на галяву й ще деяку хвилину боязливо роздивляється навкруги. Максим (пошепки). А-а .. А ве...ведмідь, що? Ч-че-сно, пішов? Артем. Пішов, пішов.. Ага! Подивись: я ж тут один, більш нікого. Максим. Дивний якийсь! Не з'їв тебе ... чомусь! Артем (з усмішкою). Так... Дійсно дивний. Не з'їв і навіть сказав мені дещо. Максим. Ведмідь? Сказав? Артем. Ага! Я теж був вражений! А мовив таке: лякливий друг і в біді може кинути! Максим (обурено). Лякливий? Це він про мене? Дурний ведмідь! Клянуся, я побіг… Я по палку побіг, щоб прогнати його! Клянуся! Артем. То й де ж та палка? Максим. А-а… Не знайшов, клянуся! Доброї ніде не було! Клянуся! Артем (докірливо). Знаєш, Максимка, не вірю я твоєму „клянуся”. Максим (знов обурено). Як не віриш? Через якогось ведмедя? А як же наша дружба? Ми ж поклялися... Артем (перебиваючи). Забудемо про ведмедя, і давай дружити без клятв. Максим (впевнено). Без клятв дружби не вийде! Артем (теж впевнено). Вийде! Тільки домовимося так: якщо пообіцяв щось, наприклад, « Так, зроблю», то вже, справді, обов'язково зробиш! А сказав: «Ні! Не зраджу!»- то вже й не зрадиш ніколи й нізащо! Це зветься – вірністю слову. Згодний? Максим відкриє рота, щоб знов заперечити. Але передумує. Закриває рота, щось мить розмірковує. Максим (із радістю). Згодний! Звичайно, згодний! Добре ти придумав! Артем. Не я це придумав, Максимка. Моя бабуся говорить, що такому наставляв людей Сам Ісус Христос. Він так наказував: „... Я вам кажу не клястися зовсім. Ваше ж слово хай буде: ”так - так”, „ні - ні”. Максим. Здорово й істинно! Як що так чинити, кожне слово стане словом честі! А дружба буде на ділі найсправжньою! Артем. Я дуже радий, що ми порозумілися! Але...але я хочу тобі у дечому зізнатися. Тільки-но пообіцяй, що ти не розсердишся. Максим. Цікаво, що це за тайни від мене? Розказуй, розказуй! (Повчальним тоном). Дійсні друзі повинні не сердиться один на одного, а все прощати, як би там не сталося. Артем. Тож дивись, додержуй слова. Розумієш..., ведмедя я.... вигадав. Його не було. Максим. Як не було! А що ж було? Що ж утворило ту страшенну тріскотняву? Артем (винувато). То було оленятко! Це воно так шуміло в кущах, щоб продертись на галявину. Жаль, ти не бачив того красунчика! Максим (спочатку обурено). Виходить, ти мені збрехав? Ти.. ти мене обдурив? Якій же ти після цього...(Раптом весело сміється). Виходить, я від оленятка так драпав! Здорово я пошився в дурнях! Ведмідь заговорив! І як таке тобі прийшло в голову? Артем (зрадівши). Усе дуже просто: те, що тут сталося з нами, нагадало мені оповідання Лева Толстого „Два товариша”! Пам’ятаєш? – Максим (на мить замислився). А-а... Дійсно було щось подібне! Згадав! Ми цей твір читали на уроці із зарубіжної. Там два друзяки зустріли в лісі здорового ведмедя! Артем (полегшено киває головою). То ж мир і дружба? Максим. Авжеж, Артемка! (Далі винувато). Каюся! Дав я боягуза точнісінько, як той парубок, що здерся на дерево, а приятеля на ведмедя покинув! Пробач мені, Артеме! Клянусь... Ні! Просто вір мені - більш ніколи таке не повториться! Артем. Я теж, Максимка, завжди буду тобі вірним другом, слово честі! Максим. Дивись, Артем, сонечко вже сідає! Артем. Так, так! Збираємо валізки й до дому! Хлопці збирають у кошики розкидані гриби . Ведучий (до залу). Любі глядачі! Нехай же й кожне слово будь кого з нас завжди буде словом честі! А таким воно стає, коли чинити за повчанням Великого Наставника Ісуса Христа: „Я вам кажу не клястися зовсім... Ваше ж слово хай буде: так – так!, ні – ні!” Артем і Максим приєднуються до ведучого. Артем (до глядачів). Будьте здорові, друзі! Максим (до глядачів). І до нових зустрічей у нашому театрі! Усі актори. До побачення! Актори розкланюються.
| |
| Переглядів: 1590 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |