Петрик Світлана Василівна, вчитель початкових класів Дівичківської ЗОШ-ІІІІ ступенів Переяслав-Хмельницького району
Предмет: Літературне читання
Клас: 3-4
Тема. Тарас Григорович Шевченко на Переяславщині
Мета: сприяти формуванню патріотизму, національної свідомості; розширювати уяву учнів про культуру, традиції українського народу; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет; учити дітей наслідувати Тараса Григоровича Шевченка та виконувати його заповіти.
Тип уроку: Урок-екскурсія
Хід уроку
І. Організаційний момент
Учитель. Дорогі діти, шановні гості! Сьогодні у нас незвичайний урок, а урок – екскурсія. Урок – екскурсія шляхами відомого українського поета Тараса Григоровича Шевченка.
Учень. Щовесни, коли тануть сніги І на рясті просяє веселка
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
ІІ. Основна частина Повідомлення теми і мети уроку
Учитель. Сьогодні на уроці ми помандруємо в місто Переяслав, куди приїжджав відомий український поет, художник Тарас Григорович Шевченко.
ІІІ. Сприймання і усвідомлення матеріалу уроку
1. Екскурсія шляхами Тараса Шевченка в м. Переяславі
Учитель. Багата славетними іменами та подіями українська історія. Нашим національним символом є український Кобзар Тарас Шевченко.
Життя Тараса Григоровича Шевченка було тісно пов’язане з Переяславом. Ще до знайомства з Козачковським Шевченко знав про наше місто від Євгена Гребінки, який відвідав Переяслав ще у 1831 році та від Миколи Маркевича, який був тут у 1837 році. Тому обоє бачили й знали наше місто і багато розповідали про нього Тарасу Григоровичу. Розповіді заінтригували Тараса: «А який же він той старий Переяслав? Ось коли буду в Україні, то відвідаю і його».
Учень. Поет бував у Переяславі неодноразово, довго мешкав як у самому місті, так і в навколишніх селах. Тут він написав свої славетні твори. У віршах та прозі Шевченко раз у раз згадує Переяславщину, подає чудові описи Переяслава та його околиць.
Учитель. Уперше Шевченко приїхав до Переяслава в серпні 1845 року, під час другої подорожі по Україні. Пробув він тут два тижні, мешкаючи в будинку міського лікаря Андрія Осиповича Козачковського.
Учитель. Козачковський був давнім приятелем Шевченка. Познайомилися вони ще 1841 року в Петербурзі, коли Козачковський, після закінчення Медико- хірургічної Академії, працював лікарем на кораблях балтійського флоту, а Шевченко навчався в Академії мистецтв. На Козачковського справили глибоке враження вірші Шевченка, вміщені в альманасі «Ластівка». «Неподражаемые стихи», – так виразив своє захоплення молодий лікар. Звичайно він був радий познайомитися із поетом-земляком. Спільний їхній знайомий Зеленський привіз поета до Козачковського.
Учень. «Увечері, – пригадував лікар, – зайшов до мене з земляком моїм невідомий пан і привітав мене наступними словами: «Дай Бог здравствовать!»
Учитель. Оце той самий Тарас, що ви хотіли з ним познайомитись». Розмова наша продовжувалася далеко за північ, обертаючись навколо творів і головного їх предмету – дорогої нам обом України… думи його в той час справляли на мене глибоке враження, і його душа добра, проста, не могла не відгукнутися повним щирим співчуттям».
Учитель. Вони стали щирими приятелями. Шевченко часто відвідував Козачковського, читав йому щойно написані твори.
Козачковському ми завдячуємо цікавими спогадами про Шевченка, які освітлюють деякі моменти його біографії та риси його особистості.
Шевченко прибув до Переяслава за завданням Археографічної комісії змальовувати й описувати пам’ятки старовини.
За свідченням сучасників, Переяслав того часу «уездный городишко, и притом из плохих… нет ни мостовой, ни извозчиков». Глухе повітове місто Полтавської губернії було бідне, запущене, з кривими вузькими вулицями, більшість будинків під солом’яними стріхами. Кам’яниць налічувалося всього десятків зо два, церков 13 та всього одна школа на 9 тисяч чоловік населення.
Учитель. Славну історію давнього Переяслава Шевченко знав добре. Ще задовго до приїзду сюди, 1838 року, написав поему «Тарасова ніч», в якій оспівав події 1630 року, коли повстанці на чолі з Тарасом Федоровичем вщент розбили під Переяславом добірне шляхетське військо.
Деякі фактичні дані Шевченко взяв із рукописної «Истории русов». В часи Тараса Григоровича ще свіжою була пам'ять про події недавнього минулого – боротьбу українського народу проти польської шляхти.Проти повстанців була кинута добірна польсько– шляхетська армія на чолі з коронним гетьманом Станіславом Конєцпольським. Облога козацько-селянського табору тривала 3 тижні. Вирішальний бій відбувся в ніч на 26 травня 1630 року і тривав біля 6 годин. Польське військо було вщент розгромлене. Увіковічнюючи цю перемогу, Шевченко в поемі «Тарасова ніч» писав:
Учениця. Вже не три дні, не три ночі
Б’ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле вкрилось…
Учень. Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє,
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче…
Згада козак Гетьманщину,
Згада та й заплаче!
(«Тарасова ніч» 1838 р.)
Учень. Після Києва Шевченко, здається більше інших міст любив давній Переяслав, багатий історією і старожитностями. Він часто тут бував і жив тривалий час, мав тут вірного друга, написав ряд визначних творів. І тому пізніше, на далекому засланні, в листі до Андрія Осиповича Козачковського напише про місто теплі слова: «Багато добрих спогадів зберіг я про старий Переяслав».
Учитель. Пейзаж і пам’ятки міста та його околиць цікавили митця і він залишив чимало описів та згадок про них у різних своїх творах, зокрема в
«Археологічних нотатках», повісті «Близнецы» та листуванні.
На площі цитаделі Шевченко відзначив «Церкву С. Михаила, по преданию бывший монастир, построеный каким-то князем черниговским Михаилом. Ни снаружи, ни внутри не осталось никаких признаков ее древности, окроме колокольни и при ней трапезы».
У тих самих «Археологічних нотатках» Шевченко пише про «бывший монастирь, ныне соборная церковь во имя вознесения господня (Вознесенский собор), построенная 1701 г. гетманом Мазепой, великолепная снаружи».
Цей собор був змальований Шевченком. На малюнку ліворуч унизу чорнилом напис рукою Шевченка – «Вознесенский собор в Переяславе, построеный гетманом Мазепою 1701». Малюнок виконано під час перебування 10-20 серпня у Переяславі. Козачковський писав 20 серпня у листі до Бодянського, що «Шевченко змалював церкву соборну». У центрі композиції – собор, оточений навколишніми спорудами: на передньому плані – каплиця над підземним ходом, на другому праворуч – збудована у 1770 – 1776 роках дзвіниця. Вознесенський собор згадується Шевченком у творі «Сон» («Гори мої високії»):
Учениця. Вечернє сонце гай золотило,
Дніпро і поле золотом крило,
собор Мазепин сяє, біліє,
батька Богдана могила мріє,
Київським шляхом верби похилі
Три братні давні могили вкрили.
З Трубайлом Альта меж осокою
Зійшлись, з’єднались, мов брат з сестрою.
Учитель. Шевченка цікавили й пам’ятки околиць Переяслава, пов’язані з історичним минулим Придніпров’я. Так, він відвідав давні задніпровські села Монастирище та Трахтемирів. З високого правого берега Дніпра митець любувався панорамою любого його серцю Переяслава, на тлі якої виділявся золотоглавий Вознесенський собор та головна баня Успенської церкви. Пізніше він згада про це в поезії «Сон» («Гори мої високії»):
Учень. Гори мої високії, Не так і високі,
Як хороші, хорошії, Блакитні здалека.
З Переяслава старого, З Виблої могили!
Ще старішої … мов ті хмари, Що за Дніпром сіли.
Учитель. В околицях Монастирища були залишки давньоруського міста Заруба та монастиря ХІ – ХІІ століття в його околицях. Село відігравало значну роль в історії українського козацтва, але потім занепало. Це засмучувало поета:
Учень. Колись козацькеє село, Чи не воно тойді було?..
Та все пішло царям на грище: І Запорожжя, і село…
А он старе Монастирище, Колись козацькеє село, Чи не воно тойді було?..
Та все пішло царям на грище: І Запорожжя, і село…
Учитель. У сусідніх з Переяславом середньовічних селах Андруші та В`юнище, тепер затоплених канівським морем, Тарас Григорович оглядав і замалював козацьку дерев’яну церкву та інші будівлі. Церква з Андрушів, побудована у XVIII столітті, перевезена тепер до НІЕЗ «Переяслав». Поблизу В’юнища в той час зберігалися ще залишки давнього валу, а в його околицях стояло багато стародавніх курганів, зокрема досить значних за розмірами, Свидова Могила, Бовина Могила, Довга Могила та ін.
Учениця.В Андрушах митець багато малював. До наших днів дійшли два малюнки з цього села під однією назвою «Андруші». На одному з малюнків зображений краєвид з хаткою праворуч, в якій, за переказами, побував поет.
Учень. Із В’юнищ до нас дійшов ще один малюнок Шевченка «У В’юнищах». На малюнку зображено будинок, де нібито жили дві попівни.
Учитель. На закінчення відомостей щодо міста Переяслава та його околиць у житті і творчості Шевченка наведемо уривки з двох листів до Козачковського, де він згадує їх на далекому засланні – в Новопетровському укріпленні. В одному з них (від 16 липня 1852 року) митець пише: «Чи пам’ятаєте нашу прогулянку в Андруші за Дніпро? Згадайте той дивний вечір, ту широку панораму, а посередині довгу широку смугу, а за смугою тою сяє, як із золота кований Переяславський собор. Якась дивна святкова тиша». В іншому (від 14 квітня 1854 року) він із захопленням і гіркотним сумом знову нагадує другові про милі йому місця: «Мені тепер здається, що й раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші».
Подорожуючи з Києва до Переяслава, Шевченко відвідав і коротко описав у повісті «Близнецы» також розташоване на березі «хотя и скудной, но знаменитой реки Альты, верстах в четырех от города Переяслава, место, где бешенный честолюбець, окаянный Святополк, зарезал родного праведного брата своего Бориса». В іншому місці в «Археологічних нотатках» з цього приводу сказано: «На місці, де за легендою вбито князя Бориса, збудована недавно церква (відсутність будь якого уявлення про вишукане, і зовні, і у середині),у ній стоїть біля іконостаса завбільшки у три аршини сірого граніту хрест з висіченим написом « Сей крест здесь на месте сем убієнного святого страстотерпца христова Бориса великого князя російскаго, водрузи Григорій Бутович протопоп переяславській споспешествовал во оном Селивана Кириловича Билого, головы стрелецкого, лета от сотворенія міра 7171 от Р.Х. 1661 мая 2 дня). Цей напис художник відтворив і у малюнку.
Такий погляд на місце згаданої події, як відомо, поділяв визначний вчений, друг Шевченка М.О.Максимович.
Існує в літературі й думка, що відзначена в давньоруському літописі під 1015р. подія – убивство старшим братом наймолодшого сина князя Володимира Святославича Бориса сталося на березі Альти, але не в околицях Переяслава, а значно вище за її течією, там де зараз знаходиться м. Бориспіль. У 1125р. київський князь Володимир Мономах на місці вбивства Бориса збудував капличку і поставив хреста. У 1239р. ця капличка була зруйнована монголо– татарами. У 1839р. на цьому місці була збудована кам’яна Борисівська церква.
Учениця. Шевченко, перебуваючи в Борисівці, змалював кам’яний хрест, поставлений на місці убивства князя Бориса.
Учитель. В Переяславі зупиняючись під час трьох своїх приїздів в Україну у щирого товариша Козачковського Тарас Шевченко написав поеми
«Наймичка» (13.11.1845) та «Кавказ» (18.11.1845), присвяту Шафарикові до поеми «Єретик» (22.11.1845).
До древнього Переяслава линув наш Кобзар душею з казахських степів і холодного Петербурга в поезії «А.О.Козачковському», в повісті «Близнецы».
А яким плідним стало перебування поета в селі В`юнище на Переяславщині в грудні 1845 року. За вісім днів – шість чудових поетичних творів: «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Давидові Псалми», «Маленькій Мар’яні»,
«Минають дні, минають ночі», «Три літа».
Учениця. 25 грудня 1845 року в Переяславі тяжко хворий Шевченко написав свій безсмертний «Заповіт».
Учень. Про це здогадувався і сам Тарас Григорович, тому на ліжку створює завершальний твір – свій заповіт «Як умру, то поховайте». Відомо, що Шевченко своїй безсмертній поезії не дав назви. Заповітом її назвав народ. У цьому творі Шевченко використовує топонім «ревучий».
Учениця. Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути
Як реве ревучий.
Учитель. У В’юнищах так називалося урочище – «Ревуче». Навесні Дніпро розливався, затоплюючи луки, ліси, вибалки, населені пункти. Прибутна вода з великою силою, з ревінням падала і затоплювала всі низини. Старожили села В`юнище згадують, що коли прибувала «велика вода», і падала з ревінням в урочище, то це ревіння було чути на все село і його околиці. Тому урочище й називали Ревучим.
Учень. Жителі Київщини пишаються тим, що саме на нашій землі з’явився безсмертний «Заповіт», який з Переяславщини пішов у велике життя і здобув безсмертя.
Учениця. Тут же в Переяславі, створено й останню поезію Кобзаря, написану на українській землі – «Якби-то ти, Богдане п’яний…»
ІІІ. Підсумок уроку
Учитель. Любов до пам’яток історії та культури, невтомне вивчення та популяризація їх були органічною частиною життя і багатогранної діяльності Великого Кобзаря. Він має бути взірцем для наслідування сучасникам та майбутнім поколінням.
Учениця. Твої думки, діла і заповіти…
Як вічне світло, як весняні квіти
Цвітуть, живуть і будуть вічно жити.
|
