Каталог статей

Успіх  у  навчанні – єдине джерело

внутрішніх сил дитини,

що народжують  енергію для подолання

труднощів, бажання вчитися

В. Сухомлинський

       Молодший шкільний вік – найвагоміший період у моральному, інтелектуальному становленні особистості. Це початок формування ціннісних орієнтацій. Загальновизнано, що розвиток дитини відбувається в процесі її навчально-пізнавальної діяльності. Повноцінна навчальна діяльність неможлива без позитивного ставлення школяра до участі в ній. Тому головна мета початкової школи на сучасному етапі – створення умов для самореалізації особистості.

       Своєю метою бачу  створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцеві відчути радість досягнення, усвідомлення своїх здібностей, допомогти дитині зрости в умовах успіху, дати відчути радість від здолання труднощів.

       Для мене навчання дітей – це відповідальна робота, а для дитини – життя. А як хочеться  зробити життя моїх дітлахів цікавим, насиченим, повноцінним, щоб кожного дня вони не просто насичувалися знаннями,  а робили для себе якісь відкриття.

       Тому предметом моєї уваги є розвиток пізнавальної активності у молодших школярів на уроках української мови,  бо рідна мова є одним із найважливіших чинників вирішення завдань гуманітарної освіти, спрямованої на загальне піднесення духовності, виховання української ментальності, любові до рідної землі.

       Пріоритетними завданнями навчання в початковій школі на сучасному етапі мають бути забезпечення розвитку пізнавальних інтересів дитини, подальшого її становлення, всебічного розвитку.

       За даними сучасних зарубіжних та вітчизняних педагогів, у молодшому шкільному віці можна сформувати новий тип ставлення до навчання, наприклад, інтерес до способу набуття знань (В. Давидов, Н. Бібік), тоді як у традиційному навчанні вважається достатнім сформований інтерес до змісту навчання. Варто зауважити, що орієнтація учнів на спосіб пізнання має безпосередню причетність до оволодіння навичками ХХІ століття, зокрема до готовності навчатися упродовж життя.

       Разом із тим, можна констатувати, що як педагогічна проблема вона розглядалася, вивчалася, отримала своє обґрунтування в працях відомих педагогів: Я. Коменського, К. Ушинського, С. Русової, Н. Бібік, О. Савченко. Їх рекомендації -  це створення відповідної атмосфери навчально-пізнавальної діяльності, налагодження навчального співробітництва.

       Свого часу Г. Щукіна зробила висновок про те, що «пізнавальний інтерес у молодшому шкільному віці безпосередньо пов'язаний з результатами практичної діяльності, а не з процесом».

       У той час багато психологів (А. Марков, М. Митюхін) вважали за необхідне паралельно зі створенням умов для розвитку пізнавального інтересу цілеспрямовано впливати (формувати, відстежувати) на навчальну мотивацію молодших школярів (90% успіху уроку залежить від цілемотиваційного етапу).

     Усе  це  дозволяє  зробити  висновок  про  те,  що  узагальнений  навчально-пізнавальний  інтерес  не  є  вродженою  якістю,  а  є  важливим  утворенням  особистості,  яке  формується  в  певних  соціальних  умовах.

     На  думку  психологів,  у  молодших  школярів  добре  розвинена  фантазія,  творча  уява,  вони  розкуті  у  своїх  висловлюваннях.  Але  якщо ці якості не розвивати цілеспрямовано, то вони гальмуються. Тому я ставлю перед собою завдання – дбати про те, щоб учням на уроках було насамперед цікаво. Використовую різноманітні прийоми розвитку пізнавальних мотивів:

1)    Зацікавлення змістом навчального матеріалу: новизна повідомлення як елемент зацікавлення; оригінальність, здивування як початкова форма пізнання (це ж не так «важко», «як я раніше цього не знав»…; дивовижна інформація; приклади з художньої літератури).

2)    Зацікавлення процесом навчання: використання роздавального матеріалу, технічних засобів навчання; застосування комп’ютерної техніки та інших видів наочності; залучення до ігрової діяльності, проблемне навчання та інші.

Виділяю  основні  шляхи  розвитку пізнавальної активності:

ü Залучення учнів до процесу пошуку й «відкриття» нових знань;

ü Формування позитивної внутрішньої мотивації навчальної діяльності учнів;

ü Спільне обговорення способів досягнення результатів;

ü Розв’язування завдань проблемного характеру;

ü Формування інтересу до предмета.

     Дуже важливо, щоб кожен учень відчув задоволення від результатів своєї навчальної діяльності, радість пізнання й долання труднощів. Такі почуття викликають прагнення до подальшої праці, бажання самовдосконалюватися, потребу в саморозвитку.

     На своїх уроках і в позакласній роботі намагаюсь зацікавити учнів як змістом матеріалу, так і формою, бо, за словами В. Сухомлинського, «духовне життя дитини повноцінне лише тоді, коли вона живе у світі гри, музики, фантазії, творчості». Тому вважаю доцільним використання ігрових форм проведення уроку або використання ігрових моментів на окремих його етапах. Викладаючи матеріал, використовую методи, які викликають найбільший інтерес в учнів, зокрема проблемний, дослідницький.

     Кожен урок  української мови – це сходинка до дорослішання, мандрівка в невідоме, яке зусиллями думки стане зрозумілішим. Саме на цих уроках навчаю школярів користуватися різними видами словників, що сприяє збагаченню словникового запасу, формує вміння і навички самостійної роботи. Навчально-виховний процес на уроках української мови організовую так, щоб учні шукали зв'язок між новими та вже отриманими знаннями, вчилися приймати альтернативні рішення, мали змогу  формувати  власні  ідеї  та  думки за  допомогою різноманітних  засобів,  навчалися  співробітництва.

     На  уроках  української  мови  використовую  ігри-вправи,  ігрові  ситуації,  навчально-рольові  ігри,  що  дає  змогу  школярам  максимально  виявити  свої  творчі  здібності,  активізувати  творчу  діяльність,  розвивати  пізнавальний  інтерес  до  навчання.  («Які  звуки  повторюються?»,  «Пошук  асоціацій»,  «Закінчи  речення»,  «Запам’ятай  слова»,  «Повтори  навпаки»,  «Виділення  зайвого  слова»  та  інші).  Широко  використовую  інтелектуальні  ігри,  кросворди,  ребуси,  чайнворди.  Вони  сприяють  пізнавальній  активізації  дітей,  розвивають  їхню   уяву,  кмітливість,  спостережливість.  У  гру  учні  вкладають  усі  свої  сили  і  здібності,  в  результаті  чого  відбувається  інтенсивний  розвиток  особистості.  Використовую  прийоми  інтерактивного  навчання:  «навчаючи – учусь»  (учні  передають  один  одному  аркуші  з  конкретною  інформацією,  у  парах  розповідають  про  те,  що  дізнались);  «ажурна  пилка»  (групова  робота),  метод  «Прес»,  «мікрофон»  та  інші.

     Отже,  формування  ціннісних  орієнтацій  молодших  школярів,  пізнавальної  активності  утверджує  впевненість  у  своїх  можливостях,  у  вирішенні  тих  завдань,  котрі  вона  сама  для  себе  ставить.  Упевнена  в  собі  дитина  без   вагань  береться  за  вирішення  проблем,  вона  мотивована  на  успіх.