Копачівський НВК
«Загальноосвітній навчальний заклад І –ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад»
Деражнянської районної ради
Хмельницької області
Регеша Наталія Петрівна - вчитель початкових класів
Збірник
Тексти
для
навчального аудіювання
з літературного читання
3 клас
Вступ
Аудіювання (слухання і розуміння прослуханого)
При оцінюванні навчальних досягнень з літературного читання у початкових класах передбачена перевірка аудіативних умінь, тобто умінь сприймати на слух незнайомий текст і розуміти його.
Цей вид роботи здійснюється фронтально у кінці кожного семестру.
У 3 класі перевіряються вміння сприймати на слух незнайомий текст і розуміти його з одного прослуховування. При цьому учні повинні знати:
3 клас
фактичний зміст
причинно-наслідкові зв'язки
головну думку висловлювання
Учитель читає незнайомий учням текст, а потім пропонує тест, що складається із запитань з варіантами відповідей. Учні прослуховують кожне запитання та варіанти відповідей до нього, обирають один із варіантів і записують номер запитання і поряд — номер відповіді (1.а).
У 3 класі учням пропонується 6 запитань із трьома варіантами відповідей. За кожну правильну відповідь на запитання учень одержує 2 бали.
У збірнику дібрано художні тексти відповідно до вимог програми для 3 класу.
Обсяг тексту і тривалість звучання визначається так:
Клас Обсяг тексту Тривалість звучання
3 220 -300 слів 2-3хв
У 3 класі оцінювання здійснюється за 12-бальною шкалою. Для визначення того чи іншого бала в межах одного рівня вчитель бере до уваги незначні відхилення від окреслених критеріїв того чи іншого рівня та більшу чи меншу кількість помилок, допустимих для відповідного рівня.
3 клас
Рівень Бали Критерії оцінювання аудіативних умінь
Початковий 1-3 Учень правильно вибрав відповідь лише на 1 запитання
Середній 4-6 Учень впорався із 2-3 запитаннями до тексту
Достатній 7-9 Учень правильно виконав 4 тестових завдання
Високий 10-12 Учень правильно вибрав відповідь на 5-6 запитань
Бджілки на розвідці
Настала весна, сонце зігнало сніг з полів; у пожовклій торішній травичці з'явилися свіжі яскраво-зелені стебельця; бруньки на деревах розгорталися і випускали молоде листячко.
От прокинулася й бджілка від свого зимового сну, прочистила очиці волохатими лапками, розбудила подруг, і виглянули вони у віконечко — дізнатися: чи зник уже сніг, і лід, і холодний північний вітер?
Бачать бджілки, що сонечко світить весело, що скрізь ясно й тепло; вибралися вони з вулика і полетіли до яблуньки:
— Чи нема в тебе, яблунько, чого-небудь для бідних бджілок? Ми цілу зиму голодували.
— Ні, — каже яблунька, — ви прилетіли занадто рано; мої квіти ще заховані в бруньках. Спитайте у вишні.
Полетіли бджілки до вишні:
— Люба вишенько! Чи нема в тебе квіточки для бідних бджілок?
— Завітайте, любоньки, завтра, — відповідає їм вишня. — сьогодні ще нема на мені жодної відкритої квіточки, а коли відкриються, я буду рада гостям.
Полетіли бджілки до тюльпана: заглянули в його яскраву голівку; та не було в ній нектару.
Сумні та голодні бджілки хотіли вже додому повертатись, коли враз побачили під кущем маленьку темно-синю квіточку: це була фіалочка. Вона відкрила бджілкам свою чашечку, повну запашного солодкого соку.
Наїлися, напилися бджілки і полетіли додому радесенькі.
(За К. Ушинським, 189 слів)
Тестові завдання
1. Яка пора року настала?
а) Осінь; б) весна; в) літо.
2. Що робила бджілка?
а) Прокинулась від зимового сну;
б) лаштувалася лягати спати;
в) повернулася з прогулянки.
3. Чому бджілки виглянули у віконечко?
а) Дізнатися, чи немає дощу;
б) дізнатися, чи зник уже сніг, лід, холодний вітер;
в) дізнатися, день чи ніч надворі.
4. Чому яблунька і вишня не змогли нагодувати бджілок?
а) Бо вони були скупими; б) бо їхні квіти давно відцвіли;
в) бо їхні квіти ще були заховані у бруньках.
5. У якої квітки не було нектару?
а) У тюльпана; б) у жоржини;
в) у конвалії.
6. Яка квіточка пригостила бджілок солодким соком?
а) Пролісок; б) сон-трава; в) фіалка.
Як діти яблуньку врятували
Усім весело та радісно навесні, тільки молода яблунька, що у шкільному садку росте, сумна стоїть. Що їй, бідній, робити?
Ось що з нею трапилось.
Стояла вона торік весела, в зеленому листі, а між листям ховалися червоні яблука. Смачні були яблучка, і сама вона струнка, пишна. Діти її дуже любили.
Літав довкола неї метелик... Такий гарний, і подумати не можна було, щоби від такого гарного метелика та така велика шкода сталася.
Подобалася й метеликові красуня-яблунька і, мабуть, вирішив він, що в її густому листі затишно й спокійно буде покласти свої яєчка. Він поклав.
А з яєчок вийшла гусінь. Тут якраз настали вже морози. Наплела собі гусінь гніздечок на зиму. Багато вийшло гусениць на яблуньці, і багато наплели вони собі гнізд.
Аж ось і весна. Випустила наша яблунька бруньки, а тут повилазила погана гусінь з гнізд і почала в'їдатися в бруньки та вигризати в них ямки. Аж тут ще лазить жук-довгоносик і з'їдає молоде листячко. Сумує яблунька.
Гуляли в садку діти. Підбігли до своєї улюбленої яблуньки.
— Дивіться! А що воно там таке? — кричить Галя. — Наче гніздечка маленькі. І багато їх, багато!
Підійшла вчителька, подивилась уважно.
— Е, діти, негаразд з нашою яблунькою. То гусінь наплела собі гніздечка, а сама лазить і об'їдає бруньки. Треба швидше наш садок очистити, а то пропаде садовина.
(К. Малицька, 213 слів)
Тестові завдання
1. Якою була яблунька торік?
а) Стрункою, пишною, веселою;
б) зігнутою, сумною;
в) маленькою і непомітною.
2. Що зробив метелик у густому листі яблуньки?
а) Примостився спати; б) відклав яєчка;
в) заховався від синички.
3. Скільки гнізд наплела собі гусінь?
а) Одне; б) два: в) багато.
4. Хто ще з'їдав молоде листячко яблуньки?
а) Сонечко; 6) джміль; в) жук-довгоносик.
5. Хто з дітей помітив, що з яблунькою щось негаразд?
а) Сашко; б) Василько; в) Галя.
6. Що вирішили зробити діти і вчителька?
а) Зрубати яблуньку; б) очистити садок від гусені;
в) принадити у садок птахів.
Хмаринка
Жила собі хмаринка, гарненька та пустотлива. І любила вона всіх пере-кривляти. Летить якось по небу, а внизу на галявині біля пенька зайчисько. Вуха довгі, очі налякані, прислухається, чи не крадеться десь за кущами вовк.
— Ей! — гукає хмаринка. — Зайчисько-боягуз!
Зайчисько глянув угору, а там такий же, як і він, пухнастий заєць у небі. Тільки кумедний-кумедний, вуха довгі-предовгі, вуса в обидва боки стирчать, як у розбійника, а хвостик маленький, так і труситься.
— Чому ти мене перекривляєш? — ображається заєць.
А хмаринка сміється та далі пливе. Раптом бачить — на паркані півник.
— Ей! — гукає хмаринка. — Півнику-дурнику!
І півник угору поглянув одним оком, а там такий же, як і він, розкуйовджений півник у небі. Тільки кумедний-кумедний, з великим дзьобом, гребінець набакир, груди колесом, а шпори, як шаблі.
— Чого ти мене перекривляєш? — образився півник.
Хмаринка сміється і знову далі пливе.
Іде дорогою дідусь із ціпком. Хмаринка — р-раз! — і в неї вже і вуса, і борода, і ціпок — усе, яку дідуся. Старий на небо поглянув — хмаринка ще й язика показує — дражнить.
І де не літає — все пустує. Дивися, он вона — то на будинок схожа, то на квітку, то на трамвай, а то на їжака. Кого не зустріне — кожного перекривляє. Врешті усі навіть забули, хто вона насправді, як її кличуть.
— Ти, — питають, — зайчисько-боягуз?
— Ні, я хмаринка. А їй не вірять.
— Ти, — запитують знову, — півник-дурник?
— Ні, я хмаринка!
А їй знову не вірять.
— Ти, — кажуть, — дідусь із ціпком.
— Я хмаринка! Хмаринка!..
І від образи вона заплакала. А коли хмаринка плаче, іде дощик. Тепер усі побачили, що вона справді хмаринка.
Заплакала і раптом зникла, наче її й не було. Чи то вся на землю дощиком пролилася. Чи, може, до інших хмаринок полетіла розповісти, що з нею трапилося і як не слід робити.
(Ю. Рибчинський, 284 слова)
Тестові завдання
1. Що любила робити хмаринка?
а) Плакати; б) сміятися; в) усіх перекривляти.
2. Кого хмаринка побачила на галявині?
а) Їжачка; б) зайчика; в) лисичку.
3. Як реагували на пустощі хмаринки звірі, люди?
а) Сміялися разом із нею; б) ображалися;
в) не звертали уваги.
4. До чого довели витівки хмаринки?
а) Усі хотіли наслідувати хмаринку;
б) усі забули, як її насправді кличуть;
в) усі раділи, що хмаринка вміє змінюватися.
5. Що зробила від образи хмаринка?
а) Засоромилася;
б) заплакала; в) розлютилася.
6. Що трапилося з хмаринкою?
а) Вона зникла; б) стала ще більшою;
в) перетворилася на зайчика.
За що мене лопухом прозвали
Якось мама принесла два величезні кавуни. Один вона зразу ж розрізала, а другий, що я ледве його підняв, сховала в комору.
«Як він може вирости отакий великий? — з подивом думав я. — Такого навіть Андрійко Джміль не виростить».
І тут у моїй голові, як блискавка, промайнула думка: «А що, коли прив'язати його хвостиком до якоїсь рослини в садку і сказати хлопцям, що сам виростив?»
Я взяв велетня на руки і вибіг у садок. Біля самого тину ріс зелений кущ якогось бур'яну. Листя в нього було таке велике, що під ним і мені самому можна було б від дощу заховатися...
«Оце і є те, що треба, — сказав я сам до себе, — якщо кавун великий, то й листя в нього повинно бути великим».
Я обережно поклав кавуна на землю, дістав з кишені зелену шовкову ниточку і прив'язав кавунячий хвостик до стебла так, ніби й справді він тут росте. І побіг до школи.
Біля турніка я зустрів хлопців з нашого класу. Вони обступили Андрійка, який щось їм плів про болгарський перець.
— Дрібниці все це, — перебив я Андрійка, — краще ходімо зі мною, побачите, якого я велетенського кавуна виростив.
— А ти не обманюєш? — з недовір'ям спитав Андрійко.
— Кажу тобі, ходімо подивимося, — образився я.
Через якусь хвилину ми були вже в садку.
— Ой, який же він великий! — скрикнула Оленка.
— І це ти сам виростив?
— Сам, звичайно.
Хлопці обступили кавун з усіх боків і сторопіло мовчали. Кавун справив на них неабияке враження.
Раптом біля нас з'явилася десятикласниця Галя.
— Подивися, якого Яшко кавуна виростив! — скрикнула Оленка. Я відчув, що серце моє ніби хтось смикає за ниточку.
— Хіба ж на лопухах кавуни ростуть? — посміхнулася Галя.
Вона відірвала стебло, за яке тримався хвостик, і показала всім, як він був прикріплений.
Всі залилися сміхом.
З тих пір мене прозивають Лопухом.
(П. Висікай, 294 слова)
Тестові завдання
1. Що принесла додому мама?
а) Дві великі дині;
б) два яблука; в) два величезні кавуни.
2. Яка думка виникла у хлопчика?
а) Пригостити кавуном однокласників;
б) пригостити кавуном учительку;
в) сказати, що виростив кавун сам.
3. Що зробив Яшко з кавуном?
а) Поніс його до школи; б) прив'язав хвостик до бур'яну;
в) заховав у коморі.
4. Що сказав Яшко своїм друзям?
а) Що кавун виростила його мама;
б) що це гостинець від тата;
в) що це він сам виростив такого велетня.
5. Хто викрив Яшкову хитрість?
а) Однокласник Андрійко; 6) десятикласниця Галя;
в) Яшкова мама.
6. Чи схвалюєте ви вчинок Яшка?
а) Так; б) засуджую; в) ні.
Тарас у наймах
Після смерті батька Тарас прийшов до учителя-дяка. Сказав йому:
— Все робитиму для вас: воду носитиму, дрова колотиму, в школі прибиратиму, тільки дозвольте жити в школі і вчитись.
Дуже Тарас вчитись хотів.
Дяк погодився. Ще б пак — даровий наймит! Та більше він знущався з Тараса, ніж учив його.
Завжди голодний, обідраний був Тарас, а п'яний дяк не шкодував для школярів ляпасів та березової каші — цебто бив усіх березовими різками.
Втік від нього Тарас. Він чув, що в сусідньому селі дяк дуже письменний і до того ж маляр. «Може, вивчить мене!» — подумав Тарас і пішов до нього.
Та новий учитель наказав зразу Тарасові воду носити з річки аж на гору, де його хата стояла, потім фарбу примусив розтирати, а вчити й не збирався.
Пішов від нього Тарас до третього дяка, теж маляра.
— Вивчіть мене малювати! — попросив хлопець... — Усе вам робитиму, що накажете.
Але той тільки глянув на Тараса і мовив:
— Нічого з тебе не вийде. Ні швець, ні кравець, ні на дуду грець.
Повернувся сумний Тарас у своє село та й пішов у найми.
Весь час мріяв Тарас вчитися малювати. Заробить якусь копійку, купить своїм бідним сестричкам, Яринці і сліпенькій Марійці, цукерку чи бубличок, а собі аркушик грубого сірого паперу. Сховається десь у бур'янах, малює і співає сумні пісні. Дуже хороший був голос у Тараса.
Через деякий час знову він пішов у інше село ще до одного вчителя, і той погодився взяти його в учні. Треба було тільки дозвіл від пана мати.
Та коли прийшов до панського управителя за дозволом, той залишив хлопця у пана «козачком» — прислужником.
(О. Іваненко, 258 слів)
Тестові завдання
1. До кого прийшов Тарас після смерті батька?
а) До учителя-дяка; б) до своєї сестри;
в) до рідної тітки.
2. Як поводився дяк із Тарасом та іншими школярами?
а) Був із ними добрим і лагідним;
б) допомагав у навчанні;
в) бив усіх березовими різками.
3. Що робив Тарас у другого дяка?
а) Носив воду та розтирав фарбу;
б) читав;
в) малював.
4. Про що найбільше мріяв Тарас?
а) Про мандрівки;
б) про навчання малюванню;
в) про навчання музиці.
5. Чим займався хлопець у бур'янах?
а) Малював та співав сумні пісні;
б) спав;
в) ловив коників-стрибунців.
6. Як Тарас став «козачком»?
а) Його привела до пана сестра;
б) попросився, щоб його взяли на службу;
в) звернувся до панського управителя за дозволом на навчання.
Полум'яне серце
Спогад про сестру Лесю Українку
Школи в Колодяжному не було, і Леся сама вчила грамоти багатьох своїх подруг.
Іноді в селі влаштовувались вистави — живі картини. Мати написала історичну драму «Кармелюк» у п'яти діях. Розіграти її не було змоги — не
вистачало ні людей, ні засобів. Тоді вирішили ми поставити її в ляльковому театрі.
Леся була і за режисера, і за артиста — за всіх. Зробили ми багато ляльок, декорацій, навіть пожежу панського будинку, підпаленого Кармелюком. показали. Цей ляльковий театр мав великий успіх у Колодяжному.
Навколишня чарівна природа захоплювала сестру. Разом із матір'ю ми побували в урочищі Нечимне біля села Скулин, в 15 кілометрах від Колодяжного.
Ночували ми в хатці селянина — дядька Лева. З хатки, у якої було лише три стіни, відкривався вид на лісове озеро. Три дні, проведені в оточенні природи, справили враження на все життя.
Леся надзвичайно чутливо сприймала природу, її поетична душа зливалася з навколишнім. Починалася весна. Розквітали в саду дерева. Пригрівало сонце. Леся хвора лежала в ліжку біля вікна. Випадково вітерець заніс в кімнату пелюсток з розквітлої яблуні — в ньому сестра відчула теплий весняний привіт. І враження від цього згодом висловила у вірші.
Але не тільки до природи проявлялась її любов. Ще більше любила вона людей, своїх знедолених братів і сестер.
1883 року всю сім'ю вразила тяжка подія. За революційну діяльність була заарештована в Петербурзі наша тітка — Олена Антонівна Косач, її засудили на заслання, спочатку в Олонецьку губернію, а потім етапом відправили до Сибіру. Це надзвичайно вплинуло на Лесю. Саме тоді вона написала перший вірш:
Ні долі, ні волі у мене нема.
Зосталася тільки надія одна...
(О. Косач-Кривинюк, 259 слів)
Тестові завдання
1. Кого Леся сама вчила грамоти?
а) Своїх братів та сестер;
б) своїх подруг;
в) сільських дітей у школі.
2. Яку історичну драму написала Лесина мати?
а) «Кармелюк»;
б) «Мазепа»;
в) «Довбуш».
3. Яка тяжка подія вразила сім'ю Косачів у 1883 році?
а) Арешт Олени Антонівни Косач;
б) хвороба Лесі;
в) від’їзд сестри.
4. Як вплинув на Лесю арешт тітки?
а) Леся ще дужче захворіла;
б) Леся була дуже налякана;
в) саме тоді вона написала свій перший вірш.
5. Що захоплювало Лесю?
а) Рухливі ігри; б) книги;
в) навколишня чарівна природа.
6. Що випадково заніс вітерець у Лесину кімнату, коли вона лежала хвора?
а) Пелюсток розквітлої яблуні;
б) маленьку пір’їнку; в) сніжинку.
Лось
Якийсь чоловік, уже підстаркуватий, ішов через зимовий ліс. Це був лісник, котрий подався в обхід, щоб оглянути своє господарство. Був початок березня, але весною ще й не пахло. Злежаний сніг порипував під валянками, тугенький морозець обпікав щоки. Підстаркуватий лісник поминув гурт молодих ялин, вийшов до засніженої річечки — і вкляк... Він угледів, що неподалік на березі лежить, впавши на бік, великий рогатий лось, а йому в шию вчепився вовк. Мабуть, попадали вони щойно, а перед цим у них кипіла боротьба. Обоє — лось і вовк — помітили людину, а тому на мить позавмирали, стежачи за нею. Тоді лісник підніс угору дубову палицю і, погрозливо замі¬рившись, пішов уперед. Вовк іще якийсь момент тримався зубами за лосеву шию, далі відпустив її і прожогом метнувся на лісника. Не встиг той навіть опустити палицю вовкові на голову, як вовк важким ударом свого тіла звалив його на сніг і вже б учепився зубами, та лісникові пощастило обома руками вхопити вовка за шию. Намагався здушити звіра якомога сильніше, але вовк дряпав його пазурами, викручувався. Це був дужий і хижий звір. Лісник відчував, що сила полишає його, що за мить-другу вже не зможе боротися з на¬пасником. Та ось із лісникових рук щось миттєво вирвало вовка. Оторопілий лісник звівся, думаючи, що вовк, мабуть, знову кинеться на нього, й побачив лося, що підскочив до вовка, вдарив його рогами й знову підкинув угору. «Так ось хто мене врятував, — подумав лісник. — Я вступився за нього, а він за мене». А лось, який убив вовка, побіг уздовж берега й скоро сховався по¬між деревами. Лісник підібрав на снігу свою палицю і, все ще побоюючись, сторожко підійшов до вовка. Торкнув його палицею — мертвий.
— Що ж, сіроманцю, важив ти на чуже життя — позбувся свого.
Лісник узяв вовка за задні лапи й потягнув додому. Вовча голова поверталася то в один бік, то в другий, ніби ще хотіла злякати когось у лісі своїми ощиреними зубами.
А лісник поглядав між дерева— чи не побачить безстрашного лося, що врятував йому життя.
(Є. Гуцало, 320 слів)
Тестові завдання
1 Хто йшов через зимовий ліс?
а) Мисливець; б) діти; в) лісник.
2. Куди йшов лісник березневим ранком?
а) На полювання; б) на прогулянку;
в) оглядати лісове господарство.
3.Кого побачив лісник біля засніженої річечки?
а) Велику пухнасту лисицю;
б) лося, якому в шию вчепився вовк;
в) двох зайців.
4.Що зробив лісник?
а) Вступив у двобій із вовком;
б) повернув у інший бік;
в) застрелив вовка.
5. Як вовк зреагував на лісника?
а) Кинувся на нього;
б) залишив лося і кинувся утікати;
в) продовжив сутичку з лосем.
6. Хто врятував лісника від вовка?
а) Мисливці; б) лось;
в) вірний пес Рекс.
Цвіркун
Ріс собі хлопчик. І дуже люди того хлопця любили, бо умів він співати, як ніхто на світі. Вечорами, після денної роботи, коли можна було трохи спочити, сходилися старі й малі послухати пісню. Кожен, хто чув хоч раз той спів, ніби набирав у груди сили й снаги, ніби пив живу воду з цілющого джерела. Співав хлопець про сонце, про квіти-трави, про землю. І кожна його пісня славила рідний край. Ті пісні хлопчина складав сам. А коли в нього питали, як це йому вдається, відповідав, що все те — від квітів, дерев, води, птахів та звірів.
Якось прийшло в цей край лихо. Про співучого хлопчика почули злі вороги й вирішили викрасти його. Темної ночі, коли він наслухав пісню місячного сяйва, щоби потім переспівати його людям, схопили вони його й понесли в свої землі. Володар тої країни хотів мати співучого раба. Та хлопець йому не співав. Просили його — мовчав, били — мовчав. Тільки одного разу, змучений вкрай, завів тужну-тужну пісню. Від тої пісні німіли люди, а каміння плакало. Була вона про розлуку з рідною стороною.
Злий володар наказав відвезти хлопчика в його землю і, якщо він там співатиме, убити. Тільки-но ступив хлопчик на рідну землю, одразу в нього вирвалася пісня.
Котрийсь із ворогів замахнувся шаблюкою, щоб виконати наказ володаря, але шабля свиснула в повітрі, а хлопця не стало. Лише в зеленій траві застрибало маленьке чорненьке створіння. І задерикувато заспівало.
Відтоді й повелися на нашій землі веселі цвіркуни, їхні пісні славлять рідну землю, звеселяють смутних. А хто понад усе любить батьківщину, той чує в пісні маленького цвіркуна слова про красу нашої землі.
(А. Литвин, 257 слів)
Тестові завдання
1. За що любили люди хлопчика?
а) За те, що він умів співати;
б) за те, що він гарно грав на сопілці;
в) за те, що він був дуже красивим.
2. Про що співав хлопчик?
а) Про сонце, квіти, землю; б) про далекі незвідані краї;
в) про непереможних лицарів.
3. Хто складав пісні для хлопчика?
а) Його матуся; б) його бабуся;
в) він сам.
4. Що трапилося із хлопчиком?
а) Він захворів; б) його викрали злі вороги;
в) він втратив голос.
5. Що вирішив зробити з хлопчиком злий володар?
а) Відпустити його;
б) силою примусити співати;
в) відвезти додому і, якщо він там співатиме, убити.
6. На кого перетворився хлопчик?
а) На веселого цвіркуна; б) на сірого зайчика;
в) на маленького горобчика.
Горобина
Горобина і ялинка стояли поряд. Зовсім близенько одна біля одної. І тому вони часто перешіптувались між собою. На ялинці росли хвоїнки і шишки, а на горобині — листя і фона жовтогарячих плодів.
Прийшла осінь. Дихнула прохолодою раз, другий. Пожовкли на горобині листочки, і кожний плодик став червонішим. А ялинка зовсім не змінилася. Хвоїнки зелені-зелені, а шишки як позолотилися влітку, такими й лишились. Ялинка дивилась на свою подругу і милувалась нею. Яка то вона гарна стала!
Та налетів буйний осінній вітер, загойдав горобину і почав зривати з неї листя. Посипалось воно жовтим дощем додолу. А ялинка не злякалася вітру. Настовбурчила колючі голочки, поколола вітер — він і полетів геть від неї.
Не злякалися вітру і плодики-намистинки на горобині. Міцно-міцно вхопилися вони за гіллячки, щільніше притулилися одна до одної і зовсім почервоніли.
«Для кого ти приготувала ці плоди? — тихо спитала горобину ялинка.
— Вони ж у тебе зовсім несмачні. Хіба що тільки червоні».
Горобина мовчала. Що скажеш? Справді, її плоди гіркуваті і терпкі-терпкі. Ніхто не зважиться покуштувати.
Уночі лягли перші заморозки. Уранці, хоч і визирнуло сонце, проте не потеплішало. У небі захололи табунці хмар, і довкола зробилося тихо, як у вусі. У цю ранкову тишу ні ялинці, ні горобині не хотілося розмовляти. І вони стояли мовчазні й задумливі.
І раптом високо в небі хтось ніби зачепив срібну струну. За нею другу, третю... Ближче й ближче. І вже зовсім недалеко, злившись у ніжну мелодію, забриніло над горобиною і ялинкою дзвінко, прозоро. Наче війнув і злегка зашумів вітер. Кружляючи, підлітали якісь напрочуд гарні птахи. Це були омелюхи. Вони прилетіли до горобини, покинувши на зимовий час свій холодний край.
І горобина радо пригощала далеких чубатих гостей червоними, мов жар, плодами, вже не терпкими, а солодкими після перших морозів. «То ось для кого ти їх берегла», — промовила, погойдуючись, ялинка і ласкаво торкнулась зеленими гілками своєї подруги.
(Г. Демченко, 298 слів)
Тестові завдання
1. Як змінилась горобина із приходом осені?
а) На ній опало листя і ягідки:
б) на ній пожовкли листочки і ягідки стали червоними;
в) листочки залишилися без змін, а ягідки опали.
2. Як прогнала буйний осінній вітер ялинка?
а) Поколола його своїми голочками;
б) заступила дорогу своїм міцним гіллям;
в) закидала його шишками.
3. Якими були ялинка і горобина, коли на землю лягли перші заморозки?
а) Мовчазними й задумливими;
б) веселими та безтурботними;
в) злими і непривітними.
4. Що за чудо-птахи закружляли над горобиною?
а) Синички; б) снігурі; в) омелюхи.
5. Чому птахи поспішали до горобини?
а) Щоб відпочити від довготривалого польоту;
б) щоб поласувати солодкими червоними ягідками;
в) щоб привітатися з горобиною.
6. Як зустріла горобина далеких чубатих гостей?
а) Була байдужа до зустрічі з ними;
б) радо пригощала ягідками;
в) розсердилася на них.
Гарбузище
На городі між огудинням" зацвіла жовтогаряча квітка. Побачив її молодий джмелик і здивувався.
— Що з тебе виросте, з такої великої?
— Здоровенний гарбуз виросте! Ось я його покажу.
Квітка зібрала пелюстки вузликом, — і справді, на стеблі зеленіє гарбузик.
— Оце велетень? Оцей лопуцьок? Ой, розсмішила! — джмелик затрясся, загудів від сміху.
— Я ще маленький... — зніяковів гарбузик. — Але я виросту.
І він почав рости. День росте, другий росте, тиждень росте... Залопотіли соняхи, затріщало огудиння, — то Михась партизанить у кукурудзі.
— О, гарбузик! Дай-но зроблю з тебе корову. Роги будуть з прутиків, хвіст із прядива...
— Не чіпай мене, Михасю, бо я ще малий! Хай-но стану завбільшки як твоя голова!
— Як моя голова? Гаразд, почекаю.
Росте гарбузик та й росте. Чималий зробився. Вітер його обвіває, сонечко зігріває.
— Це ще би дощику...
Почув дощик — закапотів, залопотів по городу. Гарбузик умився, дощівки напився і знов росте.
Після дощу прийшов на город Михасько.
— Де тут мій гарбузик? О, який! Вже й за голову більший. Зроблю-но я з тебе страховище. Виріжу рот-очі, вправлю свічку всередину і понесу, коли стемніє, на роздоріжжя. То-то всі поналякуються!
— Не зривай мене, Михасику! Почекай трохи. Я ще більшим стану, як млинові жорна.
— Що ж, будь по-твоєму. Тільки гляди, не обдури.
Вже й соняхи поперецвітали, а гарбуз знай росте. Зробився великий, як млинові жорна! Аж у землю вгруз.
— Це ще би сонця... — каже.
Визирнуло сонечко, скісним променем вересневим пригріло гарбузові боки. Вони й пожовтіли.
Прилетів джмелик. Сів на гарбуз й питає:
— Де тут той лопуцьок, що вирости нахвалявся?
— Ось де я, під тобою! — гуде гарбузище. — Тепер мене здалеку видно.
— Хіба це ти? Це ж гора! І чому ти жовтий?..
— Бо на кашу пора!
Прийшов на город Михась, тато, дід Михасевий, ще й сусіда покликали. Ледве гуртом гарбуз у двір допровадили. А що вже було з нього каші — з пшоном, з маслом, — на все село!
(Зірка Мензатюк, 298 слів)
Тестові завдання
1. Хто побачив велику жовтогарячу квітку, що зацвіла на городі між огудинням?
а) Бджілка; б) коник-стрибунець;
в) молодий джмелик.
2. Що зазеленіло на стеблі?
а) Маленький огірочок; б) маленький гарбузик;
в) маленьке яблучко.
3. Що хотів зробити Михась із маленького гарбузика, коли побачив його на городі?
б) зробити маленький м 'ячик;
в) зробити з нього корову.
4. Яким став гарбузик після дощику?
а) Великим; б) схожий на огірок;
в) ще меншим.
5. Яким став гарбуз із настанням осені?
а) Великим і жовтим;
б) маленьким і зеленим;
в) довгим і м 'яким.
6. Яку страву зварили з гарбуза?
а) Варення;
б) кашу з пшоном та маслом;
в) кисіль.
|
