Копачівський НВК
«Загальноосвітній навчальний заклад І –ІІ ступенів – ДНЗ»
Деражнянської районної ради
Хмельницької області
Регеша Наталія Петрівна - вчитель початкових класів
Збірник
Тексти
для
навчального аудіювання
з літературного читання
2 клас
Вступ
Аудіювання (слухання і розуміння прослуханого)
При оцінюванні навчальних досягнень з української мови у початкових класах передбачена перевірка аудіативних умінь, тобто умінь сприймати на слух незнайомий текст і розуміти його.
Цей вид роботи здійснюється фронтально у кінці кожного семестру.
У 2 класі перевіряються вміння сприймати на слух незнайомий текст і розуміти його з одного прослуховування. При цьому учні повинні знати:
2 клас
елементи фактичного змісту (хто? що? де? коли? як?)
запам’ятовувати послідовність подій
Учитель читає незнайомий учням текст, а потім пропонує тест, що складається із запитань з варіантами відповідей. Учні прослуховують кожне запитання та варіанти відповідей до нього, обирають один із варіантів і записують номер запитання і поряд — номер відповіді (1.а).
У 2 класі учням пропонується 4 запитання із двома варіантами відповідей. У 2 класі за кожну правильну відповідь на запитання учень одержує 3 бали.
У збірнику дібрано художні тексти відповідно до вимог програми для 2 класу.
Обсяг тексту і тривалість звучання визначається так:
Клас Обсяг тексту Тривалість звучання
2 120 -200 слів 1-2хв
Якість розуміння сприйнятого на слух тексту визначається за чотирма рівнями:
2 клас
Рівень Критерії оцінювання аудіативних умінь
Початковий Учень правильно вибрав відповідь лише на 1 запитання
Середній Учень впорався із 2 запитаннями
Достатній Учень правильно вибрав відповідь на 3 запитання
Високий Учень правильно вибрав відповідь на всі тестові запитання
Їжачок
Зустрів я нещодавно в лісі двох хлоп'ят. Валько і Петько звати їх. Близнята. Відмінники. Одним словом — розумні хлопці.
У беретику одного з них зненацька щось заворушилось.
— Їжачка знайшли! — радісно повідомили брати. — Несемо додому, нехай перезимує в теплі-добрі. А навесні випустимо.
— Де ж ви його на зиму поселите? — перш за все поцікавився я.
— У куточку під батареєю!
— Друзі мої дорогі, — не втримався я. — Вашому знайді не треба такого тепла на зиму. Він повинен під корчем десь у лісі в м'якому кубельці заснути, і тоді той сон буде міцним, бо завірюхи його колисатимуть. А у вас, напевно, телевізор гримить допізна.
— Еге ж, — знітився Петько.
— Хотіли ж як краще...
Хлопці з деяким жалем відпустили їжачка, і він, не гаючись, чкурнув у хащі.
(Г. Труфанов, 120 слів)
Тестові завдання
1. Кого зустрів автор у лісі?
а) Двох дівчат;
б) двох хлоп 'ят.
2. Кого несли діти в беретику?
а) Їжачка;
б) білочку.
3. Де діти хотіли поселити тваринку?
а) У куточку живої природи;
б) удома під батареєю
4. Як урешті-решт вчинили діти?
а) Відпустили тваринку на волю;
б) залишили їжачка собі.
Здрастуйте, дорогі гості!
Вітер січе в обличчя. Намело снігу — січневого снігу. Важкувато стало жити на світі пташкам, що зимують у нас. Але вони не дуже журяться. Ось, весело цвірінькаючи, хвилясто пролетіла зграйка жвавих красенів-щигликів, чижів і коноплянок. Помчали десь на лопухах, вільхах чи берізках поснідати насіннячком.
А яке гарне деревце горобини! Ніби його прикрасили, як новорічну ялинку. Чудові, спокійні червоногруді снігурі обсипали його і ягідками ласують.
До чого ж красиві пташки! їх називають північними папугами.
Це наші зимові гості. Вони прилетіли з далекої півночі, щоб тут перебути зиму. Бо там вона сувора, люта. Прилітають до нас гостювати і червоногруді, в червоненьких шапочках чечітки та коричнево-золотисті юрки.
А ми в саду поставили їдальні для пташок і підгодовуємо їх. Прилітайте, дорогі гості, поласувати коноплею, просом, льняним насінням, ягодами горобини і калини!
(О. Копиленко, 129 слів)
Тестові завдання
1. Про яку пору року йдеться у тексті?
а) Про осінь;
б) про зиму.
2. Як живеться пташкам узимку?
а) Легко;
б) важко.
3. Які птахи прилітають до нас зимувати з далекої півночі?
а) Снігурі, чечітки, юрки;
б) синички, чижики, горобці.
4. Ягідками якого дерева ласують птахи взимку?
а) Вишні;
б) горобини.
Червона калина
Коли починає жовтіти на деревах зелене листя, а на густі трави лягають вже холодні осінні роси, на узліссі можна натрапити на розлогий кущ з гілками, обтяженими червоними гронами. Це калина одягла свої самоцвіти і звеселяє ними осінній ліс. Не лякає її ані осіння негода, ані зима з її холодами. Стоїть собі, радіє, пишається своїм вбранням, і не минають її ані люди, ані птаство, ані звірина.
Після перших приморозків плоди калини починають втрачати гіркоту, а добре приморожені, вони вже цілком їстівні й солодкі.
Гарна калина й навесні, закосичена* білими суцвіттями.
Калина росте невеликим розлогим кущем і полюбляє місця з добре зволоженим фунтом, біля річок та водойм.
З давніх-давен вирощують калину в селах. Існував навіть гарний звичай: кожної весни та осені садити калину біля криниць, річок, на узліссях. Вона здавна вважалася однією з найцінніших лікарських рослин.
Калина оспівана в багатьох народних піснях, її порівнюють з дівочою вродою і чистотою. Сьогодні червона калина є символом України.
(С. Івченко, 755 слів)
Тестові завдання
1. Чим звеселяє калина ліс восени?
а) Білими суцвіттями;
б) червоними гронами.
2. Коли плоди калини стають цілком їстівними і солодкими?
а) Як тільки поспіють;
б) коли добре приморожені.
3. Чи вважають калину цінною лікарською рослиною?
а) Так;
б) ні.
4. Чим є червона калина сьогодні?
а) Символи України;
б) самоцвітом.
Волохань
У нас ніколи не було Волоханя. Були всякі собаки, але Волоханя не було. У нас був Рябко. Або — Рябчик. Він любив кусати себе за хвоста, за лапу і сміятись. Я казав Рябчикові:
— Дожени!
І Рябчик гнався.
Одного разу ми з татком поїхали по рибу. Була ніч. Тато настелив у човен кожухів і сів за весла. Я сказав татові:
—А Рябчик?
Тато сказав:
— Візьмемо і Рябчика.
І ось ми з Рябчиком лежимо на кожухах, ще й кожухом укриваємось. Тато веслує, ніч пливе, пливе очерет, а Рябчик дихає... Так ми й заснули...
Проснулись ми на сході сонця. Кожух у росі, річка в тумані. Згори від села біжать гуси. Біжать, аж летять. І падають на воду. А за ними котить маленький собачка і гавкає тоненьким голосом.
Це був Волохань.
Тато взяв його у човен. Волохань і Рябчик понюхали один одного і полягали на кожух.
(М. Вінграновський, 142 слова)
Тестові завдання
1. Як звали хлопчикового песика?
а) Рябчик;
б) Сірко.
2. Куди поїхав хлопчик з татком?
а) На полювання;
б) по рибу.
3. На чому вони вирушили у дорогу?
а) На автомобілі;
б) на човні.
4. Хто котився за гусьми?
а) Песик Волохань;
б) котик Мурчик.
Пелюстка і квітка
На грядочці виросла гарна квітка жоржини. Біла, як мармур, духмяна. Літають над нею бджоли й джмелі, беруть нектар.
У квітці сорок дві пелюстки. І ось одна з них загордилася:
— Я найкраща. Без мене і квітка не квітка. Я найголовніша. Ось візьму й піду — що мені?
Напружилася, вилізла з квітки, скочила на землю. Сіла в кущі шипшини й дивиться — що ж квітка робитиме? А квітка — байдужки собі, усміхається сонцю, згукує до себе бджіл і джмелів.
Пішла собі Пелюстка. Аж зустрічає Муравлика.
— Ти хто? — питає Муравлик.
— Я Пелюстка. Найкраща. Найголовніша. Без мене і квітка не квітка.
— Пелюстка? Знаю пелюстку в квітці, а на двох тоненьких лапках — не знаю.
Ходила Пелюстка, ходила, до вечора й засохла. А квітка цвіте.
Ось така, бачте, казка. Квітка і без однієї пелюстки квітка. А пелюстка без квітки — ніщо.
(В. Сухомлинський, 134 слова)
Тестові завдання
1. Яка гарна біла квітка виросла на грядці?
а) Конвалія;
б) жоржина.
2. Якою вважала себе одна Пелюсточка?
а) Найголовнішою;
б) жоржина.
3. Кого зустріла Пелюсточка?
а) Комарика;
б) Муравлика.
4. Що трапилося з Пелюсточкою?
а) Вона повернулася до квітки;
б) вона засохла.
Найгарніша мама
Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда.
Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Побачили птахи малого — некрасивого, з великою головою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись:
— Хто ти такий? Де ти взявся?
— Я — Совеня, — відповідає мале. — Я випало з гнізда, не вмію ще літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.
— Хто ж твоя мама? — питає Соловей.
— Моя мама Сова, — гордо відповідає Совеня.
— Яка ж вона? — питає Дятел.
— Моя мама найгарніша.
— Розкажи, яка ж вона, — питає Дрізд.
— У неї голова, вуха й очі такі, як у мене, — відповідає з гордістю Совеня.
— Ха-ха-ха! — зареготали Соловей, Дятел і Дрізд. — Та ти ж потвора. Виходить, і твоя мати потвора.
— Неправда! — закричало Совеня. — Мама в мене найгарніша. Почула його крик Сова, прилетіла потихеньку, взяла Совеня за лапку й повела до рідного гнізда.
Совеня уважно подивилося на свою маму: вона була найгарніша.
(В. Сухомлинський, 144 слова)
Тестові завдання
1. Хто випав із гнізда?
а) Совеня;
б) Ластів’ятко.
2. Кого шукало мале Совеня?
а) Своїх друзів;
б) маму.
3. Що сказало про свою маму Совеня?
а) «Моя мама найгарніша»;
б) «Моя мама найкраща».
4. Чи знайшло Совеня свою маму?
а) Так;
б) ні.
Хлопчик і Дзвіночок Конвалії
Прийшла весна. Із землі виткнулась зелена стрілка. Вона швидко росла, потім розділилась на два листочки. Листочки стали великі. Між ними з'явився маленький пагін. Він піднявся, нахилився до одного листка і ось на світанку розцвів сріблястим Дзвіночком. Це був Дзвіночок Конвалії.
Раненько Дзвіночка побачив хлопчик. Його зворушила краса квітки. Він не міг відвести очей від Конвалії.
Хлопчик простягнув руку, щоб зірвати квітку. А квітка йому шепоче:
— Хлопчику, навіщо ти хочеш мене зірвати? — А ти мені дуже подобаєшся. Ти така гарна, — каже хлопчик.
— Добре, — зітхає Дзвіночок Конвалії. — Зривай. Тільки перед тим, як зірвати, скажи, який я гарний.
Подивився хлопчик на Дзвіночок Конвалії. Квітка була справді чудова. Вона була схожа на ранкове небо, й на блакитну воду ставка, і ще на щось дивовижно красиве. Хлопчик усе це відчував, але висловити не міг.
Він стояв біля Дзвіночка Конвалії, зачарований красою квітки.
— Рости, Дзвіночку, — прошепотів хлопчик.
(В. Сухомлинський, 145 слів)
Тестові завдання
1. Чим розцвів маленький пагін?
а) Блакитним проліском;
б) сріблястим Дзвіночком.
2. Хто побачив дивну квітку?
а)Хлопчик;
б) дівчинка.
3. Яке враження справила краса квітки на хлопчика?
а)Квітка зворушила його;
б) хлопчик її не помітив.
4. Що можна сказати про хлопчика?
а) Він байдужий до краси;
б) він уміє відчувати красу і милуватися нею.
Кому дістався бублик
Хтось загубив маленького бублика.
Першою побачила його жовтогруда синиця. Дзьобнула знахідку раз, вдруге і розчаровано пискнула — бублик був твердий, як камінь.
Підлетіли два горобці. І теж не змогли скуштувати.
За пташками із самої верхівки грубезної верби спостерігав старий грак. Отож він повільно злетів на землю. Горобці й синиці відступилися перед сильнішим і ображено залементували.
Грак навіть оком не зморгнув на лайку дрібноти. Він діловито підійшов до бублика і дзьобнув його. Проте його довгий і міцний дзьоб бублика теж не розколов.
Грак трохи подумав, тоді злетів на паркан, посидів там із хвилину і знов опустився до ласої знахідки. Взяв бублика у дзьоб і кинув у найближчу калюжу. Походив, очікуючи, поки бублик набрякне у воді, і, коли той пом'якшав, з'їв його з апетитом.
Горобці від здивування аж оніміли. Грак важко змахнув великими крилами, описав дугу над калюжею і опустився на своє звичне місце на вербі. А вже звідти голосно крякнув. Мовляв, хто хоче їсти, той має метикувати.
(С. Мацюцький, 158 слів)
Тестові завдання
1. Хто перший побачив бублика?
а)Горобчик;
б)синичка.
2. Чому синичка і горобчик не змогли поласувати знахідкою?
а) Бублик був дуже твердий;
б) бублик був дуже несмачний.
3. Для чого грак кинув бублик у воду?
а) Щоб ним не змогли поласувати інші;
б) щоб він розмок.
4. Хто ж все-таки з'їв бублик?
а) Грак;
б) горобці.
Мандрівна квітка
Увечері Катруся гуляла в саду. Над стежкою розцвіла червона квіточка. Добривечір! Як поживаєш? — вигукнула дівчинка і сплеснула в долоні. — Яка ж ти гарна! Неначе вмита. Дай я трохи біля тебе посиджу.
Маківочка не вміла розмовляти. А Катрусі здалося, що вона сказала:
— Присядь. Коли хочеш, я на тебе одну пелюсточку скину.
Війнув вітерець, і на дівчинку впала червона пелюсточка.
Катруся поклала її на долоню і погукала сусідського хлопчика — Василька, з яким дружила:
— Васильку, а йди-но сюди, глянь, яка пелюсточка красива. Василько підійшов, подивився й сказав:
— Таки справді гарнесенька...
Потім Катруся повечеряла і лягла спати. Вранці вийшла надвір, зайшла в сад і скрикнула від здивування:
— Ой, матусю! Глянь, куди за ніч квіточка перейшла. Увечері була он там, а тепер ось де...
Мама Катрусина поглянула і каже:
— Квіточки, доню, тільки в казці ходять. То вчорашня маківочка облетіла вночі, а вранці інша зацвіла. А тобі здалося, що вона сюди перейшла. Зрозуміла?
— Ні, я не хочу так, — відповіла Катруся. — Хочу, щоб квіточки ходили. Я ходжу — хай і вони ходять!
(І. Сенченко, 166 слів)
Тестові завдання
1. Коли Катруся гуляла в саду?
а) Вдень;
б) увечері.
2. Квітка якого кольору розцвіла над стежкою?
а) Білого;
б) червоного.
3. Що показала Катруся Василькові?
а).Пелюсточку;
б) ягідку.
4. Яке бажання було у Катрусі?
а) Щоб квіточки ходили так, як вона;
б) щоб одна квіточка опадала, а інша зацвітала.
Камінь
У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні.
Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне!»
Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.
Камінь упав на дно і забив джерело.
Вода перестала заповнювати криницю.
Криниця засохла.
Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.
На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів у інший луг.
Замовкла соловейкова пісня.
Сумно стало в лузі.
Минуло багато років. Хлопчик став дідусем. Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила прохолодна криниця.
Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмари пилюки.
«Де ж воно все поділося?» — подумав дідусь.
(В. Сухомлинський, 160 слів)
Тестові завдання
1. Де багато років жила криниця?
а) Під високою сосною;
б) під гіллястим дубом
2. Що зробив хлопчик-пустун?.
а) Кинув у криницю
б) обгородив криницю.
3. Що сталося із криницею?
а) Вона засохла;
б) продовжувала давати людям воду.
4. Що побачив дідусь на місці криниці?
а) Зелений луг
б) піщану пустелю.
Мишка, кіт і гарбуз
Якось надвечір упіймав кіт мишку.
— Що зі мною буде? — забідкалася мишка.
— З'їм тебе! — сказав кіт.
— А що ти сьогодні їв на сніданок?
— Мишу.
— А на обід?
— Теж мишу, — муркнув кіт і примружив зелені очі. — А на вечерю будеш мені ти.
— Ой, як нерозважливо! — похитала головою мишка. — Ти безперервно їси однакову їжу. От і заподієш своєму здоров'ю шкоду. Тобі неодмінно потрібно покуштувати чогось іншого. Ну хоч би й гарбуза.
Кіт злякався за своє здоров'я і сказав:
— Гарбуз великий та несмачний. Як його їсти?
— Віднеси мене до гарбуза, — мовила мишка. — І я охоче покажу тобі, як це робиться.
Кіт узяв мишку за шкірку і поніс.
— Ти тільки не думай, що я відпущу тебе, — мовив він суворо. — Після гарбуза все одно візьмуся за тебе.
— Будь ласка, — посміхнулась мишка.
І вона почала показувати котові, як їдять гарбуз, її гостренькі зуби запрацювали швидко-швидко, і кіт незчувся, як мишка прогризла дірку й шаснула в гарбуз.
— Ов-ва! — здивувався кіт. — Гарбуз проковтнув мишку! Добре, що я не став його їсти. А то він би ковтнув й мене.
І кіт боязко відійшов геть.
(Е. Рауд, 178 слів)
Тестові завдання
1. Що кіт вирішив зробити із мишкою?
а) З'їсти її;
б) погратися з нею.
2. Про що попросила мишка кота?
а) Відпустити її;
б) віднести її до гарбуза.
3. Чому мишка показувала котові, як їсти гарбуз?
а) Щоб самій урятуватися;
б). Щоб кіт скуштував іншу їжу.
4. Чи зрозумів кіт, що мишка перехитрила його?
а) Так;
|
