Каталог статей
| Головна » Статті » Вчитель вчителю » Уроки | [ Додати статтю ] |
Умберто Еко
| Скарби лабіринту Умберто Еко. Роман Умберто Еко "Ім’я троянди” У мережі Всесвітньої Аркади Спочатку було Слово Біблія В тайне смеха позорного нет А.Блок Nulla rosa est Абеляр Постмодернізм – не фіксоване хронологічне явище, а своєрідний духовний стан У.Еко Мета уроку: спільно з учнями дослідити мистецьку філософську, культурологічну, наукову авторську позицію у світі роману, розкрити проблематику, ідею твору, осягнути глибину образів, знайти риси постмодернізму у ньому, заохочуючи учнів до власної інтерпретації художнього тексту і відшукуючи скарби людської думки і духу. Робота на уроці Парти розставлені у формі кола, на партах зошити, книги, довідники, словники. На дошці – запис теми, епіграфи, кольорові репродукції постмодерністських колажів. І. Звучить сучасна італійська мелодія Слово учителя. Дорогі друзі, усі ми так прагнемо змінити цей світ на краще, обов’язково зробивши і свій внесок у його вдосконалення. Але обов’язково у якийсь момент усвідомлюємо, що світ чекає вдосконалення і від нас. І ті проблеми, які хвилюють нас сьогодні, поставали і перед героями Гомера, ними переймався Данте, вони вривалися у творчий світ Достоєвського, під їх тиском згасав Кафка, Блок, від них шукав порятунку Булгаков, думаючи передусім про увесь світ. Так багато змінилося і не змінилося зовсім нічого. Людство, його творча частина, вперто продовжує трансформувати сюжети, проблеми, образи, знаки, колись дані йому Богом. Це ми зрозуміли з вами, закінчуючи вивчення шкільного курсу зарубіжної літератури. І сьогодні ми готові зануритися іще в один лабіринт думок, вражень, лабіринт людської історії і духу, у справжній мистецький Всесвіт, ім’я якому – Умберто Еко. Зануритися для того, щоб здобути скарби для власної душі, серця і голови. Тож я запрошую вас до лабіринту. Отже, тема перед вами: "Скарби лабіринту Умберто Еко”. А "обладнання” – ваша допитливість, гарячі юнацькі серця і знання. Але перед входом у лабіринт ми повинні познайомитися з його автором. Повідомлення учня Умберто Еко – один із найпопулярніших сучасних письменників. За національністю – італієць, народився у 1932 році. Знаний в усьому світі завдяки своїм неординарним здібностям. Професор Болонського і цілого ряду інших університетів світу, вчений-семіотик, автор наукових праць з історії середніх віків, історії культури і релігії. Його перу належить великий перелік есе, філософських творів. Його лекції збирають багатотисячну аудиторію у різних країнах світу, а конкурс серед студентів на його семінари із історії середніх віків складає 70 чоловік на місце. Уже багато років він веде рубрику у найпопулярнішому італійському журналі "Еспресо”, на яку кожен раз з нетерпінням чекають читачі. Та коли у 1980 році, 48 –річний Еко написав свій перший роман "Ім’я троянди”, на його долю випала справжня світова. слава. Еко – автор двох інших романів – "Маятник Фуко” та "Острів напередодні” Учень. - Хотілося б додати дещо, і ця інформація була б доречною перед нашим зануренням у лабіринт. Справа у тому, що Еко – людина широких поглядів і глибоких знань, людина, яка робить дуже багато для того, щоб поєднати досягнення найновітніших сучасних технологій із культурними та філософськими досягненнями. Наприклад, ми бачимо, як зараз спрацьовує його ідея стосовно створення Всесвітньої Аркади, тобто комп’ютерної мережі, у якій користувачі будуть шукати і знаходити потрібну книгу. Залишається тільки одне – зробити доступною вхід до мережі кожному, хто бажає. УЧИТЕЛЬ. - У чому Еко вбачає актуальність цього питання? Учень. - Еко надзвичайно стурбований долею людства, він побоюється що розвиток подій може нагадувати Оруелівський "1984”. Тільки замість пролів найнижчий щабель суспільства посядуть телезалежні маси, яких сьогодні годують низькопробним "милом”. Ми так звикаємо, до того, що нам пропонує сьогодні телебачення, що перебуваючи у віртуальній його версії, часто не відчуваємо реального і справжнього життя, смаку знання і слова. А от найвищий щабель суспільства, побоюється Еко, належатиме кон’юктурі у радянському значенні цього слова, яка володіє і керує інформацією та інформаційними технологіями, продвинутим "залізом”, найновішими модемами. Воістину, хто володіє інформацією – той володіє Всесвітом. Знання, слово, знаки – повинні бути доступні кожному бажаючому, і кожен має право інтерпретувати і піддавати їх сумніву. УЧИТЕЛЬ Отже, ми у лабіринті(середньовічному) або у мережі(новітній інформаційній), у якій шукаємо скарби людської думки і серця. Цей лабіринт – роман Еко "Ім’я троянди”. Лабіринт – центральний філософсько-семіологічний образ роману. Еко у коментарі до роману приводить приклади декількох лабіринтів – лабіринт Тесея, у якому на нас чекає Мінотавр, лабіринт, при вході до якого тобі подадуть нитку Аріадни, лабіринт-дерево з корінням і кроною. Але ще один вид лабіринту – лабіринт-ризома, лінії якого завжди перехрещуються у часі і просторі. Саме у такий лабіринт потрапляють герої Еко, а заодно і ми з вами – читачі. Отож ми у першій кімнаті нашого лабіринту. Вікриваймо роман. Звучить класична музика. Спочатку було слово...Так починає Еко свій роман. Починає досить хитро, тому, що за його власним висловом, ховається у конверт із трьох шарів – про події у романі розповідає 18-річний юнак Адсон Мелькський, який описує події у 80-річному віці, їх переказує Мабійон, а перекладає Валле. Події роману відбувають у 14 сторіччі. Середньовіччя, яке, власне і визначило сучасне обличчя Європи – політичний устрій, банківську, освітню систему. Тобто, мова піде про середньовічну історію Італії, автор опирається на реальні історичні події. Що ми знаходимо у першій кімнаті лабіринту? Учень Поза сумнівом, це історичний роман. Тому що сам автор-вчений, дослідник історії Середньовіччя, відніс свій твір саме до того типу історичних романів, у яких видумані герої діють на фоні відомих історичних подій разом із реальним історичними персонажами. Такими у романі є, наприклад, Убертин, Михаїл Цезенський, Дольчино та інші. Еко зробив тисячі виписок, каталогів імен, стародавніх книг, поставивши за мету написати саме історичний роман з повним антуражем Середньовіччя, 14 сторіччя. УЧИТЕЛЬ. Чому Еко зацікавило саме 14 ст, а не 12-е, адже до 1980 року він працював над монографіями саме по 12-му ст.? Учень Еко вважав, що 14-те ст., його фон більш інформативно насичений. З’являються нові знання, зміцнює свою силу орден францисканців, брати якого володіли потужними можливостями пошуку, які міг би проявити один із головних героїв роману – Вільгельм Баскервільський. УЧИТЕЛЬ Намітився новий вихід із лабіринту. Отже, ми із кімнати "Історичний роман” потрапляємо до кімнати "Детектив”. Адже автор сам ніби відкриває для нас двері двох кімнат, на одній із яких написано "Детектив”, а на іншій – "Історичний роман”. Учень. Щоб полонити увагу читача, страшенно хитрий Еко кидає його у детективну інтригу, де францисканець Вільгельм буде проводити розслідування причини смертей чинців у Абатстві, до якого прибуває разом із своїм учнем Адсоном, аби взяти участь у надзвичайно важливих переговорах між делегаціями короля та папи. УЧИТЕЛЬ Хто може розповісти про мету такої зустрічі? Учень Однією із центральних подій роману є невдала спроба примирення у 1327 році папи та імператора, який намагається знайти союзників в ордені Св. Франциска. Епізод сам по собі незначний, але дозволяє зацікавити читача, кинувши у складні лабіринти політичної і церковної боротьби. На периферії тексту є відомості і про тамплієрів та розправу над ними, про катарів, філософські і богословські дискусії епохи. Італія стає ареною політичної боротьби французького короля і імператора Священної Римської імперії. Кардинальним питанням церковної боротьби, яке відображало основний соціальний конфлікт епохи, було питання про бідність і багатство. Францисканський орден сповідував бідність церкви, який був підхвачений широкими народними масами, котрі богослови називають простяками, що часто слугує основою вчень, названих папою як єресь. Особливо яскравими фарбами у романі змальовано історію руху Дольчино. УЧИТЕЛЬ. З кімнати історизм вихід лише один – пародія? Чому? Учень Тому що читач одразу ж відчуває пародійність з перших сторінок і натяк на середньовічного Шерлока Холмса. Вільгельм Баскервільський одразу ж дивує абата і усіх ченців ордену своїми фантастичними здібностями, які він називає дедуктивними – вираховує де знаходиться зниклий кінь Гнідок, якого розшукує усе Абатство. Та й ім’я Адсон дуже вже нагадує інше ім’я "Ватсон”. Причому автор держить читача на гачку увесь часу завдяки детективній гостроті. Фабула роману прив’язана саме до процесу розслідування. УЧИТЕЛЬ. Але поступово, автор відкриває перед нами нові сюжетні лінії, показуючи життя абатства і його таємниці? Учень. Так, читача вже втягнуто у гру і він приречений шукати істину, хоч і не здогадується, чи існує вона узагалі. Життя – одного із найбагатших абатств – це життя бібліотеки, яка диктує і закон. В Абатстві знаходиться одна із найбільших і найбагатших бібліотек світу. Але, щоб потрапити у неї, треба пройти лабіринт, у кому є і привиди, і таємниці, і потаємні ходи, із яких можна не знайти виходу. Сотні років збирали ченці скарби і книги, помножуючи із року склад книгосховищ. Переписуючи на пергаменті раритети, створюючи ілюстрації до них, ченці за законом не повинні прагнути переосмислення, інтерпретації знань. Книги із сховища може виносити тільки бібліотекар – Малахія, найперша людина після Абата. Охоронцем закону бібліотеки є Хорхе – сліпий старець. Він - один із найстаріших у монастирі. Хорхе суворо і жорстоко обриває дискусію, яка виникає між молодшими ченцями про природу сміху, про його значення. І так у розмовах зринає згадка про неіснуючу книгу – другу частину "Поетики” Аристотеля, у якій він розкриває філософську суть іронії та сміху. І усі, хто і чи інакше був причетний до пошуку цієї книги, гинуть. УЧИТЕЛЬ. Шляхи із кімнат "Життя” і "Закон” за правилами лабіринту перехрещуються. А ми прагнемо здобути свій скарб, яки зветься – "істина”. За пошуком ми істини ми потрапляємо до кімнат "Віра” та "Єресь”. Учень. Вільгельм у минулому інквізитор, який відмовився від своєї справи. Так як розглядає сумнів природнім станом людини. Він переконаний, що прості люди через порухи душі краще відчувають істину. Істина – не одна. Знання допомагають людині жити, знаходити вірно свій шлях, вдосконалюватися. Часто єресь виникає і тоді, коли люди намагаються знайти свій власний шлях до істини і захопити ним інших. У романі дуже виразно змальовані картини розправи над єресіантами. І авторська позиція абсолютно неоднозначна. З одного боку жорстокість тих, які відмежувались від цілісності віри – з іншого не менша жорстокість тих, хто захищає догмати віри. У будь якому випадку, переконаний Вільгельм – віра повинна бути живою і постійно збагачуватися, віра – це теж свого роду знання, і завдяки новим знанням вона стає ще міцнішою. Образ єресіанта Дольчино у романі надзвичайно колоритний. Він відкриває читачеві широкий простір для переосмислення і власного трактування. УЧИТЕЛЬ Тобто, автор однією із можливих причин виникнення єретичних вчень вважає прагнення знайти істину пройшовши свій власний шлях, а якщо на цьому шляху постане – обов’язок? Ми у кімнаті лабіринту, яка називається "Обов’язок”. Кожен ченець несе власний послух, що є обов’язком, людини, яка обрала служіння Богові. Як розподіляються обов’язки ченців Абатства? Учень Абатство – це своєрідна держава, де діє закон, який диктує обов’язок. Обов’язком є віддане служіння Богові. У Абатстві, де бібліотека є головним скарбом, - нести службу в бібліотеці, переписуючи книги, створюючи ілюстрації до них – є найвищим обов’язком. Від посади бібліотекаря лише один крок, щоб стати Абатом. Обов’язок сліпої віри – жити без сумніву і сміху. Та часто почуття проривають панцир обов’язків, і навіть ченці втрачають духовне опертя, яке допомагає їм сліпо вірити. Адельм заради того, щоб прочитати заборонену книгу, скоює содомський гріх. А юний Адсон не витримує сили краси, борячись із суровим обов’язком, пізнає смак справжнього кохання і пристрасті. УЧИТЕЛЬ. Тобто, ви відчиняємо двері слідуючої кімнати – "Почуття”. Еко писав, що творчість – це втеча від власних почуттів. І треба сказати – втеча геніальна. Єдина сцена кохання роману – єдина сцена кохання у житті Аксона змальована наскільки рельєфно, об’ємно, що читач відчуває усі порухи душі юного грішника, який змальовує свої почуття соломоновими словами-знаками. Спробуємо відчути їх красу і силу Звучить музика. Учні читають уривки із роману. УЧИТЕЛЬ На перехресті почуття і обов’язку на юного Адсона чекають страждання, пов’язані з відчуттям гріхопадіння, сорому, відчаю через неможливість знову бачити кохану, страждання, пов’язані із її стратою. Опанувати і пояснити таку ситуацію може тільки тверезий, іронічний розум Вільгельма Баскервільського – людини, яка понад усе цінує силу вичерпного знання, уміння використовувати наукові досягнення. Ми з кімнати "Розум” потрапляємо у кімнату "Книга”. Адже саме книга є обов’язковим елементом, який живить розум. Яка ситуація, пов’язана з книгою, розгортається у романі? Учень "Ім’я троянди” – це роман про пошук забороненої книги, книги зниклої, яка, зрештою, гине. Це друга частина "Поетики” Аристотеля, присвячена сміху. Головна відмінність бібліотеки Абатства у тому, що книги там лише охороняються, знання консервуються, читання строго контролюється Малахієм та духом скрипторія – Хорхе. Усі, хто бажав прочитати цю книгу, загинули від отрути, якою просякнуті сторінки раритету. І саме гострий розум Вільгельма розриває ці злочини, хоча як він вважає сам, запізно. УЧИТЕЛЬ Щоб дізнатися, чому Вільгельм так вважає, для цього нам треба потрапити у кімнату "Знання”. Які знання охороняє бібліотека? Як до знань ставиться Хорхе? Учень. Вільгельм відкритий до знань, і своїми знаннями він щедро ділиться із оточуючими, вважаючи що може існувати декілька істин, і кожну треба перевіряти, він постійно згадує Роджера Бекона. Живе знання не може бути догмою, його завдання служити людству, а не обмежувати його свободу. Хорхе, насичуючи себе знаннями-догмами, перетворився у пекельне створіння, ката, який методично знищує усіх, хто загрожує цілісності його уяви про світ. Із кімнати "Догма” двері ведуть у кімнату "Пекло”. УЧИТЕЛЬ. Чому ви вважаєте, що Хорхе – представник пекла? [b]Учень.[/b] Хорхе винний не тільки у смерті ченців та Абата, він винен у тому, що сховав книгу і знання, які мали б служити людству, він винен у тому, що він узурпував знання і зрозумів, що завдяки ним може поширювати владу і тримати під контролем Абатство. Безсумнівно, Хорхе – свого роду геній, людина, яка має феноменальну пам’ять і здібності. Він гостро відчуває, що на владу його розуму посягає інший розум молодий і допитливий. Не випадково він так жорстоко зупиняє дискусію, присвячену сміху, яка розгорається у скрипторії. Він зрозумів, що книгу неможливо сховати іншим способам, ніж стратити усіх, хто про неї знає і прагне її прочитати. Він сам усуває ту грань, яка відрізняє бібліотеку від пекла. УЧИТЕЛЬ. Дія роману відбувається в монастирі, бібліотека якого зберігає найбагатшу колекцію Апокаліпсисів, які колись Хорхе привіз із Іспанії. Хорхе наповнений есхатологічними очікуваннями і отруює ними увесь монастир. Він фактично проповідує міць Антихриста, який уже підкорив собі увесь світ, окутав його своєю змовою, став князем світу цього...Картина страху розповзається на увесь світ, люди перетворюються у натовп, який шукає і страчує "відьм”, "чаклунів”, "ворогів народу” Який же вихід із пекла пропонує автор? Учень. Перевернути світ, як у Адельма, як уві сні Аксона, як у Кіпріановому бенкеті, змішати стилі, довіритися народу, стати простішим, подолати наївність, подивитися іронічно навіть на себе, тоді можна посміятися і над пеклом. Перегляд уривків з відеофільму УЧИТЕЛЬ. У фіналі роману Вільгельм зустрічається з Хорхе. Два рівних розуми. Тільки Хорхе – диявол. А хто тоді Вільгельм? Учень Хорхе у гніві викрикує, що Вільгельм гірше, ніж диявол. Він – блазень. Від сумніву народжується іронія, від іронії – сміх. Аристотель страшний для Хорхе як філософ, що виправдовує свободу творчості, звільнення від догми знань і сміху. УЧИТЕЛЬ Сміх – крок до творчості. А творча особистість непідвладна контролю догми Хорхе, – це злет, який поза межею влади папи і короля. Ченцям заборонено творити слово, вони можуть його тільки копіювати, а воно, як відомо, без переосмислення, без інтерпретації – мертве. Словом починається роман. Думкою про слово, яке не зникає разом із смертю книги він закінчується. Роман "Ім’я троянди” – це роман про слово, роман про знак, роман справжнього семіотика. Лукавий автор закінчує суперечку двох століть – нічиєю... Ми вийшли із лабіринту, але він продовжується у просторі і часі, він продовжується у нашому житті. Давайте поглянемо на один із наших епіграфів – троянда зникла, а ім’я її лишилося? Як ви гадаєте, чому роман називається "Ім’я троянди”? Зверніть увагу на епіграф Абеляра Учень Тому, що у троянди декілька змістів. Це слово-знак, який означає так багато, що майже втрачає усі значення. Червона і чорна троянда, війна червоної і білої троянди, розенкрейцери і так далі. Троянда зникає, гине, а ім’я її залишається. Тому, що її ім’я живе у слові, з якого і починається світ. УЧИТЕЛЬ Сам автор залишає великий простір для власної інтерпретації читача, сумнівів, іронії, і звичайно, - сміху. Роман "Ім’я троянди” закінчується рядком латинського гекзаметру, який меланхолічно повідомляє, що троянда зів’яла, а слово "троянда” залишилося. Автор порушив у романі безліч проблем, дозволивши читачеві трактувати їх на власний розсуд, вони мають не тільки історичний, але позачасовий контекст у загальнолюдському значенні цього слова – народ і влада; особистість і суспільство; роль особистості в історичному процесі; злочин і кара; сенс життя; життя і смерть; пристрасть; гріх; почуття і обов’язок; учень і вчитель; роль знань; необхідність вивчення іноземних мов, страх, масова істерія, психологія репресій. Та все ж є головна тема роману. Яка? Учень Безсумнівно, що це – значення слова. По-різному йому слугують Вільгельм і Хорхе. Люди створюють слова, але слова керують людьми. І наука, яка вивчає місце слова в культурі, стосунки слова і людини, називається семіотика. "Ім’я троянди” – роман про слово і людину – це семіотичний роман. Тому, на мій погляд, його головною ідеєю – є твердження про неможливість знищуючи річ, знищити знак, який її називає, поняття про неї, - слово. УЧИТЕЛЬ Роман "Ім’я троянди” – постмодерністський роман. Давайте прочитаємо наш останній епіграф. Еко вважає постмодернізм духовним станом і підходом до праці. Які риси постмодернізму ми знаходимо у романі? [b]Учень[/b] По-перше - це сам сюжет – пошуки зниклої книги. І потім книга гине, її не існує. Модерністи стверджують, що книги не гинуть: "рукописи не горять”. У постмодерністських творах – вони не тільки горять, вони розвіюються за вітром і зникають. По – друге, автор не заперечує минуле, а переосмислює. Цитує інші сюжети, висловлювання. Коли авангард руйнує минуле, доходячи до абсурдності, постмодернізм його іронічно інтерпретує. В системі авангардизму для того, хто не розуміє і не приймає гру автора, від неї можна відмовитися. А роман Еко, навпаки, можна читати, навіть не розуміючи, або розуміючи по-своєму. Хтось сприйме великі за обсягом дискурси в історію як іронічні, а для інших вони стануть додатком до посібника з історії. Виразна риса постмодернізму і в тому, що для розуміння тексту потрібно уже не заперечення, а його іронічне переосмислення. УЧИТЕЛЬ Сам Еко вважав, що ідеальний роман постмодернізму повинен піднятися над поєдинком реалізму з ірреалізмом, чистого мистецтва з ангажованим, прози елітарної з масовою. Скарби, які здобули сьогодні у лабіринті, є свідчення того, що автор досяг своєї мети. Слово – понад часом, дискусіями, течіями. Воно не зникає разом із знищенням явища чи предмета. Роман Еко можна порівняти з гарною музикою, яку хочеться слухати безкінечно. Тож нехай ваше прагнення до пізнання життя, його сенсу продовжується і за межами лабіринту ЕКО. Бо життя обов’язково відкриває свої скарби тільки небайдужим, допитливим, добрим, зрештою тим, хто може подивитися і на світ, і на себе з іронією і сміхом... ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ. Написати есе "ЯКИЙ ВИХІД ВИ БАЧИТЕ ІЗ ЛАБІРИНТУ ЕКО?”. | |
| Переглядів: 2111 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всього коментарів: 0 | |