В гостях у Царя Грибуса Боровика
(Казка)
Це було на уроці природознавства. Олена Петрівна розповідала про гриби. Хлопчик був хорошим учнем і тому намагався не пропустити жодного слова учительки. Вона розповідала про те, що гриби – окреме царство. Вони не належать ні до царства рослин ні до царства тварин, хоча мають з ними деякі спільні ознаки. Про те, що гриби є їстівні та отруйні.
Звичайно, Василько дуже любив ходити з друзями по гриби, бо жив біля самісінького лісу. Хлопчик пригадав, як ще недавно бігав з друзями по мокрій від вранішньої роси траві, заглядав під кожен кущик, під кожне деревце, щукаючи грибочки. Ще жодного разу не повертався з лісу з порожнім кошиком. І правила збирання грибів знав добре. Йому дідусь завжди нагадував: "Якщо не знаєш, що це за гриб, ніколи не бери його, навіть не торкайся, бо може статися біда". Хлопчик замріявся...
І ось знайома стежечка, потічок, а там недалечко і грибна поляна. Він швидко прямував до лісу. Понад стежечкою випростували стрункі ніжки несправжні опеньки, червоніли між травою мухомори, хизуючись своїми пишними червоними у білу крапинку шапинками. Так і запрошували взяти їх першими. А ось і бліда поганка у білій спідничці.
Василько і незчувся, як опинився у глухому темному-претемному непрохідному лісі. Навколо було тихо, як у вусі, темно від височезних сосон та дубів, які нависли над ним, як чорна парасоля, навіть неба не було видно. Хлопчик злякано оглянувся навколо. Як же він міг так заблукати!? А тоді відразу зрозумів. Це ж недарма по дорозі він зустрічав так багато отруйних грибів. Це ж вони завели його в таку глухомань.
Василько дуже злякався. Він сів на землю і заплакав. А навколо нього щось заскімлило, заскреготало, зайшлося страшним реготом.
Василько не розгубився і сказав:" Ні, я не буду плакати і не буду служити тобі, бо я добре знаюсь на грибах. І почав називати їстівні гриби. Якого називав, той за мить ставав біля хлопчика. І ось навколо вже стояли і Підберезник, і Рижик, і Маслюк, і Лисичка, і Піддубник, і Груздь. Аж ось де не взялись ціла череда опеньок, сироїжок.
А гриби все підходили та підходили. Чортів Гриб спочатку сміявся, а потім, коли побачив, що непереливки, давай помаленьку відходити в гущавину. Та тільки дійшов до першого дерева, як звідти показалась царська корона, а потім і коричнева шапинка царя Грибуса Боровика. І тут Чортів Гриб зовсім Злякався. – Не бійся, Васильку, я не дам тебе образити. Ти хороший хлопчик, чемний, ввічливий. Ти жодного разу не зірвав грибочка, завжди бережно зрізував ножиком, щоб не пошкодити грибницю, ходив лісом обережно, не наступив на жодну рослинку чи комашку, не зламав жодної гілочки, не налякав жодної тваринки чи пташини. І в нагороду за це я дам тобі цілий кошик білих грибів і виведу з лісу. А ти подякуй своїм рідним за те, що виростили такого гарного природолюба.
- Про що замріявся, Васильку? – запитала Олена Петрівна.
- Вибачте, про гриби, - відповів Василько. Дуже вже цікаво Ви розповідали.
Урок закінчився, продзвенів дзвінок. Кинувся Василько вставати, а під партою стоїть кошик, повний білих грибів. Хочеш - вір, а хочеш – перевір.
|
