Каталог статей

Відомо, що для дітей молодшого віку найавторитетнішою і найшанованішою людиною, окрім батьків, є вчитель або вихователь. Саме тому педагогу, крім різноманітного багажу знань, потрібно набувати таких людських якостей, як сердечність і доброзичливість, здатність перейматися чужими негараздами, бідами, мати бажання приносити радість іншим. Формуванню й утвердженню естетичних смаків майбутніх учителів початкових класів значною мірою сприяють навчальні та виробничі педагогічні практики в школах і дитячих садках, в літніх оздоровчих таборах, участь в етнографічних експедиціях.
Особистісно-орієнтоване навчання і виховання молодших школярів можливе лише за умови сформованості у сучасного вчителя високого рівня педагогічної культури і її базової складової - педагогічної етики. Остання відображує специфіку функціонування моралі в умовах цілісного педагогічного процесу, визначає моральні норми поведінки вчителя, що у практиці впливає на характер його взаємодії з усіма учасниками навчально-виховного процесу.
В основі етики вчителя, за словами Амонашвілі, лежать гуманістичні цінності: любов до людей, доброта, довіра, розуміння позиції іншого, прагнення до саморозвитку і самоактуалізації, відкритість до нового досвіду тощо. Гуманістична природа педагогічної етики має значення для правильної постановки вчителем цілей, завдань, вибір форм і методів навчання, допомагає відшукати "правильну лінію у кожній унікальній ситуації діяльності". Дотримання норм педагогічної етики, виявлення педагогом відповідальності, доброзичливості, культури спілкування, такту та інших змістових компонентів етики детермінують його професійну поведінку, надають їй цілісності і виваженості [45, с.81].
Як відомо мені з «Гуманної педагогіки Амонашвілі», що найвимогливіші до вияву етичної поведінки вчителя молодші школярі. Як показали результати опитування, діти цієї вікової групи високо цінують моральні якості вчителя, практично ігноруючи професійні.

Школярі підкреслили, що вони поважають вчителя за його доброту, лагідність, справедливість, уміння добре навчати і зрозуміти проблеми учня.
Такі високі вимоги до вчителя з боку дітей пояснюються їхніми віковими потребами й особливостями:
o Зміною соціальної ситуації розвитку, складністю адаптації до неї;
o Виникнення основних психологічних новоутворень: довільності, внутрішнього плану дії, рефлексії;
o Підвищенням вразливості, виникнення тривожності;
o Активним формуванням самооцінки як компонента самосвідомості;
o Емоційною залежністю від учителя;
o Сенситивність віку до формування моральних норм життя шляхом наслідування поведінкових моделей дорослих, особливо вчителя;
o Безмежною довірою до вчителя, визнанням його авторитету, лідерства тощо.
Феномен педагогічної етики, за словами Амонашвілі, реалізується через опосередковану роль її загальних і специфічних функцій, що дає змогу здійснювати педагогічне коригування поведінки дитини, нейтралізувати її аморальні прояви, передати особисте ставлення до неї, відтворити моральні приклади для наслідування тощо. Серед багатьох функцій, які здатна виконувати вчительська етика в умовах навчально-виховного процесу, деякі мають переважне значення. Особливо слід відзначити, стверджує Амонашвілі: комунікативну, психодидактичну і виховну.
Комунікативна функція виявляється у різних видах і формах взаємодії учителя з учнями. Саме атмосфера спілкування педагога з дітьми сприяє розвитку їх соціально-психологічних новоутворень у цьому віці. Характер стосунків між учителем і учнями - соціально-педагогічна передумова успішної реалізації завдань педагогічного процесу.
Проаналізуємо лише одну зі сторін комунікативної сфери - емоційну. Саме емоційний компонент взаємодії педагога з дитиною є визначальним у формуванні всієї системи ставлення учня до себе, навчання, однолітків, дорослих тощо.
Емоційна залежність дитини від учителя - один із найважливіших аспектів впливу педагогічної етики на соціально-психологічний розвиток учня. В.С.Мухіна в цьому контексті виділяє таку характеристику молодшого школяра, як емоційний голод. Потреба дитини в позитивних емоціях, атмосфері емоційного комфорту, яку створює дорослий, визначає особливості її поведінки. У наукових працях П.М.Якобсона також наголошується на тому, що атрофія потреби молодшого школяра в емоційному контакті з учителем негативно впливає на розвиток його гуманістичних якостей [1, с.39].
У концепції американського психолога А.Маслоу вказується, що незадоволеність базових потреб у дитинстві, а також прагнення поваги, любові до себе призводить до невротизації людини, для якої процес реалізації вищих потреб стає проблематичним.
Більшість дослідників цієї проблеми схильні вважати, що, не відчуваючи емоційної близькості зі своїм учителем, учень несвідомо прагне компенсувати нереалізовану потребу в позитивних емоціях, а це може спричинити негативну соціальну поведінку. Аналізуючи цей факт, відомий український учений, психолог І.Д.Бех звертає увагу на те, що "молодший школяр через відсутність необхідного досвіду взаємодії з ровесником і дорослими, а також через недостатню сформованість усталених соціально значущих способів діяльності та поведінки часто потрапляє в ситуацію так званих девіацій, тобто відхилень від заданих норм і вимог, які за відсутності певних корекційних заходів на наступних етапах його розвитку можуть призвести до психічних розладів". Дедалі вчений стверджує, що позитивні соціально-психологічні особистісні риси людини розвиваються швидше з того емоційного матеріалу, який робить індивіда психічно сильним. Почуття ж страху, слабкості тощо блокують розвиток повноцінної особистості.
Вивчаючи особливості дітей молодшого шкільного віку, вчені звертають увагу на агресивних, емоційно розгальмованих, сором'язливих, тривожних учнів. Майже всі ці діти мають проблеми в емоційній сфері і попри

особливості темпераменту спільним для них є неадекватна афективна реакція, яка у молодшого школяра має захисний, компенсаторний характер. Деякі тривожні діти у ситуаціях особливого психологічного напруження переживають емоційну дезорганізацію мислення. Репліки, зайві зауваження, висловлювання вчителів можуть загальмувати цей процес у дитини в найвідповідальніший момент: відповідь біля дошки, виконання контрольної роботи тощо.
Дослідники вказують, що існує пряма залежність між емоційною депривацією і дитячою агресивністю, суворістю покарання і рівнем агресивної дитини. Відомо, що негативне ставлення до дитини, її тривожність підвищують імовірність деліквентної, протиправної поведінки, погіршують стосунки з однолітками, зумовлюють прояви агресивності.
Отже, вчителю слід пам'ятати, наголошує Ш.О.Амонашвілі, про особливості емоційної сфери дитини в цей віковий період і за допомогою розширення репертуару етичної поведінки та толерантного підходу здійснювати афективну регуляцію емоційного стану учня, а саме:
 Створювати атмосферу емоційного комфорту;
 Навчити дитину адекватних форм реагування на певні ситуації життя;
 Сприяти динамізму емоцій, винекненню різноманітних позитивних переживань;
 Не відгороджувати дітей, які мають проблеми в емоційній сфері, від негативних переживань;
 Підказувати дитині ефективні гуманістичні способи вирішення проблемних ситуацій тощо.
У молодшому шкільному віці у школярів, за теорією Амонашвілі, активно розвиваються соціальні емоції: самолюбство, почуття відповідальності, довіри до людей, здатність до співчуття. Щоб ці соціальні емоції у дитини збагачувались, вчителю необхідно коригувати свої педагогічні дії, спираючись на такі етичні правила Ш.О.Амонашвілі:

❖ Не використовуйте дітей як засіб для досягнення педагогічної мети;
❖ Сприймайте учня таким, яким він є, у постійному розвитку;
❖ Долайте проблеми етичними засобами;
❖ Не порівнюйте дітей одного з одним, порівнюйте тільки результати їхньої праці;
❖ Визнавайте право дитини на помилку і не засуджуйте за неї;
❖ Вмійте зберігати таємниці, які довірили Вам діти;
❖ Не принижуйте себе і гідності дитини;
❖ Надавайте свободу вибору дитини як можливість реалузувати свою суб'єктивність через самовизначеність у прийнятті рішення.
Реалізація психодидактичної функції педагогічної етики вчителя в початкових класах, із досліджень Ш.О.Амонашвілі, визначається, в першу чергу, в процесі оцінювання результатів навчання учня, що має суттєве значення для формування його самооцінки й особистості загалом. Самооцінка ж впливає на пізнавальний інтерес, мотиви навчання, формування особистісного "Я", статус дитини в колективі ровесників.
Виразники ідеї розвивального навчання Ш.О.Амонашвілі, В.В.Давидов, Д.Б.Ельконін звертають увагу на психологічну суперечливість оцінки успішності в навчанні. Психологія сприйняття дитиною оцінки визначається передусім її очікуваннями: оціночні судження педагога, сповнені добрими побажаннями, орієнтовні вказівки, що перекриваються оцінкою тощо. Діти приймають на віру, засвоюють все те, що чують від учителя про себе: його оцінки навчання, здібностей, особистісних якостей, поведінки, міжособистісних стосунків тощо.
Аналізуючи різноманітні ситуації оцінювання, І.А.Зязюна вважає, що "незадовільну оцінку молодші школярі сприймають як несправедливе ставлення до себе з боку вчителя саме через те, що вони бажають навчатися і не розуміють, за що покарані".
Дбаючи про етичний вплив оцінки, наголошує О.Я.Савченко, "вчитель прагне, щоб дитина зрозуміла її справедливість, інакше найкращі наміри можуть призвести до протилежного результату. Отже, треба відповідально ставитися до оцінки, не оцінювати незасвоєне, не розпорошуватися на дрібниці, формулювати її по-різному, не принижуючи людської гідності".
Отже, педагогічна етика вчителя у процесі визначення рівня знань, умінь і навичок школярів виявляється у виборі гуманістичної стратегії оцінювання: підтримка оцінкою, попередня оптимістична оцінка, надання шансу здобути вищу оцінку, авансований підхід. Така етико-педагогічна стратегія найбільшою мірою відповідала б теорії перспективних ліній розвитку дитини, узагальненому досвіду В.О.Сухомлинського про залучення дитини до радості пізнання навколишнього світу, гуманістичній педагогіці Я.Корчака, який закликав розвивати у дитини активність.
Виховна функція етики педагога стосується, за міркуваннями Амонашвілі, розвитку ідентичності особистості молодшого школяра, інтеграції в колективі, його соціалізації, формування моральних якостей і норм поведінки.
У психолого-педагогічних дослідженнях останнього часу експериментально доведено, що школярі, які навчались у вчителів з високим рівнем загальної культури, значно відрізняються від школярів, які мають вчителів з низьким рівнем культури. Атмосфера довіри і комфортності в класі сприяла появі суб'єктивного відгуку учнів на індивідуальність учителя, виявленню ними моральних якостей.
Виховна функція педагогічної етики реалізується у процесі наслідування учнем поведінки вчителя. Він ніби проектує на учнів свій світ моралі, який є світом цінностей. Тобто відбувається ідентифікація особистості молодшого школяра, яка визначається шляхом підтвердження власних цінностей, формування ідеалу для відтворення, пошуку моделі власної поведінки.
У своїх працях Ш.О.Амонашвілі звертає увагу на те, що наслідування дітьми етичної поведінки вчителя має подвійний результат: по-перше, створює загальну атмосферу взаємоповаги, невимушеності навчально-пізнавальної діяльності, по-друге, формує у школярів етичні норми, моральну поведінку в суспільстві.
Психологи помітили і таку особливість: дитина молодшого шкільного віку переносить систему очікувань стосовно першого вчителя на інших учителів. За умовами емоційно сприятливого спілкування з основним учителем, учень початкової школи, як правило, відвертий і люб'язний у стосунках з іншими вчителями. Зовсім інакше поводиться дитина з низьким психолого-педагогічним статусом: знервована, агресивна, готова до сприйняття негативних оцінок.
Етика поведінки вчителя щодо виховних зусиль стосовно учнів безпосередньо залежить від адекватності його очікувань від дитини. Ш.О.Амонашвілі і В.І.Загвязінський, аналізуючи сучасні освітні паритети і пріоритети, зазначають, що духовне зростання особистості, екологічна чистота підходу до природи дитини можливі лише на основі віри в її природжену місію і багатство можливостей. Якщо цю гуманістичну цінність сприймає вчитель, то його поведінка спрямовується в етичний бік, ведеться пошук етичних засобів впливу на особистість.
В умовах реалізації гуманістичної парадигми освіти вчителю початкових класів необхідно скласти для себе тезаурус етичних цінностей. Пропоную орієнтований матеріал.

Цінності в умовах навчально-дисциплінарного підходу до учня Етичні цінності
Педагогічну мету визначає вчитель Учитель спільно з учнями визначає педагогічну мету
Всі учні мають одночасно Учень має право на
засвоювати стандартний навчальний матеріал проектування змісту навчання і власний темп його засвоєння
Учитель виконує експертизу знань учнів, а вони несуть відповідальність за свої успіхи і помилки Учень має право на помилки, свободу від контролю з боку вчителя.
Педагог - помічник, порадник, який діє за правилами: "Допоможи дитині це зробити самостійно"
Учитель завжди правий, тому що він має знання і життєвий досвід Учень може мати власну думку, свої інтереси
Учитель знає, які якості в учня мають бути сформовані Процес формування дитини відповідає закономірностям розвитку її психіки: еволюційності, ієрархічності, гетерохронності. Учень має право на спонтанність розвитку

На формування етичної позиції вчителя в початкових класах, стверджує Ш.О.Амонашвілі, також впливають педагогічні стереотипи, які склалися у свідомості педагога, їх закріплення в практичній діяльності ускладнює процес гуманізації сучасної школи, гальмує формування професійної етики, сприяє розвитку егоцентризму вчителя .
Учителю важливо не тільки виявити ці стереотипи, а й з'ясувати причину виникнення таких, змінити їх на відповідні етичні установки. Визначення педагогічних стереотипів найповніше розкривається у системі ставлення вчителя до дітей та їхніх батьків, педагогічної професії, колег і адміністрації школи. Наприклад, у системі "вчитель-учень" найбільш типовими є такі педагогічні штампи: "хороший учень той, хто виконує всі вимоги педагога", "поганий - той, хто порушує дисципліну, неохайний тощо". Етичною парадигмою у цьому плані може бути теза: "зі слухняним - зручно, а з проблемним - цікаво".
Отже, подолання педагогічних стереотипів і трансформація їх у етичні установи впливає на формування професійної етики вчителя на теоритичному і практичному рівнях.
Вищезазначені положення щодо особливостей педагогічної етики, її удосконалення є слушними, однак учитель-практик справедливо зауважить, що дуже часто сама дитина може провокувати вчителя на порушення етичних норм і заподіяти йому морально-психологічну шкоду. З огляду на це важливим елементом етики вчителя початкових класів є вміння знайти етичний захист у спілкуванні. Під етичним захистом Н.Е.Щуркова розуміє систему педагогічних дій, спрямованих учителем на захист власної гідності та на ініціювання суб'єктивності вихованця, здатність осмислювати дії, які він вчинив.
Технологія етичного захисту, за теорією Амонашвілі, передбачає використання шести "м'яких" способів прихованої педагогічної дії:
> Питання на відтворення (мета - припинити спілкування, що відбувається на низькому рівні. Використовуються парадигми на зразок: "Вибач, я не зрозуміла, що ти сказав", "Будь ласка, повтори те, що я сказав" та інші);
> Питання про одержувача (педагогом інсценується нерозуміння того, що було сказано учнем. Ставиться запитання: "Це ти мені сказав?", яке доповнюється відповідною мімікою);
> Окультурене відтворення ( здійснюється коригування поведінки учня. Вчитель демонструє етичну форму спілкування, що засвідчує фраза: "Якщо я тебе правильно зрозуміла ...". При цьому додається окультурена форма вербальної, етичної, поведінкової моделі спілкування);
> Посилання на особистісні якості (прикладом можуть бути такі фрази: "Я не звик до такого звертання", "Я не можу продовжувати розмову в такій формі");

> Виправдовування поведінки (спосіб, який піднімає авторитет вихованця в цій ситуації, підкреслює визнання його достоїнств. Використовуються фрази: "Можливо, ти хотів "Можливо, ти думав ..." та інші. Етичний захист можна порівняти з дзеркалом, у якому учень ніби бачить свої позитивні можливі мотиви вчинку);
> Виявлення доброзичливості (веселе ігнорування того, що сталося. Використовуються парадигми на зразок: "Добре, що ви мені нагадали "Якби не ви, я зовсім забув би про це ..." та ін.).
З вищенаведеного можна зробити висновок, що вміння вчителя завдяки різним формам і методам практикувати етичний захист дає змогу підвищити рівень культури спілкування і є профілактичним засобом виникнення стресових та афектних станів педагога, формує відповідні моральні якості учнів.
Отже, етика поведінки вчителя, за "Гуманною педагогікою Амонашвілі", виявляється у різних сферах взаємодії з учнями і є визначальною для гармонійного соціально-психологічного розвитку молодших школярів. Своїм змістом педагогічна етика здійснює комплексний вплив на соціальну адаптацію, формування ціннісно-мотиваційної сфери, самооцінку, психічний стан, емоційну стабільність молодшого школяра. Вона спрямована на поглиблення і розвиток механізмів, що організовують і регулюють моральні основи життя дітей молодшого шкільного віку, їх життєдіяльність.
Поняття Вчитель і Учень, ще раз і ще раз наголошує нам Ш.О.Амонашвілі, містять у собі найвище духовне значення, що походить із того ж джерела, що й значення базових для нас понять: Школа, Виховання, Навчання, Освіта, Урок, Життя. Вчитель і Учень - ніби узагальнюючі поняття; всі інші групуються навколо них і слугують їм.
Суть змісту понять Учитель і Учень, як стверджує Ш.О.Амлнашвілі укладений у їхньому єдиному ядрі - Уч, що, зі свого боку, несе в собі два начала: У та Ч. Перше начало У, як уже було сказано при визначенні поняття

Урок, означає: Ура, Світло, Логос, Слово, Життя, Любов, Бог. Друге ж начало Ч слід розуміти як Чоло, Дух..
Отже, виходить, що поняття Вчитель має таку значеннєву основу: Дух, що творить, випромінює, дарує Світло, Життя, Любов, Знання, Мудрість.
Відповідно поняття Учень означає: Дух, що шукає, приймає Світло, Життя, Любов, Знання, Мудрість.
З цього погляду, за словами Ш.О.Амонашвілі, варто осмислити також поняття: Учіння, Учити, Учитися, Научати, Підручник і т.п.
Цю цілісність суті Вчитель - Учень, усю взаємозалежність Всесвітньої єдності, укладену в ній, розкриває перед нами Новий Заповіт у глибоких алегоричних формулах: "Я посадив, Аполлос поливав, але виростив Бог... Той, хто насажує і поливає ж суть одне; кожен одержить свою винагороду за свою працю. Тому що ми співробітники в Бога, а ви Божа нива, Божа будова".
Учитель, на думку Амонашвілі, є співробітником Бога, Його помічником у творенні Людини. Якщо він не буде саджати й поливати з почуттям і розумінням глибокої відповідальності та з такими ж глибокими знаннями й творчістю, - як і в який грунт саджати, як поливати і плекати, - то зерно духу не матиме потрібного розвитку, життя і доля Дитини будуть перекручені, місія її буде згублена.
Учитель школи, запевняє нас Амонашвілі, несе служіння - перед Планетою і Всесвітом, перед Минулим, Сьогоденням і Майбутнім, перед Дитиною і Людством, перед Творцем.
Ш.О.Амонашвілі говорить, що справжній учитель школи повністю усвідомлює свою Місію: сприяти духовному сходженню людства і Людини, виживанню і порятунку життя на Землі.
Амонашвілі переконаний, що вчителя школи не полишає:
♦ Щира любов і відданість до кожної дитини;
♦ Почуття глибокої відповідальності перед долею кожної дитини;
♦ Прагнення до розуміння кожної дитини.
З точки зору Ш.О.Амонашвілі, вчитель осягає педагогічні аксіоми і робить із них відповідні висновки для себе:
• Особистість виховується Особистістю.
• Благородна людина виховується Благородною людиною.
• Любов виховується Любов'ю.
• Доброта виховується Добротою.
• Серце виховується Серцем.
Це - шлях до своєї особистості і до відкриття своїх педагогічних обдаровань.
Нехай вчителя супроводжують вічні істини заповідей Амонашвілі:
□ Шукай і знайдеш.
□ Проси - і дано буде.
□ Стукай - і відчинять.
Нехай учитель глибоко осмислить мудрість заклику Ш.О.Амонашвілі:
♦ Учи щастю краси.
♦ Учи щастю знання.
♦ Учи щастю любові.
♦ Учи щастю злиття з Вищим.
За словами Ш.О.Амонашвілі, учитель школи - це людина, що веде служіння заради вищих цілей людства, заради планетарної й космічної еволюції, і йому повинні бути створені такі умови, щоби він міг повністю присвятити себе найтоншій справі виховання, а також він не є слугою суспільства, хоча задовольняє його запити; прагне до виховання високорозвиненої й освіченої Людини, яка випереджає суспільство і здатна вести його за собою.
Неодноразово підкреслює Амонашвілі, що учитель не є слугою держави, хоча той дотримується нормативних вимог держави; він прагне до виховання Людини з державним мисленням, здатної брати участь у прогресивних перетвореннях у державі.

Кожний раз Амонашвілі наголошує на тому, що учитель не є провідником ідеології якої-небудь партії, яких-небудь догм; він несе дітям свою вищу ідеологію служіння Батьківщині, людству, цілям планетарної і космічної еволюції.
Амонашвілі стверджує, що школа повинна настроювати свідомість дітей у ключі майбутнього; повинна бути школою творчості; у ній немає місця грубощам, лементам, роздратуванням, покаранням, там неприйняте жодне насильство і нав'язування; у школі немає поганих і відсталих дітей; під час навчального року вчитель не повинен закликати батьків допомогти дітям у навчанні; школа повинна створювати перед дитиною духовні, моральні, пізнавальні бар'єри, через співробітництво допомагати їй долати їх, адже це є шлях утвердження успіху; школа веде дитину від успіху до успіху.
В освітньому процесі школи, на думку Амонашвілі, потрібно постійно і творчо утверджувати принципи гуманно-особистісного підходу до дітей, що й породжує Дух школи.
Системність, багатофункціональність впливу педагогічної етики вчителя на розвиток учнів початкових класів потребує від педагога відповідних змін на змістовому, особистісному й операціонально-процесуальному рівнях його професійно-педагогічної діяльності, що може відбуватися різними шляхами: у закладах післядипломної освіти, у процесі самовдосконалення, самоосвіти, педагогічного аналізу і рефлексії тощо.