Каталог статей

                                               Хата моя, рідна хата…

Не на шовкових пелюшках,
Не у величному палаці
В хатині бідній народивсь
Серед неволі, тьми і праці…

Мета: виховувати повагу учнів до національних символів народу, поповнюючи їх знання про побут, культуру, мову і звичаї українського народу. Ознайомити дітей із тим, як вогник рідної хати та домашнє вогнище об’єднує всіх членів родини

Обладнання: піч, скриня, рушники, скатертина, український одяг, покривала, глиняний посуд, вишиті подушки; фонограма «Смерекова хата»

Вихователь. Видатний український поет Т.Г. Шевченко у своїй поемі «Княжна» писав: «Цвітуть сади, біліють хати…»
Українці, як ніхто в світі, шанують і пам’ятають свою рідну домівку.
Я пам’ятаю білолицю
Хатину батьківську мою,
Дубовий зруб тої криниці,
З якої досі воду п’ю.
Душа нагадує про хату,
До неї рветься з пут життя,
В ній першим криком немовляти
Живуть найкращі почуття.
А я у світ подавсь шукати
Криницю щастя. Не знайшов…
Вона лишилась біля хати –
Води небесної любов.
 

Сьогодні ми з Вами продовжимо подорож стежинами нашої рідної України і завітаємо до українського народного житла. Адже хата – вірний друг людини від народження до останніх днів. Це – колиска нашого народу. Адже в хаті твориться доля: в ній народжуються, живуть і вмирають, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням.
Але сьогодні ми поговоримо не про ті хати, у яких живуть люди зараз, а про хату, з якої пішли у світ Тарас Шевченко, Григорій Сковорода, Леся Українка, Іван Франко.
Це були хати глиняні чи дерев’яні, під солом’яною стріхою, що залежало від регіону України. Але де б не знаходилася хата, у справжніх господарів української оселі завжди панують мир, спокій та злагода.
В українській мові існує багато слів, близьких до слова хата. Давайте спробуємо їх пригадати (оселя, будинок, садиба, домівка, отчий дім, господа)

Учень 1. Я люблю свою хату,
І подвір’я, й садок,
Де і сонця багато
І в жару холодок.
Тихо й затишно.
Квіти коло хати цвітуть,
І невтомно все літо
Бджоли в цвіті гудуть.

Учень 2. Все для мене тут рідне:
Стіни – білі, як сніг, –
І віконце привітне,
І дубовий поріг.
І ряденця строкаті,
Й рушники на стіні, –
Навіть дим в нашій хаті
Рідно пахне мені.

Учениця 1. Квітують маки побіля хати,
Сміється сонях в мамине вікно.
О, як же чесно треба жити
І землю цю святу любити,
Щоб доля мала пісню і зерно...

Вихователь. У гарної господині хата завжди була чисто прибрана, розмальована. Всі знали, що хата без малюнків – не хата, а пустка. Українська хата, як і українські звичаї, обряди, оспівана в піснях, описана у віршах.

Учень 3. Хоч сторона моя багата,
Красива квітами й людьми,
Найкраща в світі рідна хата
Під ясеневими крильми.
У ній тепло і очі мами,
І доброта її руки,
А над сумними образами
Горять барвисті рушники.

Учениця 2. Тут батьків труд і труд матусі,
Здобуття чесне, нерясне,
А хліб домашній на обрусі,
Неначе сонце весняне.
Йдемо додому, як на свято,
Любуємося ворітьми.
Найвища в світі – рідна хата
Під ясеневими крильми.

Вихователь. А зараз ми поринемо із вами в історію української оселі. Спочатку хати були однокамерними і складалися тільки із світлиці. Пізніше почали будувати двокамерні хати, які мали ще й сіни. А потім практичні українці почали зводити трикамерні хати, які крім сіней та світлиці мали комору.

Сіни – це невелика вхідна кімната (коридор); комора – це приміщення для зберігання продуктів харчування та речей побутового вжитку. Світлиця – це чиста, світла, парадна кімната в хаті.
Найпочеснішим місцем у світлиці був покуть – східний куток хати. Там – образи у вишитих рушниках, лампада, пахуче зілля. Тут родина молилася, тут садовили почесних гостей, молодих під час весілля, юнака, якого виряджали до війська. А одним із головних елементів українського інтер’єру є піч – гордість кожної української господині. Майстрував її найкращий пічник на селі. Піч займала багато місця, але його ніхто не шкодував, бо піч – то друга мати: обігріє, нагодує, обсушить.

Учениця 3. Прославмо піч, прадавню українську піч,
Що гріла наших предків, як перина,
В ній теплий попіл парував всю ніч,
І не одна там пестилась дитина.

Учень 4. Піч – нагрівальниця, годувальниця, розважальниця, духовна згуртувальниця, лікувальниця, берегиня родинного вогнища. А вогонь у печі – це символ добрих людських взаємин у сім’ї, це оберіг всієї родини.

Учениця 4. До печі люди ставилися завжди з особливою повагою – хто заможніший, той оздоблював печі кахлями, а бідніший – розмальовував фарбами та прикрашав паперовим декором. Не даром Василь Земляк говорив про піч: «Піч для українця як олтар для віруючого».

Учениця 5. Колись шлюб брали біля печі і батько казав нареченим: «Нехай вас вогонь єднає». А коли дівчина йшла заміж, вона брала жаринку з маминої печі, ховалася на піч, як наречений приходив. Коли була не згодна йти заміж, виносила гарбуза, накритого хустиною.

Вихователь. Коли мама пекла хліб, прибирала дітей з печі, щоб не бавились, бо хліб буде глевкий; мама не дозволяла дітям спати на черені, коли пекла хліб, щоб в тріщину на черені не пройшла сквара (чадний газ).

Учениця 6. Я печу, печу, печу
Діткам всім по калачу.
Зверху маком потрушу,
В піч гарячу посаджу.
Припікайтесь, калачі,
У натопленій печі!
Буду Васю, буду Нату
Калачами частувати.

Вихователь. Українцям завжди була притаманна надзвичайна гостинність. Варто лише пригадати, що бурдюг – житло козака – ніколи не зачинявся і мандрівник мав право зайти в нього, зварити їсти і відпочити. Якщо господар приходив – той дякував, а ні – викладав дерев’яний хрест (умовна подяка).

Учень 5. У нашій хаті, мов у раї:
Дубові лави, мисник, стіл,
Широка над дверми полиця,
Рядном біленьким вкритий піл.
На стінах Трійця, Божа Мати
З малим Ісусом на руках.
Тризуб, Франко, Тарас Шевченко
У вишиваних рушниках.
Хатина ця найкраща в світі,
Хоча похила і стара.
Тут батько добрий, мати мила,
Дідусь, мов голуб, брат, сестра.

Вихователь. Наша усна народна творчість багата на прислів’я та приказки про господарство, двір, хату, господаря та господиню, про піч. Давайте їх пригадаємо.

Чим хата багата, тим і рада.
Де хата не метена, там дівка не плетена.
У веселій хаті і люди веселі.
Дорога та хата, де родила мати та інші.

Вихователь. Кожна господиня на свій лад облаштовувала свою хату, але були речі, без яких не обходилася жодна оселя. Які це речі, ми з вами дізнаємося, виконавши роботу у групах. Для цього вам необхідно розгадати ребус і пояснити значення одержаного слова, користуючись словником народознавчих термінів.

Скриня    Рушник

Ікона    Мисник

Вихователь. За давнім українським звичаєм, дівчата вулицею, а той цілим селом, у вільний від роботи час, збиралися у кожної по черзі на вечорниці, співали українських пісень, жартували та, щоб вечір даром не проходив, вишивали.

Учениця 7. З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала.
Чорну і червону нитку клала.
А що чорна ниточка – розставання,
А червона ниточка – то кохання,
А що чорна ниточка часто рвалась,
А червона ниточка легко слалась.

Учень 6. На рушниках ми хліб несем для того,
Хто йде як друг у наш гостинний дім.
Ми рушниками встелимо дорогу
Усім братам і посестрам своїм.

Вихователь. Як ви уже знаєте, одним із основних предметів інтер’єру української хати була скриня. Вона – часточка батьківської хати. Колись давно скриню використовували як стіл, а пізніше почали складати в неї вбрання, рушники, інші речі. Скриня, як лице господині, її обов’язково прикрашали, розфарбовували, вирізьбляли. А коли дівчина йшла заміж, скриня слугувала її посагом, на весіллі співали:
Ой вийди, мати, оглядати,
Щось тобі бояри привезли:
Да привезли скриню, перину
І молоду княгиню.

Учениця 8. Якщо дівчина наткала полотна, навишивала сорочок, рушників – вона не лінива, як у казці «Ледащиця», а працелюбна, дбайлива, охайна.

Вихователь. Існує в українців добра традиція шанувати хліб святий оберіг людини.

Учениця 9. Він вічний і святий, цей житній хліб,
Чи в паляниці на столі у хаті,
Чи зв’язаний в важкий тужавий сніп,
Де колоски шепочуться вусаті.
Він чув у полі крик перепелів,
Чув жайворонків передзвін весняний,
Він виріс для пісень і добрих слів,
Тому що народився під піснями.
Віки проходять тисячами діб,
І новим дням земля безмежно рада.
Він вічний і святий, цей житній хліб,
Так як життя, добро, кохання, правда.

Вихователь. Як кажуть у народі, – буде хліб – буде й пісня…

(Учні виконують пісню «Смерекова хата»)

Учень 7. Для людей відкрита
Хата наша біла,
Тільки б жодна кривда
В неї не забігла.

Учень 8. Любіть свою хату,
Хоч і не багату.
Тут ви бігали до мами
Дрібними ногами.
Тут ви підростали,
Божий світ пізнавали.
Звідси батько вас за руку
Вів до школи на науку.
Гей, нема то в світі краще,
Як та рідна стріха!
Тут ваше щастя,
Радість і потіха!

Вихователь. Спасибі, вам, любі діти, за вашу щирість, підготовку до свята. Бажаю усім присутнім завжди пам’ятати рідну домівку. Нехай вона буде для вас такою рідною та близькою, як ваша доля.

Дякую всім за увагу! До нових зустрічей.